Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели icon

Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели



НазваниеЗакон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели
Дата конвертации09.06.2013
Размер196.71 Kb.
ТипЗакон
скачать >>>

Проект для обговорення, оновлений 15 січня 2011 р.

АНАЛІТИЧНА ЗАПИСКА

Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний і правовий захист людей, які живуть з ВІЛ: основні новели

Підготовлено д-ром Володимиром Рудим та Оленою Девіс

Консультантами проекту USAID| Розвиток ВІЛ/СНІД-сервісу в Україні

Історія правового регулювання контролю епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні розпочалася наприкінці 1991 року, коли Верховна Рада України прийняла першу редакцію Закону України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення»1. Свого часу цей Закон, який став одним з перших законодавчих актів, прийнятих парламентом нової незалежної Української держави, утвореної після розпаду Радянського Союзу, у сукупності з прийнятими в одному пакеті з ним поправками до Кримінального кодексу України створив умови для певного правового прориву в регулюванні проблеми контролю за ВІЛ. Наприклад, саме тоді було прийнято рішення про створення в Україні окремого центрального органу виконавчої влади, відповідального за координацію та управління діяльністю у сфері протидії ВІЛ/СНІДу2, скасовано кримінальну відповідальність за гомосексуальні відносини тощо, зроблено перші спроби врегулювати інші гострі проблеми, пов’язані з правовим регулюванням контролю ВІЛ та забезпеченням захисту прав осіб, які живуть з ВІЛ.

Однак, незважаючи на цілу низку надзвичайно важливих новацій, цей Закон значною мірою будувався на характерних для колишнього Радянського Союзу підходах тоталітарно-примусового характеру, що зумовлювало його певну непослідовність та протиріччя між окремими положеннями. Зокрема, він передбачав запровадження обов’язкового тестування на ВІЛ для представників окремих груп підвищеного ризику, зокрема осіб, які займаються проституцією, та споживачів ін’єкційних наркотиків, а також іноземців. Як зазначалося в цьому Законі, «за епідеміологічними показаннями» до процедури обов’язкового огляду на ВІЛ могли залучатися й інші особи. При цьому особи, які підлягали обов’язковому медичному огляду на ВІЛ, повинні були з’являтися для проведення такого огляду в медичні заклади за їх письмовим викликом, а в разі неявки для проведення огляду підлягали примусовому приводу до закладів охорони здоров’я органами міліції за місцем проживання чи перебування.

В той же час, ця редакція Закону прямо ще не передбачала навіть такого важливого положення як необхідність обов’язкового тестування донорської крові та інших біологічних матеріалів людини, які застосовуються для введення в організм інших людей у терапевтичних цілях3.

Декларації про забезпечення конфіденційності інформації про ВІЛ-статус особи та про заборону дискримінації на основі ВІЛ-статусу, з іншої сторони, межували з нормами, які інколи практично унеможливлювали чи значною мірою ускладнювали дотримання принципів конфіденційності, добровільності, рівності перед законом та недискримінації, сприяли можливості стигматизації людей, які живуть з ВІЛ, їх рідних та близьких.

Деякі позитивні за своєю сутністю положення залишалися незавершеними з процедурної точки зору, носячи чисто декларативний, не підкріплений конкретними механізмами реалізації характер. Наприклад, це стосується положень про передачу інформації про ВІЛ-статус особи органам прокуратури, слідства та суду тощо. Все це створювало підґрунтя для потенційних можливостей порушення прав людини та втручання в особисте життя практично будь-якої особи, ускладнювало практичну реалізацію ряду важливих та позитивних за своєю правовою й управлінською сутністю положень Закону.

Нові знання про епідемію ВІЛ та про світовий досвід контролю за нею стали однією з причин, що спонукали Парламент України до внесення певних змін до цього Закону. На початку березня 1998 р. він був прийнятий у новій редакції, що з деякими поправками, прийнятими у листопаді 2001 р. 4.

Основними новими надбаннями цієї редакції Закону порівняно з прийнятою у 1991 році версією стали положення, що закріплюють чіткий перелік державних гарантій у сфері протидії ВІЛ і надають цим гарантіям та державній політиці у зазначеній сфері багатосекторального комплексного характеру; положення про виняткову добровільність медичного огляду на ВІЛ; про обов’язковість тестування донорської крові; про можливість запровадження ряду важливих компонентів стратегії зменшення шкоди (як то обмін голок та шприців у середовищі споживачів ін’єкційних наркотиків) тощо.

В той же час, і цей Закон продовжував зберігати в собі цілу низку положень, що зумовлювали можливість дискримінації та стигматизації людей, які живуть з ВІЛ.. Наприклад, це стосується норм про заборону в’їзду в Україну без документу, що підтверджує відсутність ВІЛ-інфекції для іноземців, що мають намір перебувати в Україні понад 3 місяці). Незважаючи на вже згадані вище позитиви, ця версія Закону все ще недостатню увагу приділяла проблемам контролю за ВІЛ у середовищі осіб, які вживають ін’єкційні наркотики. Наприклад, у ній відсутні прямі вказівки на можливість використання замісної підтримуючої терапії для споживачів ін’єкційних наркотиків.


У зв’язку з цим робочою групою, створеною під егідою Міністерства охорони здоров’я України за участю експертів та консультантів Проекту USAID| Розвиток ВІЛ-сервісу в Україні, представництв ПРООН та ЮНЕЙДС в Україні, представників ВІЛ-сервісних неурядових організацій України було розроблено проект нової редакції зазначеного Закону.

Робота з опрацювання цього законопроекту велася з врахуванням відповідних актів міжнародного права на базі найбільш сучасних рекомендацій, опублікованих ЮНЕЙДС та іншими міжнародними агенціями, що працюють у сфері протидії ВІЛ/СНІДу. При цьому базовими документами, якими керувалася робоча група, були Міжнародні керівні принципи з ВІЛ/СНІДу та прав людини5 та опублікований у 2007 р. ЮНЕЙДС, Міжпарламентським союзом і Програмою розвитку ООН документ «Здійснення заходів проти ВІЛ – Посібник для парламентарів»6. Як база для опрацювання законопроекту використовувалися також пропозиції членів робочої групи, найбільш активну участь у діяльності якої брали представники неурядових організацій. Остаточна версія законопроекту була підготовлена з врахуванням результатів експертизи положень першої версії законопроекту групою експертів секретаріату ЮНЕЙДС (Женева) та отриманих в результаті цієї експертизи рекомендацій.

В основу опрацювання законопроекту було покладено 5 основних робочих принципи, зміст яких полягає в наступному:

1) загальний закон, що регулює заходи з протидії ВІЛ, має бути максимально всебічним і включати всі необхідні компоненти ефективного законодавства з огляду на ВІЛ, чи мати посилання на відповідні положення, які існують в інших законах і розглядають ці компоненти;

2) зв’язок між положеннями загального закону та іншими відповідними чинними законами має бути чітким, щоб не виникало конфліктів і невпевненості щодо того, який з них має переважну силу;

3) інші чинні закони та нормативні акти слід переглянути та, якщо необхідно, змінити з тим, щоб вони підтримували загальний закон про ВІЛ, і, в більш широкому сенсі, відповідали міжнародним угодам про права людини, ратифіковані державою;

4) судді та інші члени правової спільноти мають бути ознайомленими з новим законодавством та, у разі необхідності, пройти необхідне навчання, тому що часто вони продовжують застосовувати положення старих законів, не знаючи про нові закони чи доповнення до них;

5) уряд має виділити державне фінансування для впровадження закону шляхом розробки необхідних правил та адміністративних положень.

Нижче наведено основні принципові новели, що відрізняють чинний нині закон від попередньої редакції Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення».

Перш за все, необхідно наголосити на тому, що і назва удосконаленого закону, а також цілий ряд його статей наголошують на необхідності не лише соціального, а й правового захисту людей, які живуть з ВІЛ, та їх близьких.

Стаття 1 визначає терміни: ВІЛ; ВІЛ-інфікована особа; ВІЛ-статус особи; групи підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ; люди, які живуть з ВІЛ; особа, яка страждає на хворобу, зумовлену ВІЛ; партнера; пост контактна профілактику та СНІД, згідно Міжнародної класифікації хвороб, рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров я та ЮНЕЙДС.

Важливою є стаття 2 законопроекту, яка при визначенні переліку інструментів реалізації державної політики у сфері протидії поширенню ВІЛ робить чіткий наголос на необхідності введення у відповідні загальнодержавні та інші програми скоординованої міжгалузевої системи заходів, спрямованих на забезпечення надання якісного лікування, догляду й підтримки ЛЖВ. Ця стаття також містить детальні загальні стратегічні вимоги до змісту зазначених програмних заходів. Так, згідно з зазначеною статтею, державна політика у сфері протидії поширенню ВІЛ-інфекції реалізується шляхом організації виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів України, а також шляхом розробки фінансового та матеріального забезпечення реалізації відповідних загальнодержавних та інших програм, що передбачають:


  • скоординовану міжгалузеву систему заходів, спрямованих на забезпечення надання медичної та соціальної допомоги людям, які живуть з ВІЛ, та профілактику ВІЛ-інфекції серед людей, які наражаються на підвищений ризик щодо інфікування ВІЛ;




  • спрямовані на профілактику поширення ВІЛ, просвіту й підтримку уразливих груп населення щодо інфікування ВІЛ, та забезпечення вільного доступу цих груп до необхідних засобів профілактики відповідної якості;




  • необхідність навчання та підвищення інформованості всього населення з питань профілактики поширення ВІЛ та недопущення стигматизації й дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;




  • забезпечення спеціальної підготовки медичних та інших працівників, які за родом своєї професійної діяльності можуть контактувати з ВІЛ, щодо необхідності застосування універсальних заходів профілактики в медичних закладах та в інших місцях, створення відповідних умов для застосування таких заходів, а також з питань впровадження профілактичних програм, консультування та тестування на ВІЛ, діагностики та лікування ВІЛ-інфекції та СНІДу;




  • забезпечення спеціальної підготовки медичних і соціальних працівників, працівників сфери освіти, працівників правоохоронних органів, працівників системи виконання покарань та інших працівників, професійна діяльність яких може сприяти профілактиці поширення ВІЛ, з питань запобігання дискримінації людей, які уражені ВІЛ та живуть з ВІЛ;




  • проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень, розвиток міжнародного співробітництва у цій сфері.

Більш чітке й прозоре визначення отримали державні гарантії у сфері протидії ВІЛ/СНІДу. Так, стаття 4 закону, яка встановлює ці гарантії, проголошує, що:

1. Держава гарантує забезпечення:



  • пріоритетності в профілактиці поширення ВІЛ-інфекції
    інформаційно-роз'яснювальної роботи з населенням щодо принципів
    здорового та морального способу життя, духовних цінностей і
    відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків;



  • пропаганди здорового способу життя;



  • постійного моніторингу епідемічної ситуації та контролю за
    здійсненням заходів із запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію;



  • доступності та належної якості тестування з метою
    виявлення ВІЛ-інфекції, у тому числі анонімного, з наданням
    попередньої та подальшої консультативної допомоги, а також
    забезпечення безпеки тестування для обстежуваної особи та
    персоналу, який його проводить;



  • регулярного інформування населення, у тому числі через
    засоби масової інформації, про причини зараження, шляхи передачі
    ВІЛ-інфекції, важливість здорового та морального способу життя для
    запобігання зараженню ВІЛ-інфекцією, заходи та засоби профілактики
    захворювання на ВІЛ-інфекцію, а також про можливості діагностики
    та лікування;



  • включення питань щодо профілактики ВІЛ-інфекції, здорового
    та морального способу життя, духовних цінностей, відповідальної
    поведінки у сфері сексуальних стосунків, традиційних сімейних
    цінностей, лікування, догляду та підтримки людей, які живуть з
    ВІЛ, та їх близьких, а також щодо неприпустимості дискримінації
    таких людей та необхідності формування толерантного ставлення до
    них до відповідних навчальних програм для середніх,
    професійно-технічних та вищих навчальних закладів;



  • доступу населення до засобів профілактики, що дають змогу
    запобігти зараженню і поширенню ВІЛ-інфекції статевим шляхом;



  • запобігання поширенню ВІЛ-інфекції серед осіб, які
    вживають наркотичні засоби та психотропні речовини ін'єкційним
    способом, за допомогою програм реабілітації таких осіб та програм
    зменшення шкоди, що, серед іншого, передбачають використання
    замісної підтримувальної терапії для осіб, які страждають на
    наркотичну залежність, та створення умов для заміни використаних
    ін'єкційних голок і шприців на стерильні з подальшою їх
    утилізацією;



  • інформаційно-роз'яснювальної та реабілітаційної роботи, у
    тому числі із залученням представників громадських, благодійних та
    релігійних організацій, серед осіб, які вживають наркотичні засоби
    та психотропні речовини ін'єкційним способом, з метою протидії
    поширенню ВІЛ-інфекції;


  • вільного доступу до послуг з профілактики передачі
    ВІЛ-інфекції від ВІЛ-інфікованих вагітних жінок їхнім
    новонародженим дітям;



  • проведення обов'язкового тестування з метою виявлення ВІЛ
    в отримуваних від донорів крові (її компонентах), органах,
    тканинах та інших біологічних матеріалах людини для забезпечення
    запобігання передачі ВІЛ-інфекції під час використання зазначених
    матеріалів у медичній практиці та в наукових дослідженнях;



  • реалізації послідовної політики, спрямованої на
    формування толерантного ставлення до людей, які належать до груп
    підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, та людей, які живуть з
    ВІЛ;



  • провадження інформаційної діяльності, спрямованої на
    формування у населення стереотипу здорового та морального способу
    життя, відповідальної поведінки у сфері сексуальних стосунків, на
    усвідомлення високого ризику зараження ВІЛ через сексуальні
    стосунки і в разі вживання наркотичних засобів та психотропних
    речовин ін'єкційним способом, на формування толерантного ставлення
    та неприпустимість дискримінації людей, які належать до груп
    підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, та людей, які живуть з
    ВІЛ;



  • соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ, членів їхніх
    сімей, медичних, соціальних та інших працівників, зайнятих у сфері
    запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію, а також надання людям,
    які живуть з ВІЛ, необхідної медичної допомоги та соціальних
    послуг;



  • контролю за забезпеченням безпеки
    лікувально-діагностичного процесу для пацієнтів та медичного
    персоналу в закладах охорони здоров'я незалежно від форми
    власності;



  • державного санітарно-епідеміологічного нагляду за
    безпекою лікувально-діагностичного процесу в закладах охорони
    здоров'я усіх форм власності, а також за проведенням заходів щодо
    запобігання захворюванню на ВІЛ-інфекцію під час здійснення
    приватної медичної практики, надання громадянам косметологічних,
    перукарських та інших послуг, пов'язаних з можливістю порушення чи
    порушенням цілісності шкіри та/або слизової оболонки організму;



Важливою передбаченою статтею 4 закону новацією є норма щодо вільного доступу до послуг з проведення постконтактної профілактики осіб, які мали підвищений ризик контакту з ВІЛ , у разі сексуального насильства, під час виконання професійних обов'язків та в інших випадках, з наданням відповідних консультативних послуг у порядку, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я.

Прийнятий закон включає важливі положення щодо фінансового та матеріального забезпечення реалізації загальнодержавних та інших програм, а також залучення організацій усіх форм власності, у тому числі громадських, благодійних, релігійних організацій та профспілок до виконання державного замовлення на конкурсних засадах на надання інформаційної роботи щодо протидії поширенню ВІЛ-інфекції, благодійної допомоги, медичних і соціальних послуг, спрямованих на лікування та профілактику ВІЛ-інфекції, догляду, підтримки і соціального захисту людей, які живуть з ВІЛ.

Закон передбачає внесення кардинальних змін до положень, що стосуються умов і порядку виявлення ВІЛ-інфекції, надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим, реєстрації, обліку ВІЛ-інфікованих та здійснення медичного нагляду за ними.

Найбільших та найзмістовніших змін зазнала статті 6 і 7, що стосуються порядку здійснення тестування з метою виявлення ВІЛ.

Перш за все, слід наголосити, що, на відміну від попереднього закону, ця стаття нині чинного Закону передбачає надання права на тестування з метою виявлення ВІЛ, одержання офіційного висновку про результати тестування та на відповідне до- і післятестове консультування громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають в Україні, особам, які звернулися за отриманням статусу біженця, та яким надано статус біженця в Україні, шукачам притулку, іншим іноземцям та особам без громадянства,, які на законних підставах . тимчасово перебувають на території України і встановлює чіткі і прозорі процедури доступу до тестування різних категорій людей-повнолітніх дієздатних осіб, малолітніх дітей віком до 14 років, підлітків від 14 до 18 років (які, що є надзвичайно важливим, згідно з цим законом, повинні отримати право на незалежний доступ до тестування, а також і до послуг з лікування, догляду й підтримки у зв’язку з ВІЛ) та недієздатних осіб.

Крім того, ця стаття чітко наголошує на таких принципах проведення тестування на ВІЛ як добровільність, безоплатність та конфіденційність

Важливою новацією Закону, є також положення статті 6, яке передбачає можливість надання права здійснювати тестування на ВІЛ, відповідного до та після тестового консультування й видачі висновків про результати тестування медичним закладам незалежно від форм власності та підпорядкування, службам соціальної підтримки та іншими організаціями, що працюють у сфері протидії поширенню хвороб, зумовлених ВІЛ і мають відповідну ліцензію на здійснення такого виду діяльності та акредитовану установленому законодавством порядку медичну лабораторію. Це допоможе забезпечити дотримання відповідних затверджених вимог та критеріїв щодо підготовки персоналу, алгоритмів та протоколів здійснення зазначених процедур, забезпечення їх належної якості та відповідної звітності про випадки ВІЛ-інфекції.

Важливими новаціями закону є також норми його статті 8, які чітко визначають до та після тестове консультування невід’ємним обов’язковим компонентом процедури тестування з метою виявлення ВІЛ, та встановлюють загальні вимоги до добровільності і наявності усвідомленої інформованої згоди особи віком 14 і старше, отриманої після надання їй попередньої консультації, щодо особливостей тестування, його результатів і можливих наслідків; до інформування осіб про результати тестування (в тому числі передбачають окрему процедури інформування про результати огляду недієздатних осіб та малолітніх дітей віком до 14 років, яка має на меті сприяння належному забезпеченню їх законних інтересів і прав).

Важливою зміною, передбаченою в законопроекті, є скасування наявного в попередньому законі дискримінаційного та стигматизуючого положення про специфічні, відмінні від обов’язків інших осіб, обов’язки людей, які живуть з ВІЛ про те, що:


  • дипломатичні представництва та консульські установи України можуть видавати візи на в'їзд в Україну іноземцям та особам без громадянства, які прибувають в Україну на строк понад три місяці, за умови пред'явлення ними документа про відсутність у них ВІЛ-інфекції;



  • Важливими передбаченими законом нововведенням (стаття 10) є положення про те, що люди, які живуть з ВІЛ, мають право на:




  • участь у програмах допоміжних репродуктивних технологій за умови запобігання передачі ВІЛ від батьків майбутній дитині.


Важливою новацією є додаткові заходи, які направлені на максимальне зменшення ризику передачі ВІЛ партнеру(партнерам), якщо після тестове консультування не привело до змін у поведінці людини, яка живе з ВІЛ. У цьому випадку лікар який надає медичні послуги особі, яка живе з ВІЛ повинен повторно роз’яснити їй заходи, яких вона мусить вживати для запобігання подальшому поширенню ВІЛ, а також запропонувати за її згодою повідомити її партнера (партнерів) про те, що він(вона, вони) піддавався ризику інфікування ВІЛ, та надати рекомендації щодо необхідності тестування на ВІЛ і застосування профілактичних заходів для недопущення інфікування,


Докорінних змін зазнав розділ закону, присвячений правам та соціальному захисту людей, які живуть з ВІЛ, та членів їхніх сімей.

По-перше, розділ ІІІ (стаття 13) закону передбачає, що люди, які живуть з ВІЛ мають право на безперешкодне ознайомлення з інформацією про стан свого здоров я, що зберігається в закладах охорони здоров’я.

По-друге, у законі вперше детально прописані положення, що стосуються регулювання захисту конфіденційності інформації про ВІЛ-статус особи, та випадків, коли є можливим передача медичним працівником відомостей про результати тестування з метою виявлення ВІЛ іншим медичним працівникам та закладам охорони здоров я винятково у зв’язку з лікуванням цієї особи та за наявності усвідомленої інформованої згоди людини, яка живе з ВІЛ, на передачу таких відомостей, наданої в письмовому вигляді. Також прописані положення розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус партнеру (партнерам). А саме, якщо людина звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням і якщо людина з ВІЛ позитивним статусом померла, втратила свідомість та не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду. іншим третім особам лише за рішенням суду в установлених законом випадках особам. Ці положення включені до статті 13 закону, і передбачають усі необхідні чіткі процесуальні рамки як щодо захисту інформації про ВІЛ-статус, так і щодо її можливого розкриття іншим особам у різних випадках (зокрема, передача інформації статевим та ін’єкційним партнерам ВІЛ-позитивної особи, органам прокуратури, слідства та суду, законним представникам ВІЛ-інфікованих малолітніх та визнаних недієздатними осіб).

В той саме час, в законі (стаття 11) прописані також додаткові заходи, яких може вживати лікар, для запобігання поширенню ВІЛ, у разі якщо після тестове консультування не призвело до змін у поведінці ВІЛ-інфікованої особи. Лікар який надає медичні послуги ВІЛ-інфікованій особі повинен повторно роз’яснити заходи, яких особа мусить вживати для запобігання подальшому поширенню ВІЛ а також запропонувати ВІЛ-інфікованій особі за її згодою повідомити її партнера (партнерів) про ризик ВІЛ-інфікування і необхідності пройти тестування на ВІЛ і застосування профілактичних заходів.

По-третє, у законі наведено чітку й вичерпну дефініцію поняття дискримінації осіб за ознакою фактичної чи гаданого позитивного ВІЛ-статусу та передбачено заборону цієї дискримінації. Так, згідно з статтею 14 закону, дискримінацією вважається дія або бездіяльність, що у прямий чи непрямий спосіб створює обмеження, позбавляє належних прав особу або принижує людську гідність на підставі однієї чи кількох ознак, пов’язаних з фактичною чи можливою наявністю в неї ВІЛ..

Усі положення зазначеної статті викладені з повним дотриманням рекомендацій з цього питання, наведених у Міжнародних керівних принципах з ВІЛ/СНІДу та прав людини і передбачають можливість прийняття рішень про розкриття інформації про ВІЛ-статус лише у зазначених вище випадках і лише на основі рішення суду.

Більш чітко й детально у порівнянні з попереднім законом, викладене право людей, які живуть з ВІЛ, на забезпечення відповідними товарами та послугами, необхідними для лікування та профілактики ВІЛ. Так, відповідно до статті 14 закону, крім загальних прав і свобод, люди, які живуть з ВІЛ, мають право на безоплатне забезпечення ліками, необхідними для лікування ВІЛ-інфекції (в тому числі препаратами для проведення антиретровірусної терапії, для лікування опортуністичних інфекцій. Закон зберігає (стаття 15) положення про те, що люди, які живуть з ВІЛ, мають право на відшкодування збитків, пов’язаних з обмеженням їх прав, яке мало місце внаслідок розголошення інформації про їх ВІЛ-позитивний статус та на безоплатний проїзд до місця лікування та у зворотному напрямку в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Закон також передбачає збереження усіх положень про захист трудових прав осіб, які живуть з ВІЛ (стаття 16), про право осіб, зараження яких відбулося внаслідок переливання крові(її компонентів), біологічних рідин, пересадки клітин, тканин і органів людини, виконання медичних маніпуляцій або виконання службових обов’язків, на відшкодування завданої їх здоров ю шкоди в судовому порядку (стаття 17).

Крім того, закон (стаття 19) передбачає збереження інших важливих з точки зору соціального захисту осіб, які живуть з ВІЛ, та членів їх сімей положень.. Зокрема, мова йде про право батьків дітей, інфікованих ВІЛ, на спільне перебування в стаціонарах з дітьми віком до 14 років із звільненням на цей час від роботи з виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності у зв’язку з доглядом за хворою дитиною та щомісячна державна допомога ВІЛ-інфікованим дітям і дітям, які страждають на хворобу, зумовлену ВІЛ (стаття 19). Також передбачається одержання додаткової щорічної відпустки тривалістю 10 днів у літній чи інший зручний для них час до осягнення дітьми 18-річного віку.

Значні з точки зору впорядкування й деталізації у законі торкнулись положень, які стосуються забезпечення соціального захисту медичних та інших працівників, виконання професійних обов’язків яких пов’язане з ризиком інфікування ВІЛ (розділ IV законопроекту). Основні новації тут стосуються з акцентуванням уваги на обов’язку роботодавців створювати відповідні умови для використання зазначеною категорією працівників універсальних засобів індивідуального захисту (включаючи організацію відповідного інструктажу та навчання та забезпечення відповідними засобами), та на обов’язку працівників використовувати ці засоби (стаття 20). Також стаття 20 законопроекту передбачає обов’язок Міністерства охорони здоров’я щодо затвердження типової інструкції про порядок використання такими працівниками універсальних засобів індивідуального захисту, та обов’язок роботодавців забезпечити умови для проведення екстреної постконтактної профілактики ВІЛ-інфекції працівникам, які під час виконання зазначених робіт отримали пошкодження шкірних покровів чи слизових оболонок внаслідок фізичного контакту із забрудненими кров’ю чи іншими біологічними матеріалами людини інструментами, обладнанням чи іншими предметами або зазнали безпосереднього відкритого фізичного контакту з кров’ю чи іншими біологічними матеріалами людини, та умови для проходження за бажанням таких працівників медичного огляду з метою виявлення зараження ВІЛ.

Разом з тим, залишились норми необґрунтовані з точки зору інтересів забезпечення охорони громадського здоров’я, дискримінаційного змісту. Це норми про те, що громадяни інших держав та особи без громадянства, інфіковані ВІЛ, підлягають адміністративному виселенню за межі України в установленому законом порядку і про кримінальну відповідальність за передачу ВІЛ. Також в удосконаленому Законі не приділено увагу проблемам контролю за ВІЛ у в’язницях.

Зважаючи на ті прогресивні зміни, які сталися у існуючому законодавстві, рекомендовано переглянути інші підзаконні нормативні документи, які потрібно привести у відповідність з Законом України «Про запобігання поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту (ВІЛ) та соціальний і правовий захист людей, які живуть з ВІЛ»



1 Закон України «Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення» № 1972-ХІІ від 12 грудня 1991 р. (Відомості Верховної Ради України, 1992, № 11, ст.152).

2 Мова йде про Національний комітет України з питань боротьби із захворюванням на СНІД При Президентові України, створення якого досі наводиться агенціями ООН як приклад однієї з кращих практик розв’язання проблеми організації міжвідомчої координації заходів з протидії ВІЛ/СНІДу (див., наприклад, International Guidelines on HIV/AIDS and Human Rights;available on line: http://data.unaids.org/Publications/IRC-pub07/jc1252-internguidelines_en.pdf)

3 Безперечно, донори крові, інших органів і тканин людини проходили відповідне тестування, але ця категорія осіб залучалася до тестування на підставі вже згаданої норми про обов’язкове тестування на основі «епідеміологічних показань» шляхом прийняття відповідних підзаконних нормативних актів Міністерства охорони здоров’я. Проте, прямої вказівки на те, що один з таких найважливіших шляхів передачі ВІЛ як передача через інфіковану донорську кров має контролюватися шляхом обов’язкового тестування крові в законі передбачено не було.

4 Закон України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення» (Відомості Верховної Ради України, 1998, № 35, ст.235; 2002, № 6, ст.41; із змінами, внесеними згідно з Законом № 1257-VI від 14 квітня 2009 р.). Доступний on-line: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1972-12

5 International Guidelines on HIV/AIDS and Human Rights (available on line: http://data.unaids.org/Publications/IRC-pub07/jc1252-internguidelines_en.pdf).

6 Taking Action against HIV – Handbook for Parliamentarians (available on line: http://data.unaids.org/pub/Manual/2007/20071128_ipu_handbook_en.pdf)





Похожие:

Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconЗакон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели

Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconЗакон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (віл), та правовий І соціальний захист людей, які живуть з віл»
...
Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconПам’ятка міфи та реальність про віл-інфекцію/снід
На планеті 40 мільйонів людей на сьогоднішній день інфіковані віл. Хвороба снід викликається віл – вірусом імунодефіциту людини....
Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconАналітична записка проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (снід) та соціальний захист населення»: основні новели
Проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (снід)...
Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconЗакон України Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (снід) та соціальний захист населення»
Внести зміни до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (снід) та соціальний захист населення»...
Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconЗакон України Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (снід) та соціальний захист населення»
Ни до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (снід) та соціальний захист населення» (Відомості...
Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconЗакон україни про внесення змін до статті 10-1 Закону України "Про соціальний І правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Верховна Рада України постановляє
Внести до статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” Відомості Верховної...
Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconДо участі у круглому столі для обговорення Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (снід) та соціальний захист населення» Метою круглого столу
Углого столу є обговорення проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про запобігання захворюванню на синдром набутого...
Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconПрес-реліз 1 грудня 2005року День солідарності з віл-позитивними людьми
Віл-позитивними людьми. В цей день Всеукраїнська мережа людей, які живуть з віл/снід, спільно з Національною координаційною радою...
Закон України Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини, та соціальний І правовий захист людей, які живуть з віл: основні новели iconЗакон україни про внесення змін до Закону України «Про соціальний І правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо запобігання дискримінації військовослужбовців строкової служби при призначенні І виплаті одноразової грошової
Пункт 6 статті 16 Закону України «Про соціальний І правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (Відомості Верховної Ради...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов