Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна icon

Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна



НазваниеНаціональна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна
Дата конвертации13.11.2012
Размер312.18 Kb.
ТипАвтореферат
скачать >>>


НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

УКРАЇНСЬКЕ ТОВАРИСТВО ОХОРОНИ ПАМ’ЯТОК

ІСТОРІЇ ТА КУЛЬТУРИ

ЦЕНТР ПАМ’ЯТКОЗНАВСТВА


СЕРДЮК Олена Михайлівна


УДК 351.853 (477 – 25)


ІСТОРИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

ЖИТЛА КИЄВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ ст.

ТА СУЧАСНІ ЗАСАДИ ЙОГО ОХОРОНИ


26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство


АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук


Київ – 2011

^ Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства Національної академії наук України й Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.


^ Науковий керівник: кандидат архітектури, професор

Прибєга Леонід Володимирович

Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, проректор з наукової роботи


^ Офіційні опоненти доктор історичних наук, с.н.с.

Піскун Валентина Миколаївна

Інститут громадянського суспільства,

консультант


кандидат архітектури, с.н.с.

^ Колосок Богдан Віталійович

Центру пам’яткознавства НАН України

і УТОПІК, учений секретар


Захист відбудеться ____________ об _____ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К26.252.01 у Центрі пам’яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: м. Київ, вул. І.Мазепи, 21, корп. 19).


З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Центру пам’яткознавства НАН України і УТОПІК (адреса: м. Київ, вул. І.Мазепи, 21, корп. 19).


Автореферат розісланий ____ __________ 2011 р.


Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат технічних наук В.О. Константинов


^ ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ


Охорона культурної спадщини є однією з важливих складових ствердження і розвитку національної культури України як незалежної держави, до якої, зокрема, належить історичне житло та інтер’єри житлових приміщень м. Києва.

Історія формування та розвитку київського житлового інтер’єру другої половини ХІХ – початку ХХ ст. є складовою історії української архітектури та історії м. Києва. В часи незалежності, коли відбуваються процеси усвідомлення національної своєрідності української архітектури, її місця в загальному європейському контексті, важливо узагальнити попередні напрацювання та результати історико-архітектурних інвентаризацій житлової забудови Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст., поповнити новими даними та ввести їх до наукового обігу, глибше розкрити їхні особливості та визначити шляхи збереження пам’яток.

^ Актуальність дослідження визначається передусім активним втручанням нового будівництва в традиційну забудову м. Києва, тотальною модернізацією і реконструкцією житлових будівель другої половини ХІХ – початку ХХ ст., що становлять архітектурно-мистецьку цінність і є пам’ятками архітектури, неврегульованістю проблем охорони та збереження їхніх цінних інтер’єрів. Таким чином, змінюється характер історичної забудови Києва, втрачаються її первинна планувально-просторова організація й архітектурно-пластичне вирішення історичних житлових будівель. Дослідження київської житлової забудови другої половини ХІХ – початку ХХ ст. і, зокрема, інтер’єрів пам’яток; покликано сприяти вивченню історії архітектури України, збереженню характеру традиційної забудови, охороні пам’яток архітектури, їх доцільній функціональній адаптації.

Проведена автором робота стала базовою для здійснення заходів щодо взяття на державний облік та під охорону найбільш цінних інтер’єрів усіх типів київських житлових будівель: особняків, прибуткових будинків, житла купців, ремісників та робітників, житла різних соціальних категорій.

Актуальними питаннями як для Києва, так і для України загалом є розроблення державних програм зі створення правових, організаційних і матеріально-технічних ресурсів з метою збереження об’єктів культурної спадщини, зокрема пам’яток житлової архітектури, забезпечення їх вивчення та обліку, а також функціональної адаптації і доцільного використання.

^ Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обрана тема спрямована на виконання завдань чинного законодавства України зі збереження та охорони національної культурної спадщини, а саме: Закону України «Про охорону культурної спадщини», «Загальнодержавної програми збереження та використання об’єктів культурної спадщини на 2004–2010 роки» (в частині вдосконалення системи обліку, використання, консервації, реставрації, музеєфікації об’єктів культурної спадщини), і пов’язана з виконанням державної програми паспортизації пам’яток. Дисертація є складовою частиною досліджень, що розробляються в рамках науково-дослідних програм Центру пам’яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури «Трансформація пам’яткознавства та пам’яткоохоронної діяльності в Україні в 1991–2011 роках» (№ держреєстрації 0109U007403).

^ Мета дослідження. Виявити історико-мистецькі особливості формування житла Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та визначити сучасні засади його охорони.

^ Завдання дослідження:

  • проаналізувати стан дослідженості київської житлової забудови другої половини ХІХ – початку ХХ ст. і окреслити джерельну базу дослідження;

  • узагальнити та проаналізувати засади формування київської житлової архітектури досліджуваного періоду;

  • визначити особливості та принципи планувально-просторової організації житлових приміщень другої половини ХІХ – початку ХХ ст.;

  • окреслити принципи архітектурно-мистецького вирішення та особливості формування середовища київського житла досліджуваного періоду;

  • сформувати сучасні засади охорони та функціональної адаптації цінних інтер’єрів пам’яток.

^ Об’єктом дослідження є історичний процес формування житла Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст., зокрема, особливості його планувально-просторової організації та архітектурно-мистецького вирішення.

^ Предметом дослідження є сукупність специфічних ознак київських житлових інтер’єрів досліджуваного періоду, що підлягають охороні та функціональній адаптації.

^ Межі дослідження. Хронологічні межі охоплюють період другої половини ХІХ – початку ХХІ ст. й обумовлені типологічними та архітектурно-мистецькими особливостями київської житлової архітектури. Територіальні межі дослідження – історичні райони Києва: Старокиївський, Палацовий, Бульварний та Нова забудова (за планом міста 1837 р.).

^ Методи дослідження. Вибір методів і методики дослідження обумовлений науковими критеріями, які забезпечили отримання достовірної інформації про архітектурно-мистецькі характеристики та планувально-просторову організацію досліджуваних об’єктів, і які сприятимуть охороні історико-культурної спадщини, а саме: виявленню й обліку об’єктів, їх науковому вивченню та популяризації як історико-культурної цінності.

У дослідженні використано такі методи: аналіз і систематизація наукової літератури за тематикою дослідження; аналіз першоджерел – архівних матеріалів, карт Києва, іконографічних матеріалів; методи натурного і графічного дослідження, структурного та порівняльного аналізу.

Для вивчення стану збереження житлової архітектури Києва були проведені натурні дослідження київської житлової забудови досліджуваного періоду, її порівняльний аналіз, виявлено зміни та перебудови, які відбувалися впродовж ХХ ст. у планувальній структурі житлових будівель та їхньому декоративно-мистецькому вирішенні.

Вибір методів дослідження ґрунтується на попередньому аналізі усталених методик, застосованих під час досліджень традиційної забудови історичних населених місць, зокрема пам’яток архітектури. Вищезазначені методи дозволили створити цілісну картину розвитку київського житла досліджуваного періоду.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що на основі комплексного вивчення джерельної бази та натурних досліджень на загальнотеоретичному рівні: систематизовано бібліографічний та архівний матеріал з історії київського житла досліджуваного періоду; введено до наукового обігу іконографічні матеріали щодо маловідомих і знищених житлових інтер’єрів пам’яток, створено їх каталог і карту-схему розташування; розроблено методику проведення історико-архітектурної інвентаризації пам’яток житлової архітектури, зокрема їхніх інтер’єрів; створено цілісну картину історії розвитку київського житла та його інтер’єрів у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст., зосібна, формування планувально-просторової організації й архітектурно-мистецького вирішення, що засвідчує його розвиток під впливом соціально-економічних чинників, місцевих традицій та європейської архітектури; визначено основні типи житлових будівель Києва досліджуваного періоду; виявлено фірми-виробники декоративно-мистецького оздоблення київського житла; встановлено імена художників; визначено засади, форми та методи функціональної адаптації інтер’єрів пам’яток житлової архітектури.

^ Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть слугувати важливою джерельною базою для створення цілісної картини історії архітектури України і м. Києва зокрема. В процесі дослідження зібрано обширний матеріал про історію формування різних типів житлових будівель, їхню планувально-просторову організацію та архітектурно-мистецькі особливості. Практичним результатом наукових досліджень стало внесення даних щодо цінних житлових будинків до Зводу пам’яток історії та культури України, створення облікової документації й електронної бази даних «Пам’ятки Києва», а також форми інвентарної картки цінних елементів житлових інтер’єрів і науково-довідкового видання «Київське житло другої половини ХІХ – початку ХХ століття».

Робота, проведена автором, стала базовою для здійснення заходів щодо взяття на державний облік та під охорону найбільш цінних інтер’єрів усіх типів київських житлових будівель: особняків, прибуткових будинків, житла дрібних торговців, ремісників і робітників, житла різних соціальних категорій.

Результати дослідження можуть бути використані в процесі розробки нормативно-правових актів з питань охорони пам’яток культурної спадщини, у довідниках, науково-популярних виданнях, у навчальному процесі, лекційних курсах, як доповнення до комплексних досліджень з історії архітектури України та пам’яткознавства.

Матеріали роботи сприяють удосконаленню обліку пам’яток житлової архітектури Києва, де збереглися цінні інтер’єри, їхня планувально-просторова структура й архітектурно-мистецьке вирішення.

Автором визначені основні напрями і тенденції пам’яткоохоронних заходів, зокрема, щодо функціональної адаптації пам’яток житлової архітектури.

Основні положення дисертації використовуються у практичній діяльності під час розроблення нового генерального плану Києва у частині створення історико-архітектурно-опорного плану міста та переліку пам’яток, інтер’єри яких потребують охорони.

^ Апробація результатів дисертації. Матеріали дослідження, основні положення та висновки дисертації доповідалися і обговорювались на 15 регіональних та міжнародних наукових конференціях, в тому числі: «Образ епохи. Культурне середовище Києва кінця ХІХ – початку ХХ ст.» (Київ, 20–22 листопада 1995 р); «Человек, культура и общество в контексте глобализации» (Москва, 25–27 листопада 2005 р.); «Время культурологии» (Москва, 23–26 травня 2007 р.); «Стильова панорама українського мистецтва» (Київ, 18 грудня 2008 р.); «Стиль модерн у культурі» (Київ, 4 листопада 2010 р.), «Методичні проблеми пам’яткоохоронних досліджень» (Київ, 14–15 квітня 2011 р.).

Публікації. Основні положення дисертації надруковано у 17 публікаціях; 16 статтях і науково-довідковому виданні «Київське житло другої половини ХІХ – початку ХХ століття», у тому числі 11 публікацій – у фахових виданнях.

^ Впровадження результатів дослідження. Результати роботи було використано у пам’яткоохоронній діяльності:

  • для включення досліджуваних об’єктів до «Зводу пам’яток історії та культури України» по м. Києву (Кн. 1, ч. 1; Кн. 1, ч. 2);

  • для історико-архітектурної інвентаризації та паспортизації близько 60 пам’яток архітектури, що зберігаються в Головному управлінні охорони культурної спадщини у м. Києві;

  • під час створення у 1998–2003 рр. Київським науково-методичним центром з охорони, реставрації та використання пам’яток історії, культури та заповідних територій Київської міської державної адміністрації комп’ютерної програми «Пам’ятки Києва».

^ Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, списку використаних джерел (містить 310 позицій, 215 робіт – вітчизняних авторів і 11 – зарубіжних авторів), в тому числі 5 додатків, ілюстративний матеріал до 1–4 розділів.


^ ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ


У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження, значущість наукової проблеми для науки і практики; сформульовано мету, завдання дослідження та його наукову новизну; висвітлено особистий внесок здобувача, методику та практичне значення дослідження, подано відомості про апробацію і публікацію основних матеріалів дослідження.

У першому розділі «Історіографія та джерельна база дослідження житлових інтер’єрів Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» систематизовано та проаналізовано літературу, а також матеріали натурних обстежень та архівні матеріали, що стосуються історії київської житлової забудови та житлових інтер’єрів досліджуваного періоду. Опрацьовану літературу з проблеми можна поділити на такі групи: загальні дослідження, спеціальна, краєзнавча література, довідкові матеріали.

Аналіз літератури здійснено за тематичним принципом. Для визначення соціально-економічних передумов формування київської житлової архітектури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. автором було проаналізовано праці Н. Йосипенка, В. Касіяна, В. Кизченка, С. Кулинської, Є. Лугової, Н. Нежинського, Ю. Павленка, Н. Рудька, І. Старовойтенко, Н. Ткаченка, Ю. Турченка. Виявлено основні історичні та культурні події досліджуваного періоду, що певним чином відбивають соціально-економічну та демографічну ситуацію в місті.

Для висвітлення передумов формування різних типів житлових будівель було опрацьовано роботи: Є. Водзинського, Т. Доценко, Г. Дубеліра, Б. Єрофалова, Г. Ковалинського, В. Тимофієнка, Т. Трегубової, Т. Устенко, П. Хаустова, Г.Шапоровського. Проаналізовано також праці з історії житлової архітектури Києва досліджуваного періоду: І. Ігнаткіна, О. Ігнатова, Г. Лукомського, З. Мойсеєнко, Н. Новосельчук, Ю. Нельговського, Л. Сакович, О. Сєдака, Т. Скібіцької, Є. Тимановича, В. Чепелика, В. Ясієвича.

Створенню цілісної картини розвитку житлового будівництва та містобудівної ситуації сприяли праці з типології будівель, теорії стилю в архітектурі, архітектурно-композиційного та планувального аналізу житлових будівель: Г. Барановського, Л. Бачинської, О. Друг, К. Жукова, Ю. Івашко, В. Ієвлевої, М. Кадомської, Є. Кириченко, Э. Купффера, М. Лісіциана, А. Лобановської, Д. Малакова, А. Пергаменщик, О. Роздорожнюк, В. Чепелика.

Засади охорони та використання інтер’єрів пам’яток Києва, що базуються на оцінці теоретичної та нормативно-правової бази стосовно питань охорони культурної спадщини, висвітлені в роботах дослідників: В. Аку-ленка, М. Бевза, В. Вечерського, А. Іконнікова, Є. Михайловського, О. Под’япольського, Л. Прибєги.

Теоретичні та практичні питання охорони традиційного середовища історичних міст вивчалися за науковими дослідженнями М. Бевза, В. Вечерського, Є. Водзинського, Б. Колоска, Л. Прибєги, В. Тимофієнка, питання реставрації пам’яток – за науковими розвідками І. Могитича, Л. Прибєги, С. Юрченка.

Створення термінологічної бази дисертації ґрунтувалось на працях наступних авторів: В. Горбика, І. Ігнаткіна, Э. Купффера, Л. Лісіциана, Л. Прибєги, В. Тимофієнка, В. Ясієвича, матеріали досліджень яких проаналізовані автором дисертації для розробки методики дослідження.

Окрему цінність для дослідження становить краєзнавча література, зокрема роботи О. Анісімова, Т. Дмитренко, М. Кальницького, В. Киркевича, Л. Федорової, К. Шероцького.

Установлено, що переважна більшість публікацій присвячена історії житлових будівель і орієнтована на дослідження осібного, окремого об’єкту, значна частина – архітектурно-мистецькій оцінці творчості певних архітекторів. Не виявлено публікацій в яких розглядалась б залежність засад охорони житлових приміщень Києва як пам’яток культурної спадщини від історичних особливостей їх формування.

Усі джерела можна охарактеризувати за таким принципом: опубліковані, до яких відноситься законодавча база в сфері охорони культурної спадщини; матеріали архівів; натурні дослідження.

Одним із основних джерел у вивченні автором дослідження київської житлової забудови другої половини ХІХ – початку ХХ ст. були документи Державного архіву м. Києва, це фонди Київської міської думи (1835–1872), ф. 17, оп. 1–8 та Київської міської управи (1870–1919), ф. 163, оп. 7, 38, 41, 58, Київського міського землеміра (1835–1868), ф. 110, Комісії по управлінню прибутками та видатками м. Києва (1802–1885), ф. 165, оп. 1–33 і Центрального державного кінофотофоноархіву України ім. Г.С. Пшеничного. Їх можна поділити на декілька груп. Перша – це проектна документація, що підтверджує авторство будівлі. До другої належать збережені будівельні книги, кошториси на підрядні роботи з описами матеріалів декоративно-мистецького оздоблення, інженерного оснащення будівель тощо. Третю групу складають документи київських кредитних товариств, які збереглися в архівах.

Особливу групу джерел з охорони та реставрації житла складають звіти реставраторів про їхню діяльність у 1970–2004 рр. Зокрема, Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління (УСНРПУ), Київської міжобласної спеціальної науково-реставраційної виробничої майстерні (КМСНРПМ), інституту «Укрпроектреставрація», а також документи з архіву ДП інституту «Укрзахідпроектреставрація».

Окремим джерелом слугувала інформація, отримана автором дисертаційної роботи за результатами натурних досліджень пам’яток київської житлової архітектури, та матеріали історико-архітектурних інвентаризацій 1993–2008-х років, що зберігається в Фонді науково-проектної та облікової документації на пам’ятки культурної спадщини України Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень.

Джерельною базою дослідження є законодавчі та нормативні документи, що діють у сфері охорони культурної спадщини, зокрема міжнародні акти, Закон України «Про охорону культурної спадщини», постанови Кабінету Міністрів України, державні будівельні норми.

Проведений аналіз джерел засвідчує, що мало приділено уваги вивченню проблематики історії житлового інтер’єру пам’яток, житлова архітектура Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст., її охорона і використання не стали предметом комплексного вивчення і вирішення проблем подальшого збереження.

^ Другий розділ «Житлова забудова Києва другої половині ХІХ – початку ХХ ст.» присвячений дослідженню історії формування київської житлової архітектури. Автором було проаналізовано об’єкти, що збереглися, а також наявну інформацію про втрачені житлові будівлі. Враховуючи системність підходу до проблеми, пам’ятки житлової архітектури, їх інтер’єри досліджувалися з використанням натурного матеріалу.

З позиції історико-хронологічного методу здійснено аналіз соціально-економічних передумов формування основних типів житлових будівель, розташування їх у містобудівній структурі, особливостей планувально-просторового й архітектурно-мистецького вирішення. Встановлено, що соціальна розшарованість різних верств населення Києва (дворянство, купці, міщани та робітники) визначала особливості житлового будівництва досліджуваного періоду. Розглянуто вплив функціонального призначення будівель на їхню планувальну структуру, декоративно-мистецькі засоби оздоблення інтер’єру. Аналіз київських житлових будівель дозволив виділити, проаналізувати і класифікувати певні типи, що відповідали потребам і можливостям кожного соціального прошарку: особняки, прибуткові будинки, житло для дрібних торгівців, ремісників і робітників.

Результатами дослідження підтверджено, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Київ був важливим економічним, адміністративним і культурно-освітнім центром, що стрімко розвивався. Відповідно збільшувалася кількість населення, що призвело до зміни його соціального складу. Формування міста визначалося передусім економічними чинниками: будівництвом залізниці, заводів, приєднанням до міської території робітничих районів, що спонукало до розпланування мережі нових вулиць.

Поширеним типом індивідуального житла у досліджуваний період в Києві були особняки. Автором класифіковано цей тип житлових будівель за розташуванням у містобудівній структурі, що засвідчувало соціальний статус їх власників. Особняки умовно можна поділити на декілька груп: перша – житлові будівлі; до другої групи належали ті, що поєднували житлову та конторську функції; третя група будівель поєднувала житлову і представницьку функції.

Установлено, що в другій половині ХІХ ст. економічні та соціальні чинники сприяли формуванню нових типів житла. В Києві з’явилося масове житло для різних соціальних верств населення – прибуткові будинки, їх будівництво розгорнулося на значних міських територіях.

На початку ХХ ст. в Києві набуло поширення будівництво секційних прибуткових будинків. Визначено, що у секційних прибуткових будинках існувало декілька планувальних типів житлових приміщень: малогабаритні – загальною площею до 30–40 квадратних метрів, середні – загальною площею 50–80 та великі – площею в 100–330 квадратних метрів.

За результатами проведених досліджень встановлено, що до розробки проектів особняків та прибуткових будинків були залучені кращі майстри тогочасної київської архітектурної школи: П. Альошин, І. Бєляєв, Е. Брат-ман, В. Безсмертний, О. Вербицький, В. Городецький, Й. Зекцер, В. Ніколаєв, В. Риков.

У Києві в досліджуваний період залишалося поширеним житло для дрібних торговців і ремісників. Житлова функція цих будівель була пов’язана з виробництвом і підприємницькою діяльністю.

Із розвитком промисловості в місті виникало житло для робітників. Залізнична колонія, яка у другій половині XIX ст. формувалася в районі Нижньої Солом’янки, на початку ХХ ст. склалася як робітниче селище. На території колонії основну частину будівель складало житло – одно- та дво- поверхові будинки (архітектор О. Кобелєв). Усі одноповерхові житлові будівлі були зблоковані з кількох приміщень: одна або дві кімнати, кухня, обов’язково – санвузол.

У роботі розглянуті планувальна структура й архітектурно-мистецьке вирішення частини київських житлових будівель, особняків і прибуткових будинків, що збереглися. Автором доведено, що архітектурно-мистецьке вирішення інтер’єрів цих типів київських житлових будівель відповідало основним стилістичним напрямам тогочасної європейської архітектури.

Установлено, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. інтер’єри київських житлових будівель характеризувалися стилістичним розмаїттям. Розвиток стильових вирішень київських житлових будівель досліджуваного періоду відбувався шляхом використання стильових прототипів під час вибору архітектурних деталей. Київські архітектори відтворювали різноманітну архітектурно-мистецьку пластику: від античності до бароко. Принципи копіювання й тиражування архітектурних форм були характерні для доби еклектики. В інтер’єрах особняків по вулицях Шовковичній, 17; Терещенківській, 15; Липській, 16 архітекторами було використано стилізації пластичної мови готики, бароко, мавританського, неоруського стилів.

На початку ХХ ст. в інтер’єрах київських житлових будівель здебільшого утверджується стиль модерн. Характерною ознакою цього стилю стало збільшення площі житлових приміщень, зміна форми віконних прорізів і їхнього архітектурно-мистецького вирішення. Все наповнення житлових інтер’єрів – предмети мистецтва, меблі, освітлювальні прилади, посуд – також вирішувалася в стилі модерн. Загалом для київського житла цієї доби було характерне розмаїття архітектурно-мистецьких стильових явищ: від історичних стилізацій – до модерну, з пошуками національної своєрідності.

Дослідженням установлено, що тип житлової будівлі обумовлювався соціальними факторами, місцем розташування будівель, функціональною організацією приміщень та їх кількістю. Загалом, за ступенем масовості або унікальності київських житлових будівель другої половини ХІХ – початку ХХ ст. виділені наступні типи: особняк – житло заможних верств населення (дворян, купців); прибутковий будинок як масове житло для верств населення середньої забезпеченості; житло для дрібних торговців, ремісників; житло для робітників – будівлі що розміщувалися в забудові як окремі мікрорайони.

У процесі дослідження проаналізовано фактори, які визначили засади історичного формування київської житлової архітектури досліджуваного періоду – це розвиток житлового будівництва, промисловості, торгівлі, банків, швидкі темпи збільшення кількості населення Києва у другій половині ХІХ ст., що призвели до зміни його соціального складу та поглибили урбанізаційні процеси.

^ Третій розділ «Інтер’єр київського житла другої половини ХІХ – початку ХХ ст.» присвячений дослідженню планувально-просторової організації житлових приміщень, архітектурно-мистецькому вирішенню та технічному оснащенню інтер’єрів київських особняків і прибуткових будинків. У цій групі житлових будівель авторові вдалося дослідити збережені інтер’єри.

Побудова планувальної структури інтер’єрів київських особняків і прибуткових будинків другої половини ХІХ – початку ХХ ст. обумовлювалася їх функціональною організацією. Для кожного із зазначених вище типів житлових будівель був характерний певний простір, розмір і форма приміщень. Функціональний зв’язок між окремими житловими приміщеннями та групами приміщень в особняках і прибуткових будинках визначив їх планувально-просторову організацію. Параметри функціонально визначених приміщень та їхніх взаємозв’язок впливали на прийоми вирішення тієї чи іншої будівлі в різних просторових композиціях і обумовили об’ємно-просторову структуру житлових будівель.

Попри всі наявні розбіжності в площі і планувальній структурі київського житла досліджуваного періоду, в усіх типах цих будівель автором дисертації виділено низку особливостей спільного характеру. Життя окремої особистості, загальнородинні контакти відбувалися в певному житловому просторі, де кожний функціональний процес потребував окремого приміщення. До основних функцій житлових приміщень належали: відпочинок, робота, сон, приготування їжі, зберігання продуктів й інших речей і процедури особистої гігієни. За основними функціями житлові приміщення поділялися на зони: житлову (вітальні, кабінети, їдальні, спальні), комунікативну (вестибюлі, коридори), господарську (кухні, санітарні вузли).

До житлової зони в будівлях належали вітальні, кабінети, спальні та їдальні. Вітальні – найбільші за розміром житлові приміщення в інтер’єрі та головний елемент його композиції. В особняках віталень було декілька, зокрема вестибюлі для жінок мала назву будуару.

Неодмінним приміщенням особняків і прибуткових будинків Києва досліджуваного періоду був кабінет. У прибуткових будинках у ньому розміщувалася домашня бібліотека (в особняках вона знаходилася окремо).

До житлової зони належали спальні. В найбільш заможних особняках окремі спальні мали всі члени родини, також були дитячі приміщення для ігор та занять. До цієї зони належали їдальні. Як в особняках, так і в прибуткових будинках вони розміщувалися неподалік господарської зони.

До комунікативної зони житлових будівель належали вестибюль і коридор, а до господарської – кухні та санітарні вузли.

За матеріалами дослідження встановлено, що вже на початку ХХ ст. чітко визначилися типова схема функціонального зонування й оптимальна кількість житлових приміщень у прибуткових будинках. Це дало можливість київським архітекторам перейти від індивідуального планування житлових будівель до секційного, що протягом десятків років визначало принципи побудови житлових будівель.

Планувально-просторова організація житлового інтер’єру об’єднувала два поняття – краси та зручності, використовуючи при цьому певні архітектурно-мистецькі засоби. Автором доведено, що такі засоби естетичної організації київських житлових інтер’єрів, як світло, колір, монументальний живопис, пластичні форми створювали образ приміщень досліджуваного періоду, формували їх простір.

Для архітектурно-мистецького вирішення київських житлових інтер’єрів другої половини ХІХ – на початку ХХ ст. використовували монументальний живопис і скульптурну пластику, наявність яких визначала їхню мистецьку цінність. Монументальний живопис у житлових приміщеннях був досить широко розповсюджений, він прикрашав інтер’єри більшості київських особняків і значної частини прибуткових будинків. У добу модерну використання пластики в інтер’єрах житлових будівель стало масовим явищем: їхнім оздобленням часто слугували різноманітні маскарони, узагальнені форми рослин, фігури людей і тварин. Над декоративно-мистецьким вирішенням київського житлового інтер’єру працювали відомі художники та скульптори: В. Котарбінський, М. Врубель, брати Еуліо і Еугеніо Саля та Ф. Соколов.

Одним із засобів мистецької виразності київського житлового інтер’єру в досліджуваний період було поєднання різноманітних матеріалів: дерева, металу, кераміки, мармуру. З дерева виготовляли двірні та віконні заповнення, сходи, вбудовані меблі, панелі для стін, паркет для підлоги. В опорядженні житлових приміщень значну роль відігравав художній метал, що його виконували за ескізами архітекторів.

Важливе місце в київському житловому інтер’єрі посідали печі та каміни. Широке використання виробів з кераміки в житлових інтер’єрах позначилося на формуванні центрів виробництва архітектурної кераміки в Києві та Харкові. Для потреб міста працювали кахляні заводи І. Андржейовського, М. Ріхерта, Д. Хургіна, А. Вірозуба. Автором атрибутовано найбільш значущі зразки архітектурної кераміки, виявлено її фірми-виробники, зокрема, завод І. Андржейовського, вироби якого до цього часу зберігаються в київських житлових інтер’єрах.

В опорядженні житлових приміщень значну роль відігравав художній метал. У другій половині ХІХ ст. змінився його характер – тиражоване литво поступилося місцем кованому металу, що виконувався за ескізами архітекторів.

Доведено, що київські житлові інтер’єри, де збереглися монументальний живопис, скульптура, художній метал й інші засоби оздоблення, мають мистецьку та історичну цінність.

В досліджуваний період у Києві налічувалась велика кількість кустарних підприємств, що займалися деревообробкою, діяло три меблеві фабрики, найбільша з них належала акціонерному товариству «Я. і Й. Кон», окрім того в місті була велика майстерня І. Кимаера, що виготовляла меблі й мала власні магазини.

За матеріалами дослідження встановлено, що відомі київські архітектори для втілення своєї думки промальовували декоративно-мистецьке вирішення дверних прорізів, форми та малюнок металевої огорожі балконів і сходів, визначали ліпний декор та вмеблювання житлових приміщень.

У роботі визначені основні засоби інженерно-технічного оснащення київського житлового інтер’єру, його вплив на планувальну структуру приміщень. Рівень комфортабельності особняків і прибуткових будинків обумовлювався наявністю електричного освітлення, водогону, каналізації, телефонного зв’язку. В житлових будівлях були розповсюдженими шафи-льодовні, вентиляційні канали, підйомні механізми; на кухнях для приготування їжі – дров’яні печі, пізніше – газові й духові шафи. Таким чином, на початку ХХ ст. київське житло мало досить високий рівень технічного оснащення.

Доведено, що житловий інтер’єр був віддзеркаленням суспільного життя різних верств міського населення другої половини ХІХ – початку ХХ ст. В контексті дослідження факторів формування київського житлового інтер’єру визначено соціально-економічні чинники, професійну архітектурну діяльність, естетичні погляди суспільства та технічний прогрес.

^ Четвертий розділ «Охорона та використання житлових інтер’єрів пам’яток Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст.». З метою визначення спрямованості заходів щодо охорони та збереження пам’яток київської житлової архітектури досліджуваного періоду проведено аналіз правових міжнародних документів і вітчизняних нормативних актів, наукових напрацювань у сфері охорони культурної спадщини загалом і інтер’єрів пам’яток зокрема.

У розділі розглянуто особливості державної охорони культурної спадщини стосовно збереження цінних інтер’єрів пам’яток. Досліджено ситуацію, щодо реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини в Україні, що передусім передбачає: облік (виявлення, наукове вивчення, державну реєстрацію), забезпечення збереження, утримання, використання та функціональну адаптацію об’єктів, а також здійснення фінансування робіт з консервації, реставрації та музеєфікації пам’яток.

З метою впорядкування системи обліку цінних інтер’єрів пам’яток житлової архітектури Києва, підготовки облікової документації автор пропонує такі критерії їх оцінки: належність пам’ятки та її інтер’єру до творчого доробку певного архітектора; наявність елементів архітектурно-мистецького оздоблення, в тому числі творів монументального мистецтва, архітектурної кераміки; належність архітектурно-мистецького вирішення інтер’єру до певного стилю; належність вирішення інтер’єру в цілому до масового або унікального; наявність елементів первісного інженерного обладнання й умеблювання; вирішення інтер’єру як прояву тогочасного міського побуту, культури населення м. Києва.

Автором дослідження визначено сучасні засади охорони інтер’єрів пам’яток: облік, виявлення, наукове вивчення, державна реєстрація цінних інтер’єрів у всій сукупності їхніх складових зі створенням відповідної облікової документації; включення пам’яток із цінними інтер’єрами до Державного реєстру нерухомих пам’яток України; визначення для кожного об’єкта культурної спадщини доцільних форм використання у разі наявності цінних інтер’єрів; розроблення проектної документації на реставрацію та функціональну адаптацію інтер’єрів пам’яток; укладання з користувачами (власниками) пам’яток охоронних договорів на збереження інтер’єрів пам’яток та їх окремих частин; створення умов для контролю за забезпеченням збереження інтер’єрів; забезпечення доступу широких кіл громадськості для ознайомлення з цінними інтер’єрами пам’яток.

Автором висвітлена діяльність науково-проектних та науково-реставраційних організацій, їхня участь у розробці науково-проектної документації з реставрації та пристосування, музеєфікацїї об’єктів. Доведено, що розуміння історико-культурної сутності й оцінка об’єктів культурної спадщини мають не тільки науковий інтерес, але й велике значення для забезпечення їх охорони, реставрації, пристосування, функціональної адаптації та виявлення культурних традицій Києва.

Пам’ятки житлової архітектури Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. проаналізовано як джерела історичної інформації про соціальний устрій, економіку, рівень розвитку науки і техніки, світогляд, культуру, побут і традиції міста. Доведено, що пам’ятки, пов’язані з важливими історичними подіями, життєдіяльністю особистостей, набувають історико-меморіального значення і, водночас, слугують джерелами інформації про історію архітектури, архітектурно-мистецькі стилі, твори мистецтва.

Слід акцентувати, що однією з найважливіших форм охорони пам’яток є пристосування об’єктів яке найбільше б відповідало первісній функції, їх функціональна адаптація. У зв’язку з чим автором визначені головні принципи збереження та функціональної адаптації пам’яток з метою розкриття їхніх естетичних та історичних цінностей, зокрема: виготовлення проектної документації з реставрації об’єкта на основі ґрунтовних, комплексних наукових досліджень (історико-архівні, архітектурні, інженерні та науково-технологічні); дотримання найменших втручань і змін проектними рішеннями реставрації інтер’єрів пам’яток, забезпечення максимального збереження матеріальних складових у автентичному стані, в тому числі: матеріальної структури архітектурно-просторового і планувального вирішення пам’ятки, її інтер’єрів; збереження декоративно-мистецької пластики, монументального живопису, ліпного декору, архітектурної кераміки та художнього металу, що є невід’ємною часткою пам’ятки і елементами її оздоблення; визначення зміни функціонального наповнення в розплануванні інтер’єрів пам’яток на підставі обґрунтованих проектних рішень; застосування традиційних для пам’яток технологій і матеріалів під час виконання консерваційно-реставраційних робіт і функціональної адаптації об’єкта.

Проаналізовано приклади вдалого утилітарного використання пам’яток, досвіду пристосування їх під сучасні функціональні процеси. Так цілісністю історико-культурного образу в київській житловій архітектурі досліджуваного періоду вирізняються особняки родин Терещенків, Богдана та Варвари Ханенків. Використання інтер’єрів цих особняків як музейних приміщень дає можливість, при збереженні історичної планувальної структури пам’ятки, розкрити її архітектурно-мистецьку та історичну значущість. Їх вирізняє відповідність нової утилітарної функції духовному змістові пам’ятки.

Існують також вдалі форми використання пам’яток житлової архітектури у м. Києві – це розміщення в них громадських установ: бібліотек, музеїв, театрів.

За результатами проведених досліджень, виходячи із засад пам’яткознавства, автором запропоновано найбільш доцільні форми функціональної адаптації цінних інтер’єрів пам’яток київської житлової архітектури. Для прибуткових будинків – це музеї-квартири в меморіальних приміщеннях видатних діячів, наприклад: А. Бучми на вул. Володимирській, 8/14; Б. Гмирі на вул. Хрещатик, 15. З метою забезпечення збереження цінних інтер’єрів пам’ятки пропонується створення проектів реставрації та функціональної адаптації прибуткового будинку на вул. Ярославів Вал, 1. В особняках пропонується розміщувати музеї, бібліотеки, навчальні заклади, офісні установи представницького характеру, інтер’єри яких використовувалися б таким чином, аби забезпечити доступ до ознайомлення з пам’яткою. Запропоновані форми використання пам’яток житлової архітектури Києва, на думку автора, відповідатимуть сучасним засадам їхньої функціональної адаптації.


ВИСНОВКИ


Згідно з поставленим завданням за результатами виконаного дослідження зроблені наступні висновки.

Проаналізовано стан дослідженості київської житлової забудови й окреслено джерельну базу дослідження. Аналіз дає підстави стверджувати, що житлові приміщення Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст., їх охорона та використання не стали предметом всебічного комплексного вивчення і вирішення питань подальшого збереження.

Узагальнено та проаналізовано засади формування київської житлової архітектури досліджуваного періоду, фактори, які вплинули на цей історичний процес: розвиток промисловості, торгівлі, банків, житлове будівництво, урбанізація міського середовища, швидкі темпи збільшення кількості населення та зміна його соціального складу, доведено, що відповідні соціально-економічні умови, соціальне розшарування, загальний рівень культури й освіти мешканців спричинили появу різних типів київських житлових будівель, обумовили специфіку організації в них побутового середовища.

Визначено особливості та принципи планувально-просторової організації житлових приміщень другої половини ХІХ – початку ХХ ст., їх функціональне зонування із виділенням зон: житлової (вітальні, кабінети, їдальні, спальні), комунікативної (вестибюлі, коридори), господарської (кухні, санітарні вузли).

Окреслено принципи архітектурно-мистецького вирішення й особливості формування середовища київського житла досліджуваного періоду. Доведено, що в елітному житлі відчутна творчість київських архітекторів, скульпторів і художників, виявлені фірми-виробники архітектурної кераміки та меблів.

Сформульовано сучасні засади функціональної адаптації цінних інтер’єрів пам’яток Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: відповідність інтер’єру пам’ятки новій функції; відповідність нової функції збереженій планувальній структурі об’єкта; забезпечення збереження інтер’єрів пам’ятки, елементів їхнього архітектурно-мистецького вирішення; доступність збережених інтер’єрів пам’ятки для огляду широкими колами громадськості.


^ СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ


У фахових виданнях:



  1. Сердюк О. Особливості формування київського житла наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. // Українська академія мистецтва: дослід. та наук.-метод. праці. – Вип. 12. – К., 2005. – С. 157 – 167.

  2. Сердюк О. Роль пам’яток у міському середовищі // Українська академія мистецтва: дослід. та наук.-метод. пр. – Вип. 13. – К., – 2006. – С. 172 – 179.

  3. Сердюк О. Соціально-культурне середовище Києва ХІХ – початку ХХ ст. // Українська академія мистецтва: дослід. та наук.-метод. праці. – Вип. 14. – К., – 2007. – С. 239 – 248.

  4. Сердюк О. Планувально-просторова організація інтер’єру київських житлових споруд наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. // Українська академія мистецтва: дослід. та наук.-метод. праці. – Вип. 15. – К., – 2009. – С. 193 – 209.

  5. Сердюк О. Естетичні засади київського житла другої половини ХІХ – початку ХХ ст. // Українська академія мистецтва: дослід. та наук.-метод. праці. – Вип. 16. – К., – 2009. – С. 117 – 128.

  6. Сердюк О. З історії дослідження забудови Києва кінця ХІХ – початку ХХ століть // Питання історії науки і техніки. Праці Центру пам’яткознавства. – 2009. – № 3. – С. 43 – 48.

  7. Сердюк О. Еклектика в архітектурі київських житлових будівель другої половини ХІХ – початку ХХ століття // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: зб. наук. праць. Вип. 9 / [голов. ред. Г. Скрипник]; НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т. Рильського. – К., 2009. – С. 239 – 242.

  8. Сердюк О. Стилістичне вирішення київського житлового інтер’єру другої половини ХІХ – початку ХХ століть // Праці Центру пам’яткознавства / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – Вип. 16. – К., – 2009. – С. 55 – 64.

  9. Сердюк О. Джерельна база та історіографія київського житлового інтер’єру другої половини ХІХ – початку ХХ ст. // Українська академія мистецтва: дослід. та наук.-метод. праці. – Вип. 17. – К., – 2010. – С. 231 – 243.

  10. Сердюк О. Функціональна адаптація пам’яток київської житлової архітектури другої половини ХІХ – початку ХХ ст. // Праці Центру пам’яткознавства / Центр пам’яткознавства НАН України і УТОПІК. – Вип. 18. – К., – 2010. – С. 75 – 84.

  11. Сердюк О. Київське житло другої половини ХІХ – початку ХХ століття: наук.-довід. вид. / Сердюк О.М. – Львів: Центр Європи, 2010. – 608 с.



Інші публікації, що відображають результати
дисертаційного дослідження:




  1. Сердюк О. Деякі особливості планування розвитку території Києва ХІХ – початку ХХ ст. // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. Вип. 3. – К.: Фенікс, 2007. – С 68 – 76.

  2. Сердюк О. До питання планувально-просторової організації київського житлового інтер’єру в кінці ХІХ – поч. ХХ століття // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. Вип. 4. – К.: Фенікс, 2008. – С. 24 – 50.

  3. Сердюк О. Свобода вибору художнього стилю в інтер’єрах особняка Богдана Ханенка // Пам’ятки України. Історія та культура. – К., 2009. – Ч.3. – С. 80 – 89.

  4. Сердюк О. Типологія київського житла в другій половині ХІХ – початку ХХ ст. // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. Вип. 5. – К.: Фенікс, 2010. – С. 60 – 76.

  5. Сердюк О. Огляд стану охорони та використання пам’яток житлової архітектури Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. Вип. 6. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. – С. 63 – 76.

  6. Сердюк О. Житлова забудова урочища Гончарі-Кожум’яки. Історичне та містобудівне значення. // Праці Науково-дослідного інституту пам’яткоохоронних досліджень. Вип. 6. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2011. – С. 77 – 92.



А Н О Т А Ц І Я


Сердюк О.М. Історичні особливості формування житла Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст. та сучасні засади його охорони. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 26.00.05 – Музеєзнавство. Пам’яткознавство. – Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури. – Київ, 2011.

Дисертаційна робота є першим комплексним дослідженням, в якому використано великий обсяг архівних джерел і натурних досліджень пам’яток архітектури Києва другої половини ХІХ – початку ХХ ст.; репрезентовано вичерпну історіографію проблеми, створено цілісну картину історії розвитку житлової архітектури м. Києва та її інтер’єрів.

Автором визначено засади охорони та функціональної адаптації пам’яток житлової архітектури Києва досліджуваного періоду, розроблено практичні рекомендації щодо збереження їхніх цінних інтер’єрів.

^ Ключові слова: київська житлова архітектура, планувально-просторова організація, типологія житла, функціональне зонування, архітектурно-мистецьке вирішення, охорона культурної спадщини, інтер’єр пам’ятки, функціональна адаптація.


А Н Н О Т А Ц И Я


Сердюк О.М. Исторические особенности формирования жилья Киева второй половины ХІХ – начала ХХ ст. и современные принципы его охраны. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 26.00.05 – Музееведение. Памятниковедение. – Центр памятниковедения НАН Украины и Украинского общества охраны памятников истории и культуры. – Киев, 2011.


Диссертационная работа является первым комплексным исследованием, в котором использован большой объем архивных источников и натурных исследований памятников архитектуры Киева второй половины ХІХ – начала ХХ ст.; представлена исчерпывающая историография проблемы, создана целостная картина истории развития жилой архитектуры Киева и ее интерьеров.

Автором исследования проведен анализ социально – экономических условий формирования разных типов киевских жилых зданий: особняков, доходных домов, традиционного жилья торговцев, ремесленников, жилья для рабочих. Определены факторы, повлиявшие на этот исторический процесс: развитие промышленности, торговли, банков, жилищного строительства, урбанизация городской среды, быстрые темпы увеличения количества населения и изменение его социального состава. Доказано, что социальное расслоение населения Киева предопределило характер жилищного строительства.

В исследовании определены принципы планировочно-пространственной организации жилых помещений, архитектурно-художественных средств отделки, особенности формирования их среды. Основываясь на материалах исследования доказано, что в индивидуальном жилье нашло свое воплощение творчество киевских архитекторов, скульпторов и художников, определены фирмы-производители архитектурной керамики и мебели.

Автором обобщен современный опыт памятникоохранной деятельности, разработаны практические рекомендации относительно улучшения охраны, сохранения и функциональной адаптации ценных интерьеров памятников жилой архитектуры Киева исследуемого периода.

^ Ключевые слова: киевская жилая архитектура, планировочно-пространственная организация, типология жилья, функциональное зонирование, архитектурно-художественное решение, охрана культурного наследия, интерьер памятника, функциональная адаптация.


S U M M A R Y


Serdiuk O.M. Historical features of creation and basic principles of protection of Kyiv residential built in the second half of XIX – early XX century. – Manuscript.

The thesis aimed at obtaining an academic title of Candidate in historical studies with a major No. 26.00.05 – museum studies. Historical monument studies. – Centre of Historical Monument Studies of National Academy of Science of Ukraine and Ukrainian Association for Protection of Historical and Cultural Monuments. – Kyiv, 2011.


The thesis is dedicated to research of historical development of Kyiv residential buildings in the second half of XIX – early XX century. In particular the state of research of the mentioned buildings is analyzed for the first time.

Author summarized the modern approach to the protection of architectural monuments. Moreover author gives practical recommendations on improvement of protection and preservation of Kyiv architectural monuments and their interiors.

Keywords: Kyiv residential architecture, living space planning, dwelling typology, functional zoning, architectural and artistic solution, protection of cultural heritage, interior of monument and functional adaptation.




Похожие:

Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconНаціональна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства
Робота виконана у відділі культурної спадщини Центру пам’яткознавства Національної академії наук України І українського товариства...
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconНаціональна академія наук україни українське товариство охорони пам`яток історії І культури центр пам`яткознавства нікітіна Ірина Віталіївна удк 94(4) «1945/2009»
Дисертація виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам`яткознавства нан україни І утопік
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconОхорона та використання пам’яток історії та культури в автономній республіці крим (1991 – 2006 рр.)
Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства Національної Академії наук України І українського...
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconУкраїнське товариство охорони пам’яток історії та культури науково-дослідний центр «часи козацькі» центр пам’яткознавства нан україни І утопік історико-культурна
Дослідження Богородицької та Старокодацької фортець у 2011 р
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconУкраїнське товариство охорони пам’яток історії та культури науково-дослідний центр «часи козацькі» центр пам’яткознавства нан україни І утопік історико-культурна асоціація «україна-туреччина» нові дослідження пам’яток козацької доби в україні збірник наукових праць Випуск 19.
Комплекси першої половини ХVІІІ ст з кол хут. Підусти поблизу Комсомольська
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconСтановлення І розвиток
Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства Національної академії наук України І українського...
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconРомадін Сергій Володимирович
Робота виконана в відділі історичного пам’яткознавства Центру пам'яткознавства Національної академії наук України І українського...
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconУкраїнське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам'яткознавства нан україни І утопік      «відлуння віків»
Редакційна колегія: М. Пархоменко (головний редактор), В. Акуленко, М. Бур’янова, В. Горбик, Г. Івакін, О. Реєнт, М. Селівачов, Л....
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconАвтореферат на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук Київ 2012 Дисертацією є рукопис
Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства нан україни І українського товариства охорони пам’яток...
Національна академія наук україни українське товариство охорони пам’яток історії та культури центр пам’яткознавства сердюк олена Михайлівна iconАндрес ганна Олександрівна охорона культурної спадщини україни в контексті світових інтеграційних процесів
Робота виконана у відділі історичного пам’яткознавства Центру пам’яткознавства Національної Академії наук України І українського...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов