Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація icon

Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація



НазваниеІсторія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація
Дата конвертации03.02.2013
Размер237.03 Kb.
ТипДокументы
скачать >>>

ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ ЄС

..Становлення ідеї європейської цивілізації

Європейська цивілізація є результатом складної історичної взаємодії різних народів, держав, вартостей та культур. “Старий Світ” вирізняє динамічний історичний розвиток, у процесі якого його політичні, соціальні, економічні характеристики зазнавали істотних змін, особливо впродовж переломних XV-XVI і XX ст.

Європа стала місцем народження і втілення ідей демократії, прав і свобод людини, але водночас вона є носієм шовінізму, колоніалізму, комунізму та фашизму. У культурній площині важко привести до одного цивілізаційного знаменника латинський католицький Південь, протестантську Північ і слов’янський православний Схід з їх мовними, національними чи регіональними відмінностями і традиціями. І все ж європейська цивілізація завжди претендувала на універсальність своєї культури та своїх цінностей. 

^ Слово “Європа” уперше вжив античний грецький поет Гесіод у поемі “Теогонія” (близько 900 р. до н.е.) як ім’я однієї з міфічних морських богінь-океанід. Пізніший грецький міф зображує Європу фінікійською принцесою, дочкою володаря Тиру Агенора, яку Зевс викрав на Крит, де від їхнього шлюбу народився легендарний цар Криту Мінос.

За однією з найпоширеніших етимологічних версій, термін “Європа” походить від семітського “Ереб” (темний, захід), оскільки для давніх народів Азії (семітів, фінікійців) Європа була країною заходу сонця.

^ Як географічна назва Європа позначає в VII ст. до н.е. центральну частину континентальної Греції від Тесалії до Македонії. Двома століттями пізніше Геродот розглядає Європу як одну з трьох частин світу (поряд з Азією та Африкою), що простягається від північних берегів Середземного моря до Скіфії та Дону. Загалом середземноморська цивілізація давніх греків і римлян мало уваги приділяла континенту, заселеному переважно “варварами”.

^ Європа перестає бути винятково географічним поняттям лише в часи ісламського наступу. Іспанський автор Ізідор змальовує битву під Пуатьє (732 рік) як зіткнення “європейської” армії Карла Мартелла і арабів. Охоплюючи територію сучасної Франції, Бенілюксу, частину Німеччини та Італії, Франкська імперія (800-843 роки) уособлювала вперше політичну і культурну цілісність, що спиралася на ідею Європи (невіддільну в цей період від ідеї християнської імперії, спадкоємиці Риму). Не випадково засновника Імперії франків Карла Великого його сучасники називали “батьком Європи”. В умовах подальшого політичного роздроблення феодальної Європи концепція духовної спільноти, “Християнської республіки” (що об’єднала християнські латинські народи континенту, проте прагнула вийти за його географічні межі) виходить, однак, на передній план.

Лише у XVIII ст. в результаті комплексної еволюції – культурних процесів Відродження і Просвітництва, політичного оформлення суверенних європейських держав, релігійних конфліктів Реформації та Контрреформації, дії зовнішніх чинників (турецької загрози й відкриття Нового Світу)ідея Європи як історичної, політичної та культурної спільності утверджується остаточно у формах “рівноваги європейських потуг” і “Республіки гуманістів”. У 1751 році Вольтер охарактеризував Європу як “своєрідну велику республіку, поділену на кілька держав, одні монархічні, інші змішані ... але всі вони пов’язані між собою. Вони всі мають однакові релігійні засади, навіть якщо поділені на кілька конфесій. Усі вони визнають однакові принципи публічного права й політики, невідомі в інших частинах світу”. При цьому визнання Уральських гір як географічного кордону між Європою і Азією (початок ХХ ст.) не зняло питання про політичні та культурні межі європейської цивілізації. Зокрема, проблема належності Росії до Європи і сьогодні є предметом дискусій серед російських і західних інтелектуалів.

Поряд із принципами свободи людини, правової держави і демократії, проголошеними англійською (1689 рік) та французькою (1789 рік) революціями, складовими європейської ідеї у ХІХ ст. стали право народів на самовизначення, національне самоусвідомлення, а також колоніальні концепції “цивілізаційної місії” Європи (Леопольд ІІ, Ж. Фері, Р. Кіплінг) стосовно народів Азії та Африки. Зростання войовничого націоналізму і згодом ідеологій пролетарського інтернаціоналізму та панівної арійської раси призвело до нівелювання ідеї спільної європейської цивілізації, “занепаду Європи” (П. Валері, А. Деманжон, О. Шпенглер, К. Ясперс) у першій половині ХХ ст.

^ Повоєнні роки – поворотний пункт в історії Європи

Інтеграційні процеси вперше стали проявлятися в Західній Європі. Наприклад, у 1921 році між Бельгією та Люксембургом було підписано угоду про економічний союз, яка передбачала координацію внутрішньої та зовнішньої економічної політики двох держав, а у 1944 році ними спільно з Голландією була досягнута домовленість про створення митного троїстого союзу Бенілюкс.

Внаслідок Другої світової війни з її масштабними людськими жертвами, руйнуваннями та моральними потрясіннями, європейський Захід втратив своє панівне становище у світі на користь США і СРСР і пересвідчився у неможливості продовження політики, заснованої на пошуку хисткої рівноваги сил і національному шовінізмі. У свою чергу, зростаюча інтернаціоналізація економічного життя (з 1945 по 1972 роки обсяг світової торгівлі зростав щорічно на 6-9%), розвиток транспорту і комунікацій, небачена конкуренція з боку американської промисловості спонукали економічні кола європейських країн до тіснішої промислової співпраці та лібералізації торгівлі. Зближенню держав Західної Європи сприяли досягнута подібність їх політичних режимів і усвідомлення їх історичної цивілізаційної спільності. Зрештою, встановлення радянського контролю над країнами Центральної та Східної Європи та початок “холодної війни” обумовлювали потребу політичного і економічного згуртування західноєвропейських країн, до чого активно заохочували США.

Найважливішими факторами, що сприяли європейській інтеграції, були: потреба миру та безпеки в Європі; необхідність взаємного порозуміння між країнами, зокрема між Німеччиною та Францією; відновлення економічної могутності та політичного впливу Європи на міжнародній арені; сподівання на економічний розвиток і добробут.

Європейські державні діячі поставили перед собою завдання розробити заходи для того, щоб запобігти повторенню жахливої трагедії Другої світової війни. Одним із необхідних елементів цього стало створення спільних інституцій, які б зробили неможливою нову війну між народами Європи.

Перші з цих інституцій набули форми організації для надання допомоги країнам, які постраждали від війни, у відновленні економіки. Закінчення Другої світової війни несло мало позитивного економіці США. Скорочення військових замовлень загрожувало падінням виробництва, зростанням безробіття. Гостро постали проблеми конверсії – переведення економіки на мирний лад.

Ці проблеми можна було вирішити за рахунок зовнішнього ринку, де у США не залишилося конкурентів. Але це було неможливо через розорення Європи та Азії тривалою війною. Логіка підказувала, що потрібно надати цим країнам кредити, економічну допомогу, здійснити інвестиції в їх економіку, при тому, що ринок капіталів в самих США був перенасиченим. Однак ні приватний капітал, ні уряд не бажали ризикувати, вкладаючи кошти в економіку країн з нестабільним політичним режимом.

^ 5 червня 1947 року держсекретар США Джордж Маршалл – одна з найважливіших політичних фігур Америки – запропонував комплекс економічних і політичних заходів, за яким США мали забезпечити надання країнам Європи суттєвої економічної допомоги у реконструкції економіки і подоланні бідності з метою попередження у цих країнах “економічного, політичного і соціального хаосу.

.

Генерал Джордж Маршалл на церемонії вручення йому Нобелівської премії миру, 1953 рік


До участі в плані були запрошені СРСР і країни Східної Європи. Країни, що приймали допомогу, мали надати відомості про стан своєї економіки, про втрати в ході війни, валютні резерви та плани використання допомоги. На основі цих даних конгрес США приймав рішення про розмір допомоги.

Перша реакція Москви на план Маршалла не була однозначно негативною.

Організація, заснована у 1947 року для розподілу цієї допомоги, дістала назву Організація європейського економічного співробітництва (ОЄЕС). На час свого заснування вона мала 16 держав-членів. 

2 квітня 1948 року Конгрес США прийняв закон № 472 про допомогу іноземним державам. Безпосередньо розподілом допомоги займався виконавчий комітет на чолі з американським адміністратором. Цей орган зберігся й після виконання своєї початкової місії. Сьогодні це провідна світова організація з економічного аналізу та прогнозування, яка має назву Організація економічного співробітництва і розвитку – ОЕСР (у 1961 році до ОЄЕС приєдналися 2 неєвропейські держави – Японія та Австралія і організація отримала нову назву).

Слідом за ОЄЕС в 1950 році виник Європейський платіжний союз (ЄПС).

План Маршалла” зіграв вирішальну роль у відбудові й модернізації післявоєнної Європи. Допомога США у рамках цього плану була досить потужною. Тільки за 4 роки (з 1948 по 1952)  18 європейських країн отримали майже 14 млрд. дол. США, з яких лише 15% (близько 2 млрд. дол.) складали довгострокові позики, а усе інше (майже 12 млрд. дол.) – допомога. Головними одержувачами коштів були Франція, Італія, Великобританія та Західна Німеччина (з 1949 року – ФРН).

Ці країни не втратили своєї незалежності і самостійності, а, навпаки, відновили свій економічний потенціал і навіть стали конкурентами США на світовому ринку. Надання допомоги не передбачало зміну політичного і соціального розвитку держави, наприклад Югославія йшла соціалістичним шляхом розвитку.

Загалом за період 1945-1962 років США надали європейським країнам фінансову допомогу у розмірі 30 млрд. дол.

^ Регіональні інтеграційні процеси 40-50-х років ХХ ст.

Європейський конгрес і створення Європейського руху

У травні 1948 року в Гаазі відбувся конгрес європейських рухів (Європейський конгрес). В ньому взяли участь близько ^ 800 політиків, учених, економістів та юристів з більшості західноєвропейських країн. Почесним головою конгресу був У. Черчілль.

Гаазький конгрес загострив боротьбу двох тенденцій:

1.    федералістської (була представлена делегатами від Франції, Бельгії, Італії та Нідерландів);

2.     уніоністської (делегація Великобританії).

Прихильники уніонізму були категорично проти створення будь-яких федеративних інституцій, що й зумовило компромісний характер прийнятого конгресом “Звернення до європейців”. Звернення закликало створити об’єднану Європу з вільним обміном думок, людей і товарів, з загальноєвропейськими законодавчими зборами та судом. Разом з тим передбачалось, що спільні інституції не матимуть права прийняття політичних рішень.

З метою координації діяльності прихильників єдиної Європи Гаазький конгрес прийняв рішення про необхідність утворення Європейського руху, який і був заснований у жовтні 1948 року. Почесними співголовами Європейського руху стали У. Черчілль, П.-А. Спаак, Л.Блюм та А. де Гаспері.





 


^
Альсідо де Гаспері

 

Прем’єр-міністр Італії А.де Гаспері перед строєм почесного караулу

 Європейський рух не мав конкретних серйозних результатів, тому навряд чи може розглядатися як предтеча Європейського Союзу. До речі, у 1998 році на ознаменування 50-річчя Європейського конгресу відбувся ювілейний Євроконгрес, який прийняв нове “Звернення до європейців”. 

Разом з тим варто зазначити, що європейський рух сприяв створенню ^ Ради Європи.

Брюссельський пакт 17 березня 1948 року і створення Західноєвропейського Союзу

У галузі оборони 5 союзних європейських держав об’єднав Брюссельський договір, який 17 березня 1948 року підписали Бельгія, Великобританія, Люксембург, Нідерланди і Франція. Організація Брюссельського договору була створена для забезпечення колективної самооборони та економічного, соціального і культурного співробітництва країн-членів.

Наступного року на зміну цьому об’єднанню прийшла організація, яка зв’язала оборону Західної Європи й військову допомогу, яку надавали США та Канада, і набрала форми Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Німеччина спочатку не була включена до цієї організації, але стала її членом пізніше – у 1955 році.

У 1952 році в Парижі був підписаний Договір про створення Європейського Оборонного Союзу (ЄОС), ідею якого Франція запропонувала у 1950 році у так званому “Плані Плевена”. Членами ЄОС мали стати країни-члени Європейської спільноти вугілля і сталі. Однак після підписання Договору Франція його не ратифікувала, результатом чого стала відмова від ЄОС.

Через ^ 2 роки зі схожою ініціативою виступив міністр закордонних справ Великобританії Ентоні Іден. Як результат, 20-23 жовтня 1954 року в Лондоні збирається міжурядова конференція з метою заснування Західноєвропейського союзу (ЗЄС). У конференції беруть участь представники дев’ятьох європейських країн: Бельгії, Франції, Іспанії, ФРН, Італії, Португалії, Люксембургу, Нідерландів та Великобританії, які прагнули узгодити оборонну політику Західної Європи. Цю ідею підтримали Сполучені Штати Америки, які розглядали її як крок до вступу ФРН до НАТО.

^ Західноєвропейський союз, як і НАТО, на відміну від Європейського Оборонного Співтовариства був прийнятний для Великобританії, оскільки передбачався як традиційне об’єднання незалежних держав без обмеження національного суверенітету. Саме за сприяння ЗЄС Великобританія погодилася утримувати на континенті 2 бригади військ, для початку – впродовж 25 років, що допомогло отримати у 1955 році згоду Франції на вступ ФРН до НАТО.



 


Поль Спаак

 
^ Конрад Аденауер

 

Нині ЗЄС включає в себе 28 країн з чотирма різними статусами:

- 10 країн-членів;

- 6 асоційованих членів (Ісландія, Норвегія, Польща, Туреччина, Угорщина, Чехія);

- ^ 5 спостерігачів (Австрія, Данія, Фінляндія, Ірландія, Швеція);-

- 7 асоційованих партнерів (Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина, Словенія).

^ Цілі Західноєвропейського союзу: взаємна допомога в опорі будь-якій агресивній політиці та сприяння єднанню і заохочення інтеграційних процесів в Європі.

^ Амстердамський договір 1997 року зробив із Західноєвропейського союзу “невіддільну частину розвитку Союзу”, надавши йому оперативні повноваження у сфері оборони. ЗЄС відіграв ключову роль у виконанні перших Петерсберзьких завдань на Балканах. Втім зараз він дедалі більше поступається своїми функціями підрозділам ЄС, що розвиваються в рамках спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

^ У листопаді 2000 року Рада міністрів безпеки ЗЄС ухвалила рішення про поступове розформування цієї організації та передачу її повноважень відповідним структурам і агенціям ЄС. У рамках цієї програми з 1 січня 2002 року до Європейського Союзу відійшли такі установи ЗЄС, як Інститут безпеки та Супутниковий центр. Головна функція, що залишається у Західноєвропейському союзі – колективна безпека, її передача Європейському Союзові  поки що відкладена.

^ Створення Ради Європи. Ради Європи – міжурядова організація європейських держав.

Угода про заснування Ради Європи була підписана у Лондоні 5 травня 1949 року десятьма європейськими державами: Бельгією, Данією, Ірландією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Норвегією, Великобританією, Францією та Швецією. Одним із перших кроків цієї організації стала розробка Європейської конвенції прав людини.

^ Завдання Ради Європи: захист прав людини, верховенство права та демократії; сприяння усвідомленню та розвитку самобутності та розмаїття європейських культур; знаходження спільних рішень соціальних проблем (національні меншини, ксенофобія, захист довкілля, боротьба з наркоманією та розповсюдженням СНІДу тощо); розвиток політичного партнерства з новими демократичними державами Європи; допомога державам Центральної та Східної Європи в здійсненні політичних, законодавчих та конституційних реформ.

^ Рада Європи (РЄ) не є інституцією Європейського Союзу, але ця міжурядова політична організація стала дуже авторитетним об’єднанням держав Європи, що вирішує всі важливі питання, які виникають в європейському суспільстві, за винятком питань оборони.

Нині РЄ об’єднує в своєму складі 46 європейських демократичних держав, у тому числі усі 25 держав-членів Європейського Союзу. США, Канада та Японія наділені статусом спостерігача в міждержавних органах Ради Європи.

Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі (Франція) і має символічну назву – ^ Палац Європи.

Членом РЄ може стати кожна європейська держава за умови дотримання принципів верховенства права, гарантування основних прав і свобод кожної людини, яка перебуває під її юрисдикцію. Країни також зобов’язуються відкрито і активно співпрацювати з метою досягнення більш тісного взаємного єднання та прискорення економічного та соціального прогресу. Вступ країни до Ради Європи – свідчення її демократичного вибору, визнання послідовності у проведенні реформ, спрямованих на захист прав людини та зміцнення демократичних інститутів. Саме ці критерії, на думку європейської спільноти, порушуються у Білорусі, яка нині – єдина європейська держава, що не є членом Ради Європи.

Рада Європи стала справжньою “школою демократії” для країн колишнього соціалістичного блоку.

^ Рада Європи фінансується урядами країн-членів пропорційно до кількості їхнього населення та державних ресурсів і для кожної держави встановлено певний відсоток дольової участі. Так, бюджет РЄ на 2003 рік складав близько 170 млн. євро, і, наприклад, Україна сплачує 1,46% від цієї суми (приблизно 2,5 млн. євро).

Робочі органи Ради Європи

Комітет міністріввиконавчо-розпорядчий орган, до складу якого входять міністри закордонних справ країн-членів або їх представники. Комітет міністрів є міждержавною інституцією, де погляди на проблеми, що постають перед європейським суспільством, можуть обговорюватися рівноправними партнерами і, водночас, спільним форумом, де відбувається пошук розв’язання проблем на європейському рівні. Разом з іншим органом – Парламентською асамблеєю – Комітет стоїть на сторожі основних цінностей Ради Європи, він уповноважений здійснювати нагляд за дотриманням зобов’язань, які взяли на себе країни-члени.

Парламентська Асамблея Ради Європи (ПАРЄ)дорадчий представницький орган, який складається з представників національних парламентів членів Ради Європи та делегацій парламентів держав, які мають статус «спеціально запрошених». Члени Асамблеї та їх заступники обираються або призначаються національними парламентами із числа парламентарів кожної країни і повинні представляти основні політичні партії національних парламентів. Кількісний склад делегацій коливається від 2 до 18 депутатів в залежності від країни-члена.

ПАРЄ сама визначає питання порядку денного, звертається до актуальних тем, які безпосередньо пов’язані з проблемами суспільства та питаннями міжнародної політики. Її рішення відіграють важливу роль у визначенні напрямку діяльності Комітету міністрів. Крім того, члени Асамблеї доводять ці рішення до відома своїх національних парламентів і в такий спосіб впливають на уряди власних держав.

Парламентська Асамблея збирається на публічні пленарні засідання, які проходять у Палаці Європи, чотири рази на рік. Щорічна весняна сесія традиційно проводиться в одній з країн-членів Ради Європи.

Асамблея з числа своїх членів обирає ^ Президента, Генерального секретаря Ради Європи і його заступника, секретаря Асамблеї та суддів Європейського Суду з прав людини (його іноді плутають з Судом Європейських Спільнот, але це – різні суди). Координує та визначає діяльність РЄ Генеральний секретар (нині цю посаду обіймає Террі Девіс).

^ Україна і Рада Європи 

Україна заявила про своє бажання приєднатися до Ради Європи 14 липня 1992 року. У вересні 1992 року Верховна Рада України отримала статус «спеціально запрошеного гостя» в Парламентській Асамблеї РЄ.

Після одностайного ухвалення Комітетом міністрів Ради Європи резолюції про запрошення України стати повноправним членом організації, 31 жовтня 1995 року Верховна Рада ухвалила Закон України про приєднання до Статуту Ради Європи.

^ Урочиста церемонія вступу України до Ради Європи відбулася 9 листопада 1995 року.

Набувши членства в РЄ, Україна взяла на себе низку зобов’язань у сфері реформування чинного законодавства на основі норм та стандартів Ради Європи, зокрема прийняти відповідні закони та приєднатися до ряду конвенцій.

^ Декларація Р. Шумана

 Пошуком можливих шляхів співробітництва в обмежених секторах економіки активно займався Жан Моне, тодішній верховний комісар із питань об’єднання Німеччини. Саме він запропонував віддати під спільне управління все виробництво сталі та вугілля у Франції та Німеччині організації, відкритій для участі інших країн Європи. Об’єднання “ сталь-вугілля ” мало з часом слугувати прототипом для поширення інтеграції на інші сфери виробництва.

Підготовлений у великій секретності “Меморандум Моне ” 3 травня 1950 року було передано міністру закордонних справ Франції Роберту Шуману, який опрацював на його основі відповідну Декларацію і оприлюднив її 9 травня 1950 року в Парижі від імені французького уряду. (З українським перекладом Декларації Шумана можна ознайомитись у документальному додатку до видання: Посельський В. Європейський Союз. Інституційні основи європейської інтеграції. – К.: Смолоскип, 2002). 

Відтак проект створення Європейського об’єднання вугілля та сталі отримав назву “План Шумана”.

^ Декларація Шумана стверджувала, що “єдина Європа не створиться відразу згідно з певним планом. Вона буде будуватися через конкретні досягнення, які спочатку створять солідарність де-факто”. Ця солідарність, що мала виникнути в процесі спільного виробництва, “зробить війну між Францією та Німеччиною не тільки немислимою, а й практично неможливою” (нагадаємо, що з 1870 по 1945 роки ці країни воювали між собою тричі, зазнавши при цьому страшних людських і матеріальних втрат).

^ Декларація проголошувала також рух у напрямку до Єдиної Європи: “Реалізація об’єднання “сталь-вугілля” дозволить закласти перші цеглини у фундамент Європейської федерації”.

Чому саме вугільна та металургійна галузі стали першою ластівкою економічної інтеграції в Західній Європі? Це були на той час дві надзвичайно важливі, базові, як кажуть, галузі економіки – вугілля в цю епоху задовольняло 65% потреб західноєвропейських країн у електроенергії, а сталь була провідним матеріалом у добу другої промислової революції. Окрім того, в 1948-1950 роках зростала напруженість між Францією та Німеччиною з приводу Саарської області – німецького вугільно-металургійного регіону, що після Другої світової війни контролювався Парижем.

Декларацію Шумана прийнято вважати “історичним документом, що визначив дух і метод, цілі та засоби європейського будівництва”. Реалізація поступової галузевої інтеграції стала підґрунтям подальшого економічного та політичного об’єднання. День проголошення Декларації – 9 травня 1950 року – став днем народження Європейського Союзу і з 1985 року щорічно цей день святкується як День Європи.

Від 1985 року за рішенням Європейської Ради у Мілані (Італія) країни-члени ЄС щорічно відзначають 9 травня – у день проголошення Декларації Шумана – офіційне свято, яке отримало назву “День Європи”.

Сьогодні День Європи став ще одним європейським символом миру і єдності, який разом з прапором, гімном та єдиною валютою – євро, виражає політичну сутність Європейського Союзу. Це той день, коли всі європейці віддають шану їхнім спільним цінностям, коли святкові заходи та різноманітні фестивалі наближають Європу до її громадян, а народи різних держав – один до одного.

 Указом Президента України від 19 квітня 2003 року встановлене щорічне святкування Дня Європи і в Україні – у третю суботу травня.

Вперше Україна святкувала День Європи 17 травня 2003 року. У своєму зверненні з нагоди Дня Європи тодішній Президент України Л.Кучма сказав: “Я щасливий, що всі ми – разом з іншими європейцями – відзначаємо цю дату. І не тільки тому, що сьогодні ми, українці, маємо згадати: ми – споконвіку – європейці, що тут, на нашій землі, у часи великого Гомера уславилися античні Ольвія і Херсонес, творив легендарний Овідій. Що тут зустрічав посланників Візантії і приймав християнство великий князь Володимир – лідер однієї з найвпливовіших у тодішній Європі держави – Київської Русі. Що тут виникла давня європейська династія нащадків легендарного Рюрика, споріднена з правлячими домами Німеччини, Польщі, Англії, Чехії, Візантії, Франції, Австрії, Угорщини, Данії, Болгарії, Норвегії. А ще тому, що сьогодні ми відчуваємо себе єдиною спільнотою – з іншими європейцями ”.





^ ІНСТИТУЦІЇ ЄС








Будівля Європейського Парламенту




^ Рада Європейського Союзу








Європейська Комісія нового складу (2004-2009 рр) 










Суд Європейських Спільнот 

Публічні слухання в Палаті у складі 5 суддів 


 















Європейська Рада, Брюссель, 29 червня 1987 року





Текст Маастрихтського договору



Мадридський саміт ЄС, 15-16 грудня 1995 року  



Підписання Ніццького договору, Ніцца (Італія), 26 лютого 2001 року.




^ Таким незвично великим для нас документом
виглядає Європейська Конституція


Символи Європи:

Від Європи “технократичної” до Європи громадянської

Процес об’єднання Європи почався з політичної концепції батьків-засновників ЄС. Їхньою головною турботою було зробити так, щоб війна більше ніколи не терзала Європу, як це відбувалося століттями. Але для того, щоб побудувати об’єднану Європу з максимальною ефективністю та надійністю, вони узяли на озброєння прагматичний підхід, що полягає у створенні європейської солідарності у дуже практичних сферах: вугілля, сталь, спільний ринок, сільськогосподарська політика, конкуренція...

Так народилася Європа, яку дехто називав “технократичною”, оскільки для функціонування їй потрібні експерти, економісти та державні службовці. Можливо, вона й технократична, однак початкова ідей не втілилася б у життя, якби не підкріплювалася політичною волею європейських інститутів.

Більшість завдань, окреслених угодами, на сьогоднішній момент виконано. Відійшли у минуле старі закони та рішення, податкові та митні бар’єри, що обмежували діяльність людей у Європі та перешкоджали вільному рухові товарів, капіталу та послуг. Хоча, напевне, європейські громадяни не завжди це усвідомлюють, але у повсякденному житті кожен з них користується благами спільного ринку: широким асортиментом товарів споживання і продуктів харчування; цінами, зростати яким не дає конкуренція; політикою захисту споживачів і навколишнього середовища; технічними стандартами, які уніфікуються у напрямку гармонійного підвищення.

Аналогічним чином люди, які живуть у віддалених регіонах Європи, користуються благами, що забезпечуються структурними фондами, такими, як Європейський фонд регіонального розвитку. Європейські фермери десятиріччями мають зиск від механізму підтримки цін Європейського фонду управління та забезпечення в сільському господарстві.

Кожен громадянин Союзу може шукати роботу у будь-якій країні ЄС. Дискримінація за національною приналежністю заборонена. Директиви Спільноти встановили єдині правила, що регулюють професійну практику. Була здійснена копітка робота з уніфікації законодавства для того, щоб кваліфікації лікаря, вчителя, адвоката, медичної сестри, хіміка, архітектора, страхового агента тощо, отримані в одній країні ЄС, визнавалися у інших. Запроваджена система взаємного визнання дипломів про вищу освіту. “Що може бути більш природним, ніж найняти британського вчителя для викладання англійської мови у Римі?” – так характеризує ці позитивні процеси колишній помічник Жана Моне, а нині професор Інституту політичних досліджень у Парижі Паскаль Фонтейн у своїй знаменитій книжці “Європа у 12 уроках”.

Ідея “громадянської Європи” доволі нова. Реалізація її означатиме, окрім решти, забезпечення громадської підтримки символам європейської приналежності: європейському громадянству, Прапору Європи, Гімну Європи, паспорту європейського зразка тощо.      

^ Громадянство Європейського Союзу 

Договір про заснування Європейського Союзу офіційно змінив назву Римського договору з “Договору про заснування Європейської економічної спільноти” на “Договір про заснування Європейської Спільноти” (ДЗЄС).

Цей символічний жест супроводжувався введенням у ДЗЄС певної кількості положень, що закріплювали створення “громадянства Союзу” (ст. 8-8е). Так, ст. 8е Договору закріплює принцип, який полягає в тому, що будь-який громадянин будь-якої держави-члена ЄС стає громадянином Союзу; всі такі громадяни набувають прав і обов’язків згідно з Договором.

Ст. 8-8е ДЗЄС містять певний звід положень – своєрідний Білль про права громадян Спільноти:

  • закріплюють принцип свободи пересування в межах Союзу і надають право Раді приймати норми на підтримку цього принципу;

  • наділяють громадянина Європейського Союзу, що проживає на території держави-члена, не будучи її громадянином, правом брати участь та балотуватися кандидатом на муніципальних виборах та виборах до Європейського Парламенту в державі перебування на тих самих умовах, що і громадяни цієї держави;

  • надають громадянинові Європейського Союзу, який перебуває на території третьої держави, право на захист дипломатичного чи консульського представництва іншої держави-члена ЄС;

  • надають громадянам Європейського Союзу право звертатися до Європейського Парламенту та Європейського Омбудсмена.

Громадянство Європейського Союзу закріплено у Амстердамському договорі та підтверджено у Договорі про запровадження Конституції для Європи.

^ Прапор Європейського Союзу 

Історія створення прапору починається у 1955 році. Тоді Євроспільнота існувала лише у вигляді Європейської спільноти вугілля і сталі, до якої входили шість країн. Однак існувала окрема організація з ширшим представництвом – Рада Європи,  – яка була заснована на кілька років раніше для захисту прав людини та пропагування європейської культури. У той час Рада Європи підбирала собі емблему і після активних обговорень було прийнято нинішній варіант прапораколо з 12 золотих зірочок на синьому тлі.

^ Число зірок на прапорі не має нічого спільного з кількістю країн-членів організації. У різних традиціях число 12 є символічним, що означає абсолютну досконалість. Це також і кількість місяців у році, і кількість цифр на циферблаті годинника, тоді як коло є ще символом єдності.

Так народився європейський прапор, який представляє ідеал об’єднання народів Європи. На ньому сяє дванадцять зірок, як символ довершеності, повноти та єдності. Прапор залишається незмінним протягом багатьох років, не зважаючи на розширення ЄС.

Пізніше Рада Європи закликала інші європейські установи прийняти той самий прапор, і у 1985 році Європейський Парламент та Європейська Рада затвердили  його офіційним символом Європейської Спільноти. Усі європейські інституції використовують його з початку 1986 року.

Європейський Прапор – це єдина емблема Європейської Комісії. Інші установи та органи Союзу додають до Прапора ще й свою власну емблему (наприклад, емблема Суду ЄС, крім Прапора містить зображення богині Феміди).
^

Європейський Гімн


У широкому розумінні – це гімн не лише Євросоюзу, але й усієї Європи. Музика гімну взята з фіналу Дев’ятої симфонії, яку Людвіг ван Бетховен написав у 1823 році. У фінальній частині своєї симфонії Бетховен поклав на музику “Оду до радості” написану у 1785 році Фрідріхом фон Шиллером. У цьому вірші зайшла відгук ідея братання народів, яку поділяв і Бетховен.

У 1972 році Рада Європи схвалила бетховенську тему “Оди до радості” як свій Гімн. Відомому диригенту Герберту фон Караяну було доручено написати три інструментальні аранжування – із соло для фортепіано, для духових інструментів і для симфонічного оркестру. Без слів, універсальною мовою музики, Гімн виражає ідеали свободи, миру та солідарності, на яких тримається Європа. У 1985 році Гімн було схвалено президентами та главами урядів країн-членів Спільноти як офіційний Гімн Європейського Союзу.    Цей Гімн не має не меті замінити існуючі національні гімни країн-членів ЄС. Гімн Європейського Союзу – це утвердження спільних цінностей та їх єднання в усьому розмаїтті національних відмінностей


^ 10 ЦІКАВИХ ФАКТІВ ПРО ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ:

 1.   Після приєднання Болгарії та Румунії до ЄС наступного року населення Європейського Союзу нараховуватиме півмільярда людей.

2.     Хоча ЄС представляє тільки 7% населення світу, він є п'ятим найбільшим імпортером та експортером на планеті.

3.     Щорічний валовий національний дохід на душу населення в ЄС складає приблизно 135 000 гривень (або 22 000 євро).

4.     Майже три чверті працівників ЄС зайняті у сфері послуг.

5.     90% бізнесу та 50% приватних домівок в ЄС мають доступ в Інтернет.

6.     Майже три чверті бюджету Європейського Союзу спрямовується на сільське господарство та розвиток регіонів ЄС з меншим достатком.

7.     Більше мільйона студентів скористалися нагодою повчитися за кордоном за програмою „Еразмус”.

8.     За минулий рік обсяг гуманітарної допомоги країн ЄС іншим країнам світу склав більше 9 трильйонів гривень (або 1,4 трильйони євро).

9.     ЄС є найбільшим торговим партнером України та її найщедрішим донором: починаючи з 1991 року і до сьогоднішнього дня, ЄС надав Україні майже 14 мільярдів гривень.

10.      З цієї суми 3,5 мільярди було спрямовано на ядерну безпеку, у тому числі на Чорнобильський фонд "Укриття".



 



Похожие:

Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconГолові Європейської Комісії Шановний Голово Європейської Комісії! 12 2012 року на прес-конференції в Канаді Ви заявили: Європейська Комісія має намір використати всі свої повноваження, щоб угорські закон
Канаді Ви заявили: «Європейська Комісія має намір використати всі свої повноваження, щоб угорські закони не перечили європейським...
Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconСвітова література Білет №1
Охарактеризуйте античність як історичну і культурну добу, колиску європейської цивілізації
Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconПоложення про конкурс фотографії «Луганщина Європейська» в рамках діяльності Луганського обласного центру європейської інформації та районних/міських пунктів європейської інформації Загальні положення
Конкурс проводиться в рамках регіонального проекту «Партнерство заради розвитку: формування сталого партнерського кола Луганського...
Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconСвітова література (усна форма)
Охарактеризуйте античність як історичну і культурну добу, колиску європейської цивілізації
Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconРішення вд 2007/008/R від 02. 04. 2007 Європейська Агенція з авіаційної безпеки рішення виконавчого директора європейської агенції з авіаційної безпеки №2007/008/R від 2 квітня 2007 року
Беручи до уваги Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) №1592/2002 від 15 липня 2002 року про загальні правила та норми у...
Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconРішення вд 2007/012/R від 22. 11. 2007 Європейська Агенція з авіаційної безпеки Рішення виконавчого директора європейської агенції авіаційної з безпеки №2007/012/R від 22 листопада 2007 року
Беручи до уваги Регламент Європейського Парламенту та Ради (ЄС) №1592/2002 від 15 липня 2002 року про загальні правила та норми у...
Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconЄвропейська соціальна хартія (переглянута) Доповідь Уряду України щодо реалізації положень Європейської соціальної хартії (переглянутої), до яких Україна не приєдналася при ратифікації
С європейської соціальної хартії (переглянутої) та статті 23 Європейської соціальної хартії копії доповіді були надіслані до Федерації...
Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconІсторія створення та становлення глобальної комп’ютерної мережі Inernet
«міжмережа», скорочення від «interconnected networks» – «сполучені мережі» – всесвітня система об’єднаних комп’ютерних мереж, побудована...
Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconРеферату : Європейський Союз Розділ : Політологія Європейський Союз план. Вступ. Історія створення та розвитку Європейського Союзу. Організаційна будова та структура Євросоюзу
Внаслідок цих процесів відбувається становлення, розвиток та розширення міжнародного співробітництва, формується світове господарство...
Історія створення єс становлення ідеї європейської цивілізації Європейська цивілізація iconРекомендація 1202 (1993) парламентської асамблеї ради європи «про релігійну терпимість у демократичному суспільстві»
«Про внесок євреїв до Європейської культури», рекомендацію 1086 (1988) «Про ста­новище церкви і свободу релігії в Східній Європі»,...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов