Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" icon

Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр "Академія"



НазваниеНавчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр "Академія"
страница4/13
Дата конвертации25.05.2013
Размер2.54 Mb.
ТипНавчальний посібник
скачать >>>
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Тема 2. Зміст освіти в національній школі.

1.Загальна характеристика змісту освіти.

2.Основні джерела формування змісту освіти.

3.Основні види освіти.


Література:



  1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія»
    2001.

  2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"

  3. Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 3-тє, перероблене і доповнене / За аг. ред.. О.А. Дубасенюк.- Київ: «Центр навчальної літератури», 2004. – 464 с.



1.Загальна характеристика змісту освіти.

Зміст освіти — система наукових знань, умінь І навичок, оволодіння якими

забезпечує всебічний розвиток розумових І фізичних здібностей учнів, учнів, формування їх світогляду, моралі та поведінки, підготовку до суспільного життя, до праці.


Відповідно до Закону України «Про освіту» система освіти в сучасній Україні складається з таких ланок: дошкільна освіта; загальна середня освіта; позашкільна освіта; професійно-технічна освіта; вища освіта; післядипломна освіта; аспірантура; докторантура; самоосвіта. Встановлено й відповідні освітні рівні: початкова освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта. До освітньо-кваліфікаційних рівнів віднесено такі: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр; спеціаліст, магістр.


Зміст освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим

поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою

його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об'єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.


Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства (завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні

можливості процесу навчання (закономірності, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціальне детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються в школі.


Основні напрямки вдосконалення змісту освіти:


  • Введення до навчального плану нових предметів

  • Вдосконалення навчальних програм з усіх навчальних дисциплін

  • Розробка навчальних комплексів – набору основних дидактичних матеріалів з одного предмета

^ 2.Основні джерела формування змісту освіти.

На основі Базового навчального плану Міністерство освіти і науки України

розробляє та затверджує типові навчальні плани для різних типів загальноосвітніх навчальних закладів, які трансформують зміст шкільної освіти у площину навчальних предметів і курсів. Місцеві органи управління освіти можуть доповнювати їх за рахунок годин варіативної частини навчальних предметів і курсами, специфічними для даного регіону.


Навчальний план — документ, що визначає структуру навчального року,

перелік та розподіл предметів для вивчення в конкретному навчальному іл предметів для вивчення в конкретному навчальному закладі, тижневу й річну кількість годин, відведених на кожний навчальний предмет.


На основі типових навчальних планів загальноосвітні навчальні заклади складають робочі плани на поточний навчальний рік, в яких відображено

особливості організації навчально-виховного процесу в них.


Зміст навчального предмета, передбаченого навчальним планом,визначається його навчальною програмою.

Навчальна програма — документ, що визначає зміст і обсяг знань з кожного навчального предмета, умінь і навичок, які необхідно засвоїти, зміст

розділів і тем з розподілом їх за роками навчання.


Навчальні програми повинні мати високий науковий рівень з урахуванням

досягнень науково-технічного прогресу, втілювати виховний потенціал, генералізувати навчальний матеріал на основі фундаментальних положень сучасної науки, групувати його навколо провідних ідей і наукових теорій, не містити надто ускладненого і другорядного матеріалу, реалізовувати міжпредметні зв'язки та ідею взаємозв'язку науки, практики і виробництва, формувати вміння і навички учнів з кожного предмета.


До навчальних програм додають пояснювальні записки, що розкривають основні завдання викладання предмета, особливості організації й методів навчальної діяльності, форми зв'язку класної та позакласної роботи, зміст практичних і лабораторних занять, систему вироблення вмінь і навичок як результат викладання предмета.


Відповідно до навчальних програм створюють підручники і навчальні но до навчальних програм створюють підручники і навчальні посібники.


Підручник — книга, яка містить основи наукових знань з певної навчальної

дисципліни, викладені згідно з цілями навчання, визначеними програмою і

вимогами дидактики.


Головне його призначення — допомогти учням самостійно закріпити і поглибити знання, здобуті на уроці.


^ Навчальний посібник — книга, матеріал якої розширює межі підручника, містить додаткові, найновіші та довідкові відомості.


До навчальних посібників належать збірники задач і вправ, хрестоматії, словники, довідники, атласи та ін. Цей допоміжний дидактичний матеріалсприяє зміцненню пізнавальних і практичних умінь, прищеплює навички самостійної роботи.


^ Підручник повинен забезпечити науковість змісту матеріалу, точність, простоту і доступність його викладу, чіткість формулювання визначень, правил, законів, ідей, точну й доступну мову тексту, правильний розподіл навчального матеріалу за розділами і параграфами. Найважливіший матеріал

мусить бути проілюстрований схемами, малюнками, відповідно структурований та оформлений шрифтами.


Зміст підручника складається з таких компонентів:

  • основні факти,принципи, засоби й нові відкриття в науці, доступні учням відповідного типу закладу;

  • світоглядно-методологічні та виховні ідеї, зокрема моральні й естетичні ідеали, які можна сформувати конкретним навчальним матеріалом;

  • методи наукового мислення і дослідження, що сприяють засвоєнню навчального матеріалу;

  • знання з історії науки і творчої діяльності її видатних представників, які стимулюють інтерес учнів;

  • уміння і навички, що випливають з конкретного навчального змісту або

необхідні для його засвоєння;

  • розкриття прийомів мислення, логічних операцій, які учень має засвоїти у процесі вивчення змісту підручника.


Більшість шкільних підручників складається з текстів емпіричних (відображають факти, явища, події, містять вправи і правила) і теоретичних (містять теорії, методологічні знання).


^ 3.Основні види освіти.

Загальна освіта — сукупність знань основ наук про природу, суспільство, людину, її мислення, мистецтво, а також відповідних умінь І навичок, необхідних кожній людині.


Загальна середня освіта має три рівні: початкова, основна, повна.


^ Початкова освіта. Забезпечує загальний розвиток дитини, вміння добре читати, писати, знання основ арифметики, первинні навички користування

книжкою та іншими джерелами інформації, формування загальних уявлень про навколишній світ, засвоєння норм загальнолюдської моралі та спілкування, основ гігієни, вироблення перших трудових навичок.


^ Основна середня освіта. Передбачає досконале оволодіння українською та

рідною мовами, засвоєння знань з базових дисциплін, можливість здобуття

наступних рівнів освіти, мотиваційну готовність переходу до трудової діяльності або набуття кваліфікації через різні форми професійної підготовки, формування високих громадянських якостей і світоглядних позицій.


^ Повна середня освіта. Забезпечує поглиблене оволодіння знаннями з базових дисциплін та за вибором, орієнтацію на професійну спеціалізацію, формування цілісних уявлень про природу, людину, успільство,громадянської позиції особистості, можливість здобуття освіти вищого рівня.


^ Загальну освіту здобувають у таких загальноосвітніх навчальних закладах:


1. середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад

І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа,

III ступінь — старша школа, як правило, з профільним спрямуванням

навчання);


2. спеціалізована школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний

заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та

курсів;


3.гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II— III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;


4.ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;


5.колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;


6. загальноосвітня школа-інтернат — загальноосвітній навчальний заклад з частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують

соціальної допомоги;


7.спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або)

розумового розвитку;


8.загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) — загальноосвітній

навчальний заклад І—III ступенів з відповідним профілем для дітей, які

потребують тривалого лікування;


9.школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для

дітей, які потребують особливих умов виховання (створюється окремо для

хлопців і дівчат);


10.вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III

ступенів для громадян, які не мають можливості навчатися в школах з

денною формою навчання.


^ До інших навчальних закладів системи загальної середньої освіти належать:


1. позашкільний навчально-виховний заклад — навчальний заклад для виховання дітей та задоволення їх потреб у додатковій освіті за інтересами (науковими, технічними, художньо-естетичними, спортивними тощо);


2.міжшкільний навчально-виробничий комбінат — навчальний заклад для

забезпечення потреб учнів загальноосвітніх навчальних закладів у профорієнтаційній, допрофесійній, професійній підготовці;


3. професійно-технічний навчальний заклад — навчальний заклад для забезпечення потреб громадян у професійно-технічній і повній загальній середній освіті;


4. вищий навчальний заклад І—II рівнів акредитації — навчальний заклад для задоволення потреб громадян за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста і бакалавра з одночасним завершенням здобуття повної загальної середньої освіти.


^ Політехнічна освіта — сукупність знань про головні галузі й наукові принципи виробництва, оволодіння загальнотехнічними вміннями, необхідними для участі в продуктивній праці.


Здійснюється вона насамперед у процесі вивчення предметів політехнічного

циклу (математики, фізики, хімії, біології, географії), а також інших предметів (історії, основ держави і права, літератури), трудового навчання. Вагоме значення мають практикуми, факультативи з машинознавства, автосправи, електротехніки тощо.


Застосовуючи політехнічні знання на праці, учні набувають практичних, агальнотрудових умінь та навичок, зокрема таких: користування простими

знаряддями праці та інструментами, аналіз і часткове складання технічної документації, виконання нескладних операцій з ручної та механізованої обробки металу, дерева, ремонт нескладної апаратури та ін.


Професійна освіта — сукупність знань, практичних умінь І навичок, необхідних для виконання роботи в певній галузі трудової діяльності.


Зміст професійної освіти забезпечує поглиблене вивчення наукових основ і технології обраного виду праці, формування спеціальних практичних умінь

та навичок, виховання психологічних, моральних, естетичних якостей, необхідних фахівцеві конкретної галузі трудової діяльності.


^ Для вищих закладів освіти встановлено чотири рівні акредитації:

І – технікум, училище, інші прирівняні до них вищі заклади освіти;

ІІ – коледж, інші прирівняні до нього вищі заклади освіти;

ІІІ і ІY рівні ( залежно від наслідків акредитації) – інститут, консерваторія, академія, університет.


^ Післядипломна освіта ( спеціалізація, стажування, клінічна ординатура, підвищення кваліфікації та перепідготовка кадрів) сприяє одержанню нової кваліфікації, нової спеціальності та професії на основі раніше здобутої у закладі освіти і досвіду практичної роботи, поглибленню професійних знань, умінь за спеціальністю, професією.

До закладів післядипломної освіти належать: академії, інститути, (центри) підвищення кваліфікації, перепідготовки, вдосконалення, навчально-курсові комбінати; підрозділи вищих закладів освіти ( філіали, факультети, відділення та інші); професійно-технічні заклади освіти; відповідні підрозділи в організаціях та на підприємствах.


Для самоосвіти громадян державними органами, підприємствами, установами, організаціями, об’єднаннями громадян, громадянами створюються відкриті та народні університети, лекторії, бібліотеки, центри, клуби, теле-, радіо навчальні програми тощо.


Тема 3. Закономірності та принципи навчання.

1.Поняття про закономірність навчання.

2.Основні дидактичні принципи.

3.Характеристика основних принципів навчання.


Література:

  1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія» 2001.

  2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"

  3. Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: теорія та історія. Навч. посібник – К., 1995.



^ 1.Поняття про закономірність навчання.

   Закономірності навчаннястійкі педагогічні явища, які базуються на повторюваності фактів, навчальних дій і є теоретичною основою принципів навчання.

   Дидактичні закономірності відображають стійку залежність між елементами навчання — діяльністю вчителя, діяльністю учнів та змістом навчання.
   У сучасній педагогіці виділяють декілька закономірностей процесу навчання.
   1. Обумовленість навчання суспільними потребами. Вона відображає стан розвитку держави, економіки та культури, матеріалізується у тій частині національного доходу, яку виділяє держава на розвиток освіти. Знання цієї закономірності допомагає усвідомити, що навчальний процес має бути спрямований на розвиток інтелекту особистості, її творчих здібностей, уміння жити і працювати в соціальному середовищі. Ця закономірність передбачає, що в незалежній Україні найкраще має жити високоосвічена, висококваліфікована, розумна людина.

   2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається. Виявом цієї закономірності є стан навчально-технічної бази, наявність у вчительському колективі спеціалістів, чия кваліфікація, талант відповідають найвищим стандартам і які визначають особливості навчального процесу в школі.
   Відчутно впливають на це побутові умови життя вчителя, його фінансова забезпеченість, оснащення школи технічними засобами навчання.
   3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості. Вона матеріалізується через уміння організовувати навчальний процес на засадах гуманізму (доброти, людяності) з урахуванням свідомої дисципліни учня, формування позитивних його якостей словом і власним прикладом; індивідуальний підхід до кожного учня на основі його інтересів, зацікавленості щодо отримання знань, розвитку творчих здібностей.

   4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня. В основі цієї закономірності той факт, що у центрі навчального процесу є учень, який володіє певними можливостями для вдосконалення своїх здібностей та здобуття знань.

   5. Єдність процесів викладання і навчання. Свідчить про спільну діяльність вчителя та учня, за якої у процесі навчання розвивається не тільки учень, а й вдосконалює свої професійні навички вчитель.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі. Усвідомлення її зобов'язує вчителя до врахування у своїй роботі досягнень педагогічної науки. Відповідно методи і форми навчання повинні стимулювати розвиток логічного мислення, уміння школяра застосовувати теоретичні знання на практиці, виявляти власну ініціативу та нестандартність у прийнятті рішень. На це мають бути зорієнтовані шкільні підручники, посібники.

На ефективність навчання впливають і такі системні чинники: цілеспрямованість взаємодії викладача й учня; залежність ефективності навчання від мотивації та активності дій учнів, єдності цілей учня і вчителя; залежність засвоєння знань від ефективності системно організованого повторення; використання попереднього досвіду учнів, усвідомленості учнями необхідності засвоєння матеріалу; послідовність розвитку навчальної роботи учня, згідно з якою складний спосіб діяльності може сформуватися тільки після засвоєння простих способів тощо.

^ 2.Основні дидактичні принципи.

   Принципи навчання (дидактичні принципи) певна система основних дидактичних вимог до навчання, дотримання яких забезпечує його ефективність.

   Дидактичні принципи поширюються на вивчення всіх дисциплін, значною мірою визначають їх зміст, форми організації та методи навчання.
  


^ До головних принципів навчання належать:

   Принцип науковості. Полягає в доборі матеріалу, який відповідав би структурі певної галузі знань і навчального предмета, специфіці його розділів і тем. Учителя він зобов'язує викладати предмет на підставі перевірених наукових даних, розкривати причинно-наслідкові зв'язки явищ, процесів, подій, новітні досягнення науки, зв'язок з іншими науками.
   ^ Принцип систематичності та послідовності. Певною мірою він є похідним від принципу науковості, оскільки кожна наука має свою систему і послідовність викладання в навчальному процесі. У школі систематичність досягається послідовним викладом навчального матеріалу, виділенням основного, логічним переходом від засвоєння попереднього до нового матеріалу. Внаслідок цього учні усвідомлюють структуру знань, з'ясовують логічні зв'язки між структурними частинами навчального предмета. Дотримання цього принципу забезпечує системність здобуття знань (відповідно і системність мислення) учнів.

   Навчальний матеріал у більшості основних предметів (мова, математика, історія) вивчають двічі: у початковій школі (правила, оповідання), у середній — за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого — до складного.

   З урахуванням вимог послідовності навчання складають навчальні програми, які передбачають розміщення матеріалу за принципом лінійності (вивчення нового матеріалу з повторенням попереднього) та концентричності (без повторення, на більш високому рівні мислення учнів з кожним наступним уроком).

   ^ Принцип доступності, дохідливості викладання. Виявляється в компенсуванні складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника. Чим складнішим є матеріал, тим простіше, дохідливіше слід його подавати. Принцип доступності залежить і від дотримання правила послідовності: від простого — до складного.

   Ґрунтується він на дидактичних положеннях Я.-А. Коменського: для того, щоб учні були зачаровані навчальним матеріалом, розуміли його, педагог має застосовувати точні мову, жести.

   ^ Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.
   ^ Принцип свідомості й активності учнів. Виник і розвивався як заперечення догматизму і пасивної ролі учнів у навчанні. Виходить з того, що позитивний результат будь-якої діяльності визначається активністю людини. Передбачає широке використання у навчанні проблемних методів, задіяння всіх психічних процесів, які сприяють активізації пізнання.
   Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння і зіставлення, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії), без з'ясування взаємозв'язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні.

   Активізації пізнавальної діяльності учнів сприяють позитивне ставлення до навчання, інтерес до навчального матеріалу, позитивні емоційні переживання у навчальній діяльності. Вона залежить і від зв'язку навчання з життям, єдності між інтелектуальною і мовною діяльністю учнів, використання на практиці засвоєних знань, умінь і навичок. Позитивно впливають на неї систематичне повторення засвоєних знань, варіативність і диференціація вправ, роботи для засвоєння складного матеріалу доступними методами. Використанню знань при вирішенні конкретних завдань сприяють проблемне навчання, диференціація матеріалу відповідно до навчальних можливостей учнів, використання сучасних технічних засобів навчання, уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.

^ Принцип наочності. Передбачає навчання на основі живого сприймання конкретних предметів і явищ дійсності або їх зображень. Наочність буває: натуральна (рослини, тварини, гірські породи, зоряне небо, прилади, машини, явища природи), образна (картини, таблиці, моделі, муляжі, математичні фігури), символічна (географічні карти, графіки, діаграми, схеми, формули).

   Вона сприяє розумовому розвитку учнів, допомагає виявити зв'язок між науковими знаннями і житейською практикою, полегшує процес засвоєння знань, стимулює інтерес до них (розвиває мотиваційну сферу учнів), допомагає сприймати об'єкт у розмаїтті його виявів і зв'язків.
   Використання наочності потрібно підпорядковувати конкретній меті, розвитку самостійності й активності учнів з урахуванням їх вікових особливостей. Вона має бути змістовною, естетично оформленою, відповідати психологічним законам сприймання, не повинна містити нічого зайвого і не викликати додаткових асоціацій. Готуючи учнів до сприймання наочності, її не слід переоцінювати або недооцінювати у процесі навчання.
  

^ Принцип міцності знань, умінь і навичок. Передбачає тривале збереження в пам'яті набутих знань, умінь і навичок. Педагогічна теорія та практика виробили багато прийомів реалізації його в процесі повторення, закріплення і застосування знань, умінь і навичок: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового матеріалу в поєднанні з пройденим раніше; активізація пам'яті, мислення учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); групування матеріалу з метою систематизації його; акцентування при повторенні на основних ідеях; використання різноманітних вправ і методик, форм і підходів, самостійної роботи як творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для нового їх трактування.

   Принцип індивідуального підходу до учнів. Означає врахування рівня розумового розвитку, знань та умінь, працездатності, пізнавальної та практичної самостійності учнів, їх особливостей пізнавальних інтересів, вольового розвитку учнів, їх ставлення до навчання.

   ^ Принцип емоційності навчання. Реалізується через жвавий, образний виклад матеріалу, мову учителя, його ставлення до учнів, зовнішній вигляд, використання цікавих прикладів, застосування наочності і технічних засобів навчання, створення в учнів почуття виконаного обов'язку.
   Останнім часом у педагогіці виокремлюють нетрадиційні принципи навчання:
   ^ Принцип демократизації. Означає організацію навчального процесу відповідно до умов розвитку суспільства і тенденцій розвитку цивілізації, врахування особливостей навчання залежно від розвитку дитини та використання ефективних форм впливу на неї.

   ^ Принцип виховання здорової дитини. Реалізується в процесі навчання через створення певної системи фізичного виховання (урок фізкультури кожного дня), поєднання фізичної культури з моральним, інтелектуальним та естетичним вихованням, створення матеріальної бази для зміцнення здоров'я школярів.
   Принцип диференціації навчального процесу. Передбачає дозування навчального матеріалу для учнів з урахуванням їх загального розвитку, намаганням кожного школяра розвивати свої здібності на основі відповідних умов у школах-ліцеях, школах-гімназіях.

   Принцип оптимізації навчально-виховного процесу. Базується на досягненні школярами високого рівня знань, умінь і навичок, розвитку їх психологічних, інтелектуальних функцій, вдосконаленні способів та шляхів навчально-пізнавальної діяльності з допомогою вчителів-професіоналів, яких запрошують для викладання у школи на конкурсній основі за контрактом.
  

^ Принцип нетрадиційності системи навчання. Полягає у використанні в класно-урочній системі нових форм навчання, які сприяють засвоєнню учнями знань на основі колоквіумів, заліків, рефератів, наукових повідомлень, участі в олімпіадах, конкурсах тощо. Передбачає навчання різновікових груп учнів і базується на тому, що старші допомагатимуть засвоїти навчальний матеріал молодшим.

   Дидактичні принципи взаємопов'язані, зумовлюють один одного. При організації навчального процесу вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допомагають правила навчання (окремі вимоги до викладання).

   Вони розкривають і конкретизують різні аспекти принципів навчання. Формулюються в категоричній формі: “Не допускай нудьги на уроках!”, “Навчай так, щоб учні усвідомлювали необхідність знань для життя!”- “У процесі навчання став запитання так, щоб викликати активне мислення учнів!”, “Навчай енергійно!” та ін.


^ 3.Характеристика основних принципів навчання.

Принципи навчання (дидактичні принципи) — основні положення, що визначають зміст, організаційні форми та методи навчальної роботи школи.
Принцип навчання, відображаючи якийсь один істотний аспект процесу навчання, стає підґрунтям для формулювання правил навчання.
Правила навчання залежать від принципу навчання, конкретизують його, підпорядковуються йому і сприяють його реалізації. Вони мають чітко окреслений характер практичних вказівок, якими користуються в конкретній навчальній ситуації.

^ Сучасна дидактика розглядає такі принципи навчання:


Принцип науковості. Його сутність — усі факти, знання, положення і закони, що вивчаються, повинні бути науково правильні, так само як і спосіб обґрунтування положень і законів та формування понять у процесі навчання. Реалізація цього принципу передбачає вивчення системи важливих наукових положень і використання у навчанні методів, близьких до тих, якими послуговується певна наука.

Він вимагає: розкриття причинно-наслідкових зв'язків явищ, процесів, подій; проникнення в сутність явищ і подій; демонстрації могутності досягнень людських знань і науки та ознайомлення з методами науки, пізнання; розкриття історії розвитку науки, боротьби тенденцій; орієнтації на міждисциплінарні наукові зв'язки.

Принцип систематичності й послідовності навчання. Зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових закономірностей розвитку дітей. Передбачає системність у роботі вчителя (постійну роботу над собою, опору на пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги учнів на вузлових питаннях, продумування системи уроків, здійснення внутріпредметних і міжпредметних зв'язків), а також системність у ро¬боті учнів (систематичне відвідування школи, виконання домашніх завдань, уважність на уроках, порядок у виконанні домашніх завдань, час виконання завдань, система-тичне повторення навчального матеріалу).

Принцип зв'язку навчання з життям. В його основі — об'єктивні зв'язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою. Теоретичні знання (загальноосвітні, політехнічні, спеціальні) є основою сучасної продуктивної праці, яка конкретизує їх, сприяє міцному, свідомому засвоєнню.

Реалізацію цього принципу забезпечують: використання на уроках життєвого досвіду учнів; застосування набутих знань у практичній діяльності; розкриття практичної значимості знань; використання в процесі навчання краєзнавчого матеріалу; безпосередня участь школярів у громадському житті.
Принцип наочності в навчанні. Обґрунтований у XVII ст. Я.-А. Коменським у праці «Велика дидактика». Учений сформулював «золоте правило» дидактики: «...все, що тільки можна, подавати для сприймання відчуттями, а саме: видиме — для сприймання зором, чутне — слухом, запахи — нюхом, смакове — смаком, доступне дотику — через дотик. Якщо якісь предмети одразу можна сприйма¬ти кількома відчуттями, нехай вони одразу охоплюються кількома відчуттями...».

Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, глибоке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального матеріалу за розділами і структурними смисловими частинами; запам'ятовування нового навчального матеріалу в поєднанні з пройденим; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних методик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо творчого застосування знань; постійне звернення до раніше засвоєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають певний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати успішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, використання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.


1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13



Похожие:

Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр "Академія"
Мета вивчення: оволодіти знаннями педагогіку як науку і навчальний предмет, знати основні категорії педагогіки, проаналізувати зв'язок...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Рекомендовано Міністерством освіта І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист Ne 4/18-г-1111...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
М 17 Загальна психологія: Навчальний посібник. — Видання друге, перероблене та доповнене. — Київ: «Центр навчальної літератури»,...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №4/18-г-1228 від 30. 05. 2008 р.)
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №4/18-г-1228...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти
Жодна частина даного видання не може бути використана чи відтворена в будь-якому вигляді без дозволу автора чи видавництва
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconSemester: 5 Volume of the module
Левчук Л. Естетика: Навчальний посібник [для студентів вищих навч закладів ] / Л. Левчук. –К.: Академія, 2005. – 317 с
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconSemester: 5 Volume of the module
Лозовий В. Етика: навчальний посібник [для студентів вищих навч закладів ] / В. Лозовий. – 3-тє вид. – К.: Академія, 2000. – 196...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності «Педагогіка вищої школи», лист №1/11 12102 від 22. 12. 2011
Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Львів: „Новий Світ 2000, 2004. 296 с
А. Ф. Потіш, В. Г. Медвідь, О. Г. Гвоздецький, З. Я. Козак Екологія: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconSemester: 6 Volume of the module
Мочерний С. В. Основи економічної теорії [Книга]: навчальний посібник [для студентів вищих навч закладів ] / С. В. Мочерний, О. А....
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов