Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році icon

Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році



НазваниеМетодичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році
Дата конвертации20.12.2012
Размер202.51 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
скачать >>>

Методичні рекомендації щодо викладання історії

в 2012-2013 навчальному році


Навчання шкільних курсів історії в новому навчальному році буде здійснюватись за чинними програмами Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України:

  • учні 5-9 класів навчальних закладів опрацьовуватимуть програму «Історія України. Всесвітня історія. 5-9 класи» (2010 рік);

  • історія Українив 10-11 класах:

  • академічного рівня й рівня стандарту вивчатиметься обсягом 1,5 години на тиждень (52 години на рік) за програмою Гупана Н.М., Пометун О.І., Фреймана Г.А.,

  • в класах історичного профілю – за програмою Кульчицького С.В. і Лебедєвої Ю.Г. 140 годин на рік, 4 години на тиждень;

  • всесвітня історія в старшій школі:

  • вивчається в класах академічного рівня й рівня стандарту відповідно до програм авторського колективу Ладиченко Т.В. та ін., розрахованої на 35 годин навчального часу на рік – 1 година на тиждень;

  • в класах історичного профілю – за програмою зі всесвітньої історії Ладиченко Т.В., Черевко О.С., Камбалової Я.М., якою передбачено 3 години на тиждень (105 годин на рік).

Усі програми розміщені на офіційному сайті Міністерства (www.mon.gov.ua) й надруковані у фахових виданнях.

Історія складає канву, “вертикаль” гуманітарного знання, завдяки чому уявлення людини про природу, суспільство й саму себе укладаються і єдину лінію часу, руху й розвитку, що дозволяє говорити про центральне місце історії в системі гуманітарних наук. Саме вона закладає основи для формування особистості, розвиває ключові (життєві) компетентнсті, стає фундаментом навчальних дисциплін, у яких закладено антропологічну, економічну, культурну та іншу інформацію, – зводить знання в певну систему, стає гносеологічною основою. Саме історія допомагає краще зрозуміти представників інших культур, показати можливість і необхідність діалогу, співпраці, консолідації для успішного існування й розвитку в межах суспільства, яке історично склалось. Оскільки сучасна шкільна історія спрямована на розвиток історичної свідомості, навичок самостійного наукового пізнання історичного процесу, усвідомлення особистістю своєї належності до українського народу, європейської цивілізації, світової спільноти в цілому, виховання культури міжособистісних і міжетнічних відносин, самоосвіти й самореалізації в світі, який постійно змінюється, увага вчителів має зосередитись на уроці історії як основній форми організації взаємодії педагога й вихованця з досягнення цієї мети. Саме тому пошук шляхів вдосконалення уроку історії стає предметом постійного професійного розвитку кожного вчителя.

Сучасний урок історії характеризується поєднанням знаннєвої та компетентнісної основ його проектування й проведення: не лише інформаційне наповнення навчального заняття має бути поставлене вчителем у центр його професійної уваги як на етапі підготовки, так і під час проведення, а усвідомлення, задля чого ця інформація подається учню, у чому її значення для дитини початку третього тисячоліття, як працювати й застосовувати в повсякденному житті набуту історичну інформацію. Саме в цьому нам вбачається сенс шкільної історії. Тому доцільно акцентувати увагу свою й школярів на таких питаннях:

  • у чому складність історії як процесу, науки та історичної пам’яті народу й кожного з нас?

  • як вибірковість і героїзація оцінок минулого загрожує молоді, консолідації суспільства? Яке місце в цьому шкільної історії?

  • як уникати упередженості в організації навчання шкільних курсів історії?

  • у чому цінність індивідуального досвіду (персоналізація історії)?

  • як на історичному контексті розвивати емпатію, виховувати людяність?

  • як сформувати стійкий інтерес дитини до історії як базової дисципліни?

Успіху в розв’язанні цих питань сприятиме чітке усвідомлення вчителем мети, завдань шкільної історичної освіти та умов їх поетапного досягнення. Сучасні нормативні документи, які регламентують діяльність учителя історії визначають такі концептуальні засади. Перш за все це мета шкільної історії як розвиток елементів історичної свідомості – найважливішої складової успішного розвитку і саморозвитку особистості в сучасному світі, основи її національної й громадянської самосвідомості.

Завданнями визначені:

  • забезпечення умов для оволодіння учнівською молоддю знаннями про основний зміст вітчизняної та світової історії;

  • розвиток елементів історичного мислення учнів: здійснювати історичний аналіз, історичну критику, реконструкцію історичних явищ, подій, процесів, прогнозування й інтерпретацію історичних фактів;

  • сприяння усвідомленню учнями власної ідентичності (на різних рівнях), розвитку здатності до самопізнання і самореалізації як сучасної людини, соціально компетентного громадянина України, Європи, світу;

  • створення умов для формування в учнів загальнолюдських і національних духовних і культурних цінностей.

Історична свідомість є найважливішою життєтворчою основою будь-якого суспільства. Основною ознакою наявності здорової історичної свідомості випускника школи є усвідомлення, відчуття наступності в розвитку подій, зв’язку часу. Людина в світі, який оточує її, реальній життєвій ситуації залежить від того, що було раніше, від минулого. Ніхто не вибирає свого минулого – ані певна людина, ані суспільство; знання цього минулого - це важлива умова життя, яку не можна уникнути. Пам’ять про минуле – саме той історичний фундамент, без опори на який не може обійтись ані народ, ані епоха. Історична свідомість особистості й суспільства має непросту структуру, її складовими, на думку сучасних істориків, є:

  • знання основного змісту історії як процесу, динамічного, суперечливого (зокрема основних елементів історичного знання – головних фактів, основних категорій і понять, зв’язків, тенденцій історичного розвитку);

  • самоідентифікація особистості (етнічна, громадянська, соціальна, політична, духовна, релігійна , вікова тощо);

  • усвідомлення й прийняття загальнолюдських і національних моральних цінностей, традицій, звичаїв, елементів духовної та культурної спадщини;

  • позитивний історичний досвід, історична пам’ять як матриця наступності часу, подій, ідеалів, ціннісних орієнтацій;

  • соціальна та громадянська активність, відповідальність за сучасність і усвідомлення причетності до творення майбутнього (власного й загально соціального).

Підґрунтям історичної свідомості є особливий тип мисленнєвої діяльності – історичне мислення. Історичне мислення - це розумова й практична діяльність школярів, пов’язана із пошуком та опрацюванням інформації, яка дозволяє усвідомити суть історичних фактів, зв’язків між ними, загальну спрямованість історії як процесу. Основні риси історичного мислення учнів (за традиційною методикою навчання шкільної історії):

  • самостійне перенесення знань та вмінь у нову навчальну ситуацію (ближню, або дальню);

  • врахування альтернатив при розв’язанні пізнавальних проблем;

  • бачення нової функції історичного факту, який вивчається;

  • комбінування й перетворення раніше відомих способів діяльності при розв’язанні нової пізнавальної задачі;

  • бачення нової проблеми у традиційній ситуації;

  • бачення структури об’єкту (історичного факту);

  • створення принципово нового підходу (способу, пояснення) при розв’язанні навчальної проблеми, завдання.

Розумово-діяльнісними складовими історичного мислення вважають такі:

  • опрацювання історичної інформації: знаходження джерел історичної інформації (первинних і вторинних), класифікація їх, організація роботи з джерелами історичної інформації;

- історичний аналіз: розумовий розподіл історичного факту на складові частини з метою виявлення його суттєвих ознак та характерних рис, а також значущих зв’язків факту, що вивчається, з попередніми та наступними;

  • історична критика: з’ясування підґрунтя підходів (альтернативних, суперечливих, інколи взаємовиключних) до оцінювання певного історичного факту різними дослідниками, визначення власного ставлення, думки, точки зору;

  • історичне моделювання: уявне відтворення, реконструювання історичного факту, який вивчається, в певних конкретних образах (картинах, моделях діяльності певних історичних осіб, їх вчинках; обрядах; кольорах, пахощах тощо)4

  • історичне прогнозування: уявне передбачення можливого наступного розвитку події, явища, процесу, що вивчається, або його можливого впливу на подальші події; варіант інтерпретації історичного факту.

Системна, цілеспрямована робота вчителя над розвитком елементів

історичного мислення можлива за умов врахування теоретичних засад пізнання історії як процесу, перш за все, структури історичного знання: історичного факту, історичних зв’язків, історичних категорій і понять, тенденцій історичного розвитку.

Історичний факт – вірогідне знання, яке є адекватним реальній події минулого; найбільш соціально значуща подія, що розуміється як фрагмент історичної дійсності, що відбулась у конкретному історичному часі, місці, була викликана певними причинами й мала конкретні наслідки. Характеризується здійсненністю, неповторністю, незворотністю; проявляється у подіях, явищах і процесах (відповідно до тривалості в історичному часі, простору, кількості учасників). Розрізняються змістом (економічні, політологічні, соціологічні, культурологічні), структурою (прості, складні) та значущістю (для подальшого історичного поступу).

Історичні зв’язки визначаються як особливий вид взаємозалежності, взаємопов'язаності, взаємовпливу й взаємообумовленості подій, явищ, процесів у певному історичному часі просторі; дозволяє прослідити спрямованість історичного руху. Виділяються наступні історичні зв’язки:

  • хронологічні (від грец. „хронос” – час) – специфічний вид історичних зв’язків, які розкривають послідовність, взаємозалежність і пов’язаність подій, явищ і процесів у певному історичному часі (днях, місяцях, роках, століттях, тисячоліттях до та протягом так званої нашої ери, визначають конкретну добу, епоху тощо)

  • просторові (локальні, територіальні) - специфічний вид історичних зв’язків, які дозволяють визначити, де, на якому конкретно історичному просторі (території) відбувалися певні події, явища, процеси, які вивчаються; дають можливість зрозуміти єдність історичного процесу

  • причинно-наслідкові - специфічний вид історичних зв’язків, які допомагають розкрити причини (глибинні механізми життєдіяльності суспільства) та наслідки (ближні або віддалені в історичному часі) подій, явищ і процесів, які вивчаються.

Історичними категоріями, які позначають сутнісні зміни людського поступу, вважаються історичний час, історичний простір, історичний рух.

Історичний час – послідовна тривалість соціально значущої події, явища, процесу (тобто історичного факту). Відбивається в лічінні літ (років) в історії людства у двох ерах (розділом між якими є народження Ісуса Христа: „до нашої ери” та „нашої ери”), у століттях, роках, днях.

Історичний простір – співвіднесення конкретного історичного факту з певним місцем його прояву; локалізація в конкретному місті певної історичної дії. Категорія, яка дає змогу визначити (конкретизувати) просторовий прояв певної історичної події, явища, процесу.

Історичний рух – спрямованість змін (лінійних, по спіралі та ін.) у системи „людина – природа – суспільство – культура”. Категорія, яка дозволяє спостерігати та визначати напрям розвитку історичного процесу в усій його багатовимірності, динамізмі й суперечності

Роберт Страдлінг стверджує, що «призначення уроків історії в тім, щоб у найкращий спосіб допомогти школяру оволодіти навичками й мисленнєвими операціями розуміння історії, закріпити у нього ключові історичні поняття, які надалі стануть основою його історичної свідомості». Історичні поняття є засобом позначення певних історичних фактів, організації історичного знання в цілому, виразом різних поглядів і оцінок, встановлення побідного й відмінного, будь-яких зв’язків, узагальнення. Вони розрізняються відносно сфер життєдіяльності спільноти, сутність яких вони відбивають:

  • розкривають зміст, суть й особливості господарчої та економічної діяльності людства у певну добу;

  • характеризують становлення й трансформацію політичної організації суспільства, появу і розвиток політичних об’єднань, партій, течій, рухів тощо;

  • показують перетворення соціальної структури суспільства (страти, групи), поглядів людей на соціальну ієрархію;

  • характеризують розвиток і взаємозбагачення духовного й культурного життя, надбань, досягнень людства (ідеологічних).

Відповідно до певних історичних фактів поняття відрізняються

а) змістом - економічні, політологічні, соціологічні, культурологічні,

б) обсягом (власнеісторичні, загальноісторичні, наскрізні),

в) значущістю: головні – неголовні, основні – опорні.

Для того, щоб створити умови для системного сприйняття й усвідомлення учнем історичного знання, бажаною стає організація цілеспрямованого впливу вчителя на учня для досягнення певної навчальної мети як безпосереднього, так і опосередкованого.

Безпосереднім впливом учителя на учня вважається навчання основного теоретичного й фактичного матеріалу за допомогою розповіді, опису, пояснення, характеристики, розмірковування, доведення тощо. Опосередковано педагог може навчати у вигляді настанов, що спонукають до самостійного набуття певних знань, умінь, ціннісних сенсів.

Інструментом таких впливів є пізнавальні завдання й задачі. ^ Пізнавальні завдання – це вид доручення вчителя, в якому міститься виконати певні теоретичні чи практичні дії, спрямовані на опанування певних елементів змісту освіти (зокрема шкільної історичної).

^ Пізнавальні задачі, як навчальні завдання, передбачають пошук нових знань, способів (умінь) і стимуляцію активного використання в навчанні зв'язків, відношень, доведень тощо.

Існує така типологія пізнавальних задач.

  • ^ Проблемно-змістові задачі на встановлення/визначення:

- причинно-наслідкових зв'язків;

- загальних і часткових взаємозв'язків історичного процесу;

- взаємозв'язків між подіями й епохами;

- соціальної сутності історичного факту;

- тенденції розвитку даного історичного факту і процесу в цілому;

- періодизації розвитку факту або епохи;

- специфіки епохи, визначення смислу подібних явищ у різні епохи у різних народів;

- типовості факту як одичного або масового;

- установлення нових історичних фактів;

- оцінки характеру і значення історичного факту;

- винесення уроків із фактів минулого.

  • ^ Задачі за методами історичної науки

- порівняльно-історичні;

- встановлення аналогій;

- визначення причин за наслідками;

- визначення мети і наслідків за діями людей;

- реконструкція цілого за часткою;

- опрацювання статистичних даних;

- з'ясування рівня духовного життя за пам'ятками культур.

Постановка на уроці пізнавальної задачі/завдання можлива за умов навчання учнів способів їх вирішення, тобто конкретних алгоритмів діяльності. Одним із них можуть стати такі послідовні дії:

  • усвідомлення суті, складності задачі/завдання;

  • добір і з’ясування аргументації/обґрунтування науковців-дослідників питання, яке обговорюється як пізнавальна задача;

  • визначення суттєвої (важливої) й другорядної інформації;

  • звернення до різних джерел інформації, що містять суперечливі оцінки;

  • визначення прогалин в інформації;

  • оцінка набутої інформації з огляду на її достовірність і повноту, міру упередженості;

  • аргументування власного рішення в суперечливій і неоднозначній ситуації.

Успішному, усвідомленому засвоєнню навчальної інформації (зокрема суперечливої, тенденційній) сприятиме цілеспрямована спільна робота вчителя й учнів із забезпечення якості історичного знання, яке в системі національної освіти має за мету в кінцевому сенсі формування світоглядних цінностей. З урахуванням акцентування сьогоднішньої освіти, зокрема й шкільної історичної, на компетентнісній складовій, знаннєва складова як самостійний елемент культури людства не стає менше вартісною: вирішення будь-якої освітньої проблеми неможливо поза знаннями та повноцінністю їх засвоєння й застосування. Тому створення умов для забезпечення певних якостей історичного знання, оцінки рівня їх усвідомлення (як основи діяльності – мисленнєвої, мовленнєвої, комунікативної, практичної тощо) й оперування ними – одне із призначень сучасної школи й учителя.

Оскільки нас цікавлять знання не тільки як результат засвоєння, впізнання й простого відтворення (репродукції), бажано визначитись із суттю знання як такого, складовими і характеристиками якостей знань, зокрема історичних.

У сучасній теоретичній, дидактичній і методичній літературі представлені певні підходи до визначення суті знання як особливої форми духовного засвоєння результатів пізнання людством об’єктивної дійсності, - вся передуюча пізнавальна діяльність спільноти засвоюється як готове знання, що можна застосовувати на практиці у формі фактів, уявлень, понять, суджень, концепцій, теорій тощо.

Знання відрізняється від інформації, почуття, думки, віри тим, що потребує складної системи оцінок зв’язку пізнавального результату з минулим досвідом і перспективою подальшого пізнання. Це – не поодинокий досвід, а загальнозначущий результат пізнання спільнотою світу й себе в ньому. Знання поділяється на донаукове (буденне), конкретно наукове та філософське.

У дидактиці знання розглядається відповідно до мети – як процес (опис) та як результат засвоєння (поняття).

Елементами (видами) знання вважаються:

  • знання про природу, суспільство, людину, техніку;

  • досвід здійснення способів діяльності;

  • досвід творчої діяльності;

  • емоційно-чуттєвий досвід, який визначає ставлення людини до знань про світ, до їх пошуку й сприйняття.

У сучасному інформаційному просторі ,всі види знань взаємопов’язані, впливають один на другий та на особистість, яка їх засвоїла. Тільки у такій сукупності вони забезпечують виконання власних функцій у житті людей. Визначаються такі функції знань як важливі для формування особистісних якостей; онтологічна, орієнтовна, оціночна:

  • онтологічна як підґрунтя уявлень про дійсність, оточуюче середовище та людину в ньому,

  • орієнтовна – орієнтир для визначення людиною напрямків власної діяльності – духовної й практичної,

  • оціночна – база формування ставлення до об’єктів дійсності.

На підставі аналізу змісту історичної освіти, видів і функцій знань сучасна теорія й практика навчання визначає такі якості знань як повнота, глибина, оперативність, гнучкість, конкретність, узагальненість, розгорнутість (згорнутість), системність, систематичність.

Повнота знань як мінімально необхідний обсяг навчальної історичної інформації регламентується чинними навчальними програмами зі шкільних курсів вітчизняної й всесвітньої історії, тобто це – програмне знання, що в основному визначається кількістю знань про історичний факт або постать, які вивчаються. Дане поняття не є абсолютним, оскільки навчальна програма передбачає володіння школярем лише певною часткою інформації про минуле, чим володіє суспільство в історичну добу, у яку ми живимо. Повнота знань на кожному етапі (ступні) навчання змінюється: ускладнюються сама інформація про історичні події, явища, процеси, зв’язки між ними, ставлення й оцінки суспільства тощо. Бажан пам’ятати, що повнота знань досягається не тільки повідомленням готової навчальної інформації (традиційним пояснювально-ілюстративним методом), скільки створенням умов для її набуття як на уроці, так і під час виконання домашнього завдання: система вправ, завдань для обмірковування, розв’язання проблемної ситуації тощо.

Глибину знань характеризує сукупність усвідомлених учнями суттєвих зв’язків між знаннями, які співвідносяться. Повнота на відміну від глибини допускає ізольованість знань одного від іншого, глибина передбачає суттєвість зв’язків. І чим суттєвіші ці зв’язки, тим більше вони відбивають сутність явищ, тим глибші знання. Зв’язки розрізняються на прямі й опосередковані, і чим більше опосередковані вони, тим менше є доступними, тим більша допомога з боку вчителя потрібна учням за більший навчальний час. Більшість зв’язків роз’яснити не можливо за відсутністю достатньо повної інформації, яка набувається під час навчання поступово, поетапно. Тому бажаним стає постійне (під час вивчення наступних історичних подій, явищ, процесів) повернення до вже набутої інформації з метою її поширення відповідно до новітніх наукових досліджень.

Оперативність як здатність до залучення й застосування вже набутої навчальної інформації під час опрацювання нової, тобто будь-яке нове знання базується на попередньому без звертання до якого розуміння й усвідомлення сутності історичного факту, що вивчається просто неможливо.

Гнучкість історичного знання передбачає можливість подивитись на історичний факт під будь-яким кутом зору, не тільки схиляючись до сталих штампів, висновків, думок, а прагнення до самостійного аналізу й оцінки минулої події, вчинку історичної постаті. «Гнучкість мислення важливіша, ніж міцність впевненості», – з такою настановою звертався до шанувальників давнини В.Й. Ключевський.

Разом із тим, не можна забувати, що історичне знання не є спробою дослідника минулого розмірковувати над історичними подіями так, як йому вбачається: воно є конкретним. Якщо подана інформація не підтверджується вірогідними доказами, взятими з різних первинних історичних джерел, можна вважати, що представлена інформація є певною інтерпретацією, й до неї слід ставитись як до фантазії, казки.

Узагальнену характеристику якостей знання (в тому числі й шкільного історичного) можна представити у вигляді наступної таблиці















Системінсть
















У сучасних публікаціях із забезпечення якостей знання визначаються певні педагогічні умови їх формування. Серед них привертається увага педагогів на такі, як:

  • створення умов для розвитку методологічного знання та його використання на матеріалі інших видів знання;

  • систематизація застосування знання на різних засвоєння: ознайомлення. запам’ятовування, використання тощо;

  • акцентування уваги на узагальнене знання;

  • поступове ускладнення як суто знання, так і способів оперування ними.

Даних умов важливо дотримуватись, враховуючи, на якому конкретно рівні ви вважаєте доцільним забезпечення засвоєння конкретного знання. Сьогодні виділяються такі рівні:

1-й – репродуктивний – рівень свідомого сприйняття й фіксування знання в пам’яті;

2-й – конструктивний – рівень готовності до використання знання за зразком (в подібній ситуації) ;

3-й – творчий – рівень готовності до використання знання в нових, невідомих умовах; знання, набуте під час самостійної пізнавальної діяльності.

Дванадцятибальна система оцінювання навчальних досягнень учнів вміщую конкретні критерії оцінки саме якостей знання, зокрема історичного:

  • правильність як ступінь відповідності еталону;

  • повнота як відповідність обсягу еталону;

  • системність як визначення ієрархії знань (одиниць іфнормації), розуміння їх місця в структурі певної теорії;

  • усвідомленість як розуміння внутрішніх зв’язків і значущості;

  • міцність як наявність і стійкість вище зазначених якостей;

  • дієвість як уміння застосовувати набуте знання в різних ситуаціях.

У методичних рекомендаціях Міністерства освіті науки, молоді та спорту України щодо вивчення предметів суспільно-гуманітарного спрямування особлива увага вчителів привертається на активізацію інтересу учнівської молоді в першу чергу до «минувшини рідного краю»: можливість роботи в архівах і музеях, дослідження на місцевому матеріалі сприятиме вихованню стійкого інтересу до навчальної дисципліни, любові й поваги до «малої Батьківщини» як основи патріотизму.

У зв’язку з цим крім проведення інваріантних уроків з історичного краєзнавства (за програмою) цінним стає факультативний курс «Мій рідний край - Луганщина», започаткований за ініціативною виконавчого комітету Луганської обласної ради, спрямований на формування й розвиток соціально значущих цінностей, громадянськості та патріотизму.

Курс „Мій край рідний – Луганщина” (як спецкурс або факультативний курс) рекомендується вводити за рахунок варіативної частини навчального плану в обсязі 35 годин (1 година на тиждень). Його зміст не дублює інформаційне наповнення уроків з історії рідного краю в курсі вітчизняної історії: він покликаний доповнити, розширити та поглибити знання школярів про історію рідної землі, її людей, культурні багатства, духовну спадщину, необмежені можливості і перспективи, розвивати не тільки інтерес до історії та сучасності нашого краю, а бажання зберігати та поповнювати історичні традиції землі Луганської.

Зміст даного курсу передбачає вивчення історії рідного краю за принципом ускладнення фактологічної інформації в хронологічній послідовності з давніх часів до сьогодення, починаючи з усвідомлення себе, своєї родини, малої батьківщини як частки цілої держави з своєю непростою, динамічною, суперечливою історією, сучасними проблемами у визначенні майбутнього, а, отже, і кожного, хто на цій землі живе. Курс включає елементи географічного, екологічного та літературного краєзнавства, інтегруючи таким чином знання про рідний край у певну систему.

Особливістю пропонованого курсу є те, що він жорстко не регламентує спільну діяльність учителя й учнів у осягненні історії рідної землі, включає в цю роботу батьків і родичів школярів: це і пошук джерел прізвищ, створення генеалогічного древа кожної сім’ї, написання літопису свого роду, усвідомлення й опис значущості родинних реліквій та інше.

Специфічною рисою курсу є використання нетрадиційних (перш за все інтерактивних) форм проведення навчальних занять, які максимально активізують самостійну пізнавальну діяльність школярів:

  • очні та заочні подорожі, екскурсії;

  • уроки в музеї (музейні уроки);

  • театралізовані уроки, інсценізації;

  • уроки-реквієми;

  • ситуаційні ігри;

  • навчальні дискусії;

  • презентації або захисти індивідуальних і колективних проектів;

  • групове й колективне складання карт природних заповідників Луганщини, її пам’ятних і культурних місць, туристичних маршрутів, які мають особливе значення для жителів нашої області;

  • вікторини;

  • створення вітрин для шкільного музею та інше.

Дані форми рекомендуються в пропонованому тематичному плануванні.

Кількість навчального часу по урокам дано приблизно, учитель має право вносити доцільні корективи.

Результати спільної роботи вчителя й учнів можуть бути представлені як окремі експозиції в шкільному, районному музеях; спеціальні вітрини в шкільних галереях Пам’яті, Слави, музеях Світу і т.д.; подаватися як самостійні проекти на щорічні Всеукраїнські конкурси: „Ідея соборності України: минуле, теперішнє, майбутнє”, „Слідами історії”, а також Всеукраїнську акцію „Громадянин”.

Фіксування виконання програми курсу „Мій край рідний – Луганщина” здійснюється у відповідності зі спільними вимогами до ведення шкільної документації. Оцінювання навчальних досягнень учнів за результатами вивчення ними даного курсу за рішенням педагогічної ради школи можливо як за 12-бальною системою, так і в іншій формі, котра заохочує пізнавальну, пошукову діяльність учнів, сприяє ефективному патріотичному вихованню.

Міністерство повідомляє, що з 2013-2014 навчального року навчання шкільних історичних дисциплін буде здійснюватись за новою редакцією навчальних програм, проекти яких уже містяться на офіційному міністерському сайті; усі вчителі запрошуються до обговорення, зауважень і пропозицій до програм.

У новому, 2012-2013 навчальному році пропонуємо в межах науково-методичної роботи шкільних, міжшкільних і районних/міських методичних об’єднань учителів історії опрацювати наступні питання.

Орієнтовані

питання для опрацювання районими/міськими методичними об’єднаннями вчителів історії в 2012-2013 навчальному році

№ п/п

^ Рекомендована тематика для обговорення

Термін

Форма

1.

Якість історичного знання: сутність, структура, чинники забезпечення


серпень

методологічній семінар

2.

Зміст, форми і методи моніторингу якості історичного знання


жовтень

лабораторна робота

3.

Навчання школярів самооцінки й самоаналізу якостей набутого знання


лютий

практична робота

4.

Роль уроку в формуванні якостей історичного знання




майстер-

клас



Калініна Л.І.,

методист з історії ЛОІППО



Похожие:

Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання інформатики в 2012-2013 навчальному році Викладання інформатики в 9-11 класах (інваріантна складова)
...
Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання навчального предмета «Основи здоров’я» в 2012 2013 навчальному році
Методичні рекомендації щодо викладання навчального предмета «Основи здоров’я» в 2012 – 2013 навчальному році
Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання російської мови і літератури в 2012 2013 навчальному році
Обучение русскому языку и литературе в 2012 – 2013 учебном году будет осуществляться по таким программам
Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання хімії в 2012-2013 навчальному році
У зв’язку з визначеною метою під час навчання хімії мають розв’язуватися такі найважливіші завдання, як
Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання світової літератури в 2012-2013 навчальному році
У процесі долучення школяра до літературних надбань людства педагог має усвідомити та пройти разом зі своїми вихованцями такі етапи...
Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання фізики та астрономії в 2012-2013 навчальному році
Для сучасного суспільного розвитку важливим чинником є формування в учнів наукових уявлень про навколишній світ, розвиток творчих...
Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання основ правознавства в 2012 2013 навчальному році
Потреба сьогодення полягає у трансформації змісту освіти зокрема правової, акцентує увагу на практичних результатах навчання на засвоєння...
Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання інформатики у 2-х класах загальноосвітніх навчальних закладах
Процесу в початкових класах загальноосвітніх навчальних закладів у 2013/2014 навчальному році
Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання предмета «Захист Вітчизни» в 2012-2013 навчальному році
Конституція України визначає захист Вітчизни обов'яз­ком громадян України, найважливішою функцією держа­ви. Безпека людини, її життя...
Методичні рекомендації щодо викладання історії в 2012-2013 навчальному році iconМетодичні рекомендації щодо викладання дисциплін художньо-естетичного циклу в 2012 2013 навчальному році
Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти, концепції художньо-естетичної освіти і виховання та інших аналітично-нормативних...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов