1856 – 1916 світи івана франка icon

1856 – 1916 світи івана франка



Название1856 – 1916 світи івана франка
страница1/8
Дата конвертации14.12.2012
Размер1.1 Mb.
ТипДокументы
скачать >>>
  1   2   3   4   5   6   7   8


ЦЕНТРАЛІЗОВАНА БІБЛІОТЕЧНА СИСТЕМА ПОДІЛЬСЬКОГО РАЙОНУ

м. КИЄВА


ЦЕНТРАЛЬНА РАЙОННА БІБЛІОТЕКА

ім. І. ФРАНКА


Серія „Бібліотека імені...”


150-річчю від дня народження та 90-річчю

від дня смерті Івана Франка присвячується


( 1856 – 1916 )


СВІТИ ІВАНА ФРАНКА

( біобібліографічний нарис )


Київ, 2007


Меморіальна кімната в ЦРБ ім. Івана Франка


... Я син народа,

Що в гору йде, хоч був запертий в льох,

Мій поклик: праця, щастя і свобода.

Я є мужик, пролог, не епілог.


І. Франко


Від укладача


Біобібліографічний нарис „Світи Івана Франка” із серії „Бібліотека імені...”, що хронологічно продовжує рекомендаційний покажчик „Академія в одній особі”, виданий 2001 р. бібліотекою імені Івана Франка, яка з 1943року носить його ім’я, відкривається літературним портретом доктора філологічних наук, члена-кореспондента НАН України Т. Гундорової „Я єсть мужик, пролог, не епілог...”

Присвячене 150-річчю від дня народження титана праці, духовний космос якого органічно входить у галактику європейської та світової культури, видання репрезентує франкіану – творчий доробок письменника, книги і публікації у збірниках, періодичних виданнях про Івана Франка, ізопродукцію за тематичними рубриками.

Інформація з позначкою * , що подає літературу, відсутню у фонді бібліотеки (дисертації, автореферати дисертацій, статті з наукових збірників), взята із електронного каталогу Національної Парламентської бібліотеки України.

У тематичні рубрики спочатку включені окремі видання, потім матеріали зі збірників, далі – з періодичних видань. У межах рубрик витримано алфавітне розташування авторів та назв творів.

Добір матеріалу закінчено в грудні 2006 р.

Посібник містить довідковий апарат – покажчик імен, географічний покажчик та зміст.

Бібліографічний опис документів та скорочення слів у бібліографічному описі здійснено відповідно до Державних стандартів – ГОСТ-7.1- 84 „Библиографическое описание документа: общие требования и правила составления” та ДСТУ 3582-97 „Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі: загальні вимоги і правила”.

Видання адресоване літературознавцям, філологам, учителям – словесникам, студентам – майбутнім філологам, учням загальноосвітніх шкіл, бібліотечним працівникам. Воно стане у нагоді широкому загалу користувачів – шанувальникам енциклопедичної спадщини Івана Франка.


Бібліограф-укладач БРАГАРНИК Г.А.

Відповідальна за випуск ОШКАЛО А. М.


^ Тамара Гундорова


„Я єсть мужик, пролог, не епілог...”

Іди ж собі, душе, у свою путь, -

Що терням встелена тобі, не розмарином !

А чим тобі на світі буть ?

Будь русином і хлопським сином !


Іван Франко


Становлення української літератури як літератури національного типу з особливою інтенсивністю відбувалося в другій половині ХІХ століття і було сфокусоване навколо особи Івана Франка. Всю свою діяльність, творчість і навіть життя Франко поклав на справу цивілізаційного, як говорив він, розвитку національної літератури, культури , суспільної самосвідомості. Створення національної літературної моделі, природно, не могло бути справою однієї людини, але могло активізуватися за поєднання в одній особі талантів організатора літературного процесу, просвітника, письменника, критика, теоретика літературної справи, загалом – робітника на ниві прогресу.

Іван Франко народився 1856 року. У метричній книзі було зроблено запис латиною: „Року Божого тисяча вісімсот п’ятдесят шостого (1856), місяця серпня, дня двадцять сьомого (27) в селі Нагуєвичах, № будинку 7, народився хлопчик, греко-католицької віри, правого ложа, на ім’я Іван, син Якова Франка, землероба з села Нагуєвичі, і Марії, доньки Миколи Кульчицького” . Цей своєрідний мужицький родовід Франка віддзеркалиться на його долі й стане важливим мотивом його творчості, оскільки він символізуватиме невипадковість і закорінену в саме життя традиційність селянського світу, з яким Франко ідентифікує своє Я. Мужичий родовід також служитиме ідеалам цивілізаційної, просвітницької діяльності Франка.

Перші свої життєві враження, дитяче світовідчування, неясні передчуття Франко-письменник детально аналізує й описує у своїх творах. Дитячі роки свої Франко загалом називав картиною „світлою, та в многім поетичною в порівнянні до темної нужди та зопсуття, серед яких виростають дуже часто діти бідних людей по містах” [39, 229].

_____________

^ 1 Тут і далі в квадратних дужках вказуємо том і сторінку в академічному 50-томному Зібранні творів І. Я. Франка


У дитячому світі шукає він чимало вражень, картин, образів, які пізніше часто фігуруватимуть у його творах і стануть частинами його філософсько-образної системи. Таким є, приміром, образ вогню в батьківській кузні. Батько його походив із „панщизняних селян, до того ж був доволі заможний селянин, а до того коваль” [ 49, 240] і був, „як на ті часи, дуже добрим ковалем” [39, 37], зізнавався Франко. У батьківській кузні завжди було людно - „йшлося до коваля, як у гості, як до сусіди, а не як до ремісника” [21, 161]. Це й була перша школа людського спілкування, краси та величності людської праці, ворота в широкий світ, що розкривався перед здивованими очима дитини, охочої сидіти десь у куточку кузні та слухати розмову й оповіді старших. Вогонь батьківської кузні, котрий „освічує перші контури, що виринають із темряви дитячої душі” [21, 159], перетворився на символ і став поетичним узагальненням надзвичайно важливих для письменника ідеалів. Праця коваля буде символом власного його шляху:

Сорок літ, мов коваль я клепав

Їх серця і сумління

І до того дійшов, що уйшов

Від їх спин і каміння, -


зізнавався він у поемі „Мойсей” [5, 242].

В шість років батько віддав сина до тривіальної ( чи початкової) школи сусіднього села Ясениці – Сільної. В автобіографії 1890 року Франко зазначав: „Там я пробув два роки і вивчив читати по-руські ( під проводом вуйка, через 10 днів), по-польськи і по-німецьки ( се ще були часи германізації), писати, рахувати (чотири операції) і співати служби Божої” [49, 241].

Жвавість характеру, внутрішня цілеспрямованість, зібраність і самозаглиблення – такі риси характеру автобіографічних персонажів Франка нагадують його власні риси, які визначились ще у дитячі роки. „По двох роках батько віддав мене до Дрогобича, - зауважував письменник, до так званої німецької, або нормальної, школи у василіан до другого класу, де я, по-мужицьки вбраний, боязливий, несміливий та часто немитий хлопець, цілий курс бувши посміховищем у класі і, перетерпівши досить від деяких нелюдських учителів < ... >, при кінці першого курсу на превелике диво цілого класу і своє власне одержав першу локацію” [49, 241]. Через два місяці після цього, 15 травня 1865 року, якова Франка не стало.

У родині залишилася мати з чотирма дітьми, розладнане господарство та багато рідні, звиклої жити у щедрому патріархальному батьківському домі.

Так само як уособленням духовного шляху для Франка став батько, образ матері нерозривно пов’язаний у його художньому світі з піснею, поезією, творчістю. Мати його померла у 1872 році, коли Франко мав 16 років і закінчував 5 клас гімназії.

Саме від матері ще в молодших класах гімназії Франко записує перші пісні, потім зацікавленість народнопісенною творчістю стає постійною, і вже в Дрогобичі він має два великих зошити записів ( біля 800 штук) . Чи то з народних пісень, чи зі спогадів про рано втрачену матір, чи з класичної літератури – в художній світ Франка входить ідеальний образ жінки, а материнський мотив звучить часто і бажано. Муза, мати, богиня поезії – це добрий ангел, який часто супроводить героїв Франка на життєвому шляху. Мати-природа – така ще одна іпостась материнського образу у творчості Франка. До неї звертається, як Антей, ліричний герой ранньої Франкової поезії: „Земле, моя всеплодющая мати”, заклинаючи відкрити йому божественну життєдайну силу:


Дай теплоти, що розширює груди,

Чистить чуття і відновлює кров,

Що до людей безграничную будить

Чисту любов ! [ 1, 28]


Життя ніби готувало й навчало майбутнього письменника у своєму безпосередньому потоці бачити й зіставляти минуле та майбутнє, звіряти життя з книжними ідеалами, з закоріненими у дитячій душі нормами справедливості та добра. Поки ще весь світ ( школа, дім) сприймається безпосередньо, природно. У цьому світі є простір для паростків дитячої особистості, він поки не перешкоджає, не тисне на неї. Франко вчиться в Ясениці – Сільній і живе у брата матері, шляхтича „загонового” Павла Кульчицького, „досить бідного селянина і одного з най симпатичніших людей” [ 49, 241], котрих довелося зустрічати в домі своєї бабусі Людвіки Кульчицької, що належала до ходачкової шляхти.

Нові враження приносить життя, коли Франко перебирається до Дрогобича і живе в родині „цьоці” Кошицької біля Бориславського тракту, де довелося пробути перші три роки міського життя.

Ще з юнацьких літ Франко починає збирати бібліотеку, і на пору закінчення гімназії у ній було вже біля 500 книжок. У ці-такі роки активно формується коло інтересів і світогляд Франка.

У старших класах гімназії ( з 1874 року) Франко посилає свої вірші до львівського студентського журналу „Друг”, органу львівського студентського товариства „ Академічний гурток”. Зв’язки з ним Франко підтримував , аж поки приїхав до Львова, потім він став членом редакції журналу. 1875 року Франко витримує „матуру”, „ генеральний іспит гімназіальний”, і записується до Львівського університету. Писати, за власним свідченням, почав ще в молодших класах гімназії, наслідуючи своїх товаришів. У старших класах гімназії Франко багато читає Шекспіра, Шиллера, Клопштока , Красицького, Гете, Ежена Сю, Коцебу, „Пісню про Нібелунгів”, Міцкевича, Словацького та ін.

Франкові судилося в українській літературі ( і не тільки в українській) стати межовим каменем різних ідеологічних світів. Цей світ підтримувала тінь патріархального минулого, а основою світогляду Франка, його космосу буття, була ідея природності, свободи та рівноправності людини в загальнолюдській спільноті („людськості”).

Весь світ дитинства, такого близького та рідного села, школи, гімназії, віддаляючись, поставали як моменти далекого щастя, ідилії.

Образ шляху – для Франка надзвичайно важливе смислове узагальнення. Всю сучасність сприймав він у дорозі: і людина, і нація, і народ, і особисто він сам, і ціле покоління всього світу торують „правді шлях” – „І щастя всіх прийде по наших аж кістках”, як зауважує він у програмному вірші „Каменярі” (1878). Цей вірш, як і „Товаришам з тюрми” (1877 року Франко разом із М. Павликом та іншими був заарештований за соціалістичну пропаганду й 9 місяців провів у в’язниці), „Гімн”, а пізніше – „Вічний революціонер”, „Не пора...” (1880), відбивав настрої, ідеї, філософсько-моральні колізії молодого покоління, що його Франко називав „Молодою Україною”. Суспільно-політична активність письменника перекриває шлях до кар’єри та освіти: після другого арешту в 1880 році й тримісячного ув’язнення за обвинуваченням про підбурювання селян проти влади, після якого Франко перебував під наглядом поліції, він був змушений припинити університетські студії.

На кінець 70-х – початок 80-х років припадає особливий інтерес Франка до робітничого руху. Симпатії Франка до нього значною мірою пояснювалися тим, що письменник розглядає пролетаріат як „чинник цивілізації”, який сприяє вселюдському поступові.

Інтенсивність творчого пошуку Франка цих років незвичайна: протягом чотирьох років написано збірку оповідань „Борислав” (1877), цикл „Рутенці” (1877), повісті „Boa constrictor „ (1880), „На дні” (1880), незавершений роман „Борислав сміється” (1881). Конкретні, детальні описи життя ріпників не лише окреслюють специфічний предмет зображення, а й покликані зафіксувати майже наукову їх об’єктивність, недаремно Франко називав бориславські оповідання „студіями”.

На початку 80-х Франко, крім „натуралістичного” роману „Борислав сміється”, створює й „ідеальну” повість із давньоруського життя – „Захар Беркут”. Обидва твори слугували за ілюстрації соціальних ідеалів письменника – ідей колективістських, етичних.

У повісті „Захар Беркут” Франко відобразив свій патріархальний ідеал, виявлений через співвіднесення минулого із сучасним. Повість мала бути утопічною („ідеальною”) за формою та „реальною” за змістом, тож її можна розглядати як суспільно-політичну утопію, яка зростається з реаліями та колоритом історичної повісті.

У цей час тематично-проблемне коло прози Франка значно розширюється. Письменник створює серію малих творів – студій буденного життя, „правних понять і обичаїв” люду, записаних із народних вуст, де авторська оцінка досить тонко ховається за іронічним, хоча зовні цілком нейтральним тоном оповідача („Добрий заробок”, „Історія моєї січкарні”, „Хлопська комісія”, „Домашній промисел”, „Сам собі винен”). Ці оповідання майстерно втілюють пізнавальний і соціологічний інтерес письменника в серії індивідуальних характерів, а розповідь стає фактом суспільної історії. Поруч із соціологічним студіюванням чіткіше виступає тенденція до стилізації, інакомовлення, сатири. Серед творів такого плану можна виділити оповідання гофманівського типу („Без праці”), сатиричні сюжетні казки („Куди діваються старі роки”, „Наша публіка”) казки з апокрифічно-сатиричною та бурлескною тенденцією („Як русин товкся по тім світі”, „Як пан собі біди шукав”, „Як-то Згода дім будувала”), оригінальні притчі-новели („Поєдинок”, „Рубач”).

У малій прозі цього періоду Франка цікавить процес становлення людської особистості, особливий світ дитини, формування понять про добро і зло. В оповіданнях „Малий Мирон”, „Оловець”, „Грицева шкільна наука” та інших показано перші прояви морального чуття маленької людині, виникнення понять совісті та відповідальності.

Маючи намір стати професором Львівського університету, Франко 1892 року складає докторат у Відні у відомого словіста В. Ягича, попередньо прослухавши цикл лекцій і поповнивши свої знання зі славістики. Докторська дисертація Франка базувалася на дослідженні старохристиянського роману „Варлаам і Йоасаф”. Раніше Франко пропонував у Львівському університеті для здобуття докторського ступеня свої дослідження про політичну лірику Тараса Шевченка й творчість Івана Вишенського, проте обидві теми було відхилено. Перебування у Відні, вивчення стародруків і апокрифів, зацікавлення пам’ятниками східної літератури підготували грунт для нового етапу творчості письменника . Серед творів 90-х років – повість „Для домашнього вогнища” (1892), поема „Цар і аскет” (1892), лірична драма „Зів’яле листя” (1896), збірка морально-повчальної лірики „Мій Ізмарагд” (1898), кілька оригінальних поем.

У 1900 році у видавництві „Просвіта” виходять друком „Староруські оповідання”.

Після Відня й отримання докторського ступеня з філософії Франкові, однак, не вдалося влаштуватися на вільне місце викладача Львівського університету. Попри те, що Франко витримав усі випробування, його з політичних міркувань не затверджує міністерство. Намісник Галичини К. Бадені відхиляє кандидатуру Франка, незважаючи на його „надзвичайні здібності та красномовство”.

Наприкінці ХІХ і на початку ХХ ст. криза ідеального світовідчування і амбівалентність свідомості, наднатуралізм, якого набувало відтворення зламів психіки, втрата старої віри, замилування штучним, переоцінення моралі, фантазми реального й навіть елементи готики формували естетсько-декаденський комплекс в європейських літературах. І Франкове зацікавлення хворобливими станами людської психіки виявляло тяжіння його до модерної школи європейського художнього мислення, яку започаткував натуралізм і розгорнули такі літературні течії, як імпресіонізм, символізм і неоромантизм. Отож Франко був чи не першим українським письменником модерного типу в українській літературі.

Проте Франкові твори, як і раніше, були позначені глибоким соціологізмом. Він загалом був схильний занурювати новітні конфлікти в проблематику суспільно та культурно значущу, заакцентовувати просвітительсько-гуманістичну тенденцію в їх освітленні, узагальнювати типологічно й аналітично виразні явища. Водночас у творах Франка початку ХХ ст. наростає зацікавлення явищами колективного несвідомого, тобто комплексу вірувань, переконань, інстинктивних відрухів людських мас, що були предметом аналізу й художнього осмислення в європейській культурі початку сторіччя.

Усі ці старі й нові риси Франкового письма виразно виявлені в романі „Перехресні стежки”, що датується 1900 роком. У цьому творі письменник утілює свій ідеал інтелігента мужика, тип українського радикала, який „належав до того покоління, що виховалося вже під впливом європеїзму, якому в Галицькій Русі виборов горожанство Драгоманов” [20, 226].

Історія взаємин „русина”, „мужичого” адвоката, радикального діяча Євгенія Рафаловича з селянами, євреями та польською адміністрацією, його спроби політичної діяльності, промови, діалоги головного героя „Перехресних стежок” становлять зовнішній план твору, що як на перший погляд, продовжує традиції позитивістської повісті про формування характеру героя-радикала та змальовує його здобутки і поразки. Однак „Перехресні стежки” – це полілогічний роман, де сюжетна лінія про життєві випробування Рафаловича сполучається і химерно переплітається з фрагментами любовної драми, кримінальним сюжетом – себто мотивами, властивими популярній літературі; а садизм, божевілля, очікування Антихриста, авантюрні пригоди – з „ музикою многолюдного рухливого міста” [20, 183]. Франко був одним із українських авторів, хто, подібно до Достоєвського, використовував форми міської популярної літератури ( детективу, сентиментальної любовної повісті, готичної повісті). „Перехресні стежки” є ще й зразком міського роману, де майже імпресіоністично точно відтворено сцени життя провінційного міста.

Про зростання уваги Франка до психологічних тем свідчить новела „Мій злочин”, у якій несвідоме почуття провини пов’язується з вчиненим у дитинстві насильством. Письменник звертається до психоаналізу, проявляючи свій давній, намічений іще в ранніх натуралістичних творах інтерес до явищ підсвідомості.

Протягом 1890-х і на початку 1900-х років Франко перебував у центрі літературного життя не лише Галичини, а й цілої України. Значною мірою до цього спричинилася демократична програма журналу „Літературно-науковий вісник”, спрямована на об’єднання всіх літературних сил України, зокрема молодих. Загалом же Франко перебував у центрі історико-літературного процесу в Україні понад тридцять років, фактично формуючи суспільно-естетичну свідомість і спрямовуючи її до творення національної літератури. Франкові належить заслуга створення цілої літературної школи українського письменства (Осип Маковей, Наталя Кобринська, Борис Грінченко, Олена Пчілка, Клементина Попович, Уляна Кравченко). Його статті й рецензії охоплювали майже всі явища тогочасної літератури ( серед них – статті про Лесю Українку, Івана Нечуя-Левицького, Михайла Старицького, Володимира Cамійленка, Івана Карпенка-Карого). Окрему групу становлять рецензії та відгуки на найновіші явища української літератури – твори Володимира Вінниченка, Олександра Олеся, Петра Карманського , Остапа Луцького, Миколи Чернявського, Христі Алчевської, Сильвестра Яричевського та інших.

Протягом 1894 – 1897 рр. Франко разом із дружиною Ольгою Франко видавав журнал „Житє і слово”, а починаючи з 1898 року керував Етнографічною комісією при Науковому товаристві імені Шевченка. Окремої розмови потребує також колосальна праця Франка-перекладача. Чимало імен з літератур польської, німецької, чеської, сербської, хорватської, англійської, французької, старогрецької тощо було введено в обіг української освіченої людини саме ним.

Мала проза Франка 900-х років позначається драматичним напруженням пристрастей, концентрацією дії і замкнутістю форми. Письменник звертається до аналізу неординарних людських характерів, часто одержимих пристрастю, до складної взаємодії свідомого та несвідомого в їхній поведінці. Особливого значення тут набувають спогади, щоденники, листи, які сповільнюють дію, а то й повертають її назад, як в оповіданні „Сойчине крило” (1905).

Досить частим у Франка є й образ „фатальної” жінки, який набуває в оповіданнях початку ХХ віку особливого, майже демонічного забарвлення (Киценька в „Батьківщині”, Маня із „Зойчиного крила”). Такий контекст мають і галюцинації та образи богині щастя в „Boa constrictor”, Регіни в „Лелі і Полелі”, коханої жінки в „Зів’ялому листі”, що нагадують демонічний і сексуальний образ femme fatale європейського декадансу і модернізму (Бодлер, Ніцше, Гамсун, Пшибишевський, Шніцлер, Д’Анунціо). Психологічна колізія „зойчиного крила” так само пов’язана з проблемою гри й природності.

Тяжка хвороба – параліч рук, починаючи з квітня 1908 року, змусила Франка, за його власним зізнанням, покинути „всі праці, які я міг виконувати власними руками, і обмежитися такими працями, які міг виконувати при допомозі інших, передусім своїх синів” [50, 368]. Після передчасної смерті старшого сина Андрія Франкові допомагають студенти, що виконують роль особистих секретарів. Проте й у цей час Франко багато працює: перекладає, диктує свої твори, впорядковує і переписує окремі з них, готує до видання п’ятитомний збірник „Апокрифів і легенд з українських рукописів”.

Помер Іван Франко 28 травня 1916 року.


^ Твори Івана Франка

2001- 2006 років ви

дання


1. Вибрані твори / Упорядкув. текстів, передм. І. М. Андрусяка. – Х.: Ранок: Веста: Вид-во „Ранок”, 2003. – 368 с. – (Сер. „Програма з літ.).


Окремі видання


2. Абу-Касимові капці: Араб. казка. / Худож. А. Кальченко. – К.: Махаон, 2003. – 111 с.: іл. – ( Всі- всі – всі найулюбленіші книжки).


3. Вибране: Для серед. та ст. шк. віку / Упорядкув. текстів, передм., підготов. комент., прим. та навч. - метод. матеріалів К. Г. Борисенко. – К.: Школа, 2005. – 464 с. – (Шк. хрестоматія).


4. *Захар Беркут: [ Твори шк. програми для обов’язк. читання та вивч.: Для серед. шк. віку] / Передм. Л. М. Ліщинської] . – К.: Школа, 2006. – 220 [3] с. – (Б-ка шк. класики).


5. * Захар Беркут: [ Повість]. – К.: Карпенко, 2004. – 169 с. : іл.


6. Зів’яле листя: Лірич. драма / Пер. пол. мовою К. Ангельської; Пер. рос. мовою А. Ахматової; Упорядкув. і вступ. ст. М. Ільницького; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 2004. – 182 [1] с.: іл, портр. – ( БСЛ: Б-ка слов’ян. літ. ). – Текст укр., пол., рос. мовами.


7. Зів’яле листя: Лірична драма / Пер. пол. мовою К. Ф. Ангельської; Пер. рос. мовою А. А. Ахматової; Упорядкув. і вступ. ст. М. М. Ільницького; Худож. оформ. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 2003. – 183 с.: іл ., портр.– (БСЛ: Б-ка слов. літ.). – Текст укр., пол., рос. мовами


8. *Іван Вишенський: Поема.– Львів: Каменяр: Місіонер, 2001. – 117 [1] с.: іл.


9. Казки: Для мол. і серед. шк. віку. – К.: Україна, 2003. – 318 с.: іл. , портр.


10. * Коли ще звірі говорили: Казки для дітей. – Донецьк: Сталкер, 2001. – 96 с.: іл.


11. Коли ще звірі говорили: Казки про тварин: Для мол. шк. віку / Упорядкув. та ред. С. Крижанівського; Худ. С. Артюшенко. - 2-е вид. – К.: Веселка, 2001. – 85 [2] с.: іл. – (Укр. дитині).


12. Лель і Полель: Суч. повість: Для ст. шк. віку / Пер. з пол. і післямова

І. П. Пасемка; Худож. А. Д. Базилевич. – К.: Веселка, 2005. – 198 с.: іл.


13. Лис Микита: Казка: Для мол. шк. віку / За ред. М. Рильського; Худож.

С. Артюшенко. – 3-є вид., зі змін. – К.: Веселка, 2004. – 131 с.: іл. – (Укр. дитині).


14. Мозаїка: Із творів, що не ввійшли до Зібр. тв. у 50 т. / Упоряд.

З. Т. Франко, М. Г. Василенко; Худож. оформл. І. Б. Шутурми. – Львів: Каменяр, 2002. – 432 с.


15. * Мозаїка: Із творів, що не ввійшли до Зібр. тв. у 50 т. / Упоряд.

З. Т. Франко, М. Г. Василенко. – Львів: Каменяр, 2001. – 496 с. : портр.


16. Мойсей: Поема; Перехресні стежки: Повість. – К.: Наук. думка, 2001. – 384 с. – (Б-ка школяра).


17. * Моя любов: [Поет. твори] / Вступ. сл. В. А. Ющенка; Худож. оформл.

Б. П. Бублик. – Х.: Фоліо, 2006. – 399 с.: іл., портр.


18. Перехресні стежки: [ Твори шк. програми для обов’язк. читання та вивч.: Для серед. та ст. шк. віку] / Передм. І. М. Андрусяка. – К.: Школа, 2006. – 317 [1] с. – (БШК: Б-ка шк. класики).


19. Перехресні стежки: Роман / Упорядк. текстів та передм. І. М. Андрусяка . – Х.: Веста: Вид-во „Ранок”, 2003. – 336 с. – (Прог. з літ.)


20. Поезія; Перехресні стежки; Украдене щастя; Коротка біографія письменника. Тексти віршів. Стислий переказ творів. Аналіз текстів. Зразки учнівських творів: Посіб. для 10 кл. / Автор – уклад.

В. П. Свєтлаков . – Х.: Ранок, 2001. – 80 с. – (Літ. крамниця).


21. Поема про сотворення світу. – К.: Мауп, 2003. – 120 с. – (Б-ка журналу „Персонал”).


22. Сотворення світу / Вступ. сл. „Світи Івана Франка” В. Ф. Погребенника. – К.: Обереги, 2004. – 159 с.: іл. – (Б-ка укр. раритету).


23. Украдене щастя: Вірші; Мойсей: Поема; Украдене щастя: Драма; Перехресні стежки: Повість. / Худож. – оформл. Б. П. Бублика. – Х.: Фоліо, 2005. – 415 с. – (Укр. класика).


24. * Zur judenfraqe : (До юдейського питання): Ст. / Міжрегіон. акад. упр. персоналом. – К., 2002. – 38 [1] с. – (Б-ка журн. „Персонал”).


25. Шевченкознавчі студії: [ У кн. вперше в Україні зібрано шевченкозн. студії І. Франка] / Упоряд. М. Гнатюк. – Львів: Світ, 2005. – 472 с.


26. Я не жалуюсь на тебе, доле...: Вибр. твори: [Вірші, поеми, казки, оповід.]. – К.: Вид. центр. „Просвіта”, 2005. – 502 с.: (ШБ: Шк. б-ка).

  1   2   3   4   5   6   7   8



Похожие:

1856 – 1916 світи івана франка iconІмені івана франка в 2011 р. І квартал
Бібліографічний покажчик інформує про книги, публікації у збірниках, періодичних виданнях, що надійшли до центральної районної бібліотеки...
1856 – 1916 світи івана франка iconІмені івана франка в 2011 р. ІІ – ІІІ квартали
Бібліографічний покажчик інформує про книги, публікації у збірниках, періодичних виданнях, що надійшли до центральної районної бібліотеки...
1856 – 1916 світи івана франка iconКартка учасника конференції " Біорізноманіття Українських Карпат" (Львівський національний університет імені Івана Франка, Карпатський біосферний запо­відник, 30 липня-4 серпня 2005 р.)
Львівський національний університет імені Івана Франка, Карпатський біосферний запо­відник, 30 липня-4 серпня 2005 р
1856 – 1916 світи івана франка iconЛьвівський національний університет імені Івана Франка

1856 – 1916 світи івана франка iconМ. М. Микієвич Н.І. Андрусевич Т. О. Будякова
Львівський національний університет імені Івана Франка Благодійний фонд „екоправо-львів”
1856 – 1916 світи івана франка iconПрикладні дослідження з гуманітарної тематики
Горбунова Вікторія, Климчук Віталій, Житомирський державний університет імені Івана Франка
1856 – 1916 світи івана франка iconЛьвівський національний університет імені Івана Франка
Н. О. Губа, зав кафедри практичної психології Запорізького національного університету, доцент, кандидат психологічних наук
1856 – 1916 світи івана франка iconРегламент проведення форуму кар'єри
Місце проведення: м. Львів, вул. Університетська, 1, головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка, актова...
1856 – 1916 світи івана франка iconОголошення про проведення відкритих торгів Замовник : Найменування : Яворівська районна рада Львівської області
Місце знаходження : 81000, Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Івана Франка, 8
1856 – 1916 світи івана франка iconЦентралізована бібліотечна система Подільського району м. Києва Центральна района бібліотека ім. Івана Франка
В його кінозалах виступали провідні діячі українського та зарубіжного кіно, представляючи свої твори небайдужим кіноглядачам
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов