Постанова іменем україни icon

Постанова іменем україни



НазваниеПостанова іменем україни
Дата конвертации14.04.2013
Размер62.02 Kb.
ТипПостанова
скачать >>>


08/12




ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ




ПОСТАНОВА


ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


15 квітня 2008 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:


головуючого: Кривенка В.В.,

суддів: Гусака М.Б., Маринченка В.Л., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,
Тітова Ю.Г., 


розглянувши у порядку письмового провадження за скаргою Г-ва Ю.Л. про перегляд за винятковими обставинами ухвали Вищого адміністративного суду України від 20 грудня 2006 року справу за позовом Г-ва Ю.Л. до Ічнянського районного суду Чернігівської області, Президента України про визнання неправомірними дій судді, поновлення процесуальних прав, відшкодування моральної шкоди, –


в с т а н о в и л а:


У листопаді 2003 року Г-в Ю.Л. звернувся до суду із зазначеним позовом у якому просив: визнати непроцесуальним документом рішення судді Ічнянського районного суду Чернігівської області від 19 серпня 2003 року, оформлене у вигляді листа на його ім’я про відмову в прийнятті заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення цього суду від 21 січня 2003 року; визнати факт порушення суддею його конституційних прав; зобов’язати районний суд розглянути його заяву в порядку, передбаченому главою 42 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року (далі – ЦПК), а Президента України – забезпечити недопущення порушення суддею його прав.

Апеляційний суд Чернігівської області ухвалою від 8 грудня 2003 року відмовив Г-ву Ю.Л. у прийнятті позовної заяви з підстави її непідвідомчості суду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 грудня 2006 року рішення суду апеляційної інстанції залишив без змін.

У скарзі до Верховного Суду України Г-в Ю.Л. порушує питання про перегляд за винятковими обставинами і скасування ухвалених у справі рішень, пославшись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 1 частини другої статті 136 ЦПК України 1963 року. На підтвердження неоднакового застосування судами касаційної інстанції зазначеної норми права скаржник послався на ухвали Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 7 квітня 2005 року та 19 травня 2005 року в аналогічних справах, у яких ця норма застосована інакше, ніж у справі, що розглядається.

Колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування судами касаційної інстанції зазначеної норми права у випадках, коли позивачі намагалися довести незаконність процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду в конкретній справі не шляхом їх процесуального оскарження до суду вищої інстанції, а за допомогою звернення з окремим позовом.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами цієї норми права, колегія суддів доходить висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У пункті 1 частини другої статті 136 ЦПК 1963 року, чинного на час звернення Г-ва Ю.Л. із позовом до суду, було передбачено, що суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо вона не підлягає розглядові в судах.

Як видно з матеріалів справи, позивачем заявлено кілька вимог.

Перша, основна вимога, звернена до місцевого суду як органу влади. Сутність її полягає у тому, щоб визнати непроцесуальним документом лист судді від 19 серпня 2003 року, про повернення для належного оформлення заяви позивача про перегляд у зв’язку з нововиявленими обставинами рішення суду, яке набрало чинності. Водночас, Г-в Ю.Л. просив визнати неможливим оскарження такого акта в порядку, визначеному главами 40 та 41 ЦПК, визнати факт порушення суддею положень глави 42 цього Кодексу та зобов’язати місцевий суд розглянути його заяву у передбаченому цією главою порядку. Тобто позивач просив встановити наявність порушень процесуального закону, допущених судом при вирішенні питання щодо прийняття до провадження заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, і зобов’язати суд усунути ці порушення.

Інші дві вимоги є похідними від першої, оскільки сутність прийнятих по них рішень залежить від того, чи буде задоволено першу вимогу. Одна вимога звернена до Президента України, стосується вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на недопущення надалі порушення суддею прав позивача, друга, адресована Управлінню Державного казначейства України в Чернігівській
області,  відшкодування моральної шкоди, заподіяної неправомірним актом суду.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України від 7 лютого
2002 року № 3018-ІІІ “Про судоустрій України” ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Оскільки на час звернення позивача до суду в Україні не було створено систему судів адміністративної юрисдикції, скарги на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними управлінських функцій розглядалися судами у порядку, визначеному главою 31-А ЦПК.

Згідно зі статтями 1, 3 цього Кодексу дії суду, пов’язані з розглядом конкретної цивільної справи, здійснюються за цивільними процесуальними законами України, що діють на час розгляду справи, вчинення окремих процесуальних дій або виконання рішення суду.

Статтею 232 ЦПК визначено, що питання пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, різні клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення її розгляду, про зупинення або закриття провадження в ній, залишення заяви без розгляду у випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються мотивованими ухвалами. Ухвалу постановляє суд у повному складі, а у випадках, передбачених цим Кодексом,  суддя одноособово.

Таким чином, процесуальна діяльність суду мала оформлятися ухвалами за правилами статей 232, 233 ЦПК. Відповідно до статей 290, 291 цього Кодексу законність процесуальних дій суду, вчинених ним при розгляді справи, може перевірятися тільки судом вищої інстанції в порядку апеляційного провадження. Законодавець надав учасникам справи можливість оскаржити деякі процесуальні акти окремо від остаточного рішення у справі, безпосередньо після їх прийняття, а інші – лише разом із рішенням. Та обставина, що інколи суди помилково оформляють свої процесуальні дії та рішення не ухвалами, а іншими за назвою, формою або викладом документами (листами, записками, вироками, постановами, повідомленнями), що має місце і у цьому випадку, не змінює сутності таких документів. Вони можуть бути оскаржені в порядку, встановленому чинним на час вчинення дії процесуальним законом. Оскільки конституційне право на оскарження судових рішень за своїм обсягом є ширшим, ніж воно реалізоване в процесуальному законі, правило про апеляційне оскарження поширюється і на випадки, коли суд (суддя) протягом визначеного законом процесуального строку не вчиняє процесуальну дію та не ухвалює за нею рішення, створюючи тим самим перешкоди для подальшого руху справи (допускає процесуальну бездіяльність).

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Статтею 2483 ЦПК передбачено, що судам не підвідомчі скарги на акти і дії службових осіб суду, якщо законодавством встановлено інший порядок оскарження. Як зазначено у пункті 4 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 це положення треба розуміти так, що судами не розглядаються скарги громадян у порядку передбаченому главою 31-А ЦПК, на акти і дії суддів, пов’язані зі здійсненням правосуддя, оскарження яких встановлюється відповідним процесуальним законодавством України. Лише акти, дії або бездіяльність посадових і службових осіб судів, що належать до сфери управлінської діяльності, можуть бути оскаржені громадянами в судовому порядку визначеному главою 31-А цього Кодексу.

В цьому випадку, відмовляючи у прийнятті скарги Г-ва Ю.Л. на підставі пункту 1 частини другої статті 136 ЦПК 1963 року, суд обґрунтовано виходив з того, що оскаржені позивачем дії суду (судді) є не управлінськими, а процесуальними, вчиненими при виконанні ним своїх обов’язків по здійсненню правосуддя, і тому їх законність може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом. Наявність у позовній заяві вимог про право, які мали розглядатися в порядку позовного провадження, не позбавляла суд можливості застосувати правила статті 2483 ЦПК 1963 року.

Згідно з частиною другою статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо в разі виявлення неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права Верховний Суд України встановить, що оскаржене судове рішення є законним, він відмовляє у задоволенні скарги.

На підставі наведеного та керуючись статтями 241 – 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, –


п о с т а н о в и л а:


Відмовити Г-ву Ю.Л. у задоволенні скарги.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.







Похожие:

Постанова іменем україни iconСправа №2-а-814 2006 рік постанова іменем україни
Києві адміністративну справу за позовною заявою Сидорова Ігоря Федоровича до Кабінету Міністрів України
Постанова іменем україни iconПостанова іменем україни
Києва від 04. 08. 09р та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22. 12. 09р
Постанова іменем україни iconПостанова іменем україни
Пат "Закритий недиверсифікований корпоративний інвестиційний фонд "Інвестиційний капітал І" в особі тов "Компанія з управліннями...
Постанова іменем україни iconПостанова іменем україни
Господарського суду Автономної Республіки Крим за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еліта-Ялос", м. Ялта, до Товариства...
Постанова іменем україни iconПостанова іменем україни 30. 03. 2004р. Справа№38/703 Київський апеляційний господарський суд у складі: головуючого судді Львова Б. Ю., суддів Полянського А. Г., Коробенка Г. П
Міністерства охорони навколишнього природного середовища України на рішення господарського суду м. Києва від 10. 02. 2004 р у справі...
Постанова іменем україни iconПостанова іменем україни 19 жовтня 2006 року Печерський районний суд м. Києва в складі
Позовну заяву Сидорова Ігоря Федоровича до Кабінету Міністрів України, 3-тя особа: Міністерство юстиції України про визнання Постанови...
Постанова іменем україни iconРішення іменем україни
За заявою Закритого акціонерного товариства Київське агентство повітряних
Постанова іменем україни iconРішення іменем україни №38/703
Міністерства охорони навколишнього природного середовища України визнання недійсним висновку державної екологічної експертизи №105...
Постанова іменем україни iconРішення іменем україни
Від позивача Сержант В. А. –представник за довіреністю № б/н від 27. 07. 2009 р
Постанова іменем україни iconРішення іменем України 04. 03. 2010Справа №2-2/1143-2010
Позовні вимоги мотивовані­ тим, що 24 2009р з ціллю реєстрації­ прав власності на нерухоме майно, а саме: дитячого садка інвентарн­ий...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов