Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні icon

Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні



НазваниеУдк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні
Дата конвертации13.11.2012
Размер264.3 Kb.
ТипАвтореферат
скачать >>>


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК

ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ЦЕНТР ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА

РУДИКА Наталія Миколаївна

УДК 904 (477):340

СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК НОРМАТИВНОЇ БАЗИ ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК АРХЕОЛОГІЇ В УКРАЇНІ

(1991 – 2011 РОКИ)


Спеціальність 26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук


Київ – 2012

Дисертацією є рукопис.


Робота виконана у відділі культурної спадщини Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.


^ Науковий керівник:

кандидат історичних наук, доцент Титова Олена Миколаївна, директор Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури;

^ Офіційні опоненти:

доктор історичних наук, старший науковий співробітник, Гаврилюк Надія Оксентіївна, Інститут археології НАН України, провідний науковий співробітник;

кандидат історичних наук, ^ Андрес Ганна Олександрівна, Київський національний університет культури і мистецтв, доцент кафедри історії України та музеєзнавства.

Захист відбудеться 17 травня 2012 р. об “11” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.252.01 при Центрі пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19).


З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Центру пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури (адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 9, корп. 19).


Автореферат розісланий “ 14” квітня 2012 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат технічних наук,

старший науковий співробітник В.О. Константинов

^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Актуальність теми. Україна займає одне з провідних місць у світі за наявністю унікальних об’єктів археологічної спадщини та за різноманітністю археологічних культур. Вони охоплюють широкий хронологічний діапазон, який включає в себе всі відомі історичні періоди. Пам’ятки археології складають найбільшу групу серед різних видів об’єктів культурної спадщини (історії, архітектури, містобудування та монументального мистецтва).

Відбувається активна інтеграція України до світового культурного простору, тому повноцінне та всебічне виявлення й вивчення проблем становлення правової бази охорони пам’яток археології з метою виваженого використання і комплексного збереження – стратегічне, державної ваги гуманістичне і науково-практичне завдання. Наукове забезпечення діяльності в сфері правового збереження археологічної спадщини в контексті всієї системи сучасних процесів, що визначають розвиток суспільства, набуває надзвичайної актуальності.

Існує проблема неузгодженості норм права в різних нормативно-правових актах пам’яткоохоронного законодавства. В цьому контексті особливо актуальними є такі проблеми, як:

  • недостатня розробка нормативно-правової бази;

  • недосконала система обліку археологічних пам’яток;

  • неефективні заходи боротьби з порушеннями норм охорони культурної спадщини;

  • незадовільний стан пам’яток археології;

  • проблеми їх класифікації, оцінки та збереження.

Такий стан справ доводить невисоку спроможність держави забезпечити належне виконання функцій щодо збереження національної культурної спадщини і підтверджує, що культурна політика в Україні все ще залишається недієвою.

Процеси реформування і створення нової моделі культури, яка буде співвідноситись з новими політичними та економічними реаліями, вимагають вдосконалення нормативно-правової бази, створення нових моделей взаємодії з інститутами ринкової економіки.

Незважаючи на постійну увагу громадськості до проблем охорони пам’яток археології і наявність окремих публікацій в цій галузі, не існує спеціальних узагальнюючих робіт, присвячених становленню і розвитку законодавчої бази з охорони археологічних пам’яток. Ця проблема розробляється, в основному, вузькими спеціалістами, тому одержати актуальну інформацію за темою вдалося безпосередньо із нормативно-правових актів вітчизняного законодавства за 1991–2011 роки, міжнародних документів з охорони культурних цінностей, як ратифікованих, так і нератифікованих Україною, а також із публікацій за темою останніх років.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація є складовою науково-дослідної роботи Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК «Трансформація пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності в Україні в 1991–2011 рр.» № 0109U007403 держреєстрації.

^ Об’єктом дослідження є законодавство з охорони археологічної спадщини в Україні 1991 – 2011 років в його історичному розвитку.

Предметом дослідження є основні закономірності, напрями, етапи, форми та методи законодавчої охорони археологічної спадщини.

^ Хронологічні межі дослідження визначаються, з одного боку, 1991 роком (проголошення незалежності України), коли почало формуватися українське законодавство з охорони пам’яток історії та культури (у тому числі археології), з’явилися можливості щодо об’єктивного вивчення об’єктів археологічної спадщини на території України; верхня хронологічна межа – 2011 рік, коли затверджені останні зміни у нормативно-правових актах.

^ Метою дослідження є реконструкція процесу формування і розвитку законодавчої бази охорони пам’яток археології в Україні протягом 1991 – 2011 років у контексті загальнодержавних і світових процесів.

^ Завдання дослідження визначено відповідно до поставленої мети:

  • охарактеризувати стан наукової розробки проблеми та джерельної бази дослідження;

  • визначити основні проблеми у сфері охорони пам’яток археології;

  • охарактеризувати і проаналізувати основні нормативно-правові акти щодо охорони пам’яток історії та культури (детально зупиняючись на нормативно-правових актах щодо охорони археологічних пам’яток) – внутрішньодержавні та міжнародні документи, ратифіковані Україною, які є частиною національного законодавства;

  • з’ясувати особливості охорони пам’яток археології в країнах континентального та англосаксонського права;

  • узагальнити сучасний стан розвитку законодавства з охорони археологічних пам’яток та розробити пропозиції для його вдосконалення з метою покращення ситуації в сфері охорони пам’яток археології.

^ Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є принцип історизму, комплексний та міждисциплінарний підходи, які реалізовувалися через застосування наступних загальнонаукових методів наукового дослідження: аналіз, синтез, індукція, дедукція, порівняння та аналогія.

Використання вказаних методів наукового дослідження дало можливість прослідкувати процес становлення законодавчої бази охорони пам’яток археології України у зазначений період.

^ Наукова новизна дослідження полягає у комплексному вивченні опублікованих та архівних джерел. Проаналізовано сучасний стан пам’яток археології в Україні; вперше в історіографії відтворено цілісну картину розвитку законодавчої бази щодо охорони пам’яток археології в Україні. Охарактеризовано основні нормативно-правові акти, що стосуються охорони пам’яток історії та культури, зокрема пам’яток археології (особливу увагу приділено міжнародним документам, що стосуються культурних цінностей, ратифікованим Україною, та внутрішньодержавним нормативно-правовим актам щодо пам’яток археології). Також було розглянуто та узагальнено досвід охорони пам’яток археології країн континентального та англосаксонського права; визначено основні проблеми в сфері охорони археологічних пам’яток та запропоновані оптимальні шляхи їхнього вирішення на законодавчому рівні.

^ Практичне значення дисертації полягає в тому, що в процесі аналізу сучасного стану нормативно-правової бази України в галузі пам’яткоохоронного законодавства, зокрема стосовно археологічних пам’яток (національного та міжнародного), пам’яткоохоронної нормативно-правової бази країн англосаксонського та континентального права було виділено основні проблеми з охорони пам’яток археології та запропоновані шляхи їхнього вирішення. Рекомендації роботи можуть бути корисними для формування пропозицій щодо удосконалення української законодавчої бази стосовно охорони археологічних пам’яток; приведення національного пам’яткоохоронного законодавства у відповідність до міжнародних стандартів. Розробки можуть використовуватися у практичній пам’яткоохоронній діяльності.

^ Особистий внесок автора. Дисертація є самостійно виконаною науковою працею. Наукові положення, висновки й рекомендації, які виносяться на захист, одержані здобувачем самостійно.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційного дослідження були представлені на міжнародних та всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: «Актуальні питання історії науки і техніки» (м. Очаків, 2009 р.); «Ювелірне мистецтво-погляд крізь віки» (м. Київ, 2009, 2010, 2011 рр.); «Методичні проблеми пам’яткоохоронних досліджень» (м. Київ, 2010, 2011 рр.); «Технічний музей: історія, досвід, перспективи» (м. Київ, 2010 р.); «Історія запорозького козацтва: в пам’ятках та музейній практиці» (м. Запоріжжя, 2010 р.); «75 лет Пакту Рериха» (м. Москва, 2010 р.); «Могилянські читання» (м. Київ, 2010 р.); ІІІ-х Зарембівських читаннях (м. Київ, 2011 р.).

Основні положення дисертації знайшли відображення у 10 публікаціях, 4 з яких – у виданнях, атестованих як фахові ВАК України.

^ Структура роботи зумовлена досягненням мети дослідження. Дисертаційна робота складається із вступу, чотирьох розділів, висновків (усього 170 сторінок), списку використаних джерел (всього 278 позицій) та трьох додатків.


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми та наукове значення роботи. Визначено об’єкт та предмет, методи дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, встановлено хронологічні рамки, визначено новизну та практичне значення результатів, зазначено апробацію зроблених висновків.

^ Розділ 1 «Методологія дослідження, історіографія та джерельна база» містить аналіз основних методів, які застосовувалися в процесі наукового дослідження; характеристику стану розробленості теми, використаних джерел.

У підрозділі 1.1. «Методологія дослідження» розглянуто методологію роботи, яка базується на загальноприйнятих методах і включає узагальнення правового досвіду охорони пам’яток археології, вивчення й аналіз бібліографічних джерел, документів, нормативно-правових актів (як міжнародних, ратифікованих українською державою, так і національних). Вибір методів був продиктований метою дослідження. Використання аналізу, синтезу, індукції, дедукції, порівняння та аналогії, застосування історичного принципу, комплексного та міждисциплінарного підходів дало можливість досягти поставленої мети в процесі написання дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.2. «Історіографія» розглянуто рівень дослідження теми в історичній, музеєзнавчій та краєзнавчій літературі.

Питання охорони пам’яток археології привертали увагу науковців в радянський час. Однак, це були, переважно, роботи загального характеру – не було публікацій з розглядом питання на регіональному рівні, а стосовно законодавчої охорони пам’яток з’являються лише окремі публікації.

Період 1991 р. – початок ХХІ ст. – це час, коли проблемі законодавчого забезпечення пам’яткоохоронної справи було приділено чимало уваги українськими вченими та громадськими діячами, відбуваються спеціалізовані конференції, з’являються статті та окремі роботи фахівців, наприклад: В.І. Акуленко, Г.О. Андрес, В.В. Вечерський, В.О. Горбик, Н.О. Гаврилюк, Г.Г. Денисенко, С.З. Заремба, І.О. Ігнаткін, Т.І. Катаргіна, О.Л. Калашникова, С.І. Кот, Д.Н. Козак, О.Ю. Курило, М.Є. Левада, Є.А. Ліньова, О.І. Мельничук, О.М. Манаєв, Н.І. Мінаєва, О.В. Принь, Л.В. Прибєга, М.А. Сагайдак, П.І. Скрипник, Д.Я. Телегін, О.М. Титова, П.П. Толочко та інші. Слід зазначити, що в цей період науковці почали більше уваги приділяти питанню міжнародного досвіду охорони культурної спадщини.

Кількість історіографічних джерел велика, тому ми розглядали їх за тематико-проблемним принципом, виділяючи підтеми: роботи тео­ре­тич­ного характеру, в яких узагальнюється досвід тієї чи іншої проблеми в сфері пам’яткознавства; публікації, в яких предметом дослідження є нормативно-правові акти у сфері охорони пам’яток історії та культури, зокрема пам’яток археології – як міжнародні, так і внутр­іш­ньо­державні; роботи, що стосуються законодавчої охорони пам’яток археології інших держав; дослідження з охорони археологічних пам’яток.

Окремі аспекти становлення правової системи охорони археологічних пам’яток у вказаний період були розглянуті у низці публікацій, однак узагальнюючі праці із вказаної тематики, на жаль, відсутні: можна виділяти роботи, в яких йдеться про правову охорону пам’яток в цілому, або ж роботи стосовно проблем збереження археологічної спадщини. В історіографії не існує комплексної праці, яка б узагальнила законодавчий досвід щодо охорони пам’яток археології з урахованням міжнародного досвіду, та в якій було б розглянуто найбільш актуальні проблеми збереження археологічної спадщини.

У підрозділі 1.3. «Джерельна база дослідження» надається загальна характеристика використаних джерел.

Важливою складовою джерелознавчої бази дослідження є законодавчі та нормативні акти з питань охорони пам’яток історії та культури і безпосередньо пам’яток археології. Теоретичні й практичні напрацювання світової спільноти у сфері охорони пам’яток інтегровано в численних міжнародних документах – конвенціях, рекомендаціях, хартіях та інших актах, розроблених та прийнятих міжнародними організаціями, причетними до охорони пам’яток, й визнаних багатьма країнами світу.

Класифікація матеріалів, що становлять джерельну базу дослідження, за своїм походженням поділяється на дві ос­нов­ні групи: міжнародні документи щодо охорони пам’яток археології (документи UNESCO, IСOMOS та Ради Європи); документи, прийняті українською державою (закони, укази Пре­зидента України, постанови Верховної Ради України, накази Дер­жав­но­го комітету України з будівництва та архітектури, Міністерства куль­тури України, що стосуються охорони пам’яток археології).

Ще однією класифікаційною ознакою можна вважати реальний соціальний статус джерел, розрізняючи нормативно-правові акти, що були офіційно затверджені вищими органами влади, та документи, що не мали повного офіційного втілення. Серед цих останніх найповажніше місце займають проекти та пропозиції державних установ, а також особисті архіви окремих науковців.

Документи першої групи містяться в офіцій­них опублікованих збірниках, а саме: «Законо­давство про пам’ятки історії та культури», «Охорона культурної спад­щини в Україні: Збірник нормативних документів», «Україна в міжнародно-правових відносинах. Правова охорона культурних цін­нос­тей», «Правова охорона культурної спадщини. Збірник документів», «Пам’ят­кознавство: правова охорона культурних надбань. Збірник доку­ментів», «Міжнародні засади охорони нерухомої культурної спадщини» та ін. Стосовно законодавчого досвіду зарубіжних країн варто відмітити наступні збірки: «Зарубежное законодательство в области сохранения культурного и природного наследия. Информационный сборник» Інституту спадщини в Росії, в якому розглядаються правові аспекти збереження і використання об’єктів культурної і природної спадщини в Італії, Франції, Німеччині, США, Норвегії, та «Культурная политика в Европе: выбор стратегии и ориентиры». Слід згадати і про збірник документів «Політико-правові аспекти Ради Європи» - навчальний посібник, в якому представлена нормативно-правова база галузі.

До другої групи документів входять ті, що зберігаються у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України в м. Києві, матеріали фонду Верховної Ради УРСР та документальні матеріали наукового архіву Інституту археології Національної академії наук України, Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК.

^ У підрозділі 1.4. «Актуальні питання збереження археологічної спадщини в Україні» на основі аналізу історіографії та джерельної бази зроблено характеристику сучасного стану охорони археологічної спадщини, виділені основні проблеми, які потребують вирішення на законодавчому рівні. На сьогодні гостро стоїть проблема незаконних археологічних розкопок і скарбошукацтва; незаконної торгівлі археологічними знахідками і встановлення кримінальної відповідальності за порушення даної заборони; взяття нерухомих археологічних об’єктів на державний облік; паспортизація та інвентаризація пам’яток археології; збереження об’єктів археологічної спадщини в зонах гідротехнічних споруд під час їхньої експлуатації; встановлення зон охорони навколо нерухомої пам’ятки; оцінка нерухомих археологічних пам’яток. Важливим для збереження археологічної спадщини є удосконалення нормативно-правової бази та вирішення зазначених проблем на законодавчому рівні.

У розділі 2 «Аналіз і розвиток правової бази охорони пам’яток археології в Україні» розглянуто основні нормативно-правові акти охорони культурної спадщини в цілому і пам’яток археології, зокрема (як міжнародні, ратифіковані Україною, так і вітчизняні) для того, щоб проаналізувати стан вітчизняного законодавства відносно збереження і охорони археологічної спадщини.

У підрозділі 2.1. «Міжнародні документи, ратифіковані Україною стосовно охорони пам’яток археології» проаналізовано принципи охорони культурної спадщини в міжнародних документах, ратифікованих Україною, а також таких, що мають рекомендаційний характер, але є цікавими з точки зору вдосконалення внутрішнього законодавства України.

Можна виділити три основні віхи становлення міжнародної законодавчої бази щодо охорони пам’яток:

  • до першої слід віднести документи з охорони культурної спадщини, підписані після Першої світової війни (Афінська хартія 1931 р. та Пакт Реріха 1935 р.);

  • до другої – міжнародні документи, які стосуються охорони пам’яток, UNESСO, урядових та неурядових організацій, що тісно співпрацюють з нею, зокрема такі як: ICOMOS, ICOM, ICCROM, підписані після Другої світової війни, та ті, що були прийняті в останні десятиріччя;

  • до третьої – документи щодо охорони культурної спадщини, прийняті Радою Європи.

Основними міжнародно-правовими документами UNESСO щодо охорони культурної спадщини в цілому та археологічних пам’яток, зокрема, є:

  • Конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту (1954 р.); Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності (1970 р.); Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.);

  • 10 рекомендацій, прийнятих на генеральних конференціях UNESСO;

  • Декларація про охорону підводної культурної спадщини (2001 р.), Декларація про охорону нематеріальної культурної спадщини (2003 р.) та ін.

На національному рівні передумовою вдосконалення методики охорони та реставрації пам’яток є вивчення та впровадження принципів, узагальнених в міжнародних хартіях (IСOMOS). Особливого значення набула Венеціанська хартія з охорони і реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць, а також Міжнародна хартія з охорони та використання археологічної спадщини (Лозаннська хартія 1990 р.), яка була прийнята в доповнення до Венеціанської хартії.

Серед документів, прийнятих Радою Європи, потрібно назвати Європейську культурну конвенцію (1954 р.), Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи (1985 р.), Європейську конвенцію про охорону археологічної спадщини (переглянуту) (1992 р.), Європейську ландшафтну конвенцію (2000 р.) (ратифіковані Україною).

У підрозділі 2.1. «Вітчизняне законодавство щодо охорони археологічних пам’яток» зроблено аналіз національного законодавства стосовно охорони археологічної спадщини. Основним нормативно-правовим актом з охорони пам’яток історії та культури є, перш за все, Конституція України.

У формуванні українського законодавства з охорони пам’яток можна виділити два основні етапи. До першого слід віднести документи, прийняті в радянський період, а до другого – нормативно-правові акти, введені в дію за роки незалежності України.

Після 1991 р. в Україні тривалий час продовжували діяти радянські закони та інші нормативно-правові акти УРСР, які не суперечили законам України. На сьогодні питання збереження пам’яток врегульовані як в кодифікованих законодавчих актах, так і в галузевих.

Попри певні проблемні моменти, можна констатувати наявність сформованого законодавства щодо охорони пам’яток археології. Ключовими є Закони України «Про охорону культурної спадщини» та «Про охорону археологічної спадщини». Закони останніх років врегульовують деякі суперечності, які по-різному були прописані у кодифікованих законодавчих актах та галузевих законах. Важливою є деталізація основних нормативних положень на рівні підзаконних актів.

^ Розділ 3 «Охорона пам’яток археології в країнах континентального та англосаксонського права» присвячений аналізу законодавчої діяльності з охорони пам’яток у зарубіжних країнах. Звернення до закордонного досвіду збереження і використання культурної спадщини дає можливість більш повно і реально оцінити стан справ в цій сфері в Україні, визначити напрями і засоби підвищення ефективності діяльності відповідних державних структур.

У процесі розгляду законодавства в сфері охорони пам’яток зарубіжних країн за основу взято поділ на правові сім’ї; аналізується пам’яткоохоронний досвід найбільш розвинених країн – представників романо-германської та англосаксонської правових сімей.

У підрозділі 3.1. «Досвід охорони археологічної спадщини у Великій Британії, США, Канаді» розглянуті основні моменти законодавчого регулювання охорони культурної спадщини, характерні для англосаксонської правової сім’ї. На сьогодні законодавство Великої Британії, США, Канади функціонує на основі внутрішніх норм і принципів, а також з урахуванням норм міжнародного права щодо захисту пам’яток історії та культури. Загальним положенням для всіх країн є прийняття законів національного рівня, які вдосконалювали існуюче законодавство з урахуванням реалій повоєнного розвитку. Для цих держав характерними є наступні особливості:

  • природна і культурна спадщина розглядається у взаємозв’язку (вплив міжнародної Конвенції про охорону всесвітньої культурної та природної спадщини, яка об’єднала «культурну» і «природну» спадщину);

  • в системі культурних цінностей фігурують ландшафти, складовою яких є археологічні пам’ятки;

  • яскраво виражений територіальний підхід, що дає змогу оперативніше реагувати на проблеми у сфері охорони пам’яток, в тому числі й пам’яток археології.

Підрозділ 3.2. «Досвід охорони пам’яток археології країн континентального права» присвячено аналізу законодавства європейських країн, в якому засвідчено активний розвиток пам’яткоохоронної справи повоєнних років, що набула особливої ваги після прийняття міжнародних документів у сфері охорони пам’яток археології UNESCO, ICOMOS, Ради Європи. В основних законодавчих актах з охорони культурної спадщини зосереджено багато положень, подібних до українського законодавства (адже Україна входить до континентальної правової сім’ї). Досвід держав, орієнтованих на близькі правові моделі, дозволяє запозичити певні норми із законодавства для ефективнішого вирішення окреслених проблем.

Позитивним для удосконалення національного законодавства було б використання наступних положень, які фігурують в законодавчих актах різних держав:

  • надати органам місцевого самоврядування на регіональному рівні право контролю за проведенням реставраційних робіт на пам’ятках, визначення меж охоронних зон пам’яток тощо;

  • використовуючи досвід європейських країн (Австрія, Болгарія, Італія, Словаччина, Угорщина, Чехія, Швейцарія, Швеція), необхідно здійснити ряд заходів з музеєфікації архітектурно-археологічних пам’яток;

  • орієнтуючись на досвід французького законодавства, затвердити норми визначення меж охоронних зон (які у Франції затверджуються спільним рішенням Міністра культури та Міністра внутрішніх справ після відповідних консультацій із спеціалістами та громадськістю);

  • з досвіду Італії варто запровадити спеціальні служби, які повинні безпосередньо опікуватися охороною археологічних пам’яток;

  • використання спеціальної геофізичної апаратури (металодетекторів, магнітометрів, акустичних сканерів тощо) слід дозволяти лише офіційно затвердженим групам спеціалістів.

^ Розділ 4 «Шляхи врегулювання охорони пам’яток археології в Україні» присвячено найбільш актуальним питанням збереження археологічної спадщини і запропоновано шляхи їх вирішення на законодавчому рівні.

У підрозділі 4.1. «Проблеми незаконних розкопок, приватного колекціонування, визначення поняття «скарб» в законодавстві України» визначена недостатність системи державного обліку пам’яток історії та культури. Приведення норм внутрішнього права у відповідність з нормами міжнародних законів, ратифікованих Україною, та вивчення законодавчого досвіду зарубіжних країн сприятиме врегулюванню проблеми незаконних розкопок і колекціонування. Адже законодавство України не вирішує питання правової відповідальності за несанкціоновані розкопки та руйнацію пам’яток. Важливим етапом збереження археологічної спадщини є упорядкування правової термінології, наприклад, важливо дати визначення поняття «скарб» у галузевому законі.

У підрозділі 4.2. «Критерії оцінки нерухомих пам’яток археології, як важлива складова їхньої охорони» встановлено, що важливою умовою охорони пам’яток археології є визначення їхньої наукової та матеріальної цінності та захист пам’яток від незаконної приватизації.

Одним із шляхів вирішення окреслених проблем є удосконалення нормативно-правової бази стосовно питань приватизації земель і оподаткування. Сьогодні гостро стоїть питання, як визначити збитки, якщо було зруйновано чи пошкоджено пам’ятку археології, і як притягти винну особу до відповідальності. Адже Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження методики грошової оцінки пам’яток» недієва і на практиці фактично не застосовується. Доцільно було б розробити нову методику на рівні професіоналів (археологів та пам’яткоохоронців) таким чином, щоб основним критерієм визначення вартості була б культурна цінність пам’ятки, а не кошти, витрачені на її дослідження. Для визначення критеріїв оцінки та класифікації пам’яток археології необхідно чітко уявляти, що собою являють ці об’єкти. Адже поняття «пам’ятка археології» – до певної міри умовне, введене в обіг, як юридично-адміністративний термін. Часто під пам’ятками археології розуміють просто об’єкти, які знаходяться під сучасною денною поверхнею землі або води. Чимало пам’яток набувають подвійного підпорядкування. Ніде юридично чи методично не визначено і типологічну приналежність комплексних об’єктів, якщо знайдено, наприклад, різні види рухомих і нерухомих пам’яток.

У підрозділі 4.3. «Встановлення охоронних зон навколо пам’яток археології» висвітлено основні проблемні моменти, що виникають з визначенням охоронних територій археологічних пам’яток. На особливу увагу в сфері територіальної охорони об’єктів культурної спадщини заслуговують методичні рекомендації, які затверджуються Міністерством культури України, зокрема, Порядок розроблення науково-проектної документації щодо визначення меж територій та зон охорони пам’яток археології, а також режимів їх використання. Як варіант покращення ситуації – затвердження Загальної програми з охорони пам’яток археології, що комплексно включала б в себе всі питання, в тому числі й стосовно охоронних зон, враховуючи специфіку археологічних об’єктів.

У підрозділі 4.4. «Правова відповідальність за порушення законодавства щодо охорони пам’яток археології» зазначено, що відповідальність за вказані правопорушення і злочини передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. Встановлено, що нормативна база є фактично достатньою для захисту культурної спадщини (враховуючи зміни, які були внесені до різних законодавчих актів, відповідно до Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони культурної спадщини»), але механізм виявлення та покарання порушників не відпрацьований на практиці. Проблема полягає в тому, що відповідні уповноважені органи держави не мають можливості виконувати власні обов’язки щодо охорони пам’яток археології.


ВИСНОВКИ

1. Аналіз наукової літератури та джерельної бази дає підстави стверджувати, що питання, розглянуті в дисертації, не були предметом окремого наукового дослідження. Нормативно-правова база за 1991 – 2011 роки констатує значну кількість документів у сфері охорони пам’яток археології, в той же час демонструючи відсутність взаємної узгодженості та механізму їх практичної реалізації.

2. Виділено основні проблеми в сфері охорони археологічної спадщини. На сьогодні на практиці фактично не застосовуються приписи законодавчих актів, якими передбачено відповідальність за умисне нищення, руйнування чи пошкодження пам’яток археології. По суті, в Україні не завершено формування єдиної системи державного управління і контролю в галузі охорони пам’яток, яка б відповідала умовам сучасності. Досі відсутні належним чином оформлені державні реєстри пам’яток. Не забезпечується облік і реєстрація пам’яток відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини». Відсутність генеральних планів, охоронних договорів та паспортів на пам’ятки є свідченням того, що їх існування не забезпечено ні в концептуальному, ні в організаційному плані щодо напрямків розвитку, збереження, використання закріплених за ним об’єктів історико-культурної спадщини. Державне фінансування є недостатнім і несистемним. Все ще залишаються не врегульованими питання щодо порядку відведення, виділення земельних ділянок та їхнього нецільового використання. В законодавстві України не врегульоване питання щодо колекціонування та «чорної археології», визначення охоронних зон, грошової оцінки нерухомих пам’яток археології.

3. Розгляд основних міжнародних законодавчих актів дозволив констатувати, що міжнародними документами в сфері охорони культурної спадщини і документами, які стосуються безпосередньо пам’яток археології, врегульовані такі важливі моменти, як питання захисту культурних цінностей у випадку збройного конфлікту; ввезення, вивезення і поповнення культурних цінностей; питання культурної та природної спадщини. Задекларовано проведення археологічних розкопок таким чином, щоб максимально зберегти пам’ятку, її цілісність та автентичність; врегульовано також основні питання з охорони підводної культурної спадщини.

4. Аналіз чинної правової ситуації засвідчує, що на цей час система галузевого законодавства загалом сформована. Важливу роль у розвитку законодавства щодо пам’яток історії та культури відіграло прийняття Закону України «Про охорону культурної спадщини». А Законом України «Про охорону археологічної спадщини» була здійснена спроба врегулювати всі ключові моменти щодо пам’яток археології.

Декларативний характер окремих норм, відсутність налагодженої системи контролю за виконанням законів свідчать про необхідність систематизації пам’яткоохоронного законодавства та прийняття ряду підзаконних нормативно-правових актів. Крім того, необхідно зазначити, що державна структура охорони пам’яток через нестачу місцевих осередків та фахівців, а також відсутність єдиного центрального пам’яткоохоронного органу, також потребує реформування і розвитку.

5. Звернення до досвіду зарубіжних країн стосовно збереження і використання культурної спадщини дало можливість здійснити порівняльну оцінку стану справ в цій сфері в Україні, визначити напрями і засоби покращення ефективності діяльності відповідних державних структур.

При розгляді досвіду в сфері охорони пам’яток зарубіжних країн за основу було взято їхній поділ на правові сім’ї. З’ясовано, що в країнах англосаксонського права (Велика Британія, США і Канада) природна і культурна спадщина розглядаються в контексті єдиного правового поля: в системі культурних цінностей фігурують ландшафти (складовою яких є археологічна спадщина) та виражений територіальний підхід до культурної спадщини.

В країнах континентального права після Другої світової війни спостерігається активний розвиток пам’яткоохоронного законодавства, особливо після прийняття міжнародних документів у сфері охорони пам’яток археології та ратифікації. Оскільки Україна входить до зазначеної правової сім’ї, можемо констатувати, що в основних пам’яткоохоронних актах країн континентального права є багато положень, подібних до українського законодавства.

Можемо стверджувати, що тотожність правових моделей надає широкі можливості для взаємного запозичення певних норм, що підсилюватиме ефективність вирішення проблем збереження, охорони і використання археологічних пам’яток. Очевидним є й те, що право кожної держави має свою специфіку, однак проблеми в сфері охорони пам’яток дуже часто подібні, тому звертаючись до досвіду охорони пам’яток археології країн континентального та англосаксонського права можна вдосконалити українську нормативно-правову базу в сфері охорони пам’яток історії та культури, зокрема пам’яток археології.

6. З’ясовано, що Закон України «Про охорону археологічної спадщини» не вирішує декларованих в ньому проблем. Наприклад, важливим є упорядкування термінології в національному законодавстві, зокрема поняття «скарб» у галузевому законі. Доведено доцільність внесення наступних змін до законодавчої бази України з метою охорони скарбів як складової культурної спадщини. Доцільно також відобразити в законодавстві авторське право археологів, як відкривачів скарбів.

Проведене дослідження дає підстави стверджувати, що збереження археологічної спадщини потребує не формального, а сутнісного ставлення з боку державних органів та наукових установ. Так, процес проведення земельної реформи і розпаювання земель сільськогосподарського призначення призвів до ситуації, коли пам’ятки археології, які відповідно до чинного законодавства можуть знаходитися лише у власності держави, потрапили у приватну власність. Одним із шляхів вирішення окреслених проблем є удосконалення нормативно-правової бази стосовно питань приватизації земель, правового статусу археологічних пам’яток і пов’язаної з цим системи оподаткування. Важливою умовою охорони пам’яток археології також є визначення їх наукової та матеріальної цінності. У процесі дослідження запропоновано критерії поціновування археологічних пам’яток. При цьому наголошується, що слід брати до уваги соціокультурну і наукову значущість оцінюваних об’єктів.

Вивчення і аналіз ситуації засвідчує, що дієвим заходом є встановлення на законодавчому рівні меж території пам’ятки для того, щоб запобігти діяльності, яка може зашкодити пам’ятці. Важливим також є налагодження механізму відповідальності за правопорушення і злочини щодо пам’яток історії та культури, що передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення та Кримінальним кодексом України. Необхідним є також розроблення чіткого механізму виявлення та покарання порушників, що наразі зовсім не відпрацьовано на практиці.


^ Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у наступних публікаціях

У фахових виданнях:

1. Рудика Н.М. Критерії оцінки нерухомих пам’яток археології / Н.М. Рудика // Праці Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – Випуск 17. – К., 2010. – С. 99-105.

2. Рудика Н.М. До питання про грабіжницьку археологію / Н.М. Рудика // Праці Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – Випуск 18. – К., 2010. – С. 119-125.

3. Рудика Н.М. Відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони пам’яток археології / Н.М. Рудика // Праці Центру пам’ят­ко­знавства НАН України і УТОПІК. – Випуск 19. – К., 2011. – С. 91-98.

4. Рудика Н.М. До питання про охорону пам’яток археології в європейських країнах / Н.М. Рудика // Праці Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – Випуск 20. – К., 2011. – С. 103-111.


Публікації, що додатково відображають

результати дисертаційного дослідження:

1. Рудика Н.М. Археологічні з’їзди ХІХ – початку ХХ ст., що проходили в Україні, та їхня роль у формуванні нормативної бази щодо охорони археологічних пам’яток / Н.М. Рудика // Матеріали 8-ї наукової конференції «Актуальні питання історії науки і техніки». – К., 2009. – С. 274-277.

2. Рудика Н.М. Міжнародні документи щодо охорони пам’яток археології / Н.М. Рудика // Музейні читання. Матеріали наукової конференції «Ювелірне мистецтво-погляд крізь віки». – К., 2010. – С. 4-13.

3. Рудика Н.М. До питання оцінювання музейних культурних цінностей / Н.М. Рудика // Технічний музей: історія, досвід, перс­пек­ти­ви. Матеріали 2-ї міжнародної науково-практичної конференції. – К., 2010. – С. 134-138.

4. Рудика Н.М. Охорона підводної культурної спадщини: законодавчі аспекти / Н.М. Рудика // Матеріали IV науково-практичної конференції «Історія запорозького козацтва: в пам’ятках та музейній практиці». – Запоріжжя, 2010. – С. 341-343.

5. Рудика Н.М. Поняття «скарб» в законодавстві України» / Н.М. Рудика // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. – Випуск 6. – Вінниця, 2011. – С. 496-503.

6. Рудика Н.М. Охорона пам’яток археології в національному законо­давстві / Н.М. Рудика // Треті Зарембівські читання – К., 2011. – С. 44-53.


АНОТАЦІЯ

Рудика Н.М. Становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в Україні (1991 – 2011 роки). – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05. – Музеєзнавство. Пам’яткознавство. – Центр пам’яткознавства Національної Академії наук України і Українсь­кого товариства охорони пам’яток історії та культури. – Київ, 2012.

Дисертація є першим комплексним науковим дослідженням становлення та розвитку нормативної бази охорони пам’яток археології у 1991–2011 роках. В роботі досліджено основні нормативно-пра­вові акти із збереження культурної спадщини, в першу чергу архео­ло­гіч­ної (особливу увагу приділено міжнародним документам, рати­фі­ко­ва­ним Україною, та внутрішньодержавним нормативно-пра­во­вим актам щодо пам’яток археології). Узагальнено досвід охорони пам’я­ток архео­логії країн континентального та англосаксонського права; виз­на­че­но основ­ні проблеми в сфері охорони археологічних пам’яток та запро­по­новані оптимальні шляхи їхнього вирішення на законодавчому рівні.

^ Ключові слова: культурна спадщина, пам’ятка історії та культури, пам’ятка археології, нормативна база, охорона археологічної спадщини.


АННОТАЦИЯ

Рудыка Н.Н. Становление и развитие нормативной базы охраны памятников археологии в Украине (1991–2011 года). – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 26.00.05. – Музееведение. Памятниковедение. – Центр памятниковедения Национальной Академии наук Украины и Украинского общества охраны памятников истории и культуры. – Киев, 2012.

Диссертация – первое обобщающее научное исследование формиро­ва­ния и разработки нормативной базы охраны памятников археологии (1991–2011); работа дает обоснованную картину развития законо­датель­ной базы охраны памятников археологии в Украине. Исследованы основные нормативно-правовые акты в сфере защиты памятников истории и культуры, в первую очередь, памятников археологии (особое внимание было уделено международным документам относящихся к охране культурных ценностей, ратифицированных Украиной, и внутренним нормативно-правовым актам относительно памятников археологии). Обобщено опыт стран континентального и англосаксонского права; выделены основные проблемы в области охраны археологического насле­дия и предложены пути их решения на законодательном уровне.

^ Ключевые слова: культурное наследие, памятник истории и культуры, памятник археологии, нормативная база, охрана археологического наследия.


SUMMARY

Natalia M. Rudyka. Formation and development of regulations regarding the protection of the archaeology heritage (1991–2011). – The manuscript.

The dissertation for the degree of Ph.D. I History, specialty 26.00.05. – Museology. Investigation of cultural heritage – The National Centre for Monument Studies at the Ukrainian National Academy of Sciences and Ukrainian Association for Protection of Historical and Cultural monuments. – Kyiv, 2012.

This dissertation is considered the first to bring a comprehensive study of the legislation in protection of the archeological heritage and show its formation in Ukraine during 1991–2011. There are studied the basic laws that had been made to secure the archeological domain of cultural heritage.

Legislation in cultural heritage needs a more systematic work with adoption special norms and laws because of the rather declarative character of some norms and lack of their fulfilment’s control. In addition, the State structure of cultural heritage needs a reform because of shortness in affiliates and local professionals in the regions, and absence of united national protection organ.

This work offers a general experience of the legislative protection in the Occidental countries. Experience of foreign countries in conservation and use of cultural heritage has offered to evaluate this domain in Ukraine. In the United Kingdom, the United States and Canada is the natural and cultural heritage are considered in the context of a single legal field: in a system of cultural values appearing landscapes and pronounced territorial approach to cultural heritage. After the Second World War the countries of the continental law did huge many efforts to protect their archaeology heritage. Considering Ukraine close to the continental model lets us borrow some existent standards to ameliorate conservation, protection and use of its numerous archaeological objects.

In the work underlines the main problems in the Ukrainian case, and proposes the optimal ways of their legislative solution. Today, we are in front of such actual problems as: illegal archaeological digs and finding of the treasures; illegal trade with archaeological findings, difficulty with this kind of criminal liability; registration of immovable archaeological objects in the State registration; inventory and passport system for archaeology heritage; save the objects of the archaeological heritage in the areas of hydraulic structures during their operation; establishment of zones of around the archeological objects; valuation of immovable archaeological heritage.

To preserve the archaeological heritage is important to work on legislative level and improve certain laws and rules.

Key words: cultural heritage, historical and cultural monuments, archaeological heritage, legislation, to protection archaeological heritage.




Похожие:

Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconЦентр пам’яткознавства принь олександр Віталійович удк 351. 853 (091)(477. 6) „1945 – 1991”
Становлення І розвиток державної системи охорони культурної спадщини у донбасі (1945 – 1991 рр.)
Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconСтановлення І розвиток
Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства Національної академії наук України І українського...
Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconРішення про взяття під охорону Наяв облік докумен тації 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10
...
Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconПерелік адміністративних послуг, які надаються структурними підрозділами Романівської районної державної адміністрації
Надання дозволів на проведення робіт на пам’ятках місцевого значення (крім пам’яток археології), їхніх територіях та в зонах охорони,...
Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconНаціональна академія наук україни українське товариство охорони пам`яток історії І культури центр пам`яткознавства нікітіна Ірина Віталіївна удк 94(4) «1945/2009»
Дисертація виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам`яткознавства нан україни І утопік
Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconНаціональна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна
Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства Національної академії наук України й Українського...
Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconНаціональна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства
Робота виконана у відділі культурної спадщини Центру пам’яткознавства Національної академії наук України І українського товариства...
Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconОхорона та використання пам’яток історії та культури в автономній республіці крим (1991 – 2006 рр.)
Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства Національної Академії наук України І українського...
Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconУкраїнське товариство охорони пам’яток історії та культури науково-дослідний центр «часи козацькі» центр пам’яткознавства нан україни І утопік історико-культурна асоціація «україна-туреччина» нові дослідження пам’яток козацької доби в україні збірник наукових праць Випуск 19.
Комплекси першої половини ХVІІІ ст з кол хут. Підусти поблизу Комсомольська
Удк 904 (477): 340 становлення та розвиток нормативної бази охорони пам’яток археології в україні iconУкраїнського товариства охорони пам’яток історії та культури
Вважати неприйнятним встановлення нового пам’ятника на території Національного Чернігівського архітектурно-історичного заповідника...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов