До Апеляційного суду м. Києва icon

До Апеляційного суду м. Києва



НазваниеДо Апеляційного суду м. Києва
Дата конвертации05.05.2013
Размер87.75 Kb.
ТипРішення
скачать >>>

До Апеляційного суду м.Києва



Апелянти:

Хорін Леонід Євгенович,
Адреса, телефон

(позивач, представник третьої особи-1)


Всеукраїнська спілка громадських організацій

«Асоціація страхувальників України»,
Адреса, телефон

(третя особа-1)


Особи, які беруть участь у справі:

Відповідач: Відкрите акціонерне товариство

страхова компанія “Алькона”,

03150, м.Київ, вул. Червоноармійська, 102,

247-44-77

Представник відповідача: Зборошенко М.Є.

03150, м.Київ, вул. Червоноармійська, 102,

247-44-77

^ Третя особа-2: Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України

01001, м.Київ-1, вул. Б.Гринченко, 3,

234-39-46

Представник третьої особи-2: Рафтопулло Н.О.

01001, м.Київ-1, вул. Б.Гринченко, 3,

234-39-46


На рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 26.12.05р. по цивільній справі за позовом Хоріна Л.Є. про визнання правочину недійсним та позовом Всеукраїнської спілки громадських організацій «Асоціація страхувальників України» про визнання дій відповідача протиправними щодо невизначеного кола споживачів


Рішення оскаржується у повному обсязі


Справа 2-4709/16, суддя Антонова Н.В.


Заява про апеляційне оскарження від 06.01.06р.


На підставі ст.4 п.10 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” апелянти звільнені від сплати державного мита.


^

АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА



26.12.05р. Голосіївський районний суд м.Києва відмовив у задоволенні вимог по цивільній справі:

  1. за позовом Хоріна Л.Є (позивач) до Відкритого акціонерного товариства страхова компанія “Алькона” (відповідач) при визнання правочину недійсним;

  2. за позовом третьої особи з боку позивача, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Всеукраїнської спілки громадських організацій «Асоціація страхувальників України» (третя особа-1) до відповідача про визнання його дій протиправними щодо невизначеного кола споживачів, про припинення цих дій та доведення рішення суду до споживачів.


Підставою для позову Хоріна Л.Є є те, що відповідач примусово продав йому страхову послугу, включивши її вартість до залізничного проїзного квитка і не надавши при цьому необхідної інформації та документів, чим порушив цілу низку охоронюваних Законом прав Хоріна Л.Є. як споживача страхових послуг (страхувальника).


Вважаємо рішення суду невірним з наступних причин.


1. Розглядаючи справу про захист прав споживачів у сфері страхування, суд повністю проігнорував законодавство, яке ці питання регулює, а саме: Конституцію України, ЦК України, Закон України «Про захист прав споживачів», норми Закону України “Про страхування” та «Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.96р., які стосуються захисту прав страхувальників.

Внаслідок цього суд не врахував, що відповідач порушив наступні права позивача:

  1. право на вільність та рівність у своїх правах, невідчужність та непорушність прав і свобод (ст.21 Конституції України);

  2. право на захист від монополізму на ринку та право на захист прав споживачів з боку держави (ст.42 Конституції України);

  3. право на вільне волевиявлення учасника правочину, яке відповідає його внутрішній волі (ст.203, п.3 ЦК України);

  4. право споживача на захист від прямих або непрямих обмежень його прав, право на вільний вибір продукції, право на захист від примусового придбання продукції неналежної якості або непотрібного йому асортименту (ст.17, ч.1, 2 Закону України «Про захист прав споживачів»);

  5. право страхувальника на ознайомлення з умовами та правилами страхування (ст.988, п.1 ЦК України і ст.20 Закону України «Про страхування»);

  6. право страхувальника на отримання страхового полісу (п.3, абзац 2 «Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.96р.);

  7. право страхувальника на укладання договору страхування у письмовій формі (статті 207 п.2, 208 п.1, 981 п.1 ЦК України, ст.16, ч.1 Закону України «Про страхування»);

  8. право страхувальника на відповідність змісту договору страхування вимогам законодавства (ст.16 Закону України «Про страхування»);

  9. право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору, причому інформація повинна бути надана до придбання ним товару чи послуги (ст.15, ч.1 Закону України «Про захист прав споживачів»).


2. Суд не дослідив жодного із кількох десятків доказів, наведених позивачем у позовній заяві (л.с.2), в поясненні №1 (л.с.21-25), в поясненні №2 (л.с.26-28), у листі Держфінпослуг (л.с.60-61), у поясненні (л.с.59).

Цим суд грубо порушив вимоги статей 10 (п.3), 11 (п.1), 159 (п.1), 212, 215 (п.3) ЦПК України щодо забезпечення прав сторін на доведення оспорюваних обставин, обов’язку суду розглядати справу на підставі наданих доказів, обов’язку суду безпосередньості дослідження доказів і головне – обовязку суду пояснити мотиви відмови у розгляді доказів.


3. Суд посилається (л.с.120, абзаци 4, 5, 6) на наступне:

  1. на ст.7.Закону України «Про страхування», яка містить перелік обов’язкових видів страхування;

  2. на «Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.96р., яке містить процедуру провадження обов'язкового страхування на транспорті;

  3. на агентську угоду між відповідачем та залізницею.

Цим суд ототожнює обов'язковість страхування з примусовою формою продажу страхової послуги, що протирічить як страховому законодавству, так і законодавству про захист прав споживачів (наведено вище).

Зазначене законодавство не тільки не містить жодної норми, яка б дозволяла продавцю примушувати споживача (страхувальника) до придбання послуги, а навпаки, - у явній формі забороняє це робити.

Суд не врахував, що обов'язковість виду страхування не дає права відповідачу примушувати позивача придбавати страхову послугу саме у нього, користуючись для примусу своїм монопольним становищем та торговою перевагою над позивачем.


4. Суд вважає (л.с.120, абз.7), що на проїзному квитку міститься вся необхідна інформація. Тобто, суд вважає, що наступна інформація:

“СТР.від н/В НА500неоп.мін.СК”АЛЬКОНА” КИЇВ, ЧЕРВОНОАРМІЙСЬКА 102 Т2474477

повністю відповідає вимогам ст.16 Закону України «Про страхування» до змісту договору страхування, який згідно Закону повинен містити таку інформацію:

назву документа; назву та адресу страховика; прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження; прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу; зазначення об'єкта страхування; розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя; розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя; перелік страхових випадків; розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати; страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума); строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; умови здійснення страхової виплати; причини відмови у страховій виплаті; права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови за згодою сторін; підписи сторін.

Порівняння змісту проїзного квитка з вимогами Закону до змісту договору страхування доводить помилковість висновку суду щодо повноти інформації у проїзному квитку.


5. Суд не врахував очевидні і грубі порушення з боку відповідача:

  1. проїзний квиток не відповідає вимогам законодавства щодо обов’язковості письмової форми договору страхування - доказом цього є відсутність підписів сторін на проїзному квитку;

  2. відповідач не ознайомив позивача з правилами страхування, що є обов’язком страховика згідно законодавства – доказом цього є відсутність будь-якої згадки про правила страхування у проїзному квитку та відсутність підпису позивача про ознайомлення з правилами.


6. Суд вважає (л.с.120, абз.8), що третя особа-2 повністю виконує свої обов’язки щодо захисту прав споживачів. При цьому суд посилається на нормативні документи, які регулюють діяльність третьої особи-2 (л.с.120, абзаци 9, 10, 11).

Але посилання на нормативні документи не є доказом відсутності їх порушень. З цього випливає, що зазначений вище висновок суд зробив без врахування фактичних підстав, тобто на основі припущення.

Цим суд порушив вимоги ст.60 (ч.4) ЦПК України, згідно якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.


7. Суд посилається на Акт перевірки №987/08-п від 23.09.05р., здійсненої третьою особою-2 у відповідача, яким нібито не виявлено ніяких порушень (л.с.121, абз.2).

Але зазначениий Акт відсутній у матеріалах справи і судом не досліджувався. Тобто, суд зробив висновок на підставі документу, який він не бачив.

Цим суд порушив вимоги ст.159 (ч.1), 212 (ч.1) ЦПК України щодо обов’язку безпосереднього дослідження доказів.


8.Суд не звернув увагу на суттєві протиріччя у доказах третьої особи-2, а саме:

  1. у поясненнях від 28.10.05р. до суду (л.с.87, абз.5) третя особа-2 стверджує, що порушень при проведенні перевірки відповідача не виявлено,

  2. а у листі від 14.04.05р .до Асоціації страхувальників України (л.с.61, абз.2) третя особа-2 зазначає, що обсяг відомостей (наведених відповідачем у залізничному квитку – прим.апелянтів) не є достатнім для виконання вимог п.3 Положення (мається на увазі «Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті», затверджене Постановою Кабінету Міністрів України №959 від 14.08.96р. – прим.апелянтів).

^ З цього випливає, що у документах, наданих третьої особою-2 до суду, вона протирічить сама собі.

Ігноруванням наявності протирічь у доказах третьої особи-2 суд порушив вимоги ст.212 (ч.1, 3) ЦПК України щодо всебічного та повного дослідження доказів, оцінки їх достовірності і взаємного зв’язку.


9. Суд вважає (л.с.121, абз.3), що з третьої особи-1 повинно бути стягнуто державне мито. Аргументом суду є те, що третя особа-1 не довела наявність у неї статусу об’єднання споживачів.

Але цей статус прямо випливає із Свідоцтва про державну реєстрацію третьої особи-1 (л.с.71). У Свідоцтві зазначено, що воно є Свідоцтвом про реєстрацію обєднання громадян, метою діяльності якого є сприяння поширенню правозахисної діяльності серед споживачів страхових послуг (страхувальників).

Належність третьої особи-1 до об’єднання споживачів випливає також із назви організації – Асоціація страхувальників України.

Додатковим доказом належності третьої особи-1 до об'єднання споживачів є те, що третя особа-1 зареєстрована згідно Закону України «Про об'єднання громадян", що передбачено ст.24 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої об'єднання споживачів є громадськими організаціями, що здійснюють свою діяльність відповідно до Закону України "Про об'єднання громадян".

Згідно ст.1 Закону України «Про об'єднання громадян" об'єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Згідно ст.3 цього ж Закону громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Суд не врахував, що згідно ст.4 (п.10) Декрету КМУ Про державне мито» від сплати державного мита звільняються … громадські органи, … організації …, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.

Зазначена норма Декрету навіть не вимагає, щоб ці організації були саме організаціями споживачів. Згідно цієї норми для звільнення від сплати мита достатньо бути лише громадським органом чи організацією, яка захищає права та інтереси інших осіб, що саме і є у даній справі - третя особа-1 захищає права споживачів страхових послуг.

Тобто, думка суду про необхідність стягнення з третьої особи-1 державного мита не має ні фактичних, ні правових підстав.


Згідно ст.213 ЦПК України рішення суду із зазначеними вище порушеннями матеріального та процесуального права є незаконним та необгрунтованим.


Враховуючи викладене та керуючись статтями 292, 307, 309 ЦПК України,

П Р О С И М О:

1. Скасувати рішення Голосіївського районного суду м.Києва від 26.12.05р. за позовом Хоріна Л.Є. та Всеукраїнської спілки громадських організацій «Асоціація страхувальників України» до Відкритого акціонерного товариства страхова компанія “Алькона” і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. Скасувати рішення Голосіївського районного суду щодо стягнення державного мита з Всеукраїнської спілки громадських організацій «Асоціація страхувальників України».


Додатки: копії апеляційної скарги у 4 екз.


Від апелянтів Хорін Л.Є.






Похожие:

До Апеляційного суду м. Києва iconРегламент роботи апеляційного суду автомобільної федерації україни
Апеляційного Суду Автомобільної Федерації України (далі Апеляційний Суд) розроблено з дотриманням вимог Національного Спортивного...
До Апеляційного суду м. Києва iconКопія україна
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі
До Апеляційного суду м. Києва iconПроект – 1 листопада 2013 р
Василенко В. А. Кваліфікація Голодомору 1932–1933 рр в Україні як злочину геноциду і постанова апеляційного суду м. Києва від 13...
До Апеляційного суду м. Києва iconРозпорядження голови Рахівської районної державної адміністрації Закарпатської області 28. 08. 2012 Рахів №336 Про виконання судових рішень по наданню перерахованих щорічних разових грошових допомог
Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 вересня 2011 року №72053/09/9104, постанови Рахівського районного суду по...
До Апеляційного суду м. Києва iconПостанова іменем україни
Києва від 04. 08. 09р та постанову Київського апеляційного господарського суду від 22. 12. 09р
До Апеляційного суду м. Києва iconПрограма семінару "Гуманізація кримінального судочинства. Досвід призначення та виконання покарань не пов’язаних з позбавленням волі."
Глос Леонід Федорович голова судової палати у кримінальних справах апеляційного суду м. Києва
До Апеляційного суду м. Києва iconДо Адміністративного апеляційного суду Києва Позивач
Позивач: Київська рада об’єднань громадян /крог/, представник позивача Гриб Олесь Маркович, 04214, Київ, Героїв Дніпра, 71, кВ. 163,...
До Апеляційного суду м. Києва iconДо Апеляційного суду міста Києва 03035 м. Київ, вул. Солом’янська, 2-а
Ця апеляційна скарга подана на підставі ст. 294 КупАП, яка надає право особі оскаржити постанову судді у справі про адміністративне...
До Апеляційного суду м. Києва iconКопія №06-06/747 від 11. 07. 03р. До Апеляційного суду м. Києва
Департаменту Державної служби охорони при мвс україни до Асоціації українських банків про спростування відомостей, що завдають шкоди...
До Апеляційного суду м. Києва iconРеферат на тему: "Консультативна Рада європейських суддів про суддівське самоврядування та судову незалежність". Городовенко Віктор Валентинович
Кас’ян Олексій Петрович – суддя Апеляційного суду м. Києва, Президент Всеукраїнської незалежної суддівської асоціації
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов