Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 icon

Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010



НазваниеНавчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010
страница2/18
Дата конвертации28.11.2012
Размер3.43 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
скачать >>>
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18

^ 1.2. Система роботи навчального закладу з духовно-морального виховання


Духовно-моральне виховання має на основі християнської культури дві основні форми, кожна з яких є по-своєму важливою і необхідною, відіграючи специфічну роль у формуванні цілісного світогляду молодого покоління.

Перша з них – це виховання у церкві, де під час церковної проповіді, участі у спільній молитві, відвідування недільних шкіл тощо діти та підлітки здобувають знання про Бога, набувають досвіду християнського життя. Така форма є виключною прерогативою церкви, яка змістовно наповнює її відповідно з власним віровченням та традиціями.

Друга форма, яка тільки набуває актуальності, – це релігійна освіта і виховання в системі світської освіти у державній школі.

Ініціатором введення такого предмету морально-етичного змісту виступив особисто Президент України Віктор Ющенко. На виконання його доручення від 8 липня 2005 року №1-1/657 щодо поліпшення морального виховання Міністерством освіти і науки України була створена спеціальна комісія для розроблення змісту нових навчальних курсів. До її складу увійшли вчені, педагоги та представники різних конфесій.

Результатом роботи комісії стало вироблення концептуальних засад вивчення у загальноосвітніх навчальних закладах предметів духовно-морального спрямування, які визначають їх мету, завдання, принципи побудови та кадрове забезпечення. Разом з цим зазначається, що досвід багатьох країн Європи у цьому напрямку базується, насамперед, на партнерських стосунках між різними конфесіями, державою і церквою, на основі діалогу з батьками і учнями.

Питання запровадження у систему середньої освіти предмета, який би знайомив учнів із традиційними моральними цінностями християнства, формував би уявлення про чесноти і гріхи, у сучасності викликає не лише схвальні відгуки, але й дискусії і відверту критику. Однак вислов­лювання щодо несумісності школи і релігії є, на нашу думку, безпідставними, оскільки релігійна освіта і виховання у світській освітній системі ґрунтується виключно на законодавстві України, схвалених Україною міжнародних правових актах та освітніх традиціях цивілізованих країн.

Школа має дбати не лише про освітній компонент, а і про виховання дітей, щоб вони стали повноцінними громадянами України. Виховати дитину – це не просто дати знання, а виховати морально, сформувати дитячий світогляд, розвинути культуру, сприяти засвоєнню високої моралі та етики поведінки. І відрадно, що сьогодні керівництва держави, області і районів надають значну увагу християнській етиці, яку за згодою батьків діти мають змогу вивчати у школах. Саме християнська етика, як історично і традиційно складена мораль нашого народу, і може стати загальною основою системи виховання у сучасній школі. Це не повинно означати, що всі стануть святими, але, принаймні, знатимуть, що є добро, а що є зло. І свідомо у цьому протистоянні вибиратимуть бік добра.

Розроблений і запроваджений факультативний курс „Біблійна історія та християнська етика” пропонує систему ціннісних орієнтацій для підлітків, розуміння людини як образу його Світотворця і Фундатора. Опанування цього курсу дасть можливість учням, на основі поглибленого ознайомлення з основами біблійної історії, сформувати моральні переконання, на яких можна будувати нормальні міжособистісні відносини, відносини усередині держави та зі світом в цілому. Також, вивчення предмета „Біблійна історія та християнська етика” дасть можливість оптимізувати гуманістичний потенціал базових знань, далі розвивати гуманістичний аспект змісту освіти, який має виявитися у переході від предметоцентризму до змістових областей; посилення значення варіативної частини змісту освіти та багато іншого.

^ Методологічна основа і принципи організації процесу викладання курсу „Біблійна історія та християнська етика”

Методологічною основою викладання курсу „Біблійна історія та християнська етика” є Святе Письмо Старого та Нового Заповітів, Святе Передання та твори святих отців Церкви. У них сконцентрований освітньо-виховний потенціал, який формує духовно розвинену людину, готову до активного творчого життя, самореалізації та свідомого виконання обов’язків.

Основними принципами організації процесу викладання курсу є:

1. принцип добровільності, який передбачає:

а) обов’язкову добровільність при виборі учнями даного курсу;

б) можливість вибору курсу, який найбільше відповідає світоглядним переконанням учнів та їх батьків;

в) варіативність авторських програм з урахуванням регіональних та релігійних особливостей.

Не може бути ніякої обов’язковості у виборі курсу учнями чи батьками. Вони повинні мати вибір. А нашим завданням є те, що ми повинні прикласти максимум зусиль, щоб їхній вибір зупинився саме на християнській етиці.

Важливим є також те, що програми повинні мати і регіональні особливості. Адже діти повинні бути ознайомлені також і зі святинями рідного краю, залучені до особливих християнських традицій свого регіону.

2. принцип безперервності, який передбачає охоплення даним курсом учнів усіх вікових категорій (від 1 до 12 класу).

Вважаємо за доцільне запровадження повного курсу у школі, оскільки процес виховання, який є основною складовою занять з християнської етики, не може дозуватися викладанням, наприклад, лише у 5 чи 6 класах.

3. поступально-концентричний принцип, який полягає у послідовному ознайомленні учнів з навчальним матеріалом та його повторенням у наступних класах у значніших обсягах з більш широким спектром розуміння і практичного застосування.

Кожна дитина, в міру свого фізичного та духовного зростання, повинна сприймати істини Святого Письма на тому рівні, який відповідає її розвитку. І з кожним роком повинно поглиблюватися розуміння дитиною цих істин та урізноманітнюватися спектр їх практичного використання.

4. принцип особистісної орієнтації передбачає

а) врахування психологічних особливостей кожного учня;

б) доступність матеріалу, його адаптованість до вікових особливостей учнів;

в) орієнтація учня на особисте застосування моральних принципів християнства.

Цього всього нас учить наш Учитель Ісус Христос, коли вибирає собі учнів, повчає їх через притчі та безпосередніми настановами; коли говорить доступною мовою: рибалкам про риболовлю, селянам про сіяча, будівничим про будівництво; коли закінчує практично кожне своє повчання наказом творити праведність.

5. принцип інтегративності виражається у:

а) поєднанні предмета духовно-етичного спрямування з широким колом загальнолюдських знань, незалежно від сфери релігійної віри;

б) сприйнятті даного предмета як невід’ємної частини системи виховання в освітньому закладі;

в) єдності теоретичних знань і їх практичної реалізації.

Нам усім слід зрозуміти, що немає духовності без Духа Святого. І варто повернутися до первинного тлумачення духовності, яке протягом часу було вихолощене і спотворене. Немає духовності, як такої, у відриві від віри. Немає моралі без Христа. І будь-які потуги створити щось подібне призводили до виникнення ще однієї своєрідної „релігії” або до загрози безпорадності перед секуляризовано-меркантильним способом існування.

6. принцип історичності включає в себе:

а) доказовість дійсності фактів, викладених у Святому Письмі, у науковому та історичному плані, що передбачає неодмінну опору на Святе Письмо при викладанні курсу;

б) формування в учнів почуття патріотизму, шанування історії та культури народу.

Історія, у широкому розумінні, є наукою про минуле. Святе Письмо нам теж повідомляє про події, які вже відбулися, але знання яких нам необхідне для праведного життя. Протягом багатьох років церковні і світські науковці працювали над тим, щоб довести чи спростувати історичність подій, описаних у Біблії. І зараз наукова достовірність біблійних подій майже ні в кого не викликає сумніву.

7. принцип культурологічності передбачає:

а) сприйняття культури народу як невід’ємної частини світової культури;

б) розуміння учнями християнської віри як культуроформуючого чинника в історії українського народу;

в) розуміння особливостей духовної культури і традицій українського народу та толерантне ставлення до ідей та духовних цінностей інших народів і вірувань.

Важливою є та теза, що саме християнство (православ’я), а не, припустимо, язичництво, чи будь-яка інша релігія, лежало в основі формування власне українського народу, послужило джерелом і стимулюючим фактором його культури, писемності, традицій. Православна віра протягом усієї історії нашого народу була одним із найважливіших чинників його буття. Водночас, християнство стало ніби з’єднувальною ланкою, яка поєднує культуру українського народу зі світовою культурою.

Усі ці принципи взаємопов’язані між собою і є основою системи побудови навчального курсу „Біблійна історія та християнська етика” й методів викладання.

^ Змістовний бік програми курсу „Біблійна історія та християнська етика”

Завданням курсу є розкриття учням:

1) значення створення людини і світу, гріхопадіння людини, спасіння;

2) сутності жертовної любові Ісуса Христа;

3) змісту та значення таїнств, їх рятівної дії для очищення душі кожного християнина;

4) суті та завдань християнської етики; формування особистості і шляхи її удосконалення;

5) призначення людини;

6) основ християнської віри та шлях до духовної досконалості особистості;

7) основ формування християнської сім’ї, здорового потомства, святості і непорушності християнського шлюбу; формування здорового суспільства та менталітету нації;

8) історії прийняття та поширення християнства;

9) значення християнських традицій і свят як базових елементів української історії та культури;

10) особливостей християнських культурних традицій храмової архітектури, музики, піснеспівів, іконопису, дзвонового мистецтва.

Особливий наголос робиться на естетичному факторі. Краса навколишнього світу, космосу є відблиском небесної краси. Через зовнішні видимі форми, рослинний і тваринний світ, красу людського генія дитина повинна навчитися спостерігати вічну красу Небесного Царства як первообразу естетичних форм.

Програма для початкової школи (1-4 класи) складається з таких основних блоків:

1. Світ, наповнений любов’ю.

2. Моя родина (рід, народ).

3. Добротолюбіє.

4. Етика взаємин.

5. Пізнаю і виховую себе (4 клас).

Завдання курсу – ознайомлення дітей з основними християнськими моральними цінностями; виховання почуття поваги до традицій роду, українського народу, любові до батьків і Батьківщини; формування особистості на засадах загальнолюдських цінностей (чесність, муд­рість, щедрість, лагідність, покірність, справедливість, доброзичливість) та на основі українських християнських історичних традицій; сприяння глибокому пізнанню світу дітьми, самопізнанню, розкриттю та реалізації потреби дітей творити добро; формування почуття національної гідності.

Програма курсу для 5-9 класів складається з трьох тематичних блоків. Метою першого блоку „Бог і людина” є введення школяра у світ Біблії, в якому на основі вивчення та осмислення вчинків людей, описаних у Старому та Новому Заповітах, особлива увага приділяється формуванню основних морально-етичних цінностей особи. Метою другого тематичного блоку „Віра і людина” є ознайомлення учнів з видатними постатями в історії українського народу, чия діяльність справила визначний вплив на формування, становлення і розвиток української державності; духовними святинями, що відіграли вирішальну роль у розвитку культури та духовності українського народу; Заповідями Божими як основою морального життя людства та християнським вченням про людину. Третій тематичний блок „Християнська культура і людина” знайомить учня з тією традиційно-культурною нішею, яку займає у житті українського народу храм, пости і свята, таїнства і обряди, християнські традиції, християнські корені культурних надбань українського народу, норми поведінки в суспільстві у світлі християнської моралі.

Програма курсу для 10-11 класів складається з трьох тематичних блоків. Метою першого блоку „Християнська мораль. Формування особистості” є ознайомлення учнів з основними морально-етичними положеннями християнства, сприйняття і усвідомлення яких спонукатиме їх до роботи над своєю особистістю. Метою другого тематичного блоку „Християнська віра” є ознайомлення учнів з основами апостольського віровчення, якого дотримується християнська Церква протягом усього часу свого існування, та Заповідями блаженств як шляхом до духовної досконалості християнина. Третій тематичний блок у курсі 10 класу має назву „Християнська традиція. Християнська сім’я” і знайомить учнів з проблемами сім’ї та шлюбу в контексті християнського віровчення та народних традицій. В 11 класі третій тематичний блок має назву „Християнство і сучасність”. Його завдання – подати учням якомога повнішу інформацію про релігійну карту світу.

Програма курсу побудована за принципом „від простого – до складнішого”. Певною мірою спіралевидне розгортання програмного матеріалу передбачає ознайомлення з біблійними історіями на початковому етапі навчання і більш поширене й підняте до вищого рівня розуміння повторення цього матеріалу у середніх класах. Вивчення біблійної історії увінчується розглядом історії Церкви Христової, як закономірного наслідку земного життя Ісуса Христа. А присутній наприкінці кожного класу екскурсійно-країнознавчий блок, за умов його адекватного використання учителем, повинен практично долучити дитину до культурно-естетичного та морально-етичного надбання нашого народу, християнська традиція якого налічує понад тисячу років.

^ 1.3. Позакласна робота з християнської етики


Святитель Тихона Задонський говорив: „Вчителям учнів навчати не тільки грамоті, але й чесного життя, страху Божому, тому що грамота без страху Божого не що інше, як меч у руках божевільного”.

Сьогодні, напевне, більшість батьків і педагогічних працівників усвідомлюють необхідність християнського виховання дітей. Але з різних причин, на великий наш сором, християнське виховання у школі на належному рівні відсутнє. Втрачено багато часу. Велика кількість дітей, здобувши державну освіту, так і не пізнали світла Христової моралі. Хоча саме слово „освіта” походить від слова „світло”.

Ми вступили в епоху, коли світ підмінює всі ідеали християнства, наповнюючи їх своїм змістом. У цей світ входять наші діти, у світ, який дуже хоче, залишаючись приємним, „перекроїти” людину на свій лад. І є дуже велика небезпека, що, увійшовши у цей світ, який навішує на себе рекламні щити зі словами „мир і безпека”, наші діти можуть піти по одному з неправильних шляхів або не зможуть встояти і приймуть підмінені цінності цього світу, зовнішньо залишаючись християнами, маючи вигляд благочестя, або навпаки, відмежують себе від світу й відійдуть у підпілля і займуть абсолютну ворожу позицію до всього, що їх оточує.

Тут і виникає наша головна і болісна проблема – що зробити, щоб наші діти, ідучи в цей світ, залишилися справжніми християнами? Навчати дітей про Христа – істинне світло. Тож одним з найважливіших завдань християнської педагогіки є надати дітям належний предмет для власних пошуків та досліджень – це Святе Письмо та віровчення Церкви.

Саме з цієї причини 7 років тому педагогічний колектив Кагарлицької загальноосвітньої школи І-Ш ступенів №2 ім. В.П. Дашенка запропонував увести християнську етику, як навчальний предмет. Звичайно, такий крок супроводжувався певними проблемами. Тому ми знайшли вихід в тому, щоб за рахунок гурткової роботи та факультативних занять викладати курс „Біблійна історія та християнська етика”, який вимагає від педагогів та й усього педагогічного колективу неординарного мислення та великої методичної майстерності. Так склалася система позакласної виховної роботи школи з проблеми „Духовно-моральне виховання, орієнтація на християнські цінності”. До неї входять: гурткові та факультативні заняття, масові позакласні заходи, екскурсії, участь у конкурсах, проведення благодійних акцій, паломницькі поїздки.

Хочеться поділитися досвідом проведення масових позакласних заходів. Група учнів-гуртківців на кожне велике християнське свято готує театральне дійство, у якому обряди та звичаї нашого народу переплітаються з біблійними переказами та притчами.

Такі дійства вони виносять на ранки, вечори, виховні години, загальношкільні батьківські збори. Учні школи на них не просто глядачі, а й активні учасники. Цим ми досягаємо того, що діти більше спілкуються між собою, пізнаючи один одного ближче, самі готують костюми та реквізит, даючи волю своїй фантазії та винахідливості. Старші учні здебільшого готують вистави для наймолодших, ну а ті, в свою чергу, показують своїм батькам на що вони здатні. Учні навіть приводять своїх друзів, щоб вони або грали разом з ними, або допомагали, або просто оцінили їх зусилля.

Такі заходи несуть в собі великий виховний потенціал, а також розвивають творчість учнів, прилучають їх до національних традицій.

Хочеться наголосити на доцільності і доречності даних заходів. Сценка „Погорільці” була розучена і показана саме після того, як у сусідньому селі згоріла хата і велика родина залишилася без даху над головою, а про благодійність і щедрість говорилося у виставі „Хустинка”, яку діти побачили саме перед святом Миколая. Адже справа благодійності – це допомога самому Христу, згідно Його слів.

Досить часто ми проводимо конкурси дитячих малюнків, поробок, вишиванок на біблійну тема­тику. Діти з великим задоволенням беруть участь. Учасники отримують заохочувальні призи. якщо дити­на прийде додому з маленькою іконкою чи невеличкою книжечкою, то вона назавжди запам’ятає ці приємні хвилини дитинства. Переможці нагороджуються поїздкою по святих місцях.

Паломницькі поїздки. Дехто говорить про те, що це дуже дорого і нереально. Але батьки учнів нашої школи вже переконалися, наскільки благотворно діє на дітей відвідування православних святинь: ефективніше побачити, доторкнутися душею, відчути дух святого місця, ніж лише почути з вуст учителя чи побачити на малюнку. Діти усвідомлюють, що не можна обмежуватися знаннями, які вони отримують на заняттях, треба жити тим, про що дізнаєшся. І це один з найкращих способів виховання молоді.

Лише за останній навчальний рік ми відвідали Києво-Печерську Лавру, Веденський монастир, Звіринецькі печери, Святогорську та Почаївську Лаври.

Але ті діти, які не мають змоги побувати за межами міста, не сумують, тому що вони можуть відправитись у подібну подорож, переглянувши відеокасету.

Такий вид позакласної роботи має велике значення не лише в плані інтелектуального розвитку, а й духовного виховання дітей.

До речі, говорячи про особистий контакт дитини з християнськими цінностями та їх носіями, дуже важливими є зустрічі зі священиком, адже він має особливу благодать – дар Духа Святого. Треба зріднити дух дитини з Церквою, бо спасіння тільки в ній. Тому й виховання без Церкви та спасіння без неї неможливе. Тому ми запрошуємо священиків на уроки, виховні години, позакласні заходи.

Уже традицією стало, коли священик благословляє дітей на початок навчання та випускників школи у життєву дорогу.

Окреме питання – це оформлення кабінету християнської етики в школі. Починаючи цю справу ми відчули, що кабінет цей повинен бути особливим і тому намагаємося обладнати його всім необхідним для проведення таких уроків та заходів. Створена бібліотека спеціальної духовної літератури, куточки, тематичні папки, зібрано відео- та аудіо- касети. Ми сподіваємося, що проведення уроків християнської етики в поєднанні з активними формами позакласної роботи дадуть бажаний результат у справі духовного виховання школярів.

Дитина, яка звикла до гарної літератури, драми, поезії, класичної музики, яка відчула їх вплив на душу і одержала щиру насолоду, не стане бездушним прихильником сучасного телебачення і дешевих романів, що спустошують душу і ведуть її від християнського шляху. Дитина, що навчилася бачити красу класичного живопису й скульптури, не спокуситься легко перекрученим сучасним мистецтвом.

Дитина, що знає дещо про світову літературу і особливо про християнську, про те, як люди жили і мислили, у які пастки вони потрапляли ухиляючись від Бога і Його заповідей, і яке славне й гідне життя вони вели, коли були Йому вірні, зможе правильно судити про життя і філософію нашого часу і не буде сліпо йти за „лжевчителями” цього віку.

Саме тому в нашій битві проти духу світу цього ми можемо і повинні використовувати краще, що може запропонувати нам світ, щоб піти далі цього кращого. Усе краще у світі, якщо нам вистачає мудрості бачити це, указує на Бога й Православ’я.

Тож засівати у юні серця зерна розумного й доброго – обов’язок педагога-наставника. Хочеться, щоб наші діти стали чесними громадянами, християнами, патріотами. Щоб сповідали національні і духовні цінності, шанували батька й матір, щоб їм добре було у житті, щоб довго й чесно прожили вони на землі.

Хай допоможе їм Бог! Навчімо їх любити Бога. Це є необхідним і для нас, і для них, і для нашої Батьківщини.


^ 1.4. Використання біблійних розповідей на заняттях з курсу „Біблійна історія та християнська етика”


Особливою рисою Святого Письма є його прагматизм і повчальність. Воно не лише дає знання про минуле, але й висвітлює теперішнє та наставляє на майбутнє. Тому серед біблійних розповідей є такі, які не слід відносити виключно до історичних, їх варто зарахувати до сфери навчання етики, моралі і віри. Це, насамперед, тому, що Священна історія є не лише розповіддю про життя людей на землі, а, поряд з цим, і викладення богооткровенних істин у тій послідовності, в якій Бог їх відкривав людству.

До числа відомостей, які за своїм змістом відносяться до області навчання християнської етики, крім священно-історичних розповідей, належать притчі, пророцтва, прообрази, чудеса, заповіді Декалога і Блаженства. Окремо слід виділити повчання Ісуса Христа і Його апостолів.

Притча завжди була широковживаним прийомом для пояснення абстрактних понять засобом найближчої наочності, взятої з повсякденного життя, з обставин і подій, які можуть бути відомими усім чи навіть особливо пам’ятними. Той, хто говорить притчами, повинен брати приклади, які були б доступні слухачам за своєю складністю і наочністю, так що останнім надавались би можливість самостійно робити висновки і застосовувати конкретний випадок для корекції поведінки протягом усього свого життя. Для цієї мети притчі використовувалися ще старозаповітними пророками, але найбільшого розвитку цей спосіб настанови слухачів досягає в Євангелії, і вченні Ісуса Христа. Його притчі відрізняються від старозаповітних, під якими розуміються переважно короткі висловлювання, схожі за своєю формою і змістом на прислів’я чи афоризми сучасної світської літератури. Зі старозаповітними притчами у практиці шкільного навчання зустрічатися майже не приходиться. Хіба що у курсі зарубіжної літератури можливе знайомство з притчами Соломона. Курс християнської етики може познайомити учнів із старозаповітною притчею пророка Нафана про багатого чоловіка і вівцю бідняка, яку той розповів царю Давиду, щоб відвернути його від гріховного вчинку. Притчі новозавітні у курсі „Біблійна історія та християнська етика” розглядаються майже в повному обсязі у 8 класі і складають досить значну частину навчального матеріалу. До них входять:

1. Притча про сіяча. (Істина. Наше сприйняття істини.)

2. Притчі про зерно гірчичне і про закваску. (Важливість добрих справ для духовного росту.)

3. Притча про дім на піску і на скелі. (Основа морального життя.)

4. Притча про пшеницю і кукіль. (Неминучість покарання за зло.)

5. Притча про милосердного самарянина. (Милосердя і співчуття.)

6. Притча про нерозумного багача. (Скупість і щедрість.)

7. Притча про багача і Лазаря. (Винагорода за терпіння.)

8. Притча про митаря і фарисея. (Гордість і смирення.)

9. Притча про блудного сина. (Свобода вибору.)

10. Притча про 10 дів. (Мета нашого життя.)

11. Притча про таланти. (Відповідальність. Праця над собою.)

12. Притча про немилосердного боржника. (Наше ставлення до людей. Уміння любити і прощати.)

13. Притча про жорстоких виноградарів. (Добро і зло в житті людини. Спокуси та їх наслідки.)

14. Притча про двох синів. (Послух і непослух.)

15. Притча про робітників у винограднику. (Роль праці у житті людини. Винагорода за працю. Заздрість.)

16. Притча про свічку на підсвічнику. (Молодь і школярі – надія держави.)

Притча, як пристосування вчення до певного кола слухачів, як приклад, що береться з живої дійсності, може бути повністю зрозумілою і доступною для одного кола слухачів і не завжди чи повністю зрозумілою для іншого. Так, наприклад, притча про сіяча буде зрозумілою у всіх деталях для дітей, які проживають у сільській місцевості і можуть спостерігати за сільськогосподарськими роботами, хоча і не у такому вигляді, як це описується у притчі. Але ця ж притча буде незрозумілою для міських дітей, особливо якщо вони звикли бачити хліб лише у вигляді свіжовипеченої булки у крамниці. З іншого боку, притча про митаря і фарисея була повністю зрозуміла для євреїв часів Ісуса Христа, однак незрозуміла для сучасних дітей, які не лише не знайомі з термінами „митар” і „фарисей”, а й не розуміють причин їхньої поведінки у храмі. Подібне можна сказати про більшість притч Святого Письма. Тому кожна притча, яку використовує Спаситель, потребує, насамперед, пояснення власне розповіді, введення дітей у розуміння життя древніх людей і застосування притчі до сучасних обставин життя, а іноді й пояснення історичної основи притчі, як то у притчах про таланти, про царя і немилосердного боржника тощо. Адже умови життя того часу зовсім не схожі на сучасні, тому для розуміння розповіді притчі необхідно повідомити учням і про економічний устрій древніх євреїв, і про взаємовідносини між правителями й підлеглими, і про повинності євреїв щодо Єрусалимського храму тощо. Ці відомості можуть бути подані учням у доступній формі і в короткому вигляді. Таким чином, на уроці християнської етики у сучасній школі доводиться пояснювати іноді те, що саме колись слугувало поясненням. Це тлумачення є необхідним, оскільки без нього притчі Спасителя стають незрозумілими для учнів і не приносять ніякої користі.

Щоб при поясненні притчі уникнути зайвих деталей, необхідно завжди мати на увазі мету її використання на уроці. Кожна притча є представленням високої істини у наочних образах. Так, наприклад, у притчі про блудного сина коротко висловлена істина – Бог з любов’ю приймає грішника, який кається – виступає у вигляді досить розгорнутої розповіді. Для розумово зрілого слухача було б достатнім повідомлення наведеної короткої формули. Проте для дітей, які не звикли до абстрактного мислення, притча буде значно дієвішою як приклад, що торкається не лише думок, а й почуттів.

Спочатку діти розглядають притчу не як просте порівняння, а як власне істину і не йдуть далі за буквальне розуміння притчі, тобто не роблять з неї жодних висновків для себе. Так, наприклад, у притчі про багача і Лазаря вони запам’ятовують про веселе життя багатого і жебракування Лазаря, однак не роблять висновку, що кожна людина може бути схожою чи на першого, чи на останнього. Таке ставлення учнів до притч може бути наслідком їхнього недостатнього розвитку. І якщо на цей аспект навчання не звернути належної уваги, то притчі залишаться у їхній пам’яті лише як цікаві розповіді, які, крім інформативності, не будуть мати для учня іншого значення.

Мета використання і вивчення притч полягає у бажанні більш наочно пояснити слухачам божественну істину і дужче вплинути на їх почуття, щоб надати більшої сили спонукальним мотивам у спрямуванні волі до служіння істині. Тому крім пояснення буквального значення притчі від учителя вимагається пояснити і її внутрішній смисл. Адже він не завжди зрозумілий для слухачів, і навіть обрані учні Христа зверталися до Нього з проханням пояснити їм ту чи іншу притчу, наприклад притчу про сіяча. Для апостолів, які безпосередньо були пов’язані з працею на землі, без сумніву, був зрозумілим зміст притчі, проте вони хотіли почути також і пояснення її внутрішнього значення. Тим паче такі пояснення необхідні для дітей, оскільки вони не можуть довго зосереджуватися думкою на одному предметі, не проникають вглиб, а ковзають лише по поверхні предмета.

При поясненні значення притчі важливим є питання: коли слід пояснювати її внутрішній смисл, тобто робити моральний висновок, базуючись на знанні матеріалу притчі, чи підтверджувати етичний принцип матеріалом притчі. У цьому зв’язку слід керуватися прикладом Ісуса Христа, оскільки педагог повинен вчити не лише того, чого вчив Спаситель, але й так, як Він учив. Христос, повчаючи притчами зазвичай говорив притчу прямо, а висновок залишав робити самим слухачам, тобто вів людину до пізнання істини аналітичним шляхом, шляхом переходу від конкретного до загального. При такому методі слухач не знає наперед, до яких висновків приведе його вчитель, а тому ставиться до кожного його слова з увагою. Подібного не слід чекати за умови, коли слухач наперед знає загальний висновок і протягом прослуховування може розмірковувати не стільки про доведення відомого висновку, скільки про його заперечення. Тоді учень розглядає розповідь не як подію, яка дійсно трапилася в минулому, а як вигадку, байку.

Будь-який читач чи слухач лише тоді з цікавістю слідкує за перебігом подій, коли вірить у правдивість цієї розповіді. Хоча всі освічені люди знають, що всі повісті, розповіді, романи та інші літературні твори є витвором фантазії автора, але при їх читанні вони дійсно переживають ті події, які описані у них, як такі, що дійсно проходять у них перед очима і за їх безпосередньої участі. Захоплюючись розповіддю, читач співчуває одним і засуджує інших, мимовільно ставлячи себе на місце героїв, думаючи: „от, щоб я був там, я б зробив отак; я не хочу бути таким, а іншим”. До такого висновку і веде кожна притча. Вона повинна подіяти на душу доброї людини так, щоб та твердо сказала: „Я хочу вважати усіх своїми ближніми, як милосердний самарянин; хочу молитися зі щирим серцем, як митар; хочу слухати слово Боже і виконувати його, як добра земля пророщує насіння і дає урожай сторицею” тощо. Досягнути такої мети притча може лише у тому випадку, якщо вона буде прослухана уважно і неупереджено. Таким чином, притча розповідається для того, щоб зробити з неї відповідний висновок, а не для того, щоб довести висловлене наперед твердження. Особливо характерним є початок притчі про сіяча. Без усіляких передмов Спаситель сказав тим, хто його слухав: „Послухайте, ось вийшов сіяч сіяти.”

Як навколо Ісуса Христа збиралися натовпи людей, які прагнули послухати Його вчення, так і вчитель у класі оточений дітьми, яким подобається слухати його розповіді. Тому при поясненні притч необхідно викладати її зміст, а висновки залишити на кінець і докласти зусиль, щоб учні, по можливості, самі дійшли потрібного висновку, внутрішнього смислу, який міститься у тій чи іншій притчі.

Зазвичай внутрішній смисл притчі стосується не всього її змісту, а лише певної частини. Так, наприклад, у притчі про милосердного царя і немилосердного боржника внутрішній смисл полягає не в тому, що цар мав боржника, якому пробачив величезний борг, а в тому, що той самий царський боржник, будучи помилуваним, не проявив милосердя до свого боржника. У притчі про блудного сина основним є не те, що батько мав двох синів, що меншому виділив його частку майна, яку той розтратив унаслідок свого блудного життя, а те, що батько лагідно прийняв його після повернення із далеких країв. У кожній притчі є головна думка, на яку варто звернути увагу, оскільки саме в ній і відкривається та істина, заради якої притча розповідається. Діти досить легко запам’ятовують розповідь, проте вони більше уваги надають речам несуттєвим і випускають із поля зору головне, суттєве. Тому, для того щоб вони зрозуміли притчу, їм потрібна стороння допомога. Звичайно, найкраще, якщо вони самі будуть робити правильні висновки. Проте це є бажаним, а не необхідним.

Таким чином, у притчі, як особливому виді священно-історичної розповіді, слід виділяти буквальний зміст, внутрішній смисл і головну думку. Після таких пояснень вчителю варто підвести учнів до застосування цієї притчі в сучасних умовах життя.

Основою всіх старозавітних вірувань було очікування Месії. Всі найкращі люди не лише єврейського народу, а й серед язичників, жили сподіванням на майбутнього Примирителя. Тому в старозавітній історії значне місце посідають пророцтва про Спасителя, представлені чи то у словах, чи у діях. Тобто, пророцтва і прообрази. І перші, і другі за своїм внутрішнім змістом і метою є рівними й відрізняються один від одного лише ступенем наочності. Так, власне пророцтва містять у собі безпосередні вказівки на прихід Спасителя, як, наприклад, пророцтво Ісайї про народження Еммануїла від Діви, про початок проповіді у Галилеї, про зцілення хворих. Інші пророцтва вказують на прихід Месії опосередковано. Для прикладу варто назвати пророцтво Валаама, який називає Христа зіркою від Якова і говорить про перемогу над Моавом і взяттям у полон синів Сифа, що означає поширення віри Христової серед усіх народів. Пророк Даниїл говорить про настання царства Месії, розтлумачуючи царю Навуходоносору його сон про камінь, що відірвався від гори і заполонив усю землю.

Старозавітні пророцтва не розглядаються досконало в курсі „Біблійна історія та християнська етика”. До списку пророцтв, які можна використати, варто віднести пророцтво Даниїла (6 клас) та пророцтва про прихід Спасителя (7 клас).

При тлумаченні пророцтв необхідно пояснити лише дивовижність передбачення майбутнього, яке не відоме нікому із людей, і вказати на виконання цих пророцтв у майбутньому. Для пояснення алегорії пророцтв необхідно йти таким же шляхом, як і при поясненні притч, тобто вияснити буквальний смисл, внутрішнє значення і основну думку.

Більш глибоко в курсі „Біблійна історія та християнська етика” розглядаються прообрази. До старозаповітних прообразів слід віднести, по-перше, осіб (наприклад, Йосиф, Мелхіседек), по-друге, предмети і звичаї (наприклад, жертви, неопалима купина) і по-третє, старозаповітні події (наприклад, триденне перебування Іони у череві кита). У програмі факультативного курсу прообрази розглядаються у 5-6 класах, саме тоді, коли вивчаються священноісторичні події Старого Завіту. До цих тем відносяться:

1. Любов як готовність на пожертву. Авраам та Ісаак (жертвопринесення Ісаака).

2. Батьківське благословення. Яків та Ісав (сон Якова).

3. Уміння прощати. Йосиф і брати (продаж Йосифа братами).

4. Людина і її завдання на Землі. Мойсей (неопалима купина).

5. Стійкість у досягненні мети. Мойсей і фараон. Вихід з Єгипту (перехід через Червоне море).

6. Уміння переборювати труднощі. Сорокарічна подорож по пустелі. Смерть Мойсея (манна небесна, скинія).

7. Виконання своїх обов’язків. Пророк Іона (триденне перебування у череві кита).

8. Надія на Бога. Ананія, Азарія та Мисаїл (перебування у палаючій печі).

9. Постійність переконань. Пророк Даниїл (камінь, що відірвався від гори).

Тлумачення прообразів є досить тяжким. Тому необхідно чітко визначити, у чому полягає схожість прообразу з його здійсненням. При цьому не можна не звернути увагу на те, що у прообразі є головні риси схожості, а є й другорядні. Так, у житті Йосифа головною прообразною рисою є його продаж братами у неволю, хоча не позбавлені змісту і його невинні страждання у Єгипті. Дітям досить важко розрізнити схожі риси прообразів, складно усвідомити їхню суть, тому варто не лише вказати на них, а й більш детально їх опрацювати, чи навіть завчити.

Стосовно часу, коли слід пояснювати учням значення прообразів, існують два обґрунтованих підходи. Згідно першого, їх слід пояснювати при вивченні старозавітної історії. Він ґрунтується на тому історичному порядку, в якому Господь проявляв Свої одкровення через своїх обранців. Інший підхід – пояснення при вивченні новозавітної історії – опирається на логічному твердженні про безрезультативність порівняння старозавітного прообразу зі ще не відомим дітям його здійсненням у Новому Завіті. Як можна, наприклад, пояснювати дітям прообразність триденного перебування Іони у череві кита, якщо діти ще нічого не чули про сходження Ісуса Христа до пекла.

Перший підхід виправдовує себе при поступальній системі викладання курсу. Проте при поступально-концентричній, на якій і ґрунтується програма курсу, він втрачає свою актуальність, оскільки учні з попередніх класів повинні бути ознайомлені з основними подіями земного життя Ісуса Христа.

Важливе місце серед біблійних оповідей займають чудеса. Хоча вся історія всесвіту загалом може бути названа чудом, проте звичніше називати чудом не ті явища, які є проявом сили природи, а лише ті події, які безпосередньо зумовлені дією сили Божої.

Розглядаючи Програму в розділі старозавітної історії (5-6 класи), варто відмітити, що кожна тема пов’язана з тим чи іншим фактом проявлення чудес. Священноісторичні оповіді Нового Заповіту пропонують до розгляду такі теми:

1. Різдво Христове. Початок нашої ери (з’явлення ангелів Діві Марії, Йосипу, пастухам; з’явлення зірки).

2. Народження для вічного життя. Хрещення Ісуса Христа в Йордані (сходження Святого Духа).

3. Боротьба зі спокусами. Спокуса Христа у пустелі (перенесення Ісуса Христа у різні місця).

4. Цінність дружби. Зцілення хворого у Капернаумі.

5. Вдячність. Уздоровлення 10 хворих на проказу (зцілення хворих).

6. Надія, що радує нас. Воскрешення Лазаря (воскрешення мертвого).

7. Перед лицем небезпеки. Таємна вечеря. Сад Гефсиманський (зцілення рани слуги архієрея).

8. Прощення образ. Суд і розп’яття Ісуса Христа (чудеса, які супроводжували страждання і смерть Ісуса Христа).

9. Свято свят. Воскресіння Христове.

10. Серце піднесемо до неба. Вознесіння Господнє.

11. Початок християнської церкви. Сходження Святого Духа на апостолів. Проповідь апостола Петра (сходження Святого Духа на апостолів і наслідки цього).

12. Бажання жити з Христом. Апостол Филип і євнух (перенесення Святим Духом апостола).

13. Кардинальна зміна життя людини. Навернення Савла (звернення Христа до Савла).

14. Універсальність християнської віри. Гріх ксенофобії та расизму. Апостол Петро і сотник Корнилій (видіння апостола Петра).

15. Учитель і учні. Долі апостолів (чудеса, які супроводжували проповідь апостолів).

16. Життєвий шлях. Ніколи не пізно змінити життя на краще. Марія Магдалина. Марія Єгипетська (вигнання нечистих духів з людини).

17. Важливість знань у житті людини. Дар мови та його використання. Святителі Василій Великий, Іоанн Златоуст, Григорій Богослов (дія Святого Духа на людину).

Варто зауважити, що деякі методичні посібники дають поділ чудес на три види: 1) надприродні; 2) всупереч природі; 3) згідно з природою. До першого виду відносять, наприклад, взяття пророка Ілії на небо; прикладом другого виду може бути воскрешення мертвих; до третього – зцілення від лихоманки, біснування тощо.

Насамперед слід зауважити, що такий поділ досить умовний. Адже всі чудеса являють собою звичайні явища, тобто такі, у яких повинне було проявлятися все життя, якби лише природа людини не була спотворена гріхом Адама. Ні бід, ні хвороб, ні смерті на землі не повинно бути, тому що Господь їх не створював. Тому всі чудеса є природними, проте не згідно теперішньої зіпсованої природи, а природи справжньої, якою вона постала за задумом творця. Ні сліпих, ні німих, ні прокажених чи біснуватих Господь не створював. Немочі з’явилися через те, що все людство відкинуло від себе силу Божу, а Сам Спаситель робив нещасних людей здоровими і щасливими. І це цілком природно, що кожен, хто вірить у Бога, може, за словами Христа, сказати горі зсунутися зі свого місця і кинутися у море. Гора не може не послухати людину, оскільки людина є царем природи. Воскресіння із мертвих є також цілком природнім, оскільки Бог смерті не створював. І Христос, воскрешаючи людей, лише поновлював природний перебіг подій замість теперішнього, спотвореного. З цієї точки зору ми і повинні розглядати чудеса, які творив Спаситель і святі люди. Чудеса здавалися дивними лише людям від світу цього, але для синів Царства Божого вони є такими ж природними, як і всі явища у світі. І святі доводили прикладом власного життя, що кожен, хто вірить у Бога й Христа, отримує силу влади над природою, і ця сила є не якимось надзви­чайним тимчасовим даром, а постійним. Чудеса були завжди: і в Новому Завіті, і в Старому. Господь є незмінним, змінювалися лише люди. Проте і чудеса здійснювалися не людською силою, а силою Божою. Чудеса Ісуса Христа були проявом любові і милості Бога до тих, хто страждав, і ця думка повинна бути головною у висвітленні важливості чудес у біблійній історії. Кожне чудо повинно бути подане у такому викладенні, щоб учні мимоволі захоплювалися великим милосердям Божим до людини, щоб вони відчували бажання стати сильними силою Божою завдяки життю по Євангелію. Господь лише тому не дає людям дару чудотворення, що вони самі не хочуть жити згідно волі Божої. Якщо ж учні захочуть мати таку силу, це означатиме, що мета розповіді про чудеса досягнута.

Щастя – це бажана для всіх мета, якої прагне усе людство. Але де люди щасливі, радісні і задоволені? Відповідь на це вічне загальнолюдське запитання дана Спасителем у Заповідях Блаженства, якою начинається проповідь на одному із пагорбів у Галилеї. Безмежно щасливі люди, які вважають себе грішними, тому що вони постійно прагнуть удосконалення. Через працю над собою вони досягають його і стають достойні Царства Небесного. Усвідомлюючи свою гріховність, вони плачуть про неї і знаходять утіху...

Усі Заповіді Блаженства знаходяться у безпосередньому логічному зв’язку, і логіка цього зв’язку повинна бути пояснена в курсі „Біблійна історія та християнська етика”. Детальне пояснення цих Заповідей стосується курсу старших класів.

Це ж стосується і Декалогу, тобто десяти Заповідей Божих, вивчення яких відноситься до курсу 8 класу.

Процес роботи на занятті курсу „Біблійна історія та християнська етика” важко уявити без постійного звернення до тексту Святого Письма. У програмі курсу „Біблійна історія та християнська етика” немає окремо виділених тем для вивчення повчань, наприклад, апостольських. Однак кожна тема, навіть якщо вона безпосередньо не базується на тексті Старого чи Нового Заповітів, завжди повинна бути обґрунтована словами вчення Спасителя чи Його учнів. Тому використання під час заняття слів повчання Ісуса Христа і Його апостолів є ще одним видом роботи, який допомагає учням усвідомити необхідність діяти відповідно до християнських норм життя.

Для того, щоб вдало використовувати цитати зі Святого Письма для своєрідної наочності на занятті, вчитель повинен сам досконало володіти текстовим матеріалом Біблії. Головною метою використання таких цитат на занятті є спонукання учнів до узгодження власної поведінки з моральними нормами християнства. Тому використання цитат Біблії повинне бути своєрідним підсумком вивченого на занятті, а також застереженням від недостойних вчинків.

Святе Письмо дає нам багато прикладів як добра, так і зла. При простій передачі цих прикладів вони будуть просто мертвим багажем. Проте застосування їх до сучасності, підкріплене твердженнями з повчань апостолів і Самого Ісуса Христа, робить їх живими для слухачів і слугує виправленню і наверненню до добра й істини.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   18



Похожие:

Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 iconНавчально-методичний посібник для студентів спеціальності : 010103 та 010103 "Педагогіка і методика середньої освіти. Образотворче мистецтво"
Теоретичні основи композиції: Навчально-методичний посібник для студентів внз художніх та художньо-педагогічних спеціальностей. /...
Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 iconНавчально-методичний посібник для 2-го класу К. Шкільний світ, 2012. 128с. Зміст розділ Теоретичні питання засвоєння етичних норм молодшими школярами: психологічний аспект
Лариса Кравчук.«Сходинки етичного зростання»: Навчально-методичний посібник для 2-го класу К. Шкільний світ, 2012. 128с
Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 iconНавчально-методичний посібник для 3-го класу К. Шкільний світ, 2012. 128с. Зміст розділ Теоретичні питання засвоєння етичних норм молодшими школярами: психологічний аспект
Лариса Кравчук.«Сходинки етичного зростання»: Навчально-методичний посібник для 3-го класу К. Шкільний світ, 2012. 128с
Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 iconБ. Руснак залучення громадян до участі в місцевому самоврядуванні навчально-методичний посібник
Залучення громадян до участі в місцевому самоврядуванні. Навчально-методичний посібник / Укладач Б. А. Руснак. – Чернівці: чмгс “Буковинська...
Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 iconSemester: 9 Number of ects credits allocated
Вербінська Г. М. Уроки астрономії: навчально-методичний посібник. – К.: Шк світ, 2010. – 128 с
Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 iconНавчально-методичний посібник для студентів педагогічних університетів. Умань : впц «Візаві», 2011. 201 с
В., Колмакова В. О. Інформатика. Змістові модулі : Інформація та інформаційні процеси. Інформаційна система. Операційні системи....
Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 iconНавчально-методичний посібник для викладачів. Аспірантів, студентів магістратури. К.: Кондор,2008. 272с
Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи.: Навчально-методичний посібник для викладачів. Аспірантів, студентів магістратури....
Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 iconМетодичний посібник «корпоративні права»
Методичний посібник розроблено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З. А
Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 iconНачальника управління житлово-комунального господарства
Біла Церква (далі -порядок) розроблено з метою впорядкування процедури проведення періодичної повірки, обслуговування І ремонту квартирних...
Навчально-методичний посібник За редакцією І. Г. Ковровського Біла Церква 2010 icon2. Module code: бмн 6 06 3 Module type
Красноштан І. В., Миронюк Т. М., Пащенко М.І. Загальна цитологія І гістологія (практикум). Навчально-методичний посібник для студентів...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов