Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с icon

Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с



НазваниеУчебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с
страница5/5
Дата конвертации30.04.2013
Размер343.61 Kb.
ТипУчебник
скачать >>>
1   2   3   4   5

План


  1. Загальні закономірності розвитку племінних мов

  2. Формуванням мов народностей; утворенням націй та національних мов

  3. Значення готської мови для дослідження германських мов

  4. Система голосних та приголосних у готській мові

  5. Писемні пам’ятки готською мовою.




  1. Загальні закономірності розвитку племінних мовІсторію розвитку германських мов умовно прийнято поділяти на 3 периоди: 1) давній (від виникнення писемності до 11 ст.) – становлення окремих мов, 2) середній (12-15 ст.) – розвиток писемності германськими мовами і розширення їх соціальних функцій; 3) новий (з 16 ст. до нашого часу) – формування і нормалізація національних мов.

Формування національних літературних мов завершилось в Англії у 16-17 ст., у скандинавських країнах у 16 ст., у Германії у 18 ст. У Норвегії існують 2 форми літературної мови: риксмол (з 1929 року букмол) і лансмол (з 1929 року нюнорск). Розповсюдження англійської мови за кордони Англії привело до створення її літературних варіантів у США, Канаді, Австралії. Німецька мова в Австрії представлена її австрійським варіантом, у Швейцарії – двома формами – швейцарськими діалектами (Schwyzertütsch) і літературною мовою. У Люксембурзі отримав статус національної мови (1984 р.) люксембурзька мова, яка сформувалася на основі західно-мозельсько-франкського діалекту німецької мови.

  1. ^ Формуванням мов народностей; утворенням націй та національних мов Всі мови східногерманської групи вимерли. За деякими рисами ця група мов наближається до скандинавської групи, а деякими лінгвістами навіть включається до її складу. До східногерманської групи мов належали: готська мова, вандальська мова, бургундська мова, герульська мова та гепідська мова.

Як відмічає сучасний германіст В.Бєрков, через постійну взаємодію германських мов між собою їх сучасна генетична класифікація значно відрізняється від історичної. Так, скандинавська група історично складалася із західної (норвезька, ісландська, фарерська) і східної (датська, шведська) підгруп, у наш же час у результаті взаємного проникнення мов північногерманська група ділиться на континентальну (шведська, норвезька і датська) і острівну (ісландська, фарерська) підгрупи. Аналогічно із західногерманськими мовами, від яких граматично та лексично відокремилася англійська мова; його носії повністю втратили розуміння з носіями інших західногерманських мов.

Є припущення, що прабатьківщиною готів є південна Швеція, звідки на початку нашої ери готи почали свій рух на південний схід. З етнонімом готи пов'язують багато топонімічних назв у Скандинавії: острів Готланд" (Gutland - буквально "країна готів"). У І-ІІ ст. н. е. готи жили на Віслі Й Одері (про перебування готів у Прибалтиці свідчать деякі топонімічні назви, напр., назва польського міста Гданськ). Звідси на початку II століття готи стали переселятися на південь, у напрямку до Чорного моря. У III столітті готи розселилися на великій території від Дону до Дунаю, об'єднуючись із деякими іншими народностями. Очевидно, тоді ж, у III столітті, готи розділилися на дві великі етнічні групи - візіготи (тервінги) і остроготи (грейтунги). Пізніше візіготи одержали назву вестготи, а остроготи - остготи.

Остготи утворили величезний міжплемінний союз, у який входили іранські племена аланін (нащадки скіфів-аланів - це нинішні осетини) а також інші племена на сході (аж до Кавказу) і на півночі (чудські племена). На чолі цього об'єднання в середині IV століття стояв остготський король Ерманарік.

Вестготи займали велику територію між Дністром і нижньою течією Дунаю (сьогодні на цій території розташовуються Буковина, Молдова й частина Румунії).

У 255 році вестготи захопили Дакію, що в І столітті н. е. була підкорена римлянами (після кількаразових зіткнень із готами Рим змушений був все ж піти із цієї провінції, передавши дакам свою мову).

У 348 році частина вестготів на чолі із Фрітігерном, рятуючись від гунів, оселилася — з дозволу римського імператора — у східно-римській провінції Мезія (на нижньому Дунаю, приблизно там, де зараз є Болгарія) і прийняла християнство у вигляді аріанства. Саме в цей період готський єпископ Вульфіла створив готську писемність і переклав готською мовою (із грецької) Новий Завіт (369 р.). Вульфіла народився в 311 році в області на нижньому Дунаї, а помер у 383 (за іншим даними - в 382) році в Константинополі. За переказом, Вульфіла був нащадком греків з Каппадокії, які потрапили в готський полон приблизно в 267 році. Вульфіла народився в знатному готському роді. Із 341 року він був єпископом східноримської (тобто візантійської) церкви. Здійснений у IV столітті переклад біблії не зберігся. До наших днів дійшли копії нього перекладу у вигляді списків (копій) пізнішого часу.

У серпні 378 року візіготи під керівництвом Фрітігерна завдали під Адріанополем нищівної поразки римським військам, захопили й убили імператора Валента.

На початку V століття вестготські племена під керівництвом Аларіка кілька разів нападали на римські володіння. Нарешті, у серпні 410 року Аларік захопив Рим, і протягом трьох днів варвари жорстоко грабували місто.

Після розграбування Рима вестготи мали намір вирушити морським шляхом у Північну Африку – одну з найбагатших римських провінцій, але здійснити цей план їм не вдалося. Раптово помер Аларік, і його змінив Атаульф, що повів готів на північ Італії.

Вестготська знать прагнула до зближення з італо-римськими правителями. яким Атаульф готовий був допомогти відновити колишню могутність імперії. Із цією метою вестготи вирушали в походи на Галлію й Іспанію. Однак 415 року Атаульф загинув у результаті міжусобних сутичок. Обраний королем Валія знову вирішив переправитися в Африку, але буря розметала вестготський флот, і вестготи, розбивши в 417 році вандалів-силінгів, у 418 році остаточно осіли у римській провінції Друга Аквітанія (і частині Нарбоннської провінції) із центром у місті Тулуза, утворивши тут вестготське королівство, що формально вважалося складовою частиною імперії.

Вестготське королівство із центром у Тулузі проіснувало до кінця VI століття. Уже в 90-х роках V століття почалися сутички між вестготами й франкським королем Хлодвігом. На початку VI століття Хлодвіг знищив вестготське королівство й приєднав захоплену територію до Франкської держави.

Частина вестготів після падіння Тулузького королівства утримувала свої володіння в Іспанії (Толедське королівство) ще приблизно два століття. Толедське королівство впало під натиском арабів, котрі вторглися на початку VIII століття в Іспанію через Гібралтарську протоку.

Інакше склалася доля остготських племен. У 375 році на територію остготів вторглись кочові тюркські племена гунів, що прийшли в Європу із Центральної Азії. Під владою гунів виявилися алани, остготи, герули, гепіди й інші племена. Гуни привели в рух багато інших народів, поклавши початок так званому "Великому переселенню народів" (ІV-VІІ століття н. е.). Утворивши величезний міжплемінний союз, гуни у 433 році захопили Паннонію (сучасна Угорщина) і оселилися там на правах римських федератів (союзників).

Про тісний зв'язок гунів з готами свідчить той факт, що при дворі гунського проводиря Аттіли (середина V ст.) готська мова використовувалася поряд з гунською.

Зміцнивши свою владу в Паннонії, Аттіла вирішив розширити свої володіння й вступив на територію Галлії. У червні 451 року неподалік від міста Труа на Каталаунських полях відбувся вирішальний бій між римськими військами, на стороні яких боролися вестготи, бургунди, франки та інші племена, і гунами, разом з якими були остготи, сармати. Гунське військо було розгромлене.

Після розпаду гунського союзу остготи під керівництвом Геодорика вторглись в Італію. Уже після падіння Західної Римської імперії (476 рік, коли германський воєначальник Одоакр скинув із престолу останнього римського імператора Ромула) Теодорик захопив північну Італію, де остготи панували до середини VI століття. Поступово остготи змішалися з римським населенням і припинили своє існування як самостійний етнос.

Невеликі частини готів, опинившись в III столітті в Північному Причорномор'ї, оселилася в Криму, де проіснували, очевидно, до XVIII століття, змішавшись з іншими етносами.

У XVI столітті (1560-1562 рр.) фламандський купець Бусбек записав у Константинополі 86 готських слів і виразів, опублікувавши пізніше свої записи латинською мовою (для готських слів Бусбек використав орфографію своєї рідної мови. а значення готських слів передаються латинською). Мова, якій належать записані Бусбеком слова, отримала назву кримсько-готська. Готська мова займає особливе місце не тільки серед германських мов, але й серед інших давніх іє. мов, які використовуються для аналізу в порівняльно-історичному мовознавстві.

  1. ^ Значення готської мови для дослідження германських мов Відмінною рисою готської мови, як і інших східногерманських мов, є відсутність ротацизму, відсутність умлаута, переломлення е > і, збереження герм. ē (на відміну від зах.-герм. і сканд.) і деякі інші фонетичні явища.

У своїй граматичній і фонетичній структурі готська мова зберігає досить архаїчні риси спільногерманської мови. Готська мова виявляє помітну подібність насамперед до скандинавської. Це пояснюється тим, що західногерманські племена відокремилися від інших германських племен ще в VІ-ІІІ століттях до н. е., у той час як східні й північні германці ще довгий час перебували на одній спільній території (у Скандинавії). Проте ряд рис поєднує готську мову із західногерманськими й, зокрема, з верхньонімецькою мовою.

Якщо зв'язок готської зі скандинавськими мовами пояснюється спільністю походження, тобто генетичною спільністю, то подібність готської з німецькою й іншими західногерманськими мовами зумовлена міжетнічними контактами, тобто є результатом пізнішого, вторинного зближення.

Всі готські тексти написані особливим алфавітом (вульфіліанське письмо), створеним на основі так званого грецького уніціального алфавіту IV ст. Деякі букви готського алфавіту (усього 27 знаків) запозичені з латинського і рунічного алфавіту. Букви готського алфавіту служили також і для позначення чисел. Дві букви (koppa й sampi) не мали ніякого фонетичного значення й служили тільки для позначення чисел (90 й 900). Зазвичай при виданні готських текстів вульфіліанський алфавіт передається в латинській транскрипції. При цьому для передачі міжзубного [Ө], що, Вульфіла передавав за допомогою грецької букви ψ "псі", германісти використають букву Þ, запозичену із англосаксонського або давньоісландського алфавіту. Для передачі готського Ђ (h + v) Вульфіла використав грецьку букву Ө "тета". Буква Ө замінена буквою Ђ у пізніший період.

Хоча багато питань готської графіки ("правила читання" готських букв і буквосполучень) дотепер не отримали остаточного рішення, цілий ряд даних (зіставлення готської мови з іншими герм. мовами, передача грецьких і давньоєврейських імен у готських текстах, зіставлення різних форм того самого слова в готській мові тощо) дозволяють досить надійно реконструювати звукові значення знаків готського письма та встановити правила читання літер і буквосполучень.

  1. ^ Система голосних та приголосних у готській мові Вимова багатьох літер, що позначали приголосні, залежала від їх позиції у слові. Дзвінкі приголосні в готській мові оглушувалися наприкінці слова, як, наприклад, у сучасній українській мові. Ми пишемо дуб, хоча вимовляємо наприкінці слова не [б], а [п]. Слово пишеться не так, як вимовляється, заради того, щоб, зберігаючи єдність написання, зберегти тотожність слова. Інший принцип використовується Вульфілою. Форми hlaif "хліб", staÞ "місце" (знах. відмінок) чергуються з формами hlaibis, stadis (род. відм.), а форма дієслова giban "давати" – з gaf "дав", graban "копати" - з grōth "копав", biudan "пропонувати" – с bauÞ "запропонував". Це рівносильне тому, якби в українській мові в родовому відмінку писали дуба, а в знахідному - дуп.

Що стосується голосних, то насамперед необхідно мати на увазі, що в готській мові (на відміну, наприклад, від давньоанглійської, давньоверхньонімецької або давньоісландської) відсутні спеціальні позначення довготи голосних. Вважається безперечним, що довге ī завжди передається диграфом еі (під впливом грецької мови). Коротке [ε] передається диграфом аі, а довге - буквою е; коротке [o] передається диграфом аu, а довге — буквою о. Інакше кажучи, е, о, еі позначають довгі ē, ō, ī. Відмінності між довгими й короткими а й u на письмі ніяк не позначаються. Лише за допомогою порівняльно-етимологічного аналізу можна встановити кількісний характер цих голосних. Наприклад, â є довгим у словах brâhta "приніс", Þâhta "думав", тому що при випаданні носового ŋ перед h попередній голосний подовжувався (пор. форми інфінітива briggan, Þagkjan, де ŋ зберігається).

Із сказаного стає зрозумілим, яким чином в кінцевому підсумку вченим вдалося встановити "правила" читання готських букв і буквених сполучень. Ці правила зводяться до наступного.

1. Букви e і о у всіх позиціях позначають довгі голосні ē й ō. Позначення довготи, як уже говорилося вище, у готських текстах відсутнє.

Звук ē генетичне відповідає герм. ǽ (< іє. ē) або герм. ē (> двн. іа, еа) .

Голосний ō відповідає герм. ō, що виник або з іє. ō, або з іє â.

2. Літери а, u можуть означати довгі й короткі звуки. При цьому a відповідає герм. а (< іє. о або а). Довге â зустрічається дуже рідко. Голосний u відповідає герм. u (< іє. u або з іє. r, l, m, n. Довге ŭ зустрічається рідко й відповідає герм. ŭ (< іe. ŭ) у таких словах, як ŭt "поза, зовні", dŭbō "голуб", rŭms "приміщення", "просторий.

3. Буква і означає тільки коротке і, оскільки довге передається диграфом eі. Гот. і відповідає герм. і (< іє. і) або герм. е (< іє. е), що перешли в і; пор.: гот. fisks "риба", двн. fisk: (< іє. і).

4. Диграф еі (за грецьким зразком) завжди означає довге ī, що відповідає герм. Ī і може походити із двох джерел:

а) іє. ī (гот. swein "свиня");

б) < іє. ei (гот. steigan "підніматися").

5. Диграф аі може передавати:

а) дифтонг аі (гот. stains"камінь");

б) коротке відкрите [ε] перед h, r, Ђ (bairan "нести", saihs "шість").

в) сполучення а-і, якщо кожний із двох звуків відноситься до різних морфем: ga-iddja.

Коротке е, передане диграфом аі, відповідає герм. е (< іє. e: bairan "нести", taihun "десять"), а дифтонг аі відповідає герм. аі (< іє. оі, або аi).

6. Диграф аu багато в чому подібний до диграфа аі. Він має такі значення:

а) дифтонг аu - baug "гнув", sunau "синові";

б) коротке [o] - перед h, r, Ђ.

в) а-u на стику морфем. Деякі лінгвісти думають, що аu міг означати також довге відкрите [o:] у слові sauil.

Коротке о у готській мові, як і в інших герм. мовах, виникло з іє. u, тому що іє. о > герм. а. Гот. дифтонг аu відповідає герм. аu і міг виникнути або з іє. оu, або з іє. аu, або, нарешті з іє. зу.

7. Диграф іu означає дифтонг іu, що виник з іе. eu.

8. Букви b, d, g позначають проривні (вибухові) на початку слова й після приголосних (dags, gasts, bindan) і щілинні b, đ, g в інтервокальній позиції (giban, biudan, biugan).

9. Букви f, Þ, h означають відповідно [f], [Ө], [x], виникли з іє. р, t, k/ќ у результаті першого пересуву приголосних. Звук [x] на початку слова перед голосною вимовлявся, очевидно, як легкий придих (як у сучасній німецькій hoch, Наuch і т. п.). В інших позиціях це був, мабуть, спірант, подібний нім. аch-Laut (тобто як укр. х у словах халат, хан, хурма, херувим тощо).

10. Букви р, t,k означали відповідні звуки [р], [t], [k] і виникли з іє. b, d. g у результаті першого пересуву приголосних. У позиції перед t гот. р > f, тобто рt > ft.

11. Диграф gg означає, як правило, ŋg в інтервокальній позиції, напр., gaggan "іти". У деяких випадках ggw може означати не тільки ŋgw (siggwan "співати", пор. двн. singan), але й ggw (triggws "вірний", пор. дісл. tryggr — розвиток за законом Гольцмана).

12. Диграфи gk й gq (під впливом грецької традиції) читаються як ŋk й ŋkw (drigkan "пити"- пор. а. drink, н. trinken).

13. Буква w має таке ж значення, як англ. w (дзвінкий білабіальний щілинний). У словах, запозичених із грецької (або єврейської) w може означати [у:]: Jairusaulwmeis "жителі Єрусалиму". При передачі готських імен, що містять w, у латинських текстах використовуються буквосполучення uu або ub.

14. Буква q читається як kw: qiman "приходити".

15. Буква Ђ, що виникла зі стягнення h+ v, означає звук xw, реконструйований за допомогою етимологічного аналізу (пор. гот. Ђeits "білий", двн. hwīz, да. hwīt, дісл. hvītr).

16. Букви s й z означають відповідні дзвінкий і глухий [s] й [z]. Звук [z] у готській ніколи не зустрічається на початку слова, тому що він виник з s за законом Вернера. Наприкінці слова герм. - z у закінченні наз. відмінка оглушується і зустрічається в готській у вигляді s, у той час як у давньоісландській z > r; пор. гот. dags - дісл. dagr "день", гот. gasts - дісл. gestr "гість".

Таким чином, фонологічний склад готської мови включав дзвінкі й глухі спіранти (b, đ, g, f, s, h, Ђ, Þ), дзвінкі й глухі проривні (b, d, g, p, t, k, kw), а також напівголосні j, w і сонорні r, l, m, n, ŋ. На письмі не розрізнялися спіранти b, d, g і проривні b, d, g. Серед голосних виділяють короткі (і, е, а, о, u), довгі (ī, ē, â, ō, ŭ) і дифтонги (аі, аu, іu). На письмі чітко розрізняються довгі ī (диграф еі), о, е; не розрізняються довгі і короткі u, а; не розрізняються короткі е, о й дифтонги аі, аu.

На відміну від інших германських мов готська не має безперервної писемної традиції, яка б дозволяла простежити розвиток (фонетичної й граматичної системи мови впродовж сотень років, як це можна зробити для англійської або німецької мов.

Проте деякі обмежені дані (насамперед— записи Бусбека, а також хронологічно неспівпадаючі тексти різних готських пам'яток) дозволяють лінгвістам шляхом порівняльного аналізу відновити основні напрямки фонетичного розвитку готської мови.

1. Внаслідок переломлення гот. u > о, а і > e. Так, гот. gulÞ "золото" відповідає кр. - гот. goltz, а гот. Þu "ти" - кр. - гот. tzо; гот. rign "дощ" - кр. - гот. reghen, гот. sibun "сім" - кр. — гот. sevene "сім".

2. Довгі ē й ō уже до часу створення Срібного кодексу виявляють тенденцію до підвищення, тобто переходу в ī та ŭ. Про цe свідчать такі "помилки" у вульфіліанському тексті: fraleitais замість fralētais (форма дієслова fralētan "відпускати"), qeins замість qēns "дружина". Зустрічаються й зворотні заміщення: ē замість ī (еі): wēhsa замість weihsa "святий". Це свідчить про тe, що ē й ī втрачають істотну різницю й сплутуються при написанні тексту. Перехід ē > і підтверджується й записами Бусбeка, у якого і позначається буквою у; пор. гот. mēki - кр. - гот. mycha "меч", гот. slēpan "спати" - кр. - гот. schlipen. Довге ō розвивається в ŭ. Так, у гот. brōÞar "брат" - кр. - гот. bruder.

3. Готські дифтонги виявляють тенденцію до монофтонгізації. Пор.: гот. brauÞ "хліб" - кр. — гот. brое, гот. аugōna "очі" - кр. - гот. оeghene. Дифтонг іu розвивається, очевидно, так само. як у німецькій: гот. skiutan "стріляти" - кр. - гот. schieten (н. schlissen).

  1. ^ Писемні пам’ятки готською мовою. Основними пам'ятками готської писемності, що дійшли до наших днів, є наступні:

1. Соdex argenteus - "Срібний кодекс". Цей рукопис було створено, мабуть, у V-VІ ст. н. е. На пергаменті, покритому пурпуровою фарбою, нанесені срібні й золоті букви (звідси назва - "Срібний кодекс"). Рукопис зберігся не повністю (до нас дійшло 187 аркушів з 330, тобто трохи більше половини). Срібний кодекс зберігається в університетській бібліотеці м. Упсала (Швеція). Припускають, що список зроблений в одному з монастирів північної Італії. Крім Срібного кодексу - найповнішого й найбільшого готського пам'ятника — збереглося ще декілька дрібніших рукописів.

2. Соdex Carolinus - Каролінський кодекс (V ст.). Рукопис (4 аркуші), написаний двома мовами—латинською і готською, містить текст "Послання до римлян".

3. Соdices Ambrosiani — Амброзіанські кодекси. У текстах містяться Послання апостола Павла, уривки з Євангелія від Матвія, а також уривки зі Старого Завіту. Рукопис зберігається в амброзіанській бібліотеці в м. Мілан.

4. Соdex Gissensis— Гессенський кодекс, знайдений у Єгипті (V—VI ст.): - IV сторінки готською і латинською мовами – Євангеліє від Луки.

5. Дрібніші пам'ятки, що являють собою уривки коментарю до Євангелія від Іоанна, уривки готського календаря, готські глоси до латинських текстів, купчі на папірусі з Італії (V-VІ ст.).

Є рунічні написи, які, як вважають, виконані готами. До цих пам'яток відноситься напис на вістрі списа (III в. н. е.), знайдений біля Ковеля (Волинь). Напис говорить: "той, що прагне до мети" (тобто спис).

Ще один рунічний напис зберігся на персні з П'єтроасси (Румунія). Напис не розшифрований.

Мова готських текстів вирізняється однаковістю, відсутністю діалектних розходжень (на відміну, наприклад, від давньонімецьких або давньоанглійських текстів). Вульфілі доводилося перекладати тексти складного релігійно-філософського змісту, що включали абстрактну лексику. Багато створених Вульфілою слів є кальками із грецької. Крім того, у готських текстах чимало прямих запозичень із грецької або давньоєврейської (за посередництвом грецької).
1   2   3   4   5



Похожие:

Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с iconУчебник для студ дефектол фак пед высш учеб заведений / под ред. Л. С. Волковой. М: Гуманитар изд центр владос, 2007. 703 с
Дьякова Е. А. Логопедический массаж учеб пособие для студ высш учеб заведений. М.: Издательский центр «Академия», 2003. 96с
Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с iconУчебник под общ. Ред. Проф. Е. И. Холостовой. М.: Инфра-м, 2001. 400 с. Технологии социальной работы: Учеб пособие для студ высш учеб заведений / Под ред. И. Г. Зайнышева. М.: Гуманит изд центр владос, 2000. 240 с
Заняття 9-10. Технології соціальної діагностики в процесі соціально-педагогічної діяльності
Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с iconСавенков А. И
Одаренные дети в детском саду и школе: Учеб пособие для студ высш пед учеб заведений. М.: Издательский центр «Ака­демия», 2000. 232...
Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с iconЮ. И. Короев черчение для строителей издание седьмое, стереотипное Рекомендовано Экспертным советом по профессиональному образованию Министерства образования Российской Федерации в качестве учебник
К 68 Черчение для строителей: Учеб для проф учеб, заведений. 7-е изд., стерео­тип. М.: Высш шк., Изд центр «Академия», 2001. 256...
Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с iconКатаева А. А., Стребелева Е. А. Дошкольная олигофренопедагогика: Учеб для студ высш учеб, заведений. — М.: Гуманит изд центр владос, 2001. — 208 с

Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с iconУчебник. М., Российское педагогическое агентство. 1996, 374 с
Учебник предназначен для студентов психологических факультетов
Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с iconType of course: compulsory Semester: 1 Volume of course
Коджаспирова Г. М., Петров К. В. Технические средства обучения и методика их использования: Учеб пособие для студ высш пед учеб заведений,...
Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с icon4. Semester: 3 Number of ects credits allocated
Коджаспирова Г. М., Петров К. В. Технические средства обучения и методика их использования: Учеб пособие для студ высш пед учеб заведений,...
Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с iconSemester: Number of ects credits allocated
Основы педагогического мастерства: Учеб пособие для пед спец высш учеб заведений/ И. А. Зязюн, И. Ф. Кривонос, Н. H. Тарасевич и...
Учебник для филологических факультетов. М.: Гис, 2000. 314 с Введение в германистику [Текст] : учеб для ун-тов / В. П. Берков. М. Высш шк., 2006. 199, [1] с icon4. Semester: 3 Number of ects credits allocated
Коджаспирова Г. М., Петров К. В. Технические средства обучения и методика их использования: Учеб пособие для студ высш пед учеб заведений,...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов