Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" icon

Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр "Академія"



НазваниеНавчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр "Академія"
страница6/13
Дата конвертации25.05.2013
Размер2.54 Mb.
ТипНавчальний посібник
скачать >>>
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13
Тема 6. Контроль і оцінювання результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.

1.Сутність і основні види контролю успішності учнів.

2.Проблема відставання учнів у навчанні.


Література:



  1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія»
    2001.

  2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"

  3. Галузинський В. М. Євнух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. – К., 1995.



1.Сутність і основні види контролю успішності учнів.

Поняття «контроль» (франц. controle) має декілька значень. У дидактиці — це нагляд, спостереження і перевірка успішності учнів. Контроль — ширше поняття, ніж перевірка.

Спостереження за учнями під час занять, перевірка їх знань, навичок і вмінь, зошитів, інших продуктів навчальної і практичної діяльності учнів є засобами контролю.

Облік успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчально-виховного процесу за певний період, прийняття рішень про необхідність удосконалення уроку, інших форм та методики організації навчання. Навчання є процесом управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів, а контроль — обов'язковим засобом одержання зворотної інформації.


^ Контроль знань учнів дає можливість:

  • дізнатися про наявність прогалин у знаннях учнів (оскільки вони є і прогалинами в діяльності викладача, то він має можливість дізнаватися про свої особисті недоліки);

  • виявити помилкове або неточне розуміння вивченого; перевірити повноту знань, усвідомленість і міцність їх засвоєння, уміння їх застосовувати;

  • засвоїти динаміку успішності;

  • привчити учнів до самоконтролю і раціональної організації праці; стимулювати розумову активність учнів; виробити в них навички синтезування і систематизації навчального матеріалу;

  • привчити учнів до наполегливості й відповідальності в навчальній діяльності;

  • забезпечити оперативний зовнішній і внутрішній зворотний зв'язок у навчанні;

  • визначити продуктивність використання викладачем навчального посібника, методу чи прийому навчання;

  • зіставити ефективність праці викладачів, оцінити роботу навчального закладу за якістю навчання і підготовки спеціалістів.


Головна мета контролю як дидактичного засобу управління навчанням —

забезпечення його ефективності приведенням до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до

самоосвіти.


^ Контроль знань учнів складається з:

перевірки — виявлення рівня знань, умінь та навичок;

оцінки — вимірювання рівня знань, умінь і навичок;

обліку — фіксування результатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденнику учня, відомостях.


За допомогою контролю в процесі навчання розв'язують низку завдань: виявлення готовності учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання Інформації про характер самостійної роботи у процесі навчання; визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня правильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок. Ці та інші завдання визначають зміст контролю, який змінюється із зміною дидактичних завдань.


^ Контроль виконує такі функції:

а) освітню (навчальну), суть якої в тому, що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів. Освітнє значення для учнів має й те, що вони слухають доповнення вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;


б) виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки. Крім того, перевірка і оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої самовпевненості та самозаспокоєння, другі починають усвідомлювати свої труднощі, треті починають відчувати впевненість у власних силах. Все це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання;


в) розвиваючу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння І узагальнення, абстрагування і

конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність, мовлення, пам'ять, уява, увага;

г) діагностичну — у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навичках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності;

ґ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання;

д) оцінювальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;

е) управлінську — на основі контролю визначається стан успішності учнів,значається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі вчитель коригує і свою власну діяльність — змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність учнів.


Усі ці функції взаємопов'язані та мають комплексний характер.

^ За місцем у навчальному процесі розрізняють попередній, поточний,

періодичний, підсумковий види контролю.


Попередній контроль здійснюють переважно з діагностичною метою перед

вивченням нової теми або на початку уроку, семестру для з'ясування загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію

їх навчально-пізнавальної діяльності.


^ Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він

полягає в систематичному спостереженні вчителя за навчальною діяльністю

учнів на уроці.


^ Мета такого контролю — отримання оперативних даних про рівень знань

учнів і якість навчальної роботи на уроці та вирішення завдань управління навчальним процесом.


^ Періодичний (тематичний) контроль передбачає виявлення й оцінку знань та умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з метою визначення,

наскільки успішно вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі.

Різновидом періодичного є тематичний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань учнів з кожної теми і спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така система дає змогу усунути елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.


^ При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомлені з тривалістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тематикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтованим завданням (задачами) тощо; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання. Якщо темою передбачено виконання учнями практичних, лабораторних робіт та інших обов'язкових практичних завдань, то їхнє виконання є обов'язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.


Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи отримали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов'язкового його доопрацювання; їм

надається для цього необхідна допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.


Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці семестру або навчального року.

Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатамитематичного оцінювання, а за рік — на основі семестрових оцінок.


Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованості й компетенції, тобто загальної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.


Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення самостійних і контрольних занять, їх частотності й послідовності, характеру самостійної роботи учнів (індивідуальної, групової, фронтальної), поєднання методів контролю і самоконтролю (усного, письмового, графічного, практичного, тестового), фіксації й оформлення даних контролю процесу навчання.


^ 2.Проблема відставання учнів у навчанні.

Загалом приблизно 12,5% учнів мають труднощі у навчанні.
На означення цього явища вживають поняття “неуспішність” і “відставання”.  

   Неуспішність — невідповідність підготовки учнів вимогам змісту освіти, що фіксується через значний проміжок часу навчання (вивчення розділу, наприкінці чверті, півріччя).

   Відставання — невиконання учнями вимог або однієї з них, наявне на одному з проміжних етапів навчального процесу.

   Неуспішність і відставання взаємозв'язані. В неуспішності синтезовані окремі відставання, вона є результатом процесу відставання. Загалом неуспішність може виявлятися у загальному і глибокому відставанні з багатьох предметів і тривалий час, частковому або стійкому відставанні з кількох складних предметів чи епізодичному відставанні з одного або кількох предметів.

   Відставання учня у навчанні визначають на підставі його невміння усвідомити суть, трудність завдання, намітити план його вирішення, пасивності й неуважності на уроці, коли відбувається пошук рішення, байдужості до результатів своєї навчальної діяльності, нездатності адекватно оцінити свою роботу, відсутності самоконтролю у навчанні. Часто такий учень не може пояснити мету виконуваного ним завдання, хаотично, не дотримуючись правил, діє під час його виконання, не знає, як перевірити одержаний результат, не може відтворити визначення понять; не розуміє тексту.
  

^ Причини відставання у навчанні зводять до таких груп:
біопсихічні (спадкові особливості, задатки, здібності, особливості характеру);
недоліки фізичного ma психічного розвитку (слабке здоров'я, нерозвинута пам'ять і мислення, нерозвинуті навички навчальної праці);
— недостатній рівень вихованості (немає інтересу до навчання, почуття обов'язку, слабка сила волі, недисциплінованість);
— недоліки в діяльності школи (відсутність у класі атмосфери поваги до знань, недоліки в методиці викладання, недостатня організація індивідуальної і самостійної роботи учнів, байдужість і слабка підготовка вчителя);
— негативний вплив сім'ї (погані матеріальні умови життя сім'ї, негативне ставлення батьків до школи і навчальної діяльності дітей, відрив дітей від навчальної праці та ін.).

  

^ Серед загальних причин неуспішності навчання виділяють:

  • уніфікованість системи навчання, однаковий для всіх зміст освіти, що не задовольняє потреби дітей; стереотипність у методах і формах навчання, вербалізм, недооцінка емоцій у навчанні;

  • невміння визначити мету навчання, налагодити ефективний контроль за його результатами;

  • зневажливе ставлення до розвитку учнів, практицизм, орієнтація на зубрячку.


Загалом ці причини можна охарактеризувати як дидактичну, психологічну, методичну некомпетентність.

^ Робота з відстаючими учнями

   Подоланню дидактичних причин неуспішності сприяють:
педагогічна профілактика — пошуки оптимальних педагогічних систем, методів і форм навчання, нових педагогічних технологій, проблемне, програмоване навчання, комп'ютеризація навчання;

педагогічна діагностика — систематичний контроль та оцінювання результатів навчання, своєчасне виявлення прогалин у навчанні (проведення бесід з учнями, батьками, спостереження за учнями, їх тестування, аналіз результатів, підбиття підсумків на педагогічному консиліумі вчителів);

педагогічна терапія — заходи з метою подолання відставань у навчанні (проведення додаткових занять, організація класів вирівнювання);
виховний вплив — налагодження індивідуальної виховної роботи з учнем, співпраці з батьками.

   Залежно від виду відставання учнів у навчанні (епізодична неуспішність, стійке відставання з одного предмета чи предметів одного профілю, стійке і широкопрофільне відставання) обирають засоби для його подолання.
   Найчастіше вдаються до проведення додаткових занять з невстигаючими учнями, організації класів вирівнювання.

   ^ Додаткові заняття з невстигаючими учнями. Проводять їх добровільно (іноді обов'язково) за призначенням вчителя, застосовуючи різноманітні методи і прийоми. Вони переважно бувають індивідуальними, інколи груповими (3—5 учнів зтиповими недоліками у знаннях). Вчителю важливо завоювати довіру учня, переконати його в тому, що єдиною метою таких занять є допомога у навчанні, пробудити в ньому впевненість у власних силах, бажання працювати.

   ^ Класи вирівнювання. Їх комплектують на базі однієї чи кількох початкових шкіл мікрорайону з дітей, які на час вступу до школи виявились непідготовленими до систематичного навчання у звичайних умовах, а також із невстигаючих з основних предметів учнів першого і другого класів. У цих дітей, як правило, наявна певна затримка розвитку сприймання і мислення, послаблення пам'яті, нестійка увага, але не настільки, щоб вважати їх дефективними. Це нормальні діти, які вимагають посиленої уваги, особливих зусиль, своєрідної “бережливої педагогіки”. За два—три роки інтенсивної роботи такі діти вирівнюються у знаннях зі своїми ровесниками із звичайних класів і потім продовжують навчання в середній школі.

Важливим фактором успішної роботи класів вирівнювання є відносна однорідність складу учнів, порівняно однакова їх шкільна зрілість. Учителі мають можливість маневрувати навчальним матеріалом, використовувати його відповідно до особливостей вивчення певної теми.

Головним є не проходження програми, а достатнє засвоєння кожним учнем матеріалу, ліквідація прогалин у знаннях, розвиток уміння вчитися, що створює умови для подальшого просування у навчанні. Певне значення має і кількість учнів у класах (не більше 20). Викладають у таких класах спеціалісти високої кваліфікації, здатні творчо організувати пізнавальну діяльність учнів.

Тема 7. Оптимізація процесу навчання.

1.Поняття про оптимізацію процесу навчання: критерії, етапи, способи оптимізації.

2.Диференціація та індивідуалізація процесу навчання.


Література:

  1. Н. П. Волкова « Педагогіка», посібник, Київ, видавничий центр «Академія»2001.

  2. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр "Академія"

  3. Галузинський В. М. Євнух М. Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч. посібник. – К., 1995.



^ 1.Поняття про оптимізацію процесу навчання: критерії, етапи, способи оптимізації.

Оптимізація процесу навчання — управління навчанням на основі всебічного врахування його закономірностей, принципів, сучасних форм і методів, особливостей, внутрішніх і зовнішніх умов з метою досягнення найвищої його ефективності.

^ До критеріїв оптимізації процесу навчання належать:


— ефективність процесу навчання (результат успішності навчання, вихованості і розвитку учнів);

— якість навчання (ступінь відповідності між результатами та цілями і завданнями навчання, а також ступінь відповідності між результатами і максимальними можливостями кожного школяра в певний період розвитку);

— оптимальність витрат часу і зусиль учителів та учнів (відповідність гігієнічним нормам).


Вибір певної структури навчання пов'язаний з прийняттям педагогом рішення про його завдання, зміст, форми і методи. Такі рішення мають різний рівень обґрунтованості й впевненості, що обраний комплекс засобів є найкращим для конкретних умов.


^ Рішення буває:

  • машинальним (приймається до того, як осмислюється інформація); інтуїтивним (базується на інтуїції);

  • асоціативним (опирається на асоціації з попередніми рішеннями); пробним (ґрунтується на методі проб та помилок);

  • імовірнісним (передбачає оцінювання ймовірного результату від нього); детермінованим (опирається на знання причинно-наслідкових, інших зв'язків, які дають змогу передбачити результати).


При виборі структури процесу навчання дбають про підпорядкованість її меті навчання, цілісне охоплення всіх основних його компонентів, використання принципів дидактики, можливостей змісту і форм навчання. Знаючи особливості кожного з методів навчання, раціонально поєднуюють їх, уникаючи шаблонних рішень.


^ 2.Диференціація та індивідуалізація процесу навчання.

Нові орієнтації й цінності сучасної освіти обумовили необхідність розуміти учня як індивідуальну дійсність і як індивідуальну можливість.
Пригадаємо, що індивідуальним у людині називають те особливе, що вирізняє її з-поміж інших людей, а індивідуальністю - яскраво виражену сукупність ознак, властивих окремій людині, які закладені природою або набуті нею в індивідуальному досвіді. Особливими можуть бути інтелектуальні, вольові, моральні, соціальні та інші риси особистості. До індивідуальних особливостей відноситься своєрідність сприймання, мислення, пам'яті, уяви, інтересів, нахилів, здібностей та інше. Вона значною мірою обумовлює процес засвоєння знань, формування всіх якостей особистості.
Глибоке знання індивідуальних особливостей учня необхідне для вирішення двох завдань, взаємопов'язаних між собою:

1) індивідуалізації - підтримки і розвитку одиничного, особливого, своєрідного як потенціалу особистості;
2) соціалізації - адаптації у соціальному середовищі і са-мореалізації особистості в ньому.
Індивідуалізація навчання - це система засобів, яка сприяє усвідомленню учнем своїх сильних і слабких можливостей навчання, підтримці і розвитку самобутності з метою самостійного вибору власних смислів навчання. Індивідуалізація сприяє розвитку самосвідомості, самостійності й відповідальності.


Педагогічна підтримка полягає у спільному з учнем визначенні його інтересів, цілей, можливостей і шляхів подолання перешкод (проблем), які заважають йому досягати позитивних результатів у навчанні (О.С.Газман). Підґрунтям педагогічної підтримки є взаємини рівноправності, рівноцінності, поваги й довір'я між учителем і учнем.

Індивідуалізація передбачає:

  • індивідуально орієнтовану допомогу учням в усвідомленні власних потреб, інтересів, цілей навчання;

  • створення умов для вільної реалізації завданих природою здібностей і можливостей;

  • підтримку школяра у творчому самовтіленні;
    підтримку учня у рефлексії.

Отже, педагогічна підтримка використовується з метою допомоги учням у вирішенні проблем: діагностичної, пошукової, діяльносної, рефлексивної. Звісно, вона не може замінити процес навчання - основний шлях одержання поколінням, що підростає, соціального досвіду, створюваного людством протягом тисячоліть. У цьому випадку здійснюється індивідуальний підхід, суть якого полягає в управлінні розвитком учня, що базується на глибокому знанні рис його особистості і умов життя.

Педагогіка індивідуального підходу передбачає пристосування форм і методів педагогічного впливу до індивідуальних особливостей школяра з метою забезпечення запроектованого рівня розвитку особистості.
Під диференціацією розуміють таку форму індивідуалізації, коли учні, схожі за певними індивідуальними особливостями, об'єднуються в групи для окремого навчання.

^ Зовнішня диференціація навчання здійснюється за двома напрямами:
1) шляхом створення класів і шкіл на основі спеціальних здібностей, інтересів і професійних нахилів учнів (профільні та спеціалізовані навчальні заклади, класи з поглибленим вивченням окремих предметів);
2) шляхом створення шкіл і класів за певним рівнем загального розумового розвитку учнів і стану здоров'я учнів (школи для обдарованих дітей та підлітків, школи для дітей з відхиленням у здоров'ї, класи вирівнювання).


Диференціація розпочинається здебільшого на старшому ступені середньої загальноосвітньої школи та у 8-9 класах спеціалізованих шкіл, ліцеїв, гімназій, коледжів, колегіумів. Виділяють такі профілі диференціації: науковий (філологічний, фізико-математичний, біолого-технічний, біолого-хімічний, історико-суспільствознавчий та інші); прикладний (агрохімічний, сільськогосподарський, хіміко-технічний, економічний, фізико-технічний та інші), художньо-естетичний (музичний, образотворчий, вокальний, акторський, хореографічний та інші); спортивний (за видами спорту).
Головною ознакою диференціації в цих навчальних закладах є програми. Міністерство освіти і науки України розробило і запропонувало педагогам близько 60 варіантів навчальних програм для диференціації навчання.


Важливим напрямом диференціації є навчання обдарованих, талановитих дітей і підлітків. Саме вони в недалекому майбутньому забезпечать прогрес країни в науці, виробництві, мистецтві.

^ Важливим напрямом диференціації освіти є організація навчання дітей, які знаходяться на протилежному, аніж обдаровані діти, полюсі, - інвалідів і дітей з негативними відхиленнями у розумовому розвиткові. Проблема відображає сумну реальність масового народження дітей з різними патологіями внаслідок спадкових хвороб, алкоголізму і наркоманії батьків.
В Україні є система спеціальних шкіл для дітей з відхиленнями в здоров'ї (лісні школи, спецшколи). Для частини учнів регулярні заняття в них проводяться за звичайними програмами. Решта дітей і підлітків навчаються за полегшеними загальноосвітніми програмами з акцентом на професійну підготовку.
^ Окремим напрямом диференціації є компенсаційне навчання, тобто додаткові педагогічні зусилля стосовно учнів, що відстають у навчанні, мають слабку підготовку.
^ Внутрішня диференціація здійснюється під час уроків. Необхідність у ній тим більша, чим різноріднішим є склад учнів. Навчання тут погоджується з можливостями різних груп учнів. Загальна програма розрахована на підвищення рівня всіх школярів.

Найефективнішою є групова диференціація. У всіх типах загальноосвітніх навчальних закладів учні класів поділяються на групи. У такій групі учень може вільніше висловлювати свої думки, активніше брати участь у розв'язанні навчальних завдань відповідно до своїх інтересів і здібностей.

^ Розділ 3. Теорія виховання.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13



Похожие:

Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр "Академія"
Мета вивчення: оволодіти знаннями педагогіку як науку і навчальний предмет, знати основні категорії педагогіки, проаналізувати зв'язок...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
Рекомендовано Міністерством освіта І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист Ne 4/18-г-1111...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів
М 17 Загальна психологія: Навчальний посібник. — Видання друге, перероблене та доповнене. — Київ: «Центр навчальної літератури»,...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №4/18-г-1228 від 30. 05. 2008 р.)
Рекомендовано Міністерством освіти І науки України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №4/18-г-1228...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти
Жодна частина даного видання не може бути використана чи відтворена в будь-якому вигляді без дозволу автора чи видавництва
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconSemester: 5 Volume of the module
Левчук Л. Естетика: Навчальний посібник [для студентів вищих навч закладів ] / Л. Левчук. –К.: Академія, 2005. – 317 с
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconSemester: 5 Volume of the module
Лозовий В. Етика: навчальний посібник [для студентів вищих навч закладів ] / В. Лозовий. – 3-тє вид. – К.: Академія, 2000. – 196...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів спеціальності «Педагогіка вищої школи», лист №1/11 12102 від 22. 12. 2011
Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України як навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. Львів: „Новий Світ 2000, 2004. 296 с
А. Ф. Потіш, В. Г. Медвідь, О. Г. Гвоздецький, З. Я. Козак Екологія: основи теорії і практикум. Навчальний посібник для студентів...
Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. К.: Видавничий центр \"Академія\" iconSemester: 6 Volume of the module
Мочерний С. В. Основи економічної теорії [Книга]: навчальний посібник [для студентів вищих навч закладів ] / С. В. Мочерний, О. А....
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов