Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі icon

Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі



НазваниеТеоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі
Дата конвертации28.04.2013
Размер159.3 Kb.
ТипДокументы
скачать >>>
1. /доклады на конференцию/Жарова доклад[1].doc
2. /доклады на конференцию/Яцек Дрожджаль уточ.doc
3. /доклады на конференцию/выступление Климова.doc
4. /доклады на конференцию/доклад Борисенко.doc
5. /доклады на конференцию/доклад Вишни.doc
6. /доклады на конференцию/доклад Внуковой.doc
7. /доклады на конференцию/доклад Войнаренко.doc
8. /доклады на конференцию/доклад Говоркова.doc
9. /доклады на конференцию/доклад Дубницкого.doc
10. /доклады на конференцию/доклад Канищенко.doc
11. /доклады на конференцию/доклад Кузнецовой.doc
12. /доклады на конференцию/доклад Лукша.doc
13. /доклады на конференцию/доклад Малый.doc
14. /доклады на конференцию/доклад Микулы.doc
15. /доклады на конференцию/доклад Семёнов.doc
16. /доклады на конференцию/доклад Соколенко.doc
17. /доклады на конференцию/доклад Стаценко.doc
18. /доклады на конференцию/доклад Устич.doc
19. /доклады на конференцию/доклад-Ляшенко.DOC
20. /доклады на конференцию/приветствие Анищук.doc
Міжнародна практика формування кластерів та можливості її адаптації для україни
К ластер как повышение конкурентноспособности предприятий – на примере кластера «зеленая химия» /польша/ Яцек Дрожджал
Климов Александр Алексеевич
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі
«роль севастопольской тпп в развитии экономики региона и международном сотрудничестве» Вишня Л. И., президент Севастопольской торгово-промышленной палаты
Внукова Н. М., доктор экономических наук, заведующий кафедрой Харьковского национального экономического университета, Коваленко В. Н
М. П. Войнаренко, Хмельницький національний університет кластери як центри економічного зростання регіонів за умов кризи вступ
Поэтапная разработка проекта «создание инновационно-технологического кластера «агробум», Г. Мелитополь
Особенности формирования промышленных кластерных структур в условиях новой экономики
Інтернаціоналізація процесів економічної кластеризації Анотація
Кузнєцова Н. Г. Київський національний торговельно-економічний університет Механізм формування кластерних об'єднань: етапи обгрунтування Анотація
Роль транскордонного співробітництва в умовах посилення впливу глобальних трансформацій і геополітичних змін
Особливості створення та функціонування кластерів в будівельній галузі
Методологічні підходи ідентифікації транскордонних кластерів
Тезисы выступления) Семенов А. Г. (Ноо «Ассоциация устойчивого развития Севастополя \"Аура\"»)
«Перспективы роста экономики Украины на основе инновационных кластеров» Соколенко С. И
Принципы создания и некоторые результаты работы кластера «эко –энерго»
Кластерний аналіз лісового сектору карпатського регіону україни: досвід розробки та впровадження устич Р.І., координатор сектору економіки швейцарсько-українського проекту розвитку лісового господарства в Закарпатті forza ситуація
Возможности и механизмы формирования трансграничных высокотехнологичных кластеров
Программа Украине>, которая начала реализовываться в этом году, является

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ МЕХАНІЗМІВ ДЕРЖАВНОГО

УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПРОМИСЛОВОЇ ГАЛУЗІ

Борисенко Микола Борисович, перший заступник начальника Головного управління промисловості, транспорту і зв’язку Харківської обласної державної адміністрації.


Сучасний стан промислового розвитку характеризується значним спадом обсягів промислового виробництва, перевагою галузей з низьким рівнем технологічної складності. Продукція кінцевого призначення здебільшого уявляється неконкурентоспроможною на зовнішніх ринках. Все частіше конкурентними перевагами стає не наявність значних виробничих потужностей, а володіння “ноу-хау”, новітними технологіями та інноваційними розробками.

Зорієнтованість регіонального розвитку України на підвищення конкурентоспроможності виробничої сфери вимагає розроблення нових підходів до державного управління промисловою галуззю, як основної ланки реального сектору економіки.

Багатоаспектність проблеми зумовлює необхідність розробки державної політики інноваційного розвитку промислової галузі як на центральному, так і на регіональному рівнях з пристосуванням її структури до суспільних потреб, та запровадження відповідних механізмів державного управління інноваційним розвитком промисловості.

В останні роки все більшого розповсюдження у розвинених країнах світу дістали регіональні промислові кластерні інноваційні форми господарювання, спрямовані на розвиток промислової галузі. В складних умовах глобалізаційних перетворень вони виявились спроможними ефективно конкурувати на світових ринках та суттєво впливати на економіку цих країн.

З огляду на це, виникає об’єктивна необхідність теоретичного обгрунтування державної промислово-інноваційної політики, а також пошуку дієвих механізмів державного управління, спрямованих на вирішення системних проблем розвитку промислової галузі на регіональному рівні шляхом використання кластерного підходу.

Кожна держава для реалізації своїх функцій, у першу чергу соціальних, має впливати на економічні процеси таким чином, щоб створювати умови для всебічного розвитку усіх сфер людської діяльності. Однією із основних складових економічної системи є суспільне виробництво, структура якого визначається співвідношенням між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці.

Власне держава має за мету впливати на розвиток окремої галузі господарства, таким чином реалізуючи власні економічні та соціальні цілі.

Промисловість є провідною галуззю господарського комплексу держави. Від стану та розвитку промисловості залежать стан і розвиток інших галузей господарства, соціально-культурного та адміністративно-політичного будівництва, а отже, й рівень життя громадян, розвитку суспільства, держави в цілому.

Вся економічна система держави є сукупністю певних елементів, що у своїй цілісності породжують універсальний об’єкт управління, на який держава впливає через систему державного апарату або інших органів чи за допомогою певного переліку інструментів. Саме такий вплив і є процесом державного управління. А промислова галузь як окрема складова цієї системи є специфічним суб’єктом, на який спрямовано вплив спеціалізованих органів державного управління.

Управління як загальний процес – це дія суб’єкта управління, яка спрямована на зміну і маніпуляцію об’єктами і суб’єктами реальності за заздалегідь продуманою програмою. Багатовимірність поняття “управління” та застосування його майже в усіх сферах сприяло виокремленню нової системи знань про процес управління, яка в подальшому розвинулась в теорію управління. Теорію управління визначають як науку про засади та методи управління різноманітними системами, процесами і об’єктами.

Одним із видів управлінської діяльності є державне управління.

За підходом, який набуває визнання в більшості країн світу, державне управління охоплює діяльність органів та установ усіх гілок влади (законодавчої, виконавчої, судової) з вироблення і здійснення регулюючих, організуючих і координуючих впливів на всі сфери життєдіяльності суспільства з метою задоволення його потреб [8].

Важливим фактором для розуміння стану і розвитку державного управління є врахування його об’єктивних основ, а саме природно-географічних умов, культурно-історичної спадщини і соціально – економічних умов та місця держави в світовій економіці. Наведений аналіз тлумачень науковцями та ринкова трансформація, вплив глобалізації та утворення нових світогосподарських зв’язків вищого рівня разом з завданням освоєння нового постіндустріального способу виробництва свідчать про необхідність системного переосмислення та уточнення поняття “державне управління”, його нового змісту в сучасних умовах.

Зауважимо, що державне управління соціально-економічним розвитком країни є істотною ознакою сучасної ринкової економіки змішаного типу. Розумний симбіоз ринкових і державних регуляторів дає можливість реалізувати соціально-економічні цілі розвитку суспільства, досягти високої ефективності виробництва, стабільного економічного розвитку, забезпечувати соціальну справедливість. Трансформація економічної системи країни ставить за мету формування соціально-орієнтованої ринкової економіки. Досягти цієї мети неможливо без активної участі держави.

Нові завдання й функції держави в умовах глобалізації та кризових явищ зумовлюють і новий зміст її управлінської діяльності, і отже, визначають форми, методи управління, систему та структуру органів державного управління. Раніше у наукових публікаціях домінуючою позицією були положення, за якими державне управління розглядалося як управління людьми. І для цього було досить підстав, оскільки державне управління як політична та владно-примусова діяльність, що одержала ці якості від держави — політичної організації, вважалося чисто політичною категорією, покликаною впливати лише на поведінку людей в потрібному для пануючого класу напрямі. Але тим самим нівелювалися ознаки управління як специфічного виду суспільної діяльності.

Державне управління здійснюється за рахунок реалізації певних программ або заходів. Але, ці заходи чи програми самі по собі, тобто як нормативні приписи, не можуть бути ефективними доки поки їх не задіяти, запровадити. І в цьому контексті постає питання визначення поняття “механізму державного управління” як категорії науки державного управління та складової системи управління взагалі. В сучасній науковій літературі, присвяченій проблемам державного управління існує багато визначень і понять щодо механізму державного управління. В свій час обгрунтували своє тлумачення цього терміну В. Авер’янов, О. Амосов, Г. Астапова, Г. Атаманчук, В. Бакуменко, І. Булєєв, А. Ладишев, П. Єгоров, В. Коломийчук, О. Коротич, Н. Мойсеєв, Н. Нижник, , Г. Одінцова, Р. Рудніцька, Ю. Тихомиров, Л. Юзьков та інші. Однак, єдності серед авторів щодо сутності й навіть видів механізмів державного управління не має. В.Малиновський [6], наприклад, визначає механізм державного управління, як сукупність засобів організації управлінських процесів та способів впливу на розвиток керованих об’єктів із використанням відповідних методів управління, спрямованих на реалізацію цілей державного управління.

У науковій літературі існують різні підходи щодо видів і класифікації механізмів державного управління. Залежно від того, які саме проблеми і як вирішуються із застосуванням конкретного механізму державного управління, він може бути складним (комплексним) і включати в себе декілька самостійних механізмів. Комплексний механізм державного управління може складатися із таких видів механізмів:

– економічного (механізми державного управління грошово-валютною, інноваційною, кредитною, податковою, інвестиційною діяльністю тощо);

– мотиваційного (сукупність командно-адміністративних та соціально-економічних стимулів, що спонукають державних службовців до високоефективної роботи);

– організаційного (об’єкти, суб’єкти державного управління, їх цілі, завдання, функції, методи управління та організаційні структури, а також результати їх функціонування);

– політичного (механізми формування економічної, соціальної, фінансової, промислової політики тощо);

– правового (нормативно-правове забезпечення: закони і постанови Верховної Ради України, укази Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України тощо) [11].

За рахунок комплексного застосування перелічених механізмів держава регулює певні соціально-економічні процеси в суспільстві. Саме ступінь цього регулювання в економічній сфері і визначає рівень розвитку ринкових відносин всередені держави. Кожна країна намагається побудувати ринкову економіку з мінімальним рівнем державного втручання, однак це не завжди виправдане, оскільки, наприклад, в умовах кризи саме держава є основною силою його подолання. Тож держава, здійснюючи регулювання економічного розвитку, перш за все, повинна впливати на створення умов для розвитку конкурентного середовища, де підприємства мали б змогу розвиватися на основі власної конкурентоспроможності.

Об’єктивною необхідністю державного управління та втручання держави служить неспроможність ринку, який характеризується стихійністю розвитку, забезпечити реалізацію економічної політики держави, яка передбачає, по-перше, створення міцної матеріальної основи для зростання добробуту народу; по-друге, забезпечення суспільного відтворення в необхідних пропорціях і масштабах; по-третє, підтримку балансу соціально-економічних інтересів різних верств населення та по-четверте, збереження цілісності територіального простору країни.

Для розвитку економіки надзвичайно важливе значення має вироблення та проведення державної промислової політики, що забезпечує такі структурні перетворення народного господарства країни, які дозволяють їй сформувати високоефективний промисловий комплекс, готовий випускати конкурентоспроможну продукцію світового рівня. Каталізатором структурних змін є інноваційна сфера, спрямована на заміну застарілих технологій прогресивними. Без інноваційного піднесення, оновлення основного капіталу неможливо подолати наслідки економічної кризи. Це підтверджується досвідом промислово розвинутих країн, економічне зростання яких майже на 90% забезпечується за рахунок впровадження в промисловість нових знань та технологій.

Сучасна парадигма державного управління промисловою галуззю акцентує увагу саме на інноваційному розвитку промисловості, оскільки світові реалії розвитку економіки вимагають від країн швидкого оновлення виробничих потужностей, технологічної бази, структури промислової галузі, а також вдосконалення нормативної бази для підвищення конкурентоспроможності національної економіки. В ринковій політиці держава не може змусити підприємства впроваджувати інновації, але вона може створити для цього сприятливі умови і підтримувати окремі напрямки науково-технічного розвитку країни за допомогою цілеспрямованих заходів впливу. Це має відбитися у розробці та реалізації відповідної інноваційної політики як важливої складової економічної політики держави. Необхідність державного втручання в процес впровадження інновацій обумовлюється довготривалістю науково-виробничого циклу, високими витратами і невизначеністю кінцевого результату. Ринок не може розв’язати проблему довгострокових ризикових інвестицій, які повинні бути спрямовані на розробку інновацій та впровадження нововведень в різні галузі народного господарства.

Науково-технічний прогрес, як відомо, визнано найважливішим фактором економічного розвитку і зарубіжна та вітчизняна економічна наука пов'язує його з поняттям інноваційного процесу. Він полягає в отриманні новинок і поширюється від зародження ідеї до її комерційної реалізації, охоплюючи, таким чином, весь комплекс відносин: виробництва, обміну, споживання. Процес впровадження інновацій в промисловій галузі регулюється державою за допомогою інноваційної політики, яка являє собою сукупність методів та засобів щодо регулювання усіх аспектів, пов’язаних із комплексним впровадженням інноваційного розвитку цієї галузі.

Державна інноваційна політика в промислово розвинутих країнах спрямована на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і є зв’язуючою ланкою між академічною наукою та виробництвом.

Дацій О.І. стверджує, що державна інноваційна політика - це сукупність науково-технічних, виробничих, управлінських, фінансово-збутових та інших заходів, які пов'язані з просуванням нової, поліпшеної продукції на ринок [4, с. 12]

Інноваційний розвиток – це процес структурного перетворення національної економіки, що досягається, як правило, за рахунок використання нових знань для збільшення обсягів промислового виробництва, обсягів реалізованої продукції, підвищення якості продукції, що виробляється, зростання прибутків та зміцнення національної конкурентоспроможності.

Для регулювання інноваційного розвитку кожного регіону необхідним, на погляд Козоріза М є визначення його потенційних можливостей щодо реалізації інноваційного розвитку і, відповідно, завдань економічних і фінансових інституцій разом з управлінським корпусом і виконавчими органами влади регіонального рівня в тому, щоби забезпечити їх ефективну реалізацію в регіональній економіці. [5, с. 35]

До основних заходів центральної влади щодо формування попиту на інновації Яремко Л.А. відносить: подолання байдужості до нововведень та формування в підприємницькому середовищі та суспільстві інноваційної ідеології та психології; стимулювання попиту населення на національні наукоємні продукти; заохочення підприємницького попиту на інноваційні ресурси; стимулювання інноваційного попиту на ресурси в державному секторі; сприяння та стимулювання експорту наукоємної продукції [12, с. 25].

Поширеність, глибина інноваційних процесів у реальному секторі економіки визначають її конкурентоспроможність і, як наслідок, зумовлюють дієздатність країни, її спроможність бути активним учасником та провідником глобалізаційних процесів, а також реалізацію потенційних можливостей країни щодо отримання вигод та переваг від своєї участі у них [3, с. 215]

Під час розвитку ринкових відносин та з метою створення відповідних умов в управлінні економічними процесами держави і особливо промисловими комплексами індустріально розвинених регіонів, основними в ефективній промисловій політиці стає не галузева складова, а новітні підходи в створенні прогресивних технологій та в розробці таких систем, які здатні конкурувати на світових ринках за кінцевою продукцією, що виробляється на промислових підприємствах та за технологіями, що дозволяють випускати новітню продукцію. На сьогодні “управління галуззю” вже не здатне задовільнити всім вимогам ринкової економіки. По-перше, в умовах швидких змін в діяльності підприємств у випуску різнопланової продукції буває досить важко віднести те чи інше підприємство до відповідної галузі виробництва. Частіше за все конкурнтоздатні підприємства мають різнопланові напрямки діяльності, які перетиняються по ряду видів промислового виробництва. Такі підходи дозволяють виробникам почувати себе більш впевнено в мінливому житті ринкової економіки. По-друге, постійна диверсифікація продукції та виробництва сприяє впровадженню прогресивних технологій, інноваційних розробок, що також забезпечує таким виробникам більш стійке становище на ринку та сприяє розширенню кола споживачів за рахунок постійного пошуку нових напрямків у виробництві та шляхом його удосконалення. Тому зв’язки по галузевій складовій не можуть бути використані у формуванні ефективної промислової політики.

Розвиток парадигми інноваційно-інвестиційного управління економічними процесами в розвинутих країнах призвів до того, що в кінці 80-х років минулого століття, дослідники, серед яких Майкл Портер, виявили, що в світі в різних країнах існують такі групи, можна навіть сказати “згустки”, конкурентоздатних підприємств в рамках окремих галузей, які, не дивлячись на малий територіальний розмір, займають лідируючу позицію на світовому ринку. Причому, це не окремі підприємства, а група підприємств, яка отримала назву “кластер”.

Тому останніми роками особливий інтерес викликає у науковців та посадовців теорії кластерного розвитку.

В науковій літературі існує багато тлумачень поняття “кластер” таких авторів, як М.Портер, Г.Семенов, О.Манойленко, М.Козоріз, М.Войнаренко, С.Соколенко, М.Кропельницька, У.Ешбі С.Мочерний Лоуренс Е. Янг, В.Чужиков, Войнович М., В.Гурман, та інших. Майкл Портер, наприклад вважає, що кластери, це сконцентровані за географічними ознаками групи взаємопов’язаних компаній, спеціалізованих постачальників та постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, розробників технологій і ноу-хау (університетів, науково-дослідних інститутів, інжинірингових центрів), а також пов’язаних з їх діяльністю організацій (агенцій із стандартизації, торгівельних об’єднань, брокерів, консультантів) у певних галузях, що конкурують, але разом з тим ведуть спільну роботу [9].

Зазначимо, що переваги кластерної теорії полягають в тому, що вони засновані на обширних емпіричних дослідженнях діверсифікаційних форм у різних країнах. Сутність кластерної теорії полягає в наступному. Диверсифікація часто слідує матриці “витрати-випуск” або контактам між галузями, зв’язаними стосунками постачань і придбання. Це узгоджується з механізмами, які ведуть до утворення кластерів. Більш того, найбільш життєздатні кластери інноваційної активності формуються на основі диверсифікації. Відображаючи динаміку відносних переваг, кластери формуються, розширюються, заглиблюються, але можуть також з часом звужуватися, згортатися, розпадатися. Подібна динамічність і гнучкість кластерів є ще однією перевагою в порівнянні з іншими формами організації економічної системи.

З часом кластери, що ефективно діють, стають причиною крупних капіталовкладень і пильної уваги з боку органів державної влади. Центром кластера найчастіше буває декілька потужних компаній, при цьому між ними зберігаються конкурентні стосунки. Цим кластер відрізняється від картелю або фінансової групи. Концентрація суперників, їх покупців і постачальників сприяє зростанню ефективної спеціалізації виробництва. При цьому кластер дає роботу і безлічі дрібних фірм і малих підприємств. Крім того, кластерна форма організації приводить до створення особливої форми інновації – “сукупного інноваційного продукту”. Об’єднання в кластер на основі вертикальної інтеграції формує певну систему поширення нових знань і технологій. При цьому найважливішою умовою ефективної трансформації винаходів в інновації, а інновацій в конкурентні переваги є формування мережі стійких зв’язків між всіма учасниками кластера. Роль держави у формуванні та розвитку кластеру не можна визначити однозначно, оскільки з одного боку держава, реалізуючи свою нормотворчу та організуючу функції, створює умови для становлення та формування кластеру. З другого боку, державне управління кластерним розвитком промисловості знаходить своє відображення в діяльності органів державної влади або державних підприємств чи установ, по встановленню та закріпленню зв’язків між виробниками та постачальниками – учасниками кластеру.

Соколенко С. доводить, що комплекси-кластери є альтернативою галузевому підходу, який застосовують прибічники традиційної схеми розвитку виробництва [10, с. 17].

Андерсон В. наголошує, що кластерам належить провідна роль у досягненні конкурентоспроможності регіону, оскільки фірми, які конкурують, разом з тим і взаємодоповнюють одна одну [1, с. 25]

Розкриваючи кластер на регіональному рівні, І Мартиняк стверджує, розвиваються мережі консалтингових, інжинірингових, страхових фірм, кредитних спілок та інших об’єктів інфраструктури. Підприємства регіону, об’єднавшись у кластер, здобувають шанс ефективніше відстоювати свої інтереси на рівні місцевих органів влади та місцевого самоврядування, а також брати участь у великих інвестиційних програмах. Важливою рисою кластерів є те, що підприємства в межах кластера є економічно зв’язаними, вони співпрацюють і конкурують і певною мірою залежать одна від одної, а в ідеалі – вони користуються вигодами синенергії (тобто коли ефект від спільних зусиль перевищує суму ефектів від вигоди кожного окремо) [7, c. 178].

М. Войнаренко визначає, що кластери можуть об’єднувати підприємства та установи як окремих регіонів, так і різних країн для підвищення ефективності їх діяльності, зростання продуктивності праці та якості продукції, стимулювання конкуренції та інновацій, залучення інвестицій, сприяння формуванню нових підприємств, враховуючи їх вигідне географічне положення [2, с. 31].

Враховуючи властивості кластеру, його класифікаційні ознаки, стратегію розвитку регіону, створюється можливість розробити ефективну кластерну модель розвитку промислового виробництва.

Аналіз теоретичних засад формування державної промислової політики дає можливість визначити державне управління промисловістю як процес впливу органів державної влади, що спеціально створені для управління промисловим потенціалом країни, на розвиток підприємств, установ і організацій промислової галузі за допомогою визначених інструментів та важелів.

З урахуванням вимог сучасної парадигми державного управління пропонуємо механізм державного управління інноваційним розвитком промислової галузі розглядати як цілеспрямований процес, який спрямований на якісні зміни на промислових підприємствах, установах і організаціях з урахуванням світових тенденцій інноваційного розвитку та забезпечених управлінським впливом з боку спеціально створених державних інституцій. Інноваційний аспект цього механізму характеризується перенесенням акценту на використання принципово нових технологій, переходом до випуску високотехнологічної продукції, організаційними і управлінськими рішеннями в інноваційній діяльності, що стосується як мікро-, так і макроекономічних процесів розвитку – створення технопарків, технополісів, кластеризації промисловості на регіональному рівні, шляхом організації взаємодії.

Таким чином, аналіз теоретичних основ формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі доводить до висновку, що в цих умовах досить ефективним є впровадження кластерної стратегії розвитку промисловості. Роль держави у цих процесах скорочується до спонукання суб’єктів господарювання створювати кластери – конкурентоспроможні агломерації промислових підприємств, науково-дослідних центрів та ринкової інфраструктури, взаємодія яких дасть змогу безпосереднього впровадження інновацій у виробництво. Кластери за своєю суттю є інноваційним продуктом державного управління, оскільки їх поява відбувалася при тих умовах, які були створені органами державної влади, а цілі діяльності кластерів багато в чому дублюють цілі державного управління промисловістю. Особливо це дубліювання відбувається в галузі інноваціного розвитку промисловості, оновленні виробничих фондів та розвитку соціальноорієнтованого підприємництва, що можливо, насамперед, за наявності чіткого правового поля взаємодії держави з суб’єктами ринкових відносин. Ці процеси, вважаємо, мають ґрунтуватися на вивченні зарубіжного та вітчизняного досвіду державного управління розвитком національної промисловості, аналіз якого має відбуватися у контексті причинно-наслідкових зв’язків запровадження певних технологій державного управління промисловістю, однією з яких є кластерна модель управління, та історичних і геополітичних умов їх впровадження.




Список використаної літератури





  1. Андерсон В. Регіональна конкуренція як фактор соціально-економічного розвитку України в умовах глобалізації: Матеріали Конференції випускників програм наукового стажування у США “Україна: подолання розбіжностей – розвиток особливостей” (7-10 вересня 2006 р.). – Кам’янець-Подільський, 200

  2. Войнаренко М.П. Концепція кластерів – шлях до відродження виробництва на регіональному рівні //Економіст. – 2000. – №1. – С. 29-31 с. 31

  3. Гусєв В. Фактори інтеграції та глобалізації у формуванні державної інноваційної політики [Текст] / В. Гусєв, Г. Литвинов // Вісник НАДУ. - 2003. - N3. - С. 212-221

  4. Дацій О.І. Механізми державної підтримки інновацій в Україні [Текст] / О. І. Дацій // Інвестиції: практика та досвід : науково-практичний журнал / Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України. - К.: ТОВ "ДКС Центр", 2008. - N 14. - С. 12-14

  5. Козоріз М. Аналіз та оцінка інноваційності розвитку економіки праці [Текст] / М. Козоріз, О. Денис // Регіональна економіка : науково-практичний журнал / Інститут регіональних досліджень НАН України. - Львів : ТОВ"ОЛСІМ", 2006. - N 4. - С. 29-40

  6. Малиновський В. Я. Державне управління: [Навчальний посібник] / Малиновський В. Я. – Вид. 2-ге, доп. та перероб. – К.: Атіка, 2003. – 576 с.

  7. Мартиняк І.О. Інфраструктура підтримки підприємництва як елемент глобального ринку. “Вісник СумДУ. Серія Економіка”. – №2. – 2007. – С. 178

  8. Нижник Н.Р. Системний підхід в організації державного управління: навч. посібник / Нижник Н.Р., Машков О.А. – К.: Видавництво УАДУ, 1998. – 160 с.

  9. Портер М. Конкуренция / Портер М. – М: ИД «Вильяме», 2005. – 608 с.

  10. Соколенко С. Стратегії економічного зростання та формування нових виробничих систем в епоху глобалізації //Економічний часопис XXI. – 2003. – №5 – С. 11

  11. Федорчак О. Класифікація механізмів державного управління / Федорчак О. // Демократичне врядування. Науковий вісник. – Випуск №1, 2008

  12. Яремко Л.А. Роль уряду у формуванні інноваційного розвитку економіки [Текст] / Л. А. Яремко // Актуальні проблеми економіки : науковий економічний журнал. - К. : ВНЗ "Національна академія управління", 2006. - N 8. - С. 23-32



Похожие:

Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconМетодичні вказівки до лабораторних робіт з дисципліни " Теоретичні основи електротехніки"
Теоретичні основи електротехніки” (розділ “ Стаціонарні процеси у лінійних електричних колах”) для студентів за напрямом підготовки...
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconВсеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених «Управління інноваційним розвитком підприємств України в умовах світових інтеграційних процесів»
Запрошуємо Вас взяти участь у роботі Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconЗатверджено: Наказом територіального управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області №203 від 23. 12. 2008 р п л а н роботи територіального управління Державного комітету України з промислової безпеки,
Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Вінницькій області на 2009 рік
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconЗатверджено: Наказом територіального управління Держгірпромнагляду по Черкаській області від „ ” 2009р. № П л а н роботи територіального управління Державного комітету України з промислової безпеки,
Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Черкаській області на 2010 рік
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconЗатверджено: Наказом територіального управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області №112 від 15 липня 2008 р. П л а н роботи територіального управління Державного комітету України з промислової безпеки,
Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Вінницькій області
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconЗатверджено: Наказом територіального управління Держгірпромнагляду по Вінницькій області № від р. П л а н роботи територіального управління Державного комітету України з промислової безпеки,
Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Вінницькій області
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconРеферату : Управління агрострахуванням Розділ : Страхування Управління агрострахуванням зміст вступ 5
Теоретичні основи страхування ризиків при здійсненні підприємницької діяльності в сільському господарстві
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconЗатверджую начальник ту держгірпромнагляду по Вінницькій області А. Д. Коваль вересня 2008 р. П л а н роботи територіального управління Державного комітету України з промислової безпеки,
Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду по Вінницькій області
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі icon3 6 Біологічні основи формування кількості та якості врожаю Дисципліна «Біологічні основи формування кількості та якості врожаю»
Дисципліна «Біологічні основи формування кількості та якості врожаю» вивчає вплив погодних умов на біологічні особливості формування...
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconКонцепція адміністративної реформи в Україні
Важливим чинником виходу із трансформаційної кризи українського суспільства є створення сучасної, ефективної системи державного управління....
Теоретичні основи формування механізмів державного управління інноваційним розвитком промислової галузі iconВимоги до експертних організацій, які забезпечують науково-технічну підтримку державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці
Ведення, формування та оприлюднення Реєстру забезпечує Держгірпромнагляд України
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов