Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” icon

Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори”



НазваниеМатеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори”
Дата конвертации10.06.2013
Размер270.67 Kb.
ТипДокументы
скачать >>>





АНАЛІЗ ОКРЕМИХ НЕДОЛІКІВ ЗАКОНУ „ПРО ВИБОРИ ДЕПУТАТІВ ВЕРХОВНОЇ РАДИ АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ, МІСЦЕВИХ РАД ТА СІЛЬСЬКИХ, СЕЛИЩНИХ, МІСЬКИХ ГОЛІВ”


Матеріли до круглого столу

Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори”


м. Херсон

15 липня 2005 р.


Зміст


1. Проблемні аспекти правового регулювання процедури формування та організації роботи виборчих комісій на місцевих виборах

3

1.1. Формування виборчих комісій

1.2. Форми роботи, підстави дострокового припинення повноважень виборчих комісій та членів комісій

1.3. Повноваження виборчих комісій




^ 2. Проблемні аспекти правового регулювання організації та проведення виборчої кампанії на місцевих виборах

8

2.1. Висування та реєстрація кандидатів

2.2. Передвиборна агітація




^ 3. Проблеми оскарження порушень виборчого законодавства про місцеві вибори та юридична відповідальність суб’єктів виборчого процесу

11

3.1. Оскарження рішень, дій та бездіяльності, що стосуються виборів

3.2. Юридична відповідальність за порушення виборчого законодавства










ВИСНОВКИ

13



Це видання стало можливим завдяки підтримки Development Associates, Inc., що виконує Проект “Сприяння організації виборів в Україні” відповідно до Договору про співпрацю № 121 A-00-04-00701-00 з Агентством з міжнародного розвитку Сполучених Штатів Америки (USAID). Думки, висловлені тут, належать авторам і необов’язково відображають точку зору Development Associates чи USAID.




DEVELOPMENT

ASSOCIATES,

INC.



^

Відгуки на видання можна надсилати за адресою:

Проект “ Сприяння організації виборів в Україні”

01004, м. Київ, вул. Антоновича, 23, офіс 2.

Тел. (044) 246-65-98; 248-7385; 248-7494

Тел/факс 246-58-18

E-mail: devassoc1@devassoc1. kiev. ua


^ Web-сторінка: http://www.vybory.com


Аналіз окремих недоліків Закону „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”


Прийнятий 6 квітня 2004 року Закон „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” містить низку суттєвих недоліків, які можуть істотно ускладнити підготовку та проведення виборів депутатів Верховної Ради АРК та місцевих рад у 2006 році. Достатньо відзначити лише той факт, що в підписаному Президентом варіанті Закону не враховано зміну нумерації окремих частин статей Закону в ході його опрацювання у Верховній Раді, результатом чого стала наявність великої кількості неналежних посилань. Наприклад, ч. 9 ст. 22 Закону відсилає до ч. 6 ст. 22, тоді як посилання мало бути зроблене на ч. 5 ст. 22. І це – лише незначні, „технічні” вади Закону. Існують і більш вагомі недоліки, наприклад –положення, якими передбачено запровадження пропорційної системи виборів до всіх місцевих рад, крім сільських та селищних з голосуванням за т.зв. „закриті” списки в округах, межі яких збігаються з межами відповідних адміністративних одиниць. Конституційність відповідних положень видається сумнівною. Закон містить низку прогалин та суперечностей у правовому регулюванні організації та проведення виборів до Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Дискусійними є положення Закону, якими за порушення окремих його вимог встановлено відповідальність у вигляді скасування рішення про реєстрацію кандидата (кандидатів), передбачено подання підписних листів з підписами виборців на підтримку кандидатів, обмежено розмір виборчих фондів місцевих організацій партій (блоків). Істотного удосконалення вимагає правове регулювання процедури формування виборчих комісій, організації їхньої діяльності, повноважень; порядок здійснення передвиборної агітації; оскарження рішень, дій та бездіяльності, пов’язаних з виборами; складання та уточнення списків виборців тощо. За окремі порушення вимог Закону не передбачено будь-якої відповідальності. Все це зумовлює потребу в суттєвому удосконаленні Закону ще до набрання ним чинності 1 жовтня 2005 року.

У цьому матеріалі автори не ставили собі за мету проаналізувати всі недоліки правового регулювання підготовки та проведення місцевих виборів за Законом від 6.04.2004. Натомість основну увагу приділено лише декільком з них – недолікам правового регулювання процедури формування та організації роботи виборчих комісій, організації та проведення передвиборної кампанії, оскарження рішень, дій та бездіяльності, пов’язаних з виборами, відповідальності за порушення законодавства про місцеві вибори.



^ 1. Проблемні аспекти правового регулювання процедури формування та організації роботи виборчих комісій на місцевих виборах


1.1. Формування виборчих комісій


Процедура формування територіальних виборчих комісій регламентується статтею 21 Закону „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (далі – Закон). Закон встановлює особливий порядок формування територіальних виборчих комісій, який суттєво відрізняється від порядку формування ТВК за Законами „Про вибори народних депутатів України„ та „Про вибори Президента України” – на місцевих виборах ТВК формуються не Центральною виборчою комісію, комісіями вищого рівня, а відповідними місцевими радами. При цьому Закон не передбачає шляхів вирішення ситуації, коли місцеві ради не приймають рішення про утворення ТВК у встановлений строк або приймають рішення з порушенням встановленого порядку формування ТВК (наприклад, без врахування окремих кандидатур від місцевих організацій партій, блоків). У цьому контексті варто відзначити, що навіть за умови судового оскарження бездіяльності відповідної місцевої ради або прийнятого нею рішення, судове рішення, прийняте у відповідній справі, може бути не виконане – місцева рада є колегіальним органом, який приймає рішення шляхом голосування.

Потребують уточнення положення частини 1 ст. 21 Закону, за якою у разі, коли кількість суб’єктів подання кандидатур до складу ТВК перевищує 25 (граничну кількість членів ТВК), „їх участь у виборчій комісії здійснюється за допомогою жеребкування”. При цьому законодавець не визначає поняття „участі у виборчій комісії”. Така участь може передбачати як участь в засіданнях комісії, так і членство в її складі. У зв’язку з цим, на наш погляд, формулювання зазначеного положення має бути змінено – у разі, коли кількість суб’єктів подання кандидатур до складу ТВК перевищує 25, формування складу виборчої комісії має здійснюватись шляхом жеребкування. Але і тут Закон не дає відповіді на питання про те, хто має здійснювати таке жеребкування, визначати процедуру його проведення. Оскільки формування складу ТВК віднесено до повноважень відповідної ради, то очевидно процедура проведення жеребкування має визначатись самою радою. Такий підхід, на наш погляд не є достатньо аргументованим.

Частиною 12 статті 21 Закону передбачено, що кожна місцева організація партії (блок) має право на пропорційну частку керівних посад в ТВК. З метою забезпечення реалізації відповідного положення Закону, ч. 12 ст. 21 передбачено формулу, за якою має визначатись частка керівних посад в ТВК для кожної місцевої організації партії (блоку). Разом з тим, Закон не дає відповіді на питання про те, хто і в якому порядку має визначати конкретні ТВК, в яких суб’єкт подання буде представлений відповідно головою, заступником голови, секретарем комісії. Судячи з усього, це питання також має вирішуватись шляхом проведення жеребкування, процедуру та суб’єкта проведення якого Закон, знову ж таки, не визначає.

Згідно з частиною 8 ст. 21 Закону подання щодо кандидатур на посади членів ТВК місцевими організаціями партій (блоків) мають вноситись до відповідних рад. Разом з тим частиною 7 ст. 21 Закону передбачається, що якщо в установлений строк подання щодо складу ТВК не вносяться або кількість запропонованих кандидатур становить менше 8, ТВК утворюється місцевою радою за поданням сільського, селищного, міського голови або голови обласної, районної, районної у місті ради. З метою узгодження цих норм Закону варто було б передбачити, що подання щодо складу ТВК місцеві організації партій (блоків) мають вносити не до відповідних місцевих рад, а сільському, селищному, міському голові, голові районної в місті, районної, обласної ради.

На наш погляд, існує потреба в конкретизації положень, якими визначено ТВК, які мають формуватись за поданнями відповідно обласних, районних, міських, районних в містах ТВК (ч.ч. 2 – 6 ст. 21 Закону). З аналізу норм Закону випливає, що, наприклад, міські організації партій не можуть пропонувати кандидатури для включення до складу районної в місті ТВК, тоді як районні та районні в містах організації партій (блоки) наділено таким правом. Необґрунтованими видаються також положення Закону, які надають районним організаціям партій право висувати кандидатури для включення до складу ТВК міст обласного значення, позбавляючи при цьому такого права обласні партійні організації.

На наш погляд, розробники Закону не врахували той факт, що більшість партій, у тому числі й тих, які на останніх виборах до парламенту самостійно або у складі виборчих блоків подолали виборчий бар’єр, не мають розгалуженої мережі організацій в регіонах, а відтак – відповідно до вимог Закону не зможуть взяти участь у місцевих виборах та у формуванні ТВК. На наше переконання, слід розширити перелік ТВК, участь у формуванні яких можуть взяти обласні організації партій. Вважаємо, що обласним організаціям партій варто надати право пропонувати кандидатури до включення до складу ТВК як до обласних виборчих комісій, так і виборчих комісій міст обласного (або навіть і районного) значення.

Недостатньо обґрунтованою є гранична кількість осіб, які можуть входити до складу ТВК (25 осіб) та гранична кількість осіб, які можуть включатись до складу ТВК від кожного суб’єкта подання (згідно з ч. 1 ст. 21 Закону – не більше 1 однієї особи від кожного суб’єкта подання). З урахуванням того, що виборчі комісії в Україні позбавлені належного технічного забезпечення; ТВК менш функціонально навантажені порівняно з ДВК, граничне обмеження кількості членів ТВК має бути, на наш погляд, зменшене з 25 до 14 – 18 осіб. При цьому кількість осіб, які можуть бути запропоновані для включення до ТВК від кожної місцевої організації партії (блоку) варто збільшити з 1 до 2 осіб. У зв’язку з цим виникне необхідність звуження кола партій, осередки яких братимуть участь у формуванні ТВК. Цього можна досягти, передбачивши, наприклад, що участь у формуванні ТВК беруть місцеві організації тих партій, які самостійно або у складі виборчих блоків подолали виборчий бар’єр на останніх виборах народних депутатів України, і представлені в парламенті певною кількістю депутатів (наприклад, 5 депутатами).

Дискусійними є положення ч. 9 ст. 21 Закону, за якими до складу ТВК можуть входити громадяни України, які „мають право голосу на місцевих виборах”. З такого формулювання можна зробити висновок про те, що участь у формуванні, наприклад, сільської ТВК мають право лише ті громадяни, які мають право голосу на виборах до відповідної сільської ради. На наше переконання, подібне обмеження доцільно конкретизувати.

В процесі удосконалення нормативно-правового регулювання процедури формування ТВК варто виходити з наступного.

По-перше, слід уніфікувати порядок формування виборчих комісій, передбачений чинними виборчими Законами. У зв’язку з цим видається за доцільне передбачити, що ТВК на місцевих виборах мають формуватись Центральною виборчою комісією (обласні, Київська та Севастопольська міські виборчі комісії) та комісіями вищого рівня (міські міст обласного значення, районні, районні в місті – обласними виборчими комісіями, сільські, селищні, міські міст районного значення – районними виборчими комісіями).

По-друге, враховуючи сучасний рівень розвитку партійно системи в Україні необхідно розширити права обласних осередків щодо внесення кандидатур для включення до ТВК. За обласними осередками партій (блоками) варто закріпити право вносити кандидатури для включення до складу не лише обласних ТВК, а й ТВК міст обласного та районного значення.

По-третє, слід зменшити передбачену законом кількість членів ТВК (з 25 до 14-18 осіб) та, навпаки, збільшити кількість осіб, які можуть пропонуватись для включення до складу ТВК місцевою організацією партії (блоку) – до 2 осіб.

По-четверте, повноваження з формування ТВК у разі ненадходження подань від місцевих організацій партій (блоків) або у разі, якщо до складу ТВК запропоновано менше 8 кандидатур; як і повноваження щодо проведення жеребкування при розподілі керівних посад у ТВК відповідно до квот місцевих організацій партій (блоків), при розподілі посад в ТВК у разі, якщо кількість запропонованих кандидатур перевищує встановлену межу, мають бути закріплені за Центральною виборчою комісією та виборчими комісіями вищого рівня.

Ряд недоліків містить стаття 22 Закону, якою визначено порядок формування дільничних виборчих комісій. Зокрема, Закон не встановлює граничної кількості членів ДВК (що, як свідчить досвід попередніх виборчих кампаній, може суттєво ускладнити їхню роботу), максимальну кількість кандидатур, які можуть пропонуватись для включення до складу ДВК місцевими організаціями партій (блоками), кандидатами на посаду сільського, селищного, міського голови ( в результаті окремі організації партій можуть бути представлені в комісії, наприклад, 3 членами, а інші – лише одним членом комісії); не закріплює права на внесення подання щодо кандидатур для включення до ДВК за обласними організаціями партій.

Тому на законодавчому рівні видається за доцільне встановити граничну кількість осіб, які можуть пропонуватись для включення до складу ДВК відповідною організацією партії (блоком); обмежити кількісний склад ДВК; надати обласним організаціям партій право вносити кандидатури для включення до складу ДВК.


1.2. Форми роботи, підстави дострокового припинення повноважень виборчих комісій та членів комісій


Серйозною вадою Закону є відсутність чіткого розмежування між формами роботи виборчих комісій. Як відомо, Закони „Про вибори Президента України” та „Про вибори народних депутатів України” встановлюють відмінності між такими формами роботи комісій як „засідання” та „організація голосування”. Однією з таких відмінностей є те, що „організація голосування” не потребує наявності кворуму, не передбачає прийняття ДВК будь-яких рішень під час проведення голосування. Натомість Закон „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” не встановлює критеріїв розмежування „організації голосування” та „засідання”. Аналіз положень Закону дозволяє стверджувати, що під час голосування ДВК може приймати рішення, зокрема, про позбавлення офіційного спостерігача права бути присутнім в приміщенні для голосування (ч. 9 ст. 61 Закону), про внесення змін до списків виборців (ст. 32 Закону). Потребує змін та уточнень ч. 9 ст. 26 Закону, якою визначено перелік осіб, які можуть бути присутні на засіданні виборчої комісії без дозволу та запрошення виборчої комісії. На нашу думку, слід розширити коло осіб, які можуть представляти одну місцеву організацію партії (блок) з одного до двох представників; обмежити кількість представників від кандидата на посаду сільського, селищного та міського голови двома особами (Закон взагалі не містить жодних обмежень їхньої кількості), надати право присутності на засіданнях без запрошення чи дозволу уповноваженим особам місцевих організацій партій – суб’єктів виборчого процесу.

^ Закон не передбачає механізму скликання засідання комісії в умовах відсутності голови, заступника голови та секретаря комісії. На наш погляд, право скликання засідання має бути надане також певній кількості членів комісії (наприклад, третині членів від її складу).

Стаття 28 Закону нечітко визначає порядок припинення повноважень виборчих комісій. Зокрема, відповідно до частини 3 ст. 28 повноваження виборчої комісії можуть бути достроково припинені органом, який її утворив, або за рішенням суду в установленому порядку. Але Закон не дає відповіді на те, що є підставою для дострокового припинення повноважень виборчої комісії – рішення суду чи прийняте на його підставі рішення органу, який утворив виборчу комісію (за законом – відповідної ради). Необхідно також наголосити і на тому, що за певних умов втілення положень ч. 3 ст. 28 в життя може бути проблематичним з огляду на те, що ради в силу тих чи інших причин не будуть приймати рішення про дострокове припинення повноважень комісій, які порушують закони України. З огляду на це, на наш погляд, право дострокового припинення повноважень слід покласти виключно на суди.

Аналіз положень законів про загальнодержавні вибори та Закону в частині правового регулювання підстав дострокового припинення повноважень членів виборчих комісій дозволяє говорити про те, що підстави дострокового припинення повноважень членів виборчих комісій з місцевих виборів потребують конкретизації.

Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 28 Закону повноваження члена виборчої комісії можуть бути припинені у разі порушення ним законодавства про місцеві вибори, що встановлено рішенням суду, незалежно від ступеня тяжкості такого порушення. У цьому контексті варто відзначити, що Закон „Про вибори Президента України” та „Про вибори народних депутатів України” в якості підстави дострокового припинення повноважень члена виборчої комісії передбачає вчинення ним грубого порушення законодавства або систематичних порушень законодавства. Аналогічний підхід слід закріпити і в Законі. Також існує необхідність в удосконалення положень

Існує потреба в уточненні ч. 5 ст. 28 Закону, яка покладає на орган, що утворив комісію, повноваження якої (або повноваження окремих членів якої) було достроково припинено, обов’язок сформувати новий склад комісії (або включити до її складу нових членів замість тих, повноваження яких було достроково припинено, якщо кількість членів комісії стала нижчою встановленої межі). На наше переконання, у Законі має бути передбачено, що а) рішення про дострокове припинення повноважень члена комісії приймається за умови одночасного включення до складу комісії представника від того суб’єкта, який висунув кандидатуру члена комісії, повноваження якого було достроково припинено; б) рішення про дострокове припинення повноважень виборчої комісії або члена виборчої комісії може бути прийняте не пізніше, ніж за два дні до дня виборів.


1.3. Повноваження виборчих комісій


Численні прогалини та неузгодженості містять норми Закону, якими визначено повноваження виборчих комісій. Так, згідно з п.6 ч. 2 ст. 24 Закону обласні та районні виборчі комісії лише розглядають питання про скасування реєстрації кандидатів, тоді як міські, сільські, селищні виборчі комісії не лише розглядають відповідні питання, але і приймають відповідні рішення. За обласними та районними виборчими комісіями закріплено право визначати порядок використання коштів на проведення виборів до обласної (районної) ради (п. 9 ч. 2 ст. 24 Закону), однак зі змісту ст. 24 Закону незрозуміло, чи мають вони право розподіляти відповідні кошти в межах кошторису між виборчими комісіями нижчого рівня. Згідно з п. 16 ч. 2 ст. 24 Закону обласні та районні виборчі комісії мають право приймати рішення про визнання виборів до відповідної ради або голосування на виборчій дільниці недійсним лише у випадку, передбаченому лише ст. 75 Закону, тоді як міські ТВК можуть приймати відповідні рішення у випадках, передбачених ст. 72 Закону. Закон не закріплює за сільськими та селищними виборчими комісіями права здійснювати контроль за дотриманням виборчого законодавства, права розглядати заяви і скарги стосовно підготовки та проведення відповідних місцевих виборів, права визнавати вибори недійсними у випадках, передбачених ст. ст. 72 та 75 Закону. П.12 ч. 3 ст. 24 на сільські та селищні ТВК покладено обов’язок сприяти організації зустрічей кандидатів з виборцями, тоді як інші ТВК (обласні, районні та міські) зобов’язані безпосередньо організовувати такі зустрічі. Закон дещо розширив, порівняно з іншими ТВК, повноваження сільських та селищних виборчих комісій, наділивши їх правом правову, організаційно-методичну та технічну допомогу ДВК щодо місцевих виборів в цілому (п.5 ч.4 ст. 24 Закону), тоді як на інші ТВК відповідні повноваження покладено лише в частині, що стосується виборів до відповідної ради. На практиці може утруднитись і реалізація такого обов’язку обласних та районних виборчих комісій, як інформування ЦВК та Верховної Ради про результати виборів сільського, селищного голови (п.22 ч. 2 ст. 24 Закону) – Закон не покладає на сільські та селищні виборчі комісії ставити до відома районні та обласні комісії про результати виборів сільських та селищних голів. На наш погляд, з метою виправлення цих недоліків в окремій частині ст. 24 Закону слід визначити повноваження всіх ТВК, а в інших частинах статті – визначити особливості реалізації певних повноважень, зумовлені видом виборів, обласними, районними, міськими, сільськими та селищними виборчими комісіями, ВК АРК.



^ 2. Проблемні аспекти правового регулювання організації та проведення виборчої кампанії на місцевих виборах


2.1. Висування та реєстрація кандидатів


Порядок висування місцевою організацією партії (блоком) кандидатів у депутати ВР АРК, місцевих рад, міських, селищних та сільських голів визначено статтею 34 Закону. На наш погляд, у цій статті не повною мірою враховано сучасні реалії розвитку партійної системи. Зокрема, за ч. 6 ст. 34 обласну організацію партії наділено правом висувати кандидатів у депутати лише на виборах до обласної ради. Право висування кандидатів на посаду міського голови міста обласного значення, кандидатів у депутати міської ради міста обласного значення наділено лише відповідні міські організації партій. Аналогічно питання висування кандидатів врегульовано і щодо висування кандидатів у депутати районної ради – право висувати кандидатів надано лише районним організаціям партій. З урахуванням того, що більшість партій не мають розвиненої мережі міських та районних організацій, право висувати кандидатів у депутати міської ради міст обласного значення та районної ради було б доцільно надати обласним партійним організаціям.

Згідно з частиною 5 статті 34 районна в місті організація партії (блок) не може висунути кандидатів у депутати до районної у місті ради, якщо міська організація партії (блок, за участі міської організації цієї партії) не надала згоду про це або ухвалила рішення про висунення списку кандидатів до районної у місті раді. У цьому контексті варто відзначити, що закон надає право висування кандидатів у депутати міської міста районного значення ради районним організаціям партій та міським міст районного значення партійним організаціям, не забороняючи одночасне висування кандидатів районними та міськими міст районного значення організаціями партій. Ця проблема має бути вирішена в порядку, аналогічному тому, який закріплено в ч. 5 ст. 34 Закону.

З нашої точки зору, необґрунтованим видається сам підхід до врегулювання питання висування кандидатів місцевими організаціями партій (блоками) – на наш погляд, переважне право висування кандидатів має належати організації нижчого рівня, а не вищого, як передбачено Законом (пріоритетне право висувати кандидатів у депутати, наприклад, міської міста районного значення ради має належати міській міста районного значення організації партії, а не районній організації партії). Такий підхід сприяв би зміцненню організаційної, кадрової та фінансової спроможності партійних організацій на нижчих рівнях.

^ Досить суперечливим є правове регулювання процедури утворення виборчого блоку місцевих організацій партій (ст. 35 Закону). Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 35 рішення місцевих організацій партій стосовно утворення виборчих блоків повинні попередньо узгоджуватися з рішеннями відповідних керівних органів партійних організацій вищого рівня (партій). При цьому процедури такого узгодження, наслідків її недотримання Закон не визначає. Незрозумілим є формулювання другого речення частини 2 статті 35 Закону, за якою виборчий блок місцевих організацій партій, утворений на рівні відповідно області, району чи міста обласного значення, поширюється на всі місцеві вибори в межах цієї адміністративно-територіальної одиниці, у тому числі у районах чи територіальних громадах, де відсутні місцеві організації однієї чи кількох партій, що входять до складу блоку. Згідно з ч. 7 ст. 35 Закону про утворення виборчого блоку для участі у місцевих виборах ЦВК та відповідні ТВК мають бути повідомлені за 95 днів до дня виборів. На наш погляд, редакція ч. 7 ст. 35 є невдалою – ЦВК та ТВК мають бути повідомлені про утворення блоку за певний строк до проведення міжпартійних зборів щодо висування кандидатів у депутати блоком.

^ Встановлені Законом строки висування та реєстрації кандидатів не узгоджено між собою. Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону висування кандидатів розпочинається за 70 днів і закінчується за 40 днів до дня місцевих виборів, в той час як згідно з ч. 2 ст. 39 Закону за 40 днів до дня виборів вже має завершитись подання до ТВК документів для реєстрації кандидатів. При цьому варто враховувати, що реєстрація кандидатів здійснюється за умови подання підписних листів з підписами на їх підтримку (відповідно до ч.3 ст. 42 Закону ТВК 5 днів розглядає заяву про видачу підписних листів і протягом 3 днів після прийняття рішення про видачу підписних листів видає їх зразки представникам місцевих організацій партій (блоків) та кандидатам). За таких умов висування кандидатів має завершитись не за 40 днів до дня виборів, як передбачено Законом, а за 70-60 днів до дня виборів. З граничним строком завершення реєстрації кандидатів (ч.2 ст. 39, ч.2 ст. 40, ч.2 ст. 41 Закону) – 40 днів до дня виборів – не узгоджено строки розгляду заяви про реєстрацію кандидатів, прийняття рішення про відмову в реєстрації, видачі копії рішення про відмову в реєстрації та подання повторної заяви про реєстрацію з виправленими недоліками у документах. Зокрема, якщо документи для реєстрації подаються за 40 днів до дня виборів, то у разі прийняття виборчою комісією рішення про відмову у реєстрації (документи за законом розглядаються протягом 3-5 днів), кандидат (кандидати) не матимуть змоги виправити недоліки та подати повторну заяву про реєстрацію, оскільки заява та документи з виправленими недоліками мають бути подані до виборчої комісії не пізніше, як за 35 днів до дня виборів. Необхідно також наголосити, що в ряді випадків Закон не встановлює граничних строків закінчення реєстрації кандидатів (відповідне питання врегульовано лише щодо рішень про реєстрацію кандидатів у багатомандатному окрузі – ч. 13 ст. 39 Закону – за 31 день до дня виборів).

В якості умови реєстрації кандидатів Закон передбачає подання кандидатами підписних листів з кількістю підписів виборців, встановленою ч. 5 ст. 42 Закону. Недієвість інституту збору підписів переконливо засвідчується досвідом попередніх виборців, тому в якості підстави реєстрації кандидатів замість подання підписних листів було б доцільно передбачити внесення кандидатами, місцевими організаціями партій (блоками) виборчої застави.

На наш погляд, існує необхідність в уточненні окремих підстав відмови у реєстрації кандидатів, визначених ст. 47 Закону. Зокрема, згідно з п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону підставою відмови у реєстрації кандидатів є виявлення виборчою комісією „неправильних” відомостей у документах, що додаються до заяви про реєстрацію, тобто, зокрема, – в автобіографіях, передвиборних програмах. З нашої точки зору підставою для відмови у реєстрації кандидата (кандидатів) має бути виявлення не „неправильних” відомостей у реєстраційних документах, а оформлення відповідних документів з порушенням встановлених вимог, відображення в автобіографіях кандидатів завідомо недостовірних відомостей, спрямованих на введення в оману виборців. Слід також наголосити на тому, що у разі збереження інституту збору підписів виборців на підтримку кандидатів, неподання підписних листів має бути підставою не для відмови у реєстрації кандидатів, а для прийняття відповідною виборчою комісією рішення про скасування реєстрації (тобто кандидат (кандидати) має (мають) бути зареєстрований до початку збору підписів на його (їх) підтримку).

^ Закон не деталізує процедуру прийняття рішень про скасування реєстрації кандидата (кандидатів), встановлюючи лише підстави прийняття відповідних рішень. Натомість у Законі було б доцільно передбачити обов’язкове повідомлення виборчою комісією кандидата, місцевих організацій партій (блоків) про дату, час і місце проведення засідання, на якому розглядатиметься питання про скасування реєстрації кандидата (кандидатів); обов’язкову присутність кандидата, його довіреної особи або уповноважених осіб місцевих організацій партій (блоків) під час розгляду відповідного питання виборчою комісією.


2.2. Передвиборна агітація


Оскільки на практиці передвиборна агітація розпочинається ще до прийняття рішень про реєстрацію кандидатів, підхід законодавця до визначення строку початку передвиборної агітації (за 30 днів до дня виборів) заслуговує на критичну оцінку. Більш доцільним є встановлення дозволу на здійснення передвиборної агітації з дня прийняття відповідною виборчою комісією про реєстрацію кандидата (кандидатів).

Також Закон не дає чіткого визначення поняття передвиборної агітації (політичної реклами), уможливлює фінансування передвиборної агітації третіми особами за рахунок власних коштів від власного імені (що взагалі не вважається порушенням Закону), не дає відповіді на питання про можливість використання кандидатом, місцевою організацією партії, блоком майна, яке належить їм на праві власності, для потреб передвиборної агітації.

Зокрема, згідно з ч. 6 ст. 53 Закону ЗМІ у разі оприлюднення результатів опитування громадської думки, пов’язаного з місцевими виборами, зобов’язані зазначити організацію, що проводила опитування, час його проведення, кількість опитуваних, метод збору інформації, точне формування питання, статистичну оцінку можливої помилки. При цьому Закон не покладає на ЗМІ обов’язку вказувати організацію, за замовленням якої проводилось опитування.

Відповідно до частини 5 статті 53 розцінки вартості одиниці друкованої площі та одиниці ефірного часу встановлюються відповідними засобами масової інформації не пізніш як за 130 днів до дня виборів у розмірі, який не може перевищувати відповідний середньозважений показник за останній квартал року, що передує року проведення виборів депутатів. При цьому незрозуміло, на основі розцінок яких ЗМІ має визначатись такий середньозважений показник – загальнонаціональних ЗМІ, чи лише місцевих. Цілком очевидно, що відповідь на це питання може суттєво вплинути на розцінки одиниць друкованої площі, ефірного часу. На нашу думку, методи обрахунку середньозваженого показника для загальнодержавних виборів та місцевих виборів мають відрізнятись.

В Законі відсутні положення, у відповідності до яких ЗМІ, який надав ефірний час або друковану площу кандидату, місцевій організації партії (блоку), не може відмовити у наданні ефірного часу чи друкованої площі на тих же умовах іншим кандидатам, місцевим організаціям партій (блокам). Не покладає Закон на телерадіоорганізації обв’язку опублікування в друкованих ЗМІ інформації про розцінки вартості однієї хвилини (секунди) ефірного часу, що також слід віднести до недоліків Закону.

Стаття 52 Закону не встановлює кількості інформаційних плакатів кандидатів, які мають передаватись ТВК до ДВК, не передбачає погодження змісту плакатів з довіреними особами кандидатів та уповноваженими особами місцевих організацій партій (блоків) – суб’єктів виборчого процесу.

Істотного удосконалення потребують норми Закону, якими визначено порядок формування та використання коштів виборчих фондів кандидатів, місцевих організацій партій, блоків. Зокрема, слід відмовитись від встановлення граничних сум витрат коштів виборчих фондів, оскільки встановлений ч. 2 ст. 86 Закону розмір виборчого фонду не дозволяє профінансувати необхідні витрати на агітацію та, відтак, спонукає суб’єктів виборчого процесу до тіньового фінансування виборів. Крім того, доцільно підвищити дозволений розмір внесків фізичної особи до виборчого фонду (згідно з ч. 5 ст. 86 Закону такий внесок не може перевищувати 3 розмірів мінімальної заробітної плати); надати ЦВК (або ТВК) право визначати банк, в якому має бути відкрито рахунок виборчого фонду (що сприяло б підвищенню ефективності контролю ТВК за надходженням та використанням коштів виборчих фондів); покласти відповідальність за використання коштів виборчого фонду, своєчасне подання звіту про надходження і використання коштів виборчого фонду та його достовірність на розпорядників виборчого фонду (ч. 1 ст. 85 покладає таку відповідальність як на розпорядників, так і на кандидатів); деталізувати вимоги щодо змісту фінансових звітів про надходження та використання коштів виборчих фондів.



^ 3. Проблеми оскарження порушень виборчого законодавства про місцеві вибори та юридична відповідальність суб’єктів виборчого процесу


3.1. Оскарження рішень, дій та бездіяльності, що стосуються виборів


Процедура оскарження рішень, дій та бездіяльності, що стосуються виборів, регламентується статтею 30 Закону. Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону суб’єктами звернення зі скаргою можуть бути лише суб’єкти виборчого процесу. При цьому стаття 12 Закону не відносить до суб’єктів виборчого процесу довірених осіб кандидатів, уповноважених осіб місцевих організацій партій, блоків. Іншими словами, ці особи не можуть бути суб’єктами звернення зі скаргами, що слід віднести до недоліків Закону.

З нашої точки зору недостатньо аргументованим є підхід законодавця до визначення суб’єктів розгляду скарг. Зокрема, незважаючи на той факт, що рішення виборчих комісій за Законом мають імперативний характер, рішення, дії та бездіяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій щодо підготовки та проведення виборів можуть оскаржуватись лише до суду, а не до виборчих комісій. З частини 5 статті 30 незрозуміло, хто є суб’єктом розгляду скарг на рішення, дії та бездіяльність районної виборчої комісії та її членів, виборчої комісії АРК.

Потребують удосконалення норми Закону, якими встановлено строки оскарження. Зокрема, ч. 6 ст. 30 не дозволяє встановити момент вчинення бездіяльності. З урахуванням того факту, що о 24 годині дня голосування більшістю ДВК вже складено протоколи про підрахунок голосів виборців, строк оскарження до ДВК порушень, що мали місце в день голосування, слід скоротити до моменту завершення голосування. На наш погляд, було б доцільним продовжити строк оскарження до ТВК та судів порушень, які мали місце в день голосування, до двох днів з дня проведення голосування.

З урахуванням вимог до змісту скарги, документів, що мають бути додані до скарги, в процесі розгляду скарги навряд чи буде можливо встановити суб’єктів оскарження, залучити суб’єктів оскарження до участі у розгляді скарги (Закон не передбачає зазначення у скарзі назви та адреси суб’єкта оскарження, не передбачає надання копій скарги суб’єктам оскарження). Розробники Закону залишили поза увагою питання доказування, зміст рішень, які мають бути прийняті за результатами розгляду скарг виборчими комісіями.

Варто звернути увагу на той факт, що на відміну від, наприклад, Законів „Про вибори Президента України” та „Про вибори народних депутатів України” Закон „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” не визначає процедури судового розгляду справ за скаргами на рішення, дії та бездіяльність, що стосуються місцевих виборів. Відповідно, процедура розгляду таких справ має визначатись Цивільним процесуальним кодексом України. Однак регулювання відповідних питань ЦПК суттєво поступається за повнотою та якістю положенням законів про загальнодержавні вибори. З огляду на це, у Законі слід було б, на нашу думку, деталізувати процедуру судового розгляду скарг або, у разі підписання Президентом України Кодексу адміністративного судочинства України (КАСУ), привести положення Закону у відповідність до положень КАС (ст. ст. 172 – 179 КАСУ), зокрема – в частині підсудності відповідних справ адміністративним судам.


3.2. Юридична відповідальність за порушення виборчого законодавства


Одним з важливих недоліків Закону „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, як і інших виборчих законів загалом, є відсутність юридичної відповідальності за вчинення порушень його окремих вимог. П.3 ч. 13 ст. 56 Закону забороняє проводити агітацію у переддень та в день виборів. В той же час, стаття 186-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність лише за здійснення передвиборної агітації за або проти кандидатів у депутати лише у день виборів. Іншими словами, порушення заборони щодо проведення передвиборної агітації у переддень виборів не має для порушника жодних негативних правових наслідків. Чинним законодавством не передбачено відповідальності за порушення вимог Закону в частині заборони непрямого підкупу виборців (проведення передвиборної агітації, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям коштів або безоплатно чи на пільгових умовах товарів, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерей, інших матеріальних цінностей); покладення на розпорядника коштів виборчого фонду обов’язку не пізніш як на п'ятий день після дня виборів подати до ТВК фінансовий звіт про надходження та використання коштів виборчого фонду тощо.

Ні Кодексом України про адміністративні правопорушення, ні Кримінальним кодексом України не передбачено відповідальності за невиконання рішень виборчих комісій; неповідомлення членів виборчих комісій про час, місце проведення засідання комісії та порядок денний засідання; за відмову у звільненні члена виборчої комісії від виконання виробничих або службових обов’язків на час виконання повноважень у комісії; перешкоджання офіційному спостерігачу здійснювати свої повноваження; перешкоджання використанню приміщень для проведення передвиборної агітації; поширення агітаційних матеріалів, які не відповідають встановленій формі; умисне знищення або пошкодження агітаційних матеріалів; передачу виборцем бюлетеня будь-якій особі з метою надання такій особі можливості проголосувати більше, ніж один раз; умисне порушення таємниці голосування особою, яка не є членом виборчої комісії або службовою особою.

Суто декларативними є норми Закону, якими на засоби масової інформації покладається обов’язок об’єктивного висвітлення ходу підготовки та проведення виборів (ч.4 ст. 13 Закону), на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування – обов’язок сприяння масовим заходам передвиборної агітації (частина 1 статті 51 Закону). Порушення відповідних положень Закону не тягне жодних негативних юридичних наслідків.

Поряд з відсутністю відповідальності за виборчі порушення однією з вад Закону є неадекватність окремих передбачених ним санкцій ступеню суспільної небезпеки порушень. На відміну від законів про загальнодержавні вибори, якими за більшість порушень встановлено відповідальність у вигляді оголошення попередження, закон про місцеві вибори за аналогічні порушення передбачає відповідальність у вигляді скасування рішення про реєстрацію кандидата (кандидатів). Такий підхід, на нашу думку є недостатньо обґрунтованим. Зокрема, за використання місцевою організацією партії (блоком) при фінансуванні передвиборної агітації, крім коштів свого виборчого фонду, інших коштів було б доцільно, на наш погляд, встановити відповідальність у вигляді штрафу, кратного сумі коштів, виділених на фінансування передвиборної агітації, а не у вигляді скасування рішення про реєстрацію всіх кандидатів від відповідної місцевої організації партії (блоку). Аналогічну відповідальність має тягти надання виборцям під час проведення передвиборної агітації грошей, чи безоплатно або на пільгових умовах товарів, робіт, послуг, цінних паперів кредитів, лотерей.

Закон передбачає такий вид конституційно-правової відповідальності місцевих організацій партій (блоків), кандидатів як оголошення попередження відповідною виборчою комісією. Разом з тим, Закон визначає лише підстави цього виду відповідальності та спосіб оголошення попередження, не закріплюючи при цьому прав суб’єктів вчинення правопорушень, які є підставою для оголошення попередження, в процесі розгляду скарг та заяв щодо відповідних порушень. Іншими словами, виборча комісія може оголосити попередження кандидату (місцевій організації партії, блоку) без заслуховування пояснень відповідного суб’єкта виборчого процесу, а кандидат, місцева організація партії чи блок – дізнатись про оголошення йому попередження із засобів масової інформації. Тому існує необхідність в удосконалення правового регулювання проваджень у справах, за результатами розгляду яких ТВК приймається рішення про оголошення попередження.


ВИСНОВКИ


Закон „Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” містить ряд норм, які можуть суттєво ускладнити підготовку та проведення чергових місцевих виборів у 2006 році.

Передбачений Законом порядок формування виборчих комісій може призвести до того, що територіальні та дільничні комісії в ряді випадків не будуть сформовані взагалі або сформовані з порушенням прав суб’єктів виборчого процесу. Прямим результатом цього може стати зрив виборів до відповідних органів самоврядування.

Існує потреба у проведенні розмежування між формами роботи виборчих комісій, уточнення підстав дострокового припинення повноважень як самих комісій, так і їхніх членів.

Закріплена в Законі процедура висування кандидатів не враховує сучасних реалій розвитку партійної системи в Україні і робить проблематичною участь у виборах партій, які не мають своїх організацій на нижчих рівнях адміністративного поділу (містах, районах). Потребують узгодження між собою строки висування та реєстрації кандидатів, існує необхідність у відмові від інституту збору підписів на підтримку кандидатів, конкретизації підстав відмови у реєстрації кандидатів; звуженні переліку підстав для прийняття рішень про скасування реєстрації кандидатів за рахунок відповідного розширення переліку підстав застосування альтернативних санкцій (штрафних санкцій, оголошення попередження кандидатам тощо).

Недоліки правового регулювання передвиборної агітації не сприяють втіленню в життя принципу рівних можливостей кандидатів у здійсненні передвиборної агітації. Встановлення на рівні Закону низького розміру граничних витрат коштів виборчих фондів, внесків фізичних осіб спонукають суб’єктів виборчого процесу до тіньового фінансування виборів.

Далеким від досконалості є правове регулювання оскарження рішень, дій та бездіяльності щодо виборів. Нагальною є потреба у приведенні Закону у відповідність до положень Кодексу Адміністративного Судочинства України, який після його підписання Президентом, регулюватиме процедуру судового оскарження рішень, дій та бездіяльності щодо місцевих виборів.

На думку авторів, у нинішньому вигляді Закон не відповідає інтересам як партій, так і виборців.




Похожие:

Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconРезолюція „круглого столу” „Стан, причини та шляхи подолання „тіньових” трудових відносин”
Представники влади, профспілок, роботодавців – учасники „круглого столу” з обговорення проблеми легалізації трудових відносин підтримують...
Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconРекомендації учасників круглого столу
Учасники круглого столу представники профспілок, органів виконавчої влади, наукових установ, організацій роботодавців висловлюють...
Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconРекомендації круглого столу: «Саморегулювання ріелторів: тенденції та перспективи розвитку»
Учасники «круглого столу» відзначають, що поступальний розвиток ринкової економіки в Україні свідчить про об'єктивну необхідність...
Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconІнформація про круглий стіл/творчу майстерню тема Круглого столу / Творчої майстерні: Мета Круглого столу / Творчої майстерні
Будь ласка, надайте відповіді на всі питання, зазначені у заявці, та надішліть заповнену заявку на адресу
Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconІнформація про круглий стіл/творчу майстерню тема Круглого столу / Творчої майстерні: Мета Круглого столу / Творчої майстерні
Будь ласка, надайте відповіді на всі питання, зазначені у заявці, та надішліть заповнену заявку на адресу
Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconРезолюція круглого столу «Саморегулівні організації – дієвий інструмент взаємодії бізнесу та влади»
Учасники «круглого столу» відзначають, що поступальний розвиток ринкової економіки в Україні свідчить про об'єктивну необхідність...
Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconІз підготовленого виступу Бориса Дученка, члена Всеукраїнської громадської організації “Закінчимо війну” (м. Київ), який не прозвучав на засідання Круглого столу “Ніхто не забутий!
Дученка, члена Всеукраїнської громадської організації “Закінчимо війну” (м. Київ), який не прозвучав на засідання Круглого столу...
Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconОбласний Комітет об’єднання
Комітету захисту України відбулося засідання «круглого столу» за темою : “20 років Декларації про державний суверенітет України....
Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconПроект рекомендації засідання круглого столу на тему
Експортна орієнтація малого і середнього бізнесу Єврорегіону "Верхній Прут" – досвід та проблеми"
Матеріли до круглого столу „Ключові проблеми нового Закону про місцеві вибори” iconРезолюція круглого столу «Реформування аудиторської діяльності в Україні на засадах законодавства єс»
Визнати, що Законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо провадження аудиторської діяльності» №10285...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов