Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис icon

Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис



НазваниеАвтореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис
Дата конвертации13.11.2012
Размер308.45 Kb.
ТипАвтореферат
скачать >>>


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ЦЕНТР ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА


КРАЙНЯ Ольга Олексіївна


УДК 727.7(477-25):271


ФЛОРІВСЬКИЙ (ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ) МОНАСТИР У КИЄВІ ЯК ПАМ’ЯТКА ІСТОРІЇ ТА АРХІТЕКТУРИ

ХVІ – початку XX століть


Спеціальність 26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство


АВТОРЕФЕРАТ

на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук


Київ – 2012


Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.


^ Науковий керівник:

доктор історичних наук, доцент Ластовський Валерій Васильович, Київський національний університет культури і мистецтв,

професор кафедри міжнародних відносин;


^ Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, професор, член-кореспондент НАН України Моця Олександр Петрович, Інститут археології НАН України, завідувач відділу давньоруської та середньовічної археології;

кандидат архітектури, старший науковий співробітник

^ Сіткарьова Ольга Всеволодівна, Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України, учений секретар.


Захист відбудеться 14 червня 2012 р. о “11” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 при Центрі пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19).


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19).


Автореферат розіслано “14” травня 2012 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник В.О. Константинов


^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний розвиток України в процесі формування громадянського суспільства вимагає толерантного узгодження позицій всіх верств населення і суспільних інституцій в плані збереження пам’яток історії та культури і створення нової парадигми взаємовідносин у цій сфері громадян, Церкви і держави. Тому особливого значення набуває досвід зі збереження пам’яток релігійного і церковного життя в умовах діючого монастиря. Вироблення нових підходів до оцінювання існуючої спадщини потребує комплексного дослідження відповідних пам’яток історії та культури на сучасній методологічній основі. Цілісна концепція регенерації архітектурно-розпланувальної структури монастирського комплексу як складової історичного середовища міста, реставраційне відтворення окремих споруд, відчужених за радянських часів, що повертаються з кінця 1980-х рр. релігійній громаді, має базуватися на системному аналізі об’єктів. На сьогодні в Києві існує лише один жіночий монастир, який майже безперервно діє з ХVI століття та зберігає своє основне функціональне призначення як релігійний центр Києво-Подолу і водночас як пам’ятка історії і архітектури, тому він є репрезентативним об’єктом для дослідження церковно-релігійних стосунків, суспільно-економічних та соціально-політичних процесів в українських землях від пізнього Середньовіччя до Новітнього часу, і дозволяє в широких хронологічних межах висвітлити проблему становлення православних жіночих чернечих громад на теренах України, еволюцію монастирського архітектурного комплексу. Беззаперечним є феномен для Києва чернечої громади, яка не втрачала зв’язків з попередніми поколіннями київського чернецтва, тобто розвивалася за принципом наслідування з адаптацією релігійної спадщини до сучасних умов. Крім того, за писемними й картографічними джерелами спостерігається ще й спадковість архітектурно-розпланувальної структури монастирського комплексу.

У фокус уваги дослідників ніколи не потрапляли жіночі обителі підпорядковані Києво-Печерському ставропігіальному монастирю, не розглядалися паралельно у часі зрушення, які відбувались в житті жіночих обителей Києва, а отже й не могли бути розставлені вірні акценти щодо ключових моментів історії і розбудови Флорівського (Вознесенського) монастиря. Ніколи не брався за об’єкт дослідження Вознесенський Печерський монастир, що звужувало погляд на історію, архітектуру, існуючу релігійну та історико-культурну спадщину Флорівського монастиря. Адже вознесенська громада, після її поєднання з флорівською, значно вплинула на всі аспекти життя обителі на Подолі, трансформувала її сакральний простір.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою науково-дослідної роботи Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК “Трансформація пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності в Україні в 1991–2011 рр.” № 0109U007403 держреєстрації.

^ Об’єктом дослідження є Флорівський (Вознесенський) жіночий монастир з ХVI ст. до початку ХХ ст. як пам’ятка історії та архітектури і церковно-релігійний комплекс.

^ Предметом дослідження є ґенеза Флорівського (Вознесенського) жіночого монастиря, еволюція його архітектурно-розпланувального простору, культурні, соціально-економічні і суспільно-політичні підвалини змін у житті Флорівського (Вознесенського) монастиря, роль культових споруд в архітектурному ансамблі і сакральному просторі обителі, поховальний комплекс, нерухомі і рухомі пам’ятки, існуюча релігійна спадщина.

^ Мета дослідження полягає в комплексному вивченні Флорівського (Вознесенського) монастиря як пам’ятки історії та архітектури, феномену серед київських чернечих осередків, діючого з пізнього середньовіччя безперервно зі збереженням традиційних форм існування у модернізованому оточенні. Мета диктує наступні дослідницькі завдання:

  • проаналізувати рівень вивчення теми в історіографії, стан та інформативні можливості джерельної бази і її наукове освоєння;

  • визначити, спираючись на джерела, основні історичні етапи функціонування обителі;

  • дослідити ґенезу Флорівського (Вознесенського) монастиря у паралельному ретроспективному огляді функціонування інших жіночих обителей Києва;

  • з’ясувати чинники формування архітектурного комплексу Флорівського (Вознесенського) монастиря;

  • розкрити соціально-економічні і політичні підвалини змін у житті Флорівського (Вознесенського) монастиря;

  • дослідити роль культових пам’яток у формуванні сакрального простору;

  • доповнити і поглибити вивчення некрополя монастиря;

  • узагальнити і систематизувати дані про пам’ятки архітектури в сучасному ансамблі монастиря;

  • висвітлити суспільну цінність об’єкту культурної спадщини з урахуванням комплексу пам’яток історії та культури, які зберігаються в музейних та архівних збірках й існуючої релігійної спадщини, що постійно оновлюється в умовах діючого монастиря

^ Хронологічні рамки дисертації охоплюють період від середини ХVI до початку ХХ ст., в межах яких за джерелами простежуються історичні та адміністративно-правові засади функціонування Подільського, Печерського жіночих монастирів і Флорівського (Вознесенського) монастиря після об’єднання чернечих громад, а також еволюція єдиного архітектурного комплексу.

^ Географічні межі роботи відповідають адміністративним кордонам Флорівського (Вознесенського) монастиря, Києва та його околиць у хронологічних межах дослідження.

^ Наукова новизна дисертації визначається метою, предметом, дослідницькими завданнями. Робота є першим, побудованим на широкій джерельній базі комплексним науковим дослідженням Флорівського (Вознесенського) монастиря як пам’ятки історії та архітектури ХVI – початку ХХ ст. В дослідженні розглянуто низку проблем, які ніколи не порушувались в історіографії або згадувалися побіжно: зв’язок виникнення і розвитку монастиря на Подолі з гідрогеологічними умовами місцевості, природно-ландшафтним середовищем, з будівельними програмами Печерського монастиря з часу підпорядкування Києво-Подільської жіночої обителі печерському архімандриту; специфіка патронату київських жіночих монастирів у ХVI–ХVIIІ ст.; зв’язок об’єднання вознесенської і флорівської жіночих громад з реформуванням монастирського життя в Російській імперії; вплив досвіду і традицій вознесенських черниць на різні аспекти життя Флорівської обителі; поповнення Флорівського монастиря черницями інших жіночих монастирів, відомих з козацьких часів і виключне його становище у ХІХ ст. як єдиної жіночої обителі, що залишилася в Києві майже до кінця цього століття; будівельно-ремонтні роботи, виконані на межі ХІХ – ХХ ст.

^ Практичне значення дисертації полягає у можливості використання результатів дослідження під час здійснення пам’яткоохоронних заходів, створення цілісної концепції регенерації архітектурно-планувальної структури комплексу як складової історичного середовища міста, у вирішенні питання внесення нових пам’яток, пов’язаних з історією монастиря в Державний реєстр нерухомих об’єктів історико-культурної спадщини, для проведення археологічних розвідок, в музейній роботі. Матеріали дослідження мають прислужитися складанню монографій з історії пам’яток релігійного і церковного життя, перш за все за темою, дотичною темі дослідження, а також для написання спеціальних та узагальнюючих праць з історії Церкви.

^ Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації були представлені на 12-ти міжнародних і всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях “Могилянські читання” (Київ, 2001, 2002, 2006, 2010), “Православ’я – наука – суспільство: питання взаємодії” (Київ, 2006, 2007, 2008, 2010), “Чернігівські старожитності” (Чернігів, 2008) “Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні” (Київ, 2010, 2011), “Православ’я – цивілізаційний стрижень слов’янського світу” (Київ, 2011).

^ Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження. Складається із вступу, чотирьох розділів (14 підрозділів), висновків (198 стор.) списку використаних джерел і літератури (447 позиції на 62 стор.) шести додатків (20 стор.).


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, хронологічні та географічні межі дослідження, окреслено методологічну основу, вказано на зв’язок з науковими темами, сформульовані мета, завдання, наукова новизна, практичне значення та повідомлено про апробацію результатів.

^ Розділ 1 – “Стан наукової розробки теми, джерельна база та методологічні засади дослідження” складається з трьох підрозділів, присвячених аналізу історіографії, джерел і методологічній основі дослідження. В підрозділі 1.1. – “Історіографія теми”, праці істориків систематизовані за типологічно-хронологічним принципом та досліджуються на трьох етапах – дорадянському, радянському з виокремленням емігрантської історіографії, і сучасному. Встановлено, що на дорадянському етапі розвитку історичних студій на теренах України тема Флорівського (Вознесенського) монастиря піднімалась у контексті узагальнюючих праць церковного і світського напрямів кінця ХVIII ст. –початку ХІХ ст. Євгенія (Болховітінова), Амвросія (Орнатського) і М. Берлінського, яким наслідувала більшість авторів видань краєзнавчого й історико-статистичного характеру ХІХ ст.. Кращі екскурси краєзнавчого характеру у другій половині ХІХ ст. зробили Л. Похилевич і М. Закревський, які врахували дані опублікованих до 1860-х рр. джерел з ранньої історії Флорівського (Вознесенського) монастиря1.. Різні повідомлення добираються в рамках історичних, джерелознавчих, біографічних студій П.Г. Лебединцева, О.М. Лазаревського, М.І. Петрова, С.Т. Голубєва, М.І. Костомарова, В.Н. Перетца та ін.

Кінець ХІХ ст. ознаменувався появою одразу двох спеціальних досліджень з історії Флорівського (Вознесенського) монастиря – монографії М. Маліженовського, складеної на базі його ж кандидатської дисертації у Київській духовній академії й історико-статистичного опису обителі Ф. Маніковським2, які вирізнялися критичним використанням набутків попередників і науковою новизною. Флорівському монастирю присвятив розділ дисертаційного дослідження по київських монастирях А. Саббатовський (1880), де вперше виокремлено тему некрополя обителі3.

Серед недоліків праць, виконаних на рівні церковно-історичних студій свого часу: висвітлення проблематики в рамках самодержавної ідеології, опис старожитностей і архітектурного ансамблю без поглибленого аналізу.

Радянська історіографія від початку була обмежена в історико-церковних дослідженнях антирелігійною ідеологією. Тема історії Флорівського (Вознесенського) монастиря ХХ ст. взагалі не підіймалася протягом всього ХХ ст. Певною мірою просунулися мистецтвознавчі студії, де в коло уваги фахівців потрапляли деякі твори гаптарства, хрести, ін. культові речі – М. Новицька (1927), О. Степанова (1928). В узагальнюючій праці П.П. Толочка з історичної топографії Києва (1972) був висвітлений матеріал, присвячений археологічним дослідженнями Киселівки, де згадується Флорівське кладовище на горі та перші знахідки, пов’язані саме з початком його функціонування. Значним поштовхом для відродження історико-церковних студій і розвитку пам’яткознавства стали ювілейні святкування 1500-річчя Києва (1982) і 1000-річчя введення християнства на Русі (1988), які до того ж проходили на тлі поступових змін ідеологічного курсу. Початок 80-х рр. ХХ ст. відмічено виходом одразу кількох робіт, де приділено увагу проблематиці, пов’язаній з історією та архітектурою Флорівського (Вознесенського) монастиря: дослідження плану Києва 1695 р. Г.В. Алфьоровою і В.О. Харламовим (1982) і довідника-каталогу “Памятники градостроительства и архитектуры УССР” (1983). Та, маємо констатувати, що тематика, основні напрями роботи українських вчених майже не змінилися.

Українська емігрантська течія історіографії, хронологічно відповідна радянському періоду, підтримала дослідження доби І. Мазепи, яка є необхідною ланкою у вивченні Флорівського (Вознесенського) монастиря. Так, в дисертаційній роботі використані статті В. Біднова4, І. Сойка5, а також робіт І. Борщака, М. Возняка, В. Січинського, О. Оглоблина.

Сучасний етап української історіографії, від початку 1990-х рр. характеризується швидким розгорненням тематики в історико-церковному напрямі, але поруч з глибокими дослідженнями з’являється маса літератури, яка тиражує очевидні помилки, по-більшості, через опосередкованість інформації. Базовими у підході до теми історії Флорівського (Вознесенського) монастиря як церковної установи стали монографії загального плану В.І. Ульяновського (1994), О.П. Крижанівського і С.М. Плохія (1994), В.В. Ластовського (2008). Найбільш дотичною темі дисертації в сучасних наукових студіях з історії архітектури є монографія О.В. Сіткарьової “Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври та її історичного оточення за доби гетьмана І.С. Мазепи”, де Вознесенському жіночому монастирю присвячено значну частину VI розділу6. Багато важливих фактів з історії цієї обителі містять й інші роботи О.В. Сіткарьової, побудовані на широкій джерельній базі. Історико-архітектурний напрям розвинутий також в статтях “Зводу пам’яток історії та культури України”. Кладбищенський комплекс вивчала в контексті загального дослідження київського некрополя Л. Проценко (1994, 1995). Суттєво живлять розвиток теми історико-археологічні студії: фундаментальна праця Г.Ю. Івакіна7, попередні результати археологічної експедиції на території колишнього Печерського Вознесенського жіночого монастиря (2005–2006), які висвітлені в статтях Г.Ю. Івакіна, С.А. Балакіна, Г.А. Козубовського, Л.В. Чміль та ін. Безпосередньо до теми Флорівського монастиря підійшла О. Крижанівська, яка уклала каталог матеріалів до початку ХХ ст.8 Гаптарська школа Флорівського (Вознесенського) монастиря досліджувалася в роботах Т.В. Кари-Васильєвої, ряді мистецтвознавчих статей9. Музейні предмети, що походять з Флорівського монастиря або історично з ним пов’язані потрапляли на сторінки каталогів10.

Однак при всьому розмаїтті дотичних студій в сучасній історіографії тема Флорівського (Вознесенського) монастиря як пам’ятки історії та архітектури представлена фрагментарно і досі не піддавалася комплексному дослідженню.

В підрозділі 1.2. – “Репрезентативність та інформаційний потенціал джерельної бази дослідження” – представлено сукупність різних видів і типів джерел, які були використані в роботі. Серед писемних джерел найбільш високим рівнем інформативності та ступенем достовірності вирізняються актові документи. Частина джерел з історії монастиря опублікована в ХІХ–ХХІ ст., передусім в АЗР, АЮЗР, Архіві ЮЗР, Трудах КДА, ПСЗР, збірці матеріалів для історичної топографії Києва, у роботах Є. Болховітінова, М. Закревського, рукописах А. Саббатовського, М. Маліженовського, в сучасних актових виданнях. Більш критичного ставлення потребують наративні джерела (літописи, хроніки, агіографічні твори, мемуари, подорожні записки).

Важливі документи ХVІ ст. для уточнення початкової історії Печерського жіночого монастиря опубліковані С.М. Каштановим11; використані редакції “грамоти Андрія Боголюбського” з додатків до дисертації Ю.М. Русакової (2008), публікації тестаментів, синодиків, тощо.

Однак більшість джерел не було введено в науковий обіг. В процесі дисертаційного дослідження опрацьовано, перш за все, фонди київських архівів: ЦДІАК України (ф. 127 – Київська духовна консисторія, ф. 128 – Києво-Печерська лавра; ф. 167 – Києво-Фроловський Вознесенський жіночий монастир, ф. КМФ-32 – Канцелярія західно-руських уніатських митрополитів, ф. 59 – Київська губернська канцелярія та ін.); ДАКО (ф. 41 – Київська губернська будівельна і дорожня комісія; ф. 42 – Київська губернська будівельна комісія при губернському правлінні, ф. Р-862 – Підвідділ з ліквідації майна релігійних установ при Київському губернському відділі соціального забезпечення (ЛИРУ); ДАК (ф. 19 – Тимчасовий комітет з благоустрою м. Києва при Київському губернському правлінні, ф. 163 – Київська міська управа (будівельний відділ); ІР НБУВ (ф. 160 – Київська духовна академія, ф. 175 – іменний фонд Ф.І. Тітова, ф. 285 – П.М. Попова, ф. 301 – Церковно-археологічний музей КДА та ін.). Залучено звіти Інноваційного центру НАН України щодо моніторингу геологічного середовища зон історичної забудови м. Києва (1996–2001), які зберігаються у Науковій бібліотеці ІІННАНУ, матеріали Науково-технічного архіву Укрпроектреставрації. Крім того, використані матеріали архівних збірок Росії (РГАДА (Москва), ф. 124 – “Малороссийские дела”, ф. 18 – “Духовное ведомство”, ф. 248 – “Сенат и его учреждения” та ін, РГИА (СПб.), ф. 797 – “Канцелярия обер-прокурора Св. Синода”, Ф. 799 – “Хозяйственный комитет при Св. Синоде”; СПбИИ РАН, Ф. 68 – “Киевская казенная палата”) і Швеції (Nazionalmuseum, Stockholm, № NMH THC 9076 – Teckningar och grafik: hцjdpunkter I samlingarna).

У добірці й аналізі бази речових, зображальних джерел, перш за все, приділено увагу колекціям фондів НКПІКЗ, ЦДКФФА України. Предметом вивчення служили також збережені нерухомі пам’ятки Флорівського (Вознесенського) монастиря (будівлі, залишки некрополя)

Маємо констатувати, що ступінь документального забезпечення різних періодів існування обителі неоднорідний, проте джерельна база різноманітна і за браком писемних джерел дозволяє аналізувати об’єкт дослідження за речовими джерелами. Отже в цілому репрезентативність і інформаційна насиченість джерельної бази достатня для виконання поставлених у дисертації завдань і здійснення комплексного дослідження Флорівського (Вознесенського) монастиря.

В підрозділі 1.3. – “Теоретико-методологічні основи дисертації” зазначено, що робота має комплексний, міждисциплінарний характер, побудована на принципах історизму, об’єктивності, системності, з використанням загальнонаукових методів аналізу і синтезу та спеціальних методів – порівняльно-хронологічного, порівняльно-історичного, статистичного, методу історичної реконструкції, історичної герменевтики та семіотичного аналізу джерел, методу емпіричних досліджень, методу опитування.

Розділ 2 “Жіночий монастир в ім’я святих мучеників Флора і Лавра (ХVI – початок ХVIІI ст.)” складається з трьох підрозділів.

В підрозділі 2.1. – “Проблема реконструкції початкового етапу існування монастиря” рання історія обителі аналізується в світлі даних геології, археології, церковно-адміністративних засад. Вказується, що поступальний розвиток Флорівської (Вознесенської) обителі був зумовлений, по-перше, її вигідним стратегічним розташуванням у ХVI ст. – поблизу київської замкової адміністрації у часи, коли її очолював відомий поборник православ’я К. Острозький; економічними чинниками – зокрема, близькістю головного центру торгівлі міста, з яким була пов’язана господарча діяльність монастиря. Наприкінці 50-х рр. ХVI ст. за правом надання князь Острозький записав монастир у пожиттєве, а з 1566 р. за підтверджувальною грамотою короля Сигизмунда ІІ – у спадкове володіння родини Гулькевичів.

У підрозділі 2.2. – “Флорівський монастир під урядом духовним Печерського архімандрита” розібрано зміст запису 1642 р. печерського ченця Іоанна Богуша Гулькевича з відмовою від спадкових прав на монастир. На його підставі, а також документах з архіву західно-руських уніатських митрополитів доведено, що загроза зміни конфесійної приналежності жіночого Флорівського монастиря підштовхнула власника до рішення передати його під патронат печерського архімандрита. При цьому монастир отримував економічну самостійність.

В підрозділі 2.3. – “Розвиток архітектурного ансамблю монастиря” розглядається у зв’язку з будівельними програмами Києво-Печерської лаври, з точки зору подібності композиційно-планувальних, стилістичних рішень в забудові Флорівського і Печерського Вознесенського жіночого монастирів, які з середини ХVII ст. знаходилися в спільному підпорядкуванні. Враховуються також загальні містобудівні тенденції, історичне оточення Флорівської обителі, економічні чинники, соціально-політичні впливи.

Розділ 3“Києво-Печерський Вознесенський жіночий монастир. Причини й наслідки його переміщення на Поділ, у Флорівський монастир” складається з чотирьох підрозділів.

В підрозділі 3.1. – “Соціально-історичний розвиток Печерського жіночого монастиря протягом ХVI – початку ХVIII ст.” суттєво поповнюються відомості про діяльність обителі завдяки новітнім джерелознавчим студіям. Доводиться існування цілком оформленої в адміністративному плані структури жіночого монастиря (з ігуменею і старицями) ще до фіксації власної назви обителі в наративному джерелі (тобто до середини ХVII ст.) на землі Печерського чоловічого монастиря, у підпорядкуванні його адміністрації.

В підрозділі 3.2. – “Розбудова архітектурного ансамбля обителі” порушуються питання локалізації кварталу черниць у ХVI ст. За наративними, картографічними, археологічними джерелами простежуються етапи формування архітектурного ансамблю Печерської жіночої обителі, який з початку ХVIІ – до 1705 р. (зведення останньої монастирської церкви) щонайменш чотири рази кардинально змінювався.

В підрозділі 3.3. – “Вознесенський Печерський монастир через призму пам’яток історії та культури” аналізується база рухомих і нерухомих пам’яток, яка дозволяє реконструювати окремі прогалини в історії обителі, надати уявлення про його архітектурно-планувальну структуру, композиційне рішення споруд. Уточнюється, зокрема, іконографія відбитку печатки з документів 1701 р. і паралельно розслідується походження іменування іноді жіночого Печерського монастиря “Покровським”, пов’язаним до того ж з історією зниклої реліквії – чудотворної Рудненської ікони Божої Матері. Фіксуються пам’ятки, що живлять біографічні студії. Особливу увагу приділено матеріалам колекції фондів Києво-Печерського заповідника, матеріалам, отриманим в результаті археологічних розкопок 2005–2006 рр. на колишній території розташування Печерської жіночої обителі.

В підрозділі 3.4. – “Питання переміщення громади Печерського Вознесенського монастиря на Києво-Поділ, до монастиря св. мчч. Флора і Лавра та початок співіснування черниць” – досліджуються соціально-політичні, економічні підстави проблеми. Підкреслюється внесок вознесенських черниць в розбудову ахітектурного ансамблю. Паралельне вивчення історії Київського Золотоверхо-Михайлівського жіночого монастиря показує, що фундація Печерської фортеці була не єдиною причиною виведення вознесенських черниць на Поділ. У той самий час також переміщені й михайлівські черниці з Верхнього Києва на Плоське, що вказує на початок реформаційних процесів в Церкві за часів Петра І. Зведення кам’яного Вознесенського собору на традиційному місці Флорівської головної церкви, яка постраждала під час пожежі 1718 р. ігуменя Марія Магдалина Мокієвська розпочала тільки після остаточного визначення Духовним регламентом 1721 р. нових умов монастирів. В період розбудови 20-х-40-х рр. ХVIII ст. межі обителі розширилися, що простежується за картографічними джерелами.

Розділ 4“Києво-Вознесенський Флорівський монастир у 2-й половині ХVIII – на початку ХХ ст.” включає чотири підрозділи.

В підрозділі 4.1. – “Функціонування і розбудова монастиря у 2-й половині ХVIII – на початку ХХ ст.” великий часовий відрізок розбивається на дві складові. За межу прийнятий початок ХІХ ст., коли сукупність подій суттєво вплинула на життя громади і стан архітектурного ансамблю монастиря. Це були наслідки секуляризації 1786 р., питання про бажане переміщення Флорівського (Вознесенського) монастиря на більш зручне місце (у 1804 р. як найбільш прийнятний варіант для переселення черниць розглядався Пустинно-Микільский монастир на Печерську), переведення у Флорівську обитель частини черниць скасованого Микільського Йорданського монастиря (1808) і пожежа (1811).

Відстежено розвиток архітектурного ансамблю на чотирьох основних етапах його розбудови: у 2-й половині ХVIII ст.; на початку ХІХ ст.; в середині ХІХ ст., на рубежі ХІХ–ХХ ст.

Відбулося розширення території у північному напрямку за рахунок приєднання ділянки Василівської, так званої козацької церкви, яка згоріла 1811 р. і прилеглого схилу з верхів’ям Киселівки. В південній частині архітектурного комплексу сформувався цілком самодостатній вузол, композиційним центром і домінантою якого став храм в ім’я Казанської ікони Божої Матері, з окремим в’їздом – економічною брамою, погостом, житловими і господарчими спорудами; північна ділянка мала чітко виражену квартальну житлову забудову і свою економічну браму з боку Житнього ринку. Історичне ядро кардинальних змін не зазнало.

В підрозділі 4.2. – “Культові споруди у сакральному просторі Флорівської обителі” – у підтримку нового напряму в українських історичних студіях вперше зафіксовані зміни посвят престолів у монастирських храмах на значному хронологічному відрізку – з ХVI до 1857 р. (до освячення останньої за часом зведення церкви). В результаті з’ясовано, що від однопрестольного храму сакральний простір Флорівського (Вознесенського) монастиря розвинувся на початок ХХ ст. до дванадцяти освячених вівтарів у п’яти церквах. В процесі дослідження проявилися можливості використання аналізу посвят для поглиблення розуміння суспільно-політичних процесів, рішення поточних завдань атрибуції музейних предметів, відновлення престолів у діючому монастирі.

В підрозділі ^ 4.3. – “Формування меморіального кладбищенського комплексу в огорожі Флорівського монастиря” досліджено питання топографічної локалізації найстаріших цвинтарів на території обителі, якими визнаються ділянки біля трапезної церкви монастиря і в місці колишнього розташування погосту парафіяльної Василівської церкви; підкреслено меморіальне значення некрополю Флорівського монастиря; зазначено, що за писемними джерелами з 25-ти ігумень за списком складеним у процесі дисертаційного дослідження 10 поховано на території обителі. Аналізуються також поминальні списки ігумень за двома синодиками Флорівського монастиря. Зібрані свідчення різного ступеня інформативності про осіб похованих на п’яти кладовищах обителі (біля кожної церкви), які подаються в додатку.

В підрозділі 4.4.“Культурна спадщина Флорівського монастиря” розглянута в комплексі рухомих, нерухомих пам’яток, приділено увагу існуючій релігійній спадщині, збереженим традиціям Флорівського монастиря. З урахуванням результатів проведеного дослідження подаються уточнені свідчення про культові і житлові будівлі збереженої частини ансамблю Флорівського монастиря вже як пам’яток архітектури національного значення. Запропоновано їх класифікацію за хронологічним принципом, з фіксацією відрізків найбільш інтенсивного будівництва. Проводиться огляд рухомої частини спадщини Флорівського монастиря в музейних і архівних зібраннях. Складені й систематизовані за групами збереження списки предметів, які були переміщені в Музейне містечко у 20-ті роки за старими інвентарними книгами.


ВИСНОВКИ

1. Стан наукової розробки теми свідчить про відсутність спеціальних праць комплексного характеру. У той же час різнопланова історіографія і багата джерельна база є цілком достатніми для вирішення поставлених в дисертації завдань і здійснення комплексного дослідження. В результаті проведеної дослідницької роботи вперше введено у науковий обіг ряд писемних, іконографічних джерел, уточнено атрибуцію частини маловідомих пам’яток.

2. З’ясовано, що Флорівський монастир знаходиться на делювіальних грунтах, у підошви природного останця (Замкової гори), на ділянці виходу на поверхню джерел, що тривалий час зумовлювало заболоченість майданчика майбутньої забудови, а в подальшому і по сьогодні несприятливо впливає на фундаменти споруд. Отже водонасиченість грунтів разом із розташуванням обителі у підошви Замкової гори, яка нагадує про себе небезпечними зсувами, складають несприятливі умови для розбудови архітектурного ансамблю. Тим не менш, вже до кінця ХVII cт. були випрацювані основні принципи функціонального зонування, які забезпечили повноту життєвого укладу в монастирі.

3. Визначено 5 основних етапів в історії обителі, пов’язаних з суттєвими змінами у її функціонуванні, що мали вплив на формування архітектурного ансамблю: 1 етап (50-ті рр. ХVI ст. – 1642 р.) – від часу, з якого простежується дійсна історія Флорівської обителі і фіксується назва посвяти його церкви до потрапляння під патронат Києво-Печерської лаври; 2 етап (1642–1720-ті рр.) – верхня межа співпадає з часом виходу Духовного регламенту, доповнень і роз’яснень до нього, коли визначилися умови функціонування об’єднаної Флорівсько-Вознесенської чернечої громади; 3 етап, (20-ті – 40-ві рр. XVIII ст.) – розбудова Вознесенського Флорівського монастиря ігуменями з печерських черниць, відповідний вплив на архітектурний ансамбль і посвяту головного храму обителі; 4 етап (2-а половина ХVIII ст. – початок ХІХ ст.) – характеризується змінами в архітектурному ансамблі, пов’язаними з фундаціями Нектарії Долгорукової, переведенням монастиря в підпорядкування Подільської протопопії 1771 р., секуляризацією 1786 р, появою планів перебудови і переміщення Флорівської обителі у більш зручне місце, пожежею 1811 р.; 5 етап (1812 р. – початок ХХ ст.), від повернення черниць після пожежі з Пустинно-Микільського монастиря на Поділ до реалізації останніх суттєвих будівельних проектів на території Флорівської обителі.

4. Простежено історичні паралелі в діяльності Подільської Флорівської, Печерської Вознесенської та інших жіночих обителей Києва, що підтвердило закономірність їхнього адміністративно-територіального підпорядкування в Середньовіччя начальникам чоловічих монастирів або власникам-мирянам. Встановлено, що з 2-ї половини ХVI ст. існувала цілком оформлена в адміністративному плані чернеча жіноча громада при Києво-Печерському монастирі і флоро-лаврська на Києво-Подолі – під патронатом родини Гулькевичів. Перехід Флорівського монастиря у 1642 р. з-під патронату Гулькевичів “під уряд духовний” печерського архімандрита відбувся у зв’язку з небезпекою його конфесійній приналежності.

5. Доведено, що динаміка розвитку архітектурного ансамблю Флорівського (Вознесенського) монастиря з середини ХVII ст. знаходилася у прямій залежності від будівельних програм Києво-Печерської лаври, як і Вознесенського жіночого монастиря, отже, компаративні студії дають достатньо певні результати. Основні чинники еволюції архітектурно-розпланувального простору – економічні, соціально-політичні, загальні містобудівні тенденції. Крім того, на процес розбудови впливали природно-ландшафтні умови і локальні катастрофи.

6. Визначено, що Флорівський (Вознесенський) монастир є унікальним історичним об’єктом, який зберіг з часів середньовіччя своє функціональне призначення як релігійного центру Києво-Подолу й архітектурно-просторове вирішення композиції історичного ядра комплексу. Складовою його культурної спадщини є спадщина Печерського жіночого монастиря, черниці якого були переселені на Поділ у 1711–1712 рр.

7. Досліджено роль культових споруд монастиря у формуванні сакрального простору через посвяти престолів, простежено утворення навколо храмів Флорівської обителі п’яти погостів, які складали на початок ХХ ст. кладбищенський комплекс. Визначено, що залишки кладовища на горі, яке діяло з 40-х рр. ХІХ ст., монастирського саду, частково досліджений археологами культурний шар складають на сьогодні автентичний об’єкт культурної спадщини і мають археологічну й історичну цінність.

8. У збереженій культурній спадщині монастиря виділено існуючу релігійну спадщину, потужний комплекс рухомих і нерухомих пам’яток. Запропоновано класифікацію пам’яток архітектури Флорівського монастиря з топографічною локалізацією споруд, яка систематизує і узагальнює зібраний матеріал за хронологічним принципом, враховуючи етапи найінтенсивнішого будівництва.


^ Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у наступних публікаціях


Монографія

1. Крайня О. О. Києво-Печерський жіночий монастир ХVI – початку ХVIІІ ст. і доля його пам’яток / О Крайня / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – К. : Нац. Києво-Печер. іст.-культ. заповідник, 2012. – 128 с.


У фахових виданнях:

2. Крайня О. О. Некрополь Києво-Вознесенського Флорівського жіночого монастиря / О. О. Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. – Вип. 9. – К. : Віпол, 2003. – С. 36–66

3. Крайня О. О. Культурно-мистецька спадщина Києво-Вознесенського Флорівського монастиря / О. О. Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. – Вип. 14. – К. : Віпол, 2005. – С. 65–80.

4. Крайня О. О. Нові матеріали до історії Вознесенського Печерського монастиря / О. О. Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. – Вип. 21, спецвипуск 8: Печерська фортеця та Київський Арсенал: нові дослідження. – К. : Фенікс, НКПІКЗ, 2008. – С. 62–107.


Публікації, що додатково відображають результати

дисертаційного дослідження:

5. Крайня О. О. Києво-Печерський Вознесенський монастир / О. О. Крайня // Могилянські читання 2000 року: Зб. наук. праць – К. : Унів-ке вид-во “Пульсари”, 2001. – С. 176–182.

6. Крайня О. О. “Візерунк цнот...” як історичне джерело до біографії архимантрита Єлисея Плетенецького / О. О. Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. – Вип. 7. – К. : Віпол, 2002. – С. 105–108, 260–272 (текст)

7. Крайня О. О. Маловідоме видання лаврської друкарні – панегірик 1618 року архимандриту Єлисею Плетенецькому / О. О. Крайня // Могилянські читання 2001 року: Збірник наукових праць. – К. : Віпол, 2002. – 208 с. – С. 111–114.

8. Крайня О. О. Формування архітектурного комплексу Києво-Печерського жіночого монастиря (ХVII–ХVIII ст.) / О. О. Крайня // Могилянські читання 2005: Зб. наук. пр.: Монастирські комплекси в контексті християнської культури. – К. : Фенікс, 2006. – С. 264–268.

9. Крайня О. О. М. Маліженовський та його дослідження з історії Свято-Вознсенського Флорівського монастиря / О. О. Крайня // Православ’я – наука – суспільство: питання взаємодії. Матеріали Четвертої Міжнародної наукової конференції (18-19 травня 2006 р.). – К. : Фенікс, 2007. – С. 35–38.

10. Крайня О. О. Дослідження біографії ігумені Вознесенського печерського монастиря Марії Магдалини (Мазепи) професором В. Бідновим / О. Крайня // Православ’я – наука – суспільство: питання взаємодії. Матеріали П’ятої Міжнародної наукової конференції 2007 р. – К., 2008. – С. 21–26.

11. Крайня О. О. Функціонування архіву Києво-Печерської лаври в контексті розвитку архівної справи / О. О. Крайня // Лаврський альманах: Києво-Печерська лавра в контексті української історії та культури: Зб. наук. праць. – Вип. 22. – К. : Фенікс, 2008. – С. 64–77.

12. Крайня О. О. Диссертационный фонд Киевской Духовной Академии в Институте рукописи Национальной библиотеки Украины им. В.И. Вернадского / О. О. Крайня // Труди Київської Духовної Академії. – 2009. – № 11: Ювілейний збірник, присвячений 20-річчю відродження Київських духовних шкіл. – С. 164–192.

13. Крайня О. О. Публікація найраніших документів з історії Вознесенського Флорівського монастиря у ХІХ ст. / О. О. Крайня // Болховітіновський щорічник 2008. – К. : НКПІКЗ, Фенікс, 2009. – С. 53–62.

14. Крайня О. О. Історія появи у Печерському дівочому монастирі чудотворного руднинського образу Богоматері як ключ до питання первісної назви обителі / О. Крайня // Чернігівські старожитності. Наук. зб. – Чернігів : КП “Видавництво “Чернігівські обереги”, 2008. – С. 157–159.

15. Крайня О. О. Марія Магдалина (Мазепа):джерелознавчий та історіографічний аспект / О. О. Крайня // Могилянські читаня. Збірник наукових праць. Мазепинська доба в культурі України / НКПІКЗ, Ред. рада В. М. Колпакова та ін. К. : Фенікс, 2010 – С. 48–54.

16. Крайня О. О. Джерела до історії трансформації архітектурно-розпланувальної структури Флорівського (Вознесенського) монастиря у 20–50-і роки XVIII ст. / О. О. Крайня // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірник наукових праць / О. М. Титова (відп. ред.), І. П. Бондаренко, Г. Ю. Івакін, Г. В. Самойленко й ін. / Науково-дослідний центр “Часи козацькі”, УТОПіК, історико-культурна асоціація Україна-Туреччина. – Вип. 19. – К., 2010. – С. 278–282.

17. Крайня О. О. Вкладний хрест черниці Афанасії (Горчакової) з колекції Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника / О. О. Крайня // Могилянські читання 2010 року: Зб. наук. пр.: Проблеми збереження та вивчення музейних пам’яток. Сучасний стан, новітні технології, перспективи / Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник; Ред. рада: В. М. Колпакова (відп. ред.) та ін. – К. : Пріоритети, 2011. – С. 87–93.

18. Крайня О. О. Монастирські кладовища як історико-культурна пам’ятка (на прикладі Києво-Флорівського монастиря) / О. О. Крайня // Православ’я – цивілізаційний стрижень слов’янського світу: Зб. наук. праць / Ред. колегія: П. П. Толочко (головний редактор), О. П. Моця (відповідальний редактор) та ін. – К. : Фенікс, 2011. – С. 114–117.

19. Крайня О. О. Земельні суперечки між козаками і Флорівським Вознесенським монастирем у ХVII–ХVIII ст. / О. О. Крайня // Нові дослідження пам’яток козацької доби в Україні: збірник наукових праць / О. М. Титова (відп. ред.), І. П. Бондаренко, Г. Ю. Івакін, Г. В. Самойленко й ін. / Науково-дослідний центр “Часи козацькі”, Українське товариство охорони пам’яток історії та культури, Центр пам’яткознавства НАН України, Історико-культурна асоціація “Україна–Туреччина”. – К. : Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК, 2011. – Вип. 20. – Ч. 1. – С. 380–384.

20. Крайня О. О. Книга св. Єфрема Сирина з колекції ІР НБУВ: атрибуція та історія рукопису / О. Крайня, Н. Сінкевич // Болховітіновський щорічник 2010 / Відповід. ред. К. Крайній. – К. : НКПІКЗ, 2011. – С. 160–171.


АНОТАЦІЯ

Крайня О.О. Флорівський (Вознесенський) монастир у Києві як пам’ятка історії та архітектури ХVI –початку ХХ ст. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство. – Центр пам’яткознавства Національної Академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. – Київ, 2012.

Дисертація є першим комплексним дослідженням Флорівського (Вознесенського) монастиря як пам’ятки історії та архітектури. Дана обитель єдина серед київських чернечих осередків є діючою з ХVI ст. безперервно, із постійним зв’язком поколінь, що сприяло збереженню традиційних форм існування у модернізованому оточенні. Для вивчення ґенези київської жіночої чернечої громади, сакрального простору, культурної спадщини обителі залучено репрезентативне коло джерел і літератури. Дослідження синтезує розрізнені дані археології, геології, картографії, краєзнавства й інших спеціальних дисциплін для реконструкції історії Флорівського Києво-Подільського і Вознесенського Печерського монастирів до їх об’єднання та після нього.

В результаті вперше запропоновано огляд природно-ландшафтних умов для уточнення дати заснування обителі на Подолі, виділено основні етапи функціонування Флорівського (Вознесенського) монастиря, відповідно до яких розглянуто його соціо-культурне середовище, формування архітектурно-планувальної структури обителі, стильові зміни. Оригінальною тезою дослідження є зв’язок розвитку архітектурного ансамблю Флорівського монастиря на Подолі з проектами розбудови Печерська, зокрема, Лаври і підпорядкування у другій половині ХVII ст. флорівських черниць Печерському архімандриту. Привернено увагу до богослужбових, побутових традицій монастиря як нематеріальної складової культурної спадщини. Значно поповнені дані про поховальний комплекс монастиря, зафіксовано відомості про зміни посвят престолів монастирських церков, що важливо для подальшого дослідження чинників трансформації сакрального простору. Музеєзнавчий і пам’яткознавчий підходи проявляються у погляді на історію крізь призму збережених пам’яток не тільки на території Флорівського монастиря, а й місць, історично з ним пов’язаних, та у фондах наукових, культурно-освітніх закладів, якими є архіви, бібліотеки, музеї, заповідники.

^ Ключові слова: монастир, історична пам’ятка, архітектурний ансамбль, культурна спадщина, некрополь, чернеча громада, реконструкція, поменник, українське бароко, сакральний простір, ігуменя, креслення.

АННОТАЦИЯ

Крайняя О.А. Флоровський (Вознесенский) монастырь в Киеве как памятник истории и архитектуры ХVI – начала ХХ вв. – Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата исторических наук по специальности 26.00.05 – Музееведение. Памятниковедение. – Центр памятниковедения Национальной академии наук Украины и Украинского общества охраны памятников истории и культуры. – Киев, 2012.

Диссертация является первым комплексным исследованием Флоровского (Вознесенского) монастыря как памятника истории и архитектуры. Данная обитель – единственная среди киевских монашеских общин, которая функционирует с ХVI в. беспрерывно, сохраняя преемственность поколений, что способствовало сохранению традиционных форм существования в модернизированном окружении. Для изучения генезиса киевской женской монашеской общины, сакрального пространства, культурного наследия обители были привлечены разнообразные источники, проанализированы предварительные результаты археологической экспедиции Института археологи НАН Украины 2005–2006 гг. на территории первоначального расположения Вознесенського женского монастыря вблизи Киево-Печерской лавры, община которого была переселена на Подол, в ограду Флоровского монастыря. Для раскрытия темы критически использована историография, касающаяся исследуемой проблемы.

На основе синтеза разрозненных данных археологии, геологии, картографии, регионалистики и других специальных дисциплин проведена реконструкция истории становления и расцвета Флоровского (Вознесенского) Печерского монастыря. Впервые было предложено рассмотреть вопрос о времени основания обители на Подоле с учетом природно-ландшафтных условий территории. Выделены основные этапы деятельности Флоровской (Вознесенской) обители, соответствующие существенным изменениям в жизни как данного монастыря, так в целом в церковной жизни Киевской епархии и, в частности, судьбы других киевских женских монастырей. В работе рассмотрены изменения социокультурной среды существования женской монашеской общины; эволюция архитектурно-планировочной структуры монастыря с соблюдением принципа наследования в ансамбле. Оригинальными тезисами исследования являются связь развития архитектурного ансамбля Флоровского монастыря на Подоле с проектами развития Печерска, особенно, Лавры и переход под протекторат лаврской ставропигии во второй половине ХVII в. Значительно пополнены данные о кладбищенском комплексе Флоровского монастыря, зафиксированы факты освящения и переосвящения престолов, что служит изучению условий трансформации сакрального пространства. Музееведческий и памятниковедческий подходы в работе проявляются в рассмотрении исторических событий, биографических исследований сквозь призму сохранившихся памятников не только на территории Флоровского монастыря, а и в местах исторически с ним связанных (на Киселевке или Замковой горе, на территории Старого Арсенала, построенного на месте бывшего Печерского Вознесенского женского монастиря), а также посредством атрибуции музейных предметов, материалов архивов и библиотек. Автором предложена классификация памятников архитектуры Флоровского (Вознесенского) монастиря по хронологическому принципу, с фиксацией этапов наиболее интенсивного строительства.

^ Ключевые слова: монастырь, памятник истории, архитектурный ансамбль, культурное наследие, некрополь, монашеская община, реконструкция, синодик, украинское барокко, сакральное пространство, игуменья, чертеж.


^ SUMMARY

Krainia O.O. The Florovsky (Ascension) Convent as a monument of history and architecture of the 16 – beg. 20 century. – Manuscript.

The thesis for obtaining a scientific degree of the Candidate of Historical Sciences of speciality 26.00.05 – Museology. The Study of Monuments. – The Center for Protection and Study of Monuments of the National Academy of Sciences of Ukraine and the Ukrainian Society of Protection of the Historical and Cultural Monuments. – Kyiv, 2012.

This dissertation is the first comprehensive study of the Florivsky (Ascension) convent as a historical and architectural monument, and a phenomenon among the Kiev religious centers. The convent has been operating continuously from the sixteenth century, with no break in tradition between the generations that preserved the traditional forms of a monastic life in the modernized environment. The representative range of sources and literature was used to study the genesis of the Kiev female monastic communities, sacred space, cultural heritage of the convent. The study synthesizes a disparate data of archeology, geology, cartography, regional and other special studies to reconstruct the history of the Florivsky Kiev-Podilsky and the Ascension Pechersky convents before their union and beyond.

The result of this desseration is the first proposed research of the natural landscaping conditions to establish the date of the foundation of the convent in Podil. The socio-cultural environment, and the formation of the architectural structures and changes in styles were studied in the connection to the established main stages of development of the Florivsky (Ascension) convent. The original thesis of the research is the connection of evolution of the architectural ensemble of the Florivsky convent in Podil with the development of Pechersk, including Laura; and submission of the Florivsky nuns to the Pechersk Archimandrite in the second half of the 17 c.

A special attention was paid to the divine services and living traditions in the convent as a part of the intangible cultural heritage. The wealth of data was established on the convent burials. The information about changes of dedication of the monastery churches was recorded, that is important for further research of the factors of the sacred space transformation. The methods of museology and study of monuments are applied to researching the historical events and life of nuns through the prism of the preserved monuments not only on the territory of Saint Florivsky Convent but also in places historically associated with it, and in the collections of scientific, cultural and educational institutions such as archives, libraries, museums, and historical preserves.

^ Key words: Convent, historical monuments, architectural ensemble, cultural heritage, cemetery, monastic community, reconstruction, pomennyk, Ukrainian baroque, sacred space, Superior, drawing.

1 Похилевич Л. І. Монастыри и церкви г. Киева. Прежнее и нынешнее состояние их и средства содержания приютов, а также иноверческие молитвенные дома // Похилевич Л. Країзнавчі праці. – Біла Церква : Вид. О. Пшонківський, 2007. – С. 244–245; Закревский Н. М. Описание Киева: В 2-х тт. / Н. Закревский. – Т. 2. – М., 1868. – С. 862–867.

2 Малиженовский Н. Ф. Киевский женский Флоровский (Вознесенский) монастир / Н. Малиженовский. – К., 1895. – 83 с.; Маниковский Ф. Исторически-статистическое описание Киево-Флоровского Вознесенского женского монастиря / свящ. Ф. Маниковский. – К, 1894. – 59 с.

3 ІР НБУВ, ф. 304, № 805. Саббатовский Аристарх. Очерк истории женских монастырей в г. Киеве, 115 с.

4 Біднов В. О. Марія Магдалина, мати гетьмана І. Мазепи / В. Біднов // Мазепа. Збірник / [Праці Українського Науково-Дослідного Інституту у Варшаві]. – Варшава, 1938. – Т. І. – С. 35–52.

5 Сойко І. Портрет Андрія Войнаровського / І. Сойко // Там само. – Варшава, 1939. – Т. ІІ. – С. 99–100.

6 Сіткарьова О. В. Архітектурний ансамбль Києво-Печерської лаври та її історичного оточення за доби гетьмана І.С. Мазепи / О. В. Сіткарьова. – К. : Довіра, 2005. – С.148–157.

7 Івакін Г. Ю. Історичний розвиток Києва ХІІІ – середини ХVI ст. (історико-топографічні нариси) / Г. Івакін. – К. : Інститут археології НАН України, 1996. – 272 с.

8 Крижановська О. О. Києво-Флорівський (Вознесенський) жіночий монастир в документах та матеріалах XVI – початку XX ст. / О. Крижановська. – К. : Ін–т історії України НАН України, 2001. – 97 с.

9 Кара-Васильєва Т. В. Літургійне шитво України XVII–XVIII ст.: Іконографія. Типологія, стилістика / Т. Кара-Васильєва. – Львів : Монастир Монахів Студійського Уставу Видавничий відділ “Свідчато”, 1996. – 231 с.; Герелес К. C. Гаптарська майстерня Києво-Вознесенського монастиря за часів ігуменства Марії Магдалини Мазепи / К. C. Герелес // Могилянські читання: матеріали щорічної наукової конференції. – К., 2000 – С. 53–54 та ін.

10 Напрестольні Євангелії ХVI–XVIII ст. у зібранні Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника. Каталог / Упорядник Л.А. Юріна. – К. : КВІЦ, 2005. – 196 с.: іл. 245.

11 Каштанов С. М. О взаимоотношениях Киево-Печерского монастыря с правительством царя Федора Ивановича в 1585 г. / С. М. Каштанов // Исторический архив. – М. : РОССПЭН, 2005. – № 1. – С. 193–195.




Похожие:

Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconУ центрі пам’яткознавства Національної академії наук України І Українського товариства охорони пам’яток історії та культури відбудеться захист дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.
У центрі пам’яткознавства Національної академії наук України І українського товариства охорони пам’яток історії та культури відбудеться...
Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconАвтореферат дисертації на здобуття наукового ступеня
Робота виконана на кафедрі цивільно-правових дисциплін юридичного факультеті Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок...
Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconВимоги до оформлення дисертацій та авторефератів дисертацій
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора, кандидата наук готується у вигляді спеціально підготовленої наукової праці на правах...
Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconДовідка за формою 20. Засвідчена копія диплома про наявність наукового ступеня доктора або кандидата наук
Особовий листок з обліку кадрів з відомостями, чинними на час прийняття дисертації до захисту, засвідчений відділом кадрів за основним...
Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconПро опублікування результатів дисертацій на здобуття наукових ступенів доктора і кандидата наук
України, затвердженого Указом Президента України від 08 квітня 2011 року №410, та пунктів 11 і 14 Порядку присудження наукових ступенів...
Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconЗбірник наукових праць
Збірник «Актуальні проблеми політики» внесено до переліку вак україни №1 наукових фахових видань, в яких можуть публікуватися результати...
Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconAward procedure
Згідно з цим Порядком здійснюється присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук та присвоєння вченого звання старшого наукового...
Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconПричорноморський центр досліджень проблем суспільства Міжнародна науково-практична конференція «пріоритети та сучасні чинники розвитку суспільних наук»
Мета конференції: Конференція проводиться з метою здійснення комплексного наукового розгляду сучасного стану філософських, історичних,...
Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconКсерокопія диплома кандидата наук, засвідчена нотаріально
Вак україни, нову форму –“Додаток до диплома кандидата наук” (далі за текстом –“Додаток”), що засвідчує відповідність наукових ступенів...
Автореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис iconПорядок присудження наукових ступенів І присвоєння вченого звання старшого наукового співробітника загальні питання
Згідно з цим Порядком здійснюється присудження наукових ступенів доктора і кандидата наук та присвоєння вченого звання старшого наукового...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов