Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" icon

Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр "Академія"



НазваниеНавчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр "Академія"
страница2/13
Дата конвертации25.05.2013
Размер2.54 Mb.
ТипНавчальний посібник
скачать >>>
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Тема 3.Організаційно – педагогічна робота класного керівника.


1.Професіограма особистості та діяльності класного керівника.

2.Основні завдання та функціональні обов’язки класного керівника.

3.Завдання та зміст роботи метод об’єднань класних керівників.

4.Основні напрямки, зміст і форми виховної роботи класного керівника.


Література:

  1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 2001.

  2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"

  3. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посібник – К., 1995.



1.Професіограма особистості та діяльності класного керівника.


Професіограма особистості вчителя – це ідеальна модель вчителя, зразок,еталон, у якому представлені основні якості особистості, якимим повинен володіти вчитель, знання, уміння, навички, необхідні для використання педагогічних функцій.

Класні керівники — педагоги, які постійно спілкуються з учнями, закріпленими за ними, різнобічно впливають на них і водночас працюють за предметною системою. Тобто, крім викладання певного предмета він дбає про об'єднання зусиль учителів, які працюють у певному класі, координацію їхніх вимог для поліпшення результатів виховної та навчальної роботи з учнями класу.

Вищим виявом професіоналізму учителя виступає його педагогічна культура, яка включає в себе такі основні компоненти:

  •         наукова ерудиція,

  •         загальна і національна культура,

  •         педагогічні здібності,

  •         педагогічна майстерність,

  •         педагогічна етика,

  •         культура мовлення,

  •         культура спілкування,

  •         духовне багатство,

  •       наукова організація праці,

  •         прагнення до самовдосконалення.


   У своїй діяльності класний керівник тісно пов'язаний з іншими шкільними працівниками. Із заступником директора школи з виховної роботи він планує свою діяльність, бере участь у підготовці й проведенні шкільних свят, урочистих подій, інших заходів. З учителем праці, викладачем організації виробництва з'ясовує питання профорієнтаційної виховної роботи; з бібліотекарем — проблеми забезпечення класу підручниками, стан читання учнями художньої літератури; з учителем фізичного виховання — участь у підготовці і проведенні спартакіад та ін. Тому класними керівниками призначають найдосвідченіших учителів-вихователів. Діяльність класного керівника урізноманітнює, пожвавлює виховну роботу в класі, особливо в колективі старшокласників, спрямовує її на диференціацію та індивідуалізацію виховання, на ширший і глибший вияв здібностей та уподобань школярів.


^ 2.Основні завдання та функціональні обов’язки класного керівника.

Завдання і зміст виховання всебічно розвиненої особистості визначають функції класного керівника:

— забезпечувати оптимальні умови для всебічного гармонійного розвитку вихованців,їх самореалізації;

— у співдружності з батьками, вчителями, дитячими громадськими організаціями здійснювати всебічне виховання школярів у процесі навчально-виховної роботи в школі та за її межами;
— систематично аналізувати індивідуальні анатомофізіологічні і соціально-психологічні особливості розвитку учнів класу; давати рекомендації іншим учителям, батькам щодо необхідності враховувати індивідуальні та вікові особливості розвитку кожного вихованця;
— здійснювати організацію і виховання первинного учнівського колективу, всебічно вивчати динаміку його розвитку, координувати діяльність учителів, які працюють у класі;
— організовувати виховні та організаційні заходи для створення оптимальних умов, які сприяли б зміцненню та збереженню здоров'я учнів;
— здійснювати організаційно-виховну роботу з учнями, батьками та учителями для формування в школярів старанності, дисциплінованості у процесі навчальної діяльності з урахуванням їх індивідуальних можливостей;
— організовувати позакласну виховну роботу з учнями, сприяти залученню їх до роботи позашкільних дитячих виховних закладів, дитячих громадських організацій;
— здійснювати цілеспрямовану організаційно-педагогічну роботу з батьками, забезпечувати системність у формуванні їх психолого-педагогічної культури;
— домагатись єдності вимог до вихованців з боку школи й сім'ї, підтримувати зв'язок з вихователями груп подовженого дня, керівниками гуртків, студій, спортивних секцій, дитячими громадськими організаціями;
— вести відповідну документацію, подавати керівництву школи відомості про успішність, розвиток і вихованість учнів; стежити за веденням учнями щоденників.
   Конкретні обов'язки класного керівника зазначені у Статуті середньої загальноосвітньої школи. Класний керівник має право відвідувати уроки всіх учителів у своєму класі, запрошувати до школи батьків або опікунів учнів класу, подавати клопотання до дирекції про заохочення або застосування стягнення до учнів.


^ Зміст роботи класного керівника

- Вивчення учнів.

- Об’єднання учнів у колектив.

- Співпраця із дітячими та молодіжними організаціями.

- Робота з батьками, громадськістю.

- Співпраця із культурно-освітніми та позакласними установами.

- Співпраця зі шкільним психологом.

- Організація виховної діяльності, пізнавальної, трудової, художньо-естетичної, суспільно-гуманістичної, фізкультурно-оздоровчої, організаторської, ціннісно-орієнтованої.

- Індивідуальна робота з учнями.


^ 3.Завдання та зміст роботи метод об’єднань класних керівників.

Методичне об'єднання класних керівників – структурний підрозділ внутрішньошкільної системи керування виховним процесом, який координує науково-методичну та організаційну роботу класних керівників.

^ 1. Основні завдання шкільного методичного об'єднання класних керівників:

  • підвищення теоретичного, науково-методичного рівня підготовки класних керівників із питань психології та педагогіки;

  • забезпечення виконання єдиних принципових підходів до виховання й соціалізації учнів;

  • озброєння класних керівників сучасними виховними технологіями та знанням сучасних форм і методів роботи;

  • вивчення, узагальнення та використання передового педагогічного досвіду роботи класних керівників;

  • координування планування, організації та педагогічного аналізу виховних заходів класних колективів;

  • сприяння становленню й розвитку системи виховної роботи класних керівників.

^ 2. Функції шкільного методичного об'єднання класних керівників:

  • організує колективне планування і колективний аналіз життєдіяльності класних колективів;

  • координує виховну діяльність класних колективів та організує їхню взаємодію в педагогічному процесі;

  • планує і постійно коригує принципи виховання та соціалізації учнів; 

  • організує вивчення та запровадження класними керівниками сучасних технологій виховання, форм і методів виховної роботи;

  • обговорює соціально-педагогічні програми класних керівників і творчих груп педагогів, матеріалами узагальнення передового досвіду роботи класних керівників, матеріалами атестації класних керівників;

  • оцінює роботу членів об'єднання, клопочеться перед аміні стацією школи про заохочення класних керівників.



^ 4.Основні напрямки, зміст і форми виховної роботи класного керівника.

Діяльність справжнього класного керівника сповнена педагогічною творчістю і не обмежується певними рамками. Форми роботи можуть бути різними — індивідуальною, груповою і фронтальною. Вибір конкретної форми зумовлюється різними чинниками: завданням виховання, рівнем розвитку первинного колективу, індивідуальними особливостями школярів, об'єктивними обставинами, конкретними педагогічними ситуаціями та ін.
  

За критерієм використання джерел і засобів виховного впливу на особистість школярів форми роботи поділяють на: словесні (збори, доповіді, бесіди, диспути, конференції, зустрічі та ін.); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси тощо); наочні (діяльність шкільних музеїв, виставок, тематичні стенди та ін.). Усі вони взаємопов'язані, доповнюють і збагачують одна одну. Є види роботи, в яких одночасно використовують словесні, практичні, наочні форми. Наприклад, колективні творчі справи (КТС).

^ Робота класного керівника з вивчення учнів

   Основним обов'язком класного керівника є вивчення учнів і координація на цій основі роботи вчителів, які працюють з ними. Процес вивчення учнів має відбуватися з дотриманням певних правил:

— вивчення потрібно спрямовувати на виявлення особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку конкретного вихованця;
— дослідження процесів розвитку школярів має тривати впродовж усіх років навчання;
— виявляти потрібно не лише наявний рівень розвитку конкретної особистості, але й прогнозувати його з урахуванням “зони найближчого розвитку”;
— вивчення особистості школярів та їх колективів потрібно спрямовувати на вирішення конкретних педагогічних завдань;

— вихователь у процесі вивчення учнів має бути сповнений педагогічного оптимізму щодо їх розвитку і соціально-психологічного зростання;
— вивчення учнів має охоплювати всі аспекти їх фізичного, психічного і соціального розвитку;

— застосування методів і методик вивчення учнів і шкільних колективів має відповідати віковим можливостям дітей;

— дослідження соціально-психічного розвитку слід здійснювати в природних умовах навчально-виховного процесу;

— дослідженням повинні бути охоплені усі учні, таке вивчення має стати систематичним;
— вивчення учнів поєднують з виховним впливом на них;
— вивчаючи учнів, слід акцентувати увагу на позитивних, а не негативних рисах характеру та поведінки.


^ Методи вивчення учнів та учнівських колективів поділяють залежно від:

   а) характеру участі школярів у них: пасивні (спостереження, кількісний і якісний аналіз результатів діяльності) та активні (анкетування, тестування, соціометричні вимірювання, проективні);

   б) часу проведення: одномоментні (анкетування, тестування та ін.) та тривалі ( цілеспрямоване спостереження, біографічний метод тощо);

   в) місця проведення: шкільні (класні та позакласні) й лабораторні;

   г) їх сутності: неекспериментальні (спостереження, анкетування, бесіди, аналіз продуктів діяльності), діагностичні (тести, ранжування), експериментальні (природні експерименти, лабораторні експерименти) та формуючі методи.

   У практичній діяльності вивчення учнів здійснюють за орієнтовними програмами.


Тема 4. Основні фактори розвитку особливості школяра.


1.Поняття про розвиток і формування особистості.

2.Основні фактори розвитку особистості.

3.Вікові особливості розвитку особистості школярів.


Література:

  1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 2001.

  2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"

  3. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посібник – К., 1995.



^ 1.Поняття про розвиток і формування особистості.

Людина народжується як індивід, як суб'єкт суспільства, з притаманними

їй природними задатками, формується як особистість у системі суспільних

відносин завдяки цілеспрямованому вихованню.


Особистість — людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси

загальнолюдського, суспільне значущого та Індивідуально неповторного.


Індивідуальність — це цілісна характеристика окремої людини, її оригінальність, самобутність її психічного складу. Не кожен індивід є

індивідуальністю. Для цього треба стати особистістю.


Розвиток людини — процес становлення та формування п особистості під

впливом зовнішніх і внутрішнє, керованих і некерованих чинників, серед

яких провідну роль відіграють цілеспрямоване виховання та навчання.


Розвиток людини не можна зводити до засвоєння, простого накопичення нею ростого накопичення нею знань, умінь та навичок з різних галузей науки і практичної діяльності. Розвиток полягає передусім в якісних змінах психічної діяльності, в переходах від її нижчих щаблів до вищих, у виникненні нових рис пам'яті, сприймання, уявлення, мислення, волі, характеру тощо, у формуванні нових якостей особистості.


Формування особистості — становлення людини як соціальної істоти внаслідок впливу середовища і виховання на внутрішні сили розвитку.

Поняття «розвиток особистості» та «формування особистості» дуже близькі,

їх нерідко вживають як синоніми. Виділяють три види розвитку і формування особистості: стихійне, цілеспрямоване, саморозвиток ісамоформування.


Розвиток особистості залежить від спадковості, середовища та виховання.

Його джерелом і внутрішнім змістом є такі внутрішні і зовнішні суперечності: процеси збудження і гальмування; в емоційній сфері — задоволення і незадоволення, радість і горе; між спадковими даними і потребами виховання (дитина-інвалід завдяки вихованню досягає певного

рівня розвитку); між рівнем розвитку особистості й ідеалом: оскільки ідеал завжди досконаліший за конкретного вихованця, він спонукає до самовдосконалення особистості; між потребами особистості та моральним

обов'язком: щоб потреба не вийшла за межі суспільних норм, вона «стримується» моральним обов'язком людини, сприяючи формуванню здорових матеріальних і духовних потреб особистості; між прагненням особистості та п можливостями: коли особистість прагне досягти певних результатів у навчанні, а рівень її пізнавальних можливостей ще не достатній, для вирішення суперечності їй потрібно посилено працювати над собою.


Особливості фізіологічного та психічного розвитку пов'язані з анатомо-фізіологічним дозріванням організму (його органів, центральної нервової системи, залоз внутрішньої секреції). Увесь процес розвитку людини поділяють на певні вікові періоди.


^ 2.Основні фактори розвитку особистості.

Слово «особистість» вживається тільки стосовно людини, і притому починаючи лише з деякого етапу її розвитку. Ми не говоримо «особистість немовляти». Фактично кожний з них – вже індивідуальність... Але ще не особистість! Людина стає особистістю, а не народжується нею. Ми всерйоз не говоримо про особистість навіть дворічної дитини, хоча вона багато чого придбала із соціального оточення.

У розвитку людини взаємодіють біологічний і соціальний аспекти. Адже, народившись із певними задатками і якостями, людина протягом усього життя вдосконалюється морфологічно і функціонально: розвивається її організм, збагачуються зв'язки з навколишнім світом. Як індивіда її характеризують передусім біологічні особливості, які є передумовами соціального розвитку. Знання законів біологічних і фізіологічних змін, що відбуваються з людиною, допомагає педагогу здійснювати природовідповідну освіту дитини — забезпечення відповідних до її розвитку змісту, форм і методів навчання і виховання.

Отже, поняття «людина» має біологічні й соціальні характеристики; поняття «особистість» визначає соціальну сутність людини, сукупність її соціальних особливостей; «індивідуальність» — виражає сукупність фізичних і психічних рис, життєвий досвід, що відрізняють одну людину від інших, роблять її неповторною. Встановлення зв'язку між ними є неодмінною умовою правильного виховання, спрямованого на формування у дитини важливих загальнолюдських якостей з урахуванням можливостей її розвитку та індивідуальних особливостей.

Фактори розвитку особистості поділяються на внутрішні (біологічні) та зовнішні(соціальні).

Внутрішні (біологічні) - спадковість:

Спадковість виявляється в тому, що людині передаються основні біологічні ознаки людини (здатність розмовляти, працювати рукою). За допомогою спадковості людині передаються від батьків анатомо-фізіологічна будова, характер обміну речовин, ряд рефлексів, тип вищої нервової діяльності.

За допомогою спадковості людині передаються визначені задатки здібностей. До них відносяться, насамперед, особливості будови головного мозку, органів відчуття і руху, властивості нервової системи, якими організм наділений від народження.

Зовнішні (соціальні) – середовище та виховання.

Середовище.

Все те, що оточує людину від народження до кінця життя:


Макросередовище

Мезосередовище

Мікросередовище


Виховання.

У вихованні особистості важлива роль сім'ї, яка створює умови побуту, формує перші соціальні та моральні уявлення дитини. Навіть коли малюк починає відвідувати дитячий садок чи школу, де його соціальні контакти стають інтенсивнішими, вплив сім'ї залишається значним.

Виховна діяльність спрямована на сприяння індивідуальному становленню особистості, формування її рис і якостей. Виховання неефективне без знання процесу індивідуального розвитку, його рушійних сил і закономірностей. Бо, як стверджував В. Сухомлинський, найголовніше у педагогічній діяльності — знати дитину.

Виховання є головним чинником формування особистості дитини, завдяки якому реалізується програма її соціалізації, розвиваються природні задатки і здібності.

Отже, розвиток — це не просто кількісні зміни успадкованих і закладених від народження ознак. Передусім він засвідчує якісні зміни в організмі та психіці під впливом навколишнього середовища. У процесі розвитку спадкове обумовлена організація людини реалізується лише у відповідному природному і соціальному середовищі під впливом різноманітних біологічних, соціальних і виховних чинників, найсуттєвішими серед яких є виховання і навчання, що спрямовують вплив біологічних і соціальних чинників розвитку.

При цьому важливо брати до уваги внутрішні і зовнішні рушійні сили розвитку дитини як безперервної взаємодії вродженого (діяльність нервової та всіх інших систем організму) і набутого (досвід, виховання, умови життя), що визначає співвідношення між рівнем досягнутого і новим змістом життя дитини, її інтересами, потребами.


^ 3.Вікові особливості розвитку особистості школярів.

Віковий період — відрізок життя індивіда, який досягає певного ступеня розвитку і має характерні, відносно стійкі якісні особливості.


Уперше своєрідну вікову періодизацію особистості запропонував Платон (охоплює життєвий цикл розвитку людини від народження до смерті). У ній

розкривається зміст виховання та діяльності особистості на кожному з вікових періодів.


Видатний чеський педагог Я.-А. Коменський розробив чітку для свого часу

вікову періодизацію і систему шкіл. Він намітив чотири ступені в системі народної освіти (дитинство, отроцтво, юність, змужнілість), кожний з яких був розрахований на шість років.


Нині у шкільній практиці утвердилася емпірична класифікація, пов'язана з

розвитком школи і дошкільних закладів.


У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший (6—7 — 11—12 років);

середній, або підлітковий (12—15 років); старший, або юнацький (15—18

років). Межі вікових періодів відносно рухомі, тому що природний потенціал дітей і виховний вплив на них різні. Кожній віковій групі властиві певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні ознаки, які називають віковими особливостями.


^ Вікова криза — нетривалий за часом (до 1 року) період розвитку людини, що характеризується бурхливими психологічними змінами.


Кризи проявляються в негативних симптомах поведінки, фактах важкої виховуваності, тимчасового зниження навчальної працездатності, маючи не тільки негативне, а й позитивне значення у розвитку особистості. У дитячому віці виділяють: кризу першого року життя, кризу трьох років, кризу 6—7 років, підліткову кризу (10—11 років).


^ Стадія немовляти, фаза новонародженості. У позаутробному житті дитини, а саме у першій стадії немовляти (від народження до року) виділяють коротку, але надзвичайно важливу фазу новонародженості (триває до чотирьох тижнів).


^ Друга фаза розвитку немовляти. Під впливом природних і нових потреб, що виникають на їх основі (у враженнях, спілкуванні з дорослими), у дитини швидко розвиваються форми активності й функції, які їх задовольняють. Цьому сприяють: фізичний ріст; розвиток нервової, сенсорної, моторної систем; поява перших форм спілкування з дорослими.
До кінця першого року життя немовля росте швидко: його зріст становить 70—75 см, а вага — 9—10 кг. Прорізуються молочні зуби. Інтенсивно розвивається нервова система. Вага мозку однорічної дитини досягає в середньому 850—900 г.

^ Ранній дитячий вік

 Ранній дитячий вік (від одного до трьох років) — період істотних змін в анатомо-фізіологічному, психічному розвитку, спілкуванні з дорослими.

^ Переддошкільний вік

Переддошкільний вік (від 3 до 5 років) має свої анатомофізіологічні особливості розвитку, особливості психіки і пізнавальної діяльності, особистісного формування дитини.

^ Дошкільний вік

Дошкільний вік (від п'яти до шести—семи років) — останній віковий період дошкільного дитинства.

Сприймання дошкільників розвивається в різних видах діяльності (ігрової, практичної). Поступово воно виокремлюється у відносно самостійні дії, спрямовані на пізнання предметів навколишнього світу, на виконання перших перцептивних (чуттєвих) завдань. Дитина вдається до спеціальних прийомів детального обстеження предмета, сприймання її стає активнішим, цілеспрямованішим, збільшується тривалість розглядання об'єктів.

^ Молодший шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до

навчання є навички до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння

слухати вчителя і виконувати його завдання. Пізнавальна діяльність відбувається переважно в процесі навчання, пам'ять наочно-образна, мислення розвивається від емоційно-образного до образно-логічного.


Значні якісні зміни відбуваються в розвитку пам'яті. Під впливом навчання формується логічна пам'ять, яка має вирішальне значення у здобутті знань. Але не вміючи ще диференціювати завдання (запам'ятати і відповісти) від інших навчальних завдань (зрозуміти тощо), молодші школярі виробляють у себе настанову на дослівне запам'ятовування і відтворення. За правильного педагогічного керівництва учні осмислено запам'ятовують доступний для них матеріал. Проте дослівне запам'ятовування й відтворення має і позитивне значення.


^ Підлітковий вік.

Підлітковий вік охоплює період розвитку дитини від 11 до 15 років. Він є органічним продовженням молодшого шкільного віку і водночас відрізняється від нього. Його називають перехідним, тому що відбувається перехід від дитинства до юності в фізичному, психічному і соціальному аспектах.

Позначений бурхливим ростом і розвитком організму. Нові переживання вносить у життя підлітка статеве дозрівання, хоча воно й не є визначальним. Сприймання перебуває у стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність пам'яті. Для підлітка характерна розпорошеність інтересів. Значну роль у його житті відіграють різні форми спілкування, посилюється прагнення дружити. Підлітковий період потребує певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Наприкінці цього періоду перед учнями реально постає завдання вибору професії.


^ Юнацький вік.


Рання юність (від 15 до 18 років) — вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини, вибору професії, виконання соціальних функцій.

Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.


Всередині кожної вікової групи існують значні відмінності, що залежать від природних задатків, умов життя і виховання дитини, їх називають індивідуальними особливостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

ивостями (темперамент, характер, здібності та ін.).

Індивідуальні особливості учнів

Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виявляється в силі, напруженості, швидкості та зрівноваженості перебігу) і психічних процесів.


Темперамент залежить від світогляду, характеру, освіти, виховання і позначається на всіх сторонах психічного життя й діяльності людини. Він

зумовлений типом нервової системи.


Сучасна психологія виділяє такі типи темпераменту:

1) сильний, врівноважений, рухливий — сангвінік;

2) сильний, врівноважений, інертний — флегматик;

3) сильний, неврівроважений — холерик;

4) слабкий, гальмівний — меланхолік.

Від урахування цих типологічних властивостей нервової системи школярів у навчальновиховному процесі залежать наслідки навчання і виховання.


Характер — комплекс сталих психічних властивостей людини, що виявляються в її поведінці та діяльності, у ставленні до суспільства, до праці,

колективу, до самої себе.

Як і світогляд, характер є стрижнем особистості, визначає її індивідуальність.


Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.


До загальних здібностей, які виявляються в усіх видах людської діяльності, відносять загальні розумові здібності, пам'ять, увагу та ін.

Спеціальні здібності відповідають вужчому колу вимог конкретної діяльності (музичний слух — для музиканта, творча уява — для конструктора та ін.). Для формування здібностей школярів потрібні відповідні умови.


Формування особистості відбувається також у процесі розвитку її інтересів, потреб.


Інтерес — спрямованість людини на певний об'єкт чи певну діяльність, зумовлена позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось.


Потреба — необхідність у чомусь.


Схильність — стійка орієнтованість людини на щось, бажання виконувати

певну працю.


Нехтування індивідуальними особливостями призводить до того, що нерідко

навіть здібні учні втрачають інтерес до навчання, праці й потрапляють до категорії так званих важких дітей. Належним чином поставлене виховання

передбачає знання кожного учня, тому що без урахування індивідуальності

школярів неможливе успішне навчання і виховання.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13



Похожие:

Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр "Академія"
Мета вивчення: оволодіти знаннями педагогіку як науку і навчальний предмет, знати основні категорії педагогіки, проаналізувати зв'язок...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Рекомендовано Міністерством освіта І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист Ne 4/18-г-1111...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
М 17 Загальна психологія: Навчальний посібник. — Видання друге, перероблене та доповнене. — Київ: «Центр навчальної літератури»,...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №4/18-г-1228 від 30. 05. 2008 р.)
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №4/18-г-1228...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти
Жодна частина даного видання не може бути використана чи відтворена в будь-якому вигляді без дозволу автора чи видавництва
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconSemester: 5 Volume of the module
Левчук Л. Естетика: Навчальний посібник [для студентів вищих навч закладів ] / Л. Левчук. –К.: Академія, 2005. – 317 с
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconSemester: 5 Volume of the module
Лозовий В. Етика: навчальний посібник [для студентів вищих навч закладів ] / В. Лозовий. – 3-тє вид. – К.: Академія, 2000. – 196...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності «Педагогіка вищої школи», лист №1/11 12102 від 22. 12. 2011
Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Львів: „Новий Світ 2000, 2004. 296 с
А. Ф. Потіш, В. Г. Медвідь, О. Г. Гвоздецький, З. Я. Козак Екологія: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconSemester: 6 Volume of the module
Мочерний С. В. Основи економічної теорії [Книга]: навчальний посібник [для студентів вищих навч закладів ] / С. В. Мочерний, О. А....
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов