Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї icon

Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї



НазваниеКалініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї
Дата конвертации04.03.2013
Размер310.93 Kb.
ТипДокументы
скачать >>>

Український фонд «Благополуччя дітей»

Проект «Дитинство без насильства – покращення системи захисту дітей у Східній Європі»



Калініна А.В.


Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї


Мета: визначення ставлення дорослих до фізичного, тілесного покарання та визначення можливостей допомоги дитині у разі здійснення сімейного насилля.

Загальна кількість респондентів дослідження: 1000 осіб (чоловіки та жінки) віком від 18 до 59 років.

^ Географія дослідження: м. Київ, а також різні регіони України (північні, західні, центральні, південні та східні) – від маленьких сіл до населених пунктів з населенням більше 50 тис. осіб.

^ Загальна характеристика респондентів за:

  • фінансовим станом (заможний, вище середнього, середній, нижче середнього, бідний);

  • рівнем освіти (від відсутності початкової освіти до вищої освіти);

  • зайнятістю опитані поділяються на працюючих (працівники заводів, компаній, військові); працюючих на себе (приватний бізнес та підприємницька діяльність); тимчасово непрацюючих (не працюють, знаходяться у відпустці); пенсіонерів; студентів та тих, хто не працюють, тому що ведуть домашнє господарство.

Запитання, представлені у дослідженні, стосувалися оцінки респондентами динаміки жорстокого поводження по відношенню до дітей за останні 10 років: опитані мали дати відповідь на запитання: «ЯК ВИ ОЦІНЮЄТЕ ДИНАМІКУ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ДІТЕЙ ЗА ОСТАННІ 10 РОКІВ: ЧИ ЗМІНЮЄТЬСЯ РІВЕНЬ РОЗПОВСЮДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ?». Під жорстоким поводженням по відношенню до дітей малось на увазі:

  • застосування тілесного покарання;

  • залишення дітей без нагляду;

  • сексуальне насильство над дітьми;

  • крики на дітей;

  • обзивання дітей та словесне приниження;

  • побиття (ременем чи іншими предметами, рукою, ляпаси тощо).

Відповіді респондентів щодо застосування тілесного покарання розподілилися наступним чином: найбільша кількість респондентів – 360 осіб або 36% вважають, що ситуація за 10 років не змінилася, тобто визначили, що вона залишається на незмінному рівні; 330 осіб (33,3 %) визначили, що покарання трапляється дедалі частіше, і тільки 16% або 162 особи зазначили, що, на їх погляд, це трапляється дедалі рідше. Разом з тим, для 147 осіб чи 14,7% опитаних, відповідь на дане запитання викликала труднощі.




Аналіз відповідей за статтю виявив наступну тенденцію: більшість жінок вважає, що жорстоке поводження щодо дітей, а саме тілесне покарання, трапляється дедалі частіше, натомість чоловіки не відзначають жодних змін у цьому питанні. Різне бачення чоловіками та жінками динаміки застосування тілесного покарання свідчить про існуючі в суспільстві стереотипи щодо виховання дітей загалом: це, як правило, «жіноча справа». Лише 16% опитаних (рівна кількість чоловіків та жінок) впевнені, що тілесні покарання дітей використовуються дедалі рідше.

Неоднозначно розподілилися варіанти відповідей на зазначене питання у різних регіонах України. Так, переважна більшість жителів Києва (59,5%), південного (45,8%) та східного (39,4%) регіонів обрали варіант відповіді: «залишається на незмінному рівні». Разом з тим, північний, західний і центральний регіони вважають, що дедалі частіше до дітей застосовують тілесне покарання (51%, 33,3% та 42,6% відповідно). По 20% голосів на користь відповіді «трапляється дедалі рідше» віддали жителі західного та східного регіонів, вдвічі менше (10,5%) таких у південному регіоні.




За місцем проживання респондентів спостерігаємо наступну тенденцію: тільки жителі села у переважній більшості (44,9%) зазначили, що тілесне покарання щодо дітей трапляється дедалі частіше. Респонденти, які проживають у населених пунктах із кількістю населення 50 тис. та більше, вважають, що стан щодо тілесного покарання дітей залишається на незмінному рівні. Найменша кількість жителів сіл (10%) відповіли, що, на їх погляд, тілесні покарання трапляються дедалі рідше. А найбільш оптимістичний погляд мають жителі невеликих міст (менше 50 тис. жителів) – відсоток таких, які вірять у зменшення тілесних покарань становить 27%.

Розподіл відповідей за фінансовим станом респондентів, засвідчив: більше третини заможних (36%) та опитані із середнім фінансовим станом (46%) на запитання щодо застосування тілесних покарань позначили варіант відповіді «трапляється дедалі частіше», а ті, хто відноситься до жителів з фінансовим станами «вище середнього» та «бідний» більшістю (біля 40% за кожним показником) зазначили, що нічого не змінилося за останні роки. Респонденти з середнім фінансовим станом продемонстрували середні показники, а саме: майже однакова кількість опитаних обрали варіанти відповіді «залишається на незмінному рівні» та «трапляється дедалі частіше» (33% та 31% відповідно).

Така варіативність у відповідях демонструє, що фінансовий стан особистості не є визначальним у питаннях щодо застосування у вихованні тілесного покарання.

Аналіз відповідей на поставлене питання у сфері освітнього рівня респондентів свідчить, що майже однакова кількість опитаних (більше третини), які мають різний рівень освіти (від неповної середньої до вищої) обрали як варіант «залишається на незмінному рівні» (близько 35%), так і варіант «трапляється дедалі частіше» (близько 37%). Незначна кількість респондентів (від 12% до 18% опитаних – від неповної середньої до вищої освіти) засвідчили те, що покарання трапляються все рідше.

Рейтинг відповідей респондентів з урахуванням їх зайнятості має наступний вигляд: 47,9% тимчасово непрацюючих; 38% пенсіонерів; по 33 % студентів та приватних підприємців, а також 30% працюючих на заводах, у компаніях та військові обрали варіант відповіді стосовно застосування тілесних покарань «трапляється дедалі частіше».

Значно менша частка тих, хто має протилежну думку: що з часом все рідше застосовується тілесне покарання, а саме:

  • 24% тих, хто не працює та веде домашнє господарство;

  • 17% приватних підприємців;

  • 16% працюючих на заводах, у компаніях та військові;

  • 15,5% пенсіонери;

  • 14% тимчасово непрацюючі;

  • 13% студентів.

З огляду на отримані результати дослідження, спостерігається тенденція щодо рівномірного розподілу серед опитаних тих, хто погоджується, що тілесне покарання застосовується частіше і тих, хто вважає, що останнім часом не помітно змін у цьому питанні у порівнянні з минулими роками.

Показовими є дані стосовно тих, хто вважає, що ситуація з тілесним покаранням дітей покращилася, тобто таких, хто вважає, що тілесних покарань стало менше. Варто зазначити, що із загального числа опитаних частка таких людей значно (мінімум удвоє, а у деяких випадках і значно більше) менша від тих, хто має протилежну думку («трапляється дедалі частіше») та нейтральну позицію («залишається на незмінному рівні»). При чому на дану тенденцію не впливають такі характеристики опитаних, як місце проживання, вік, зайнятість тощо.





Наступний чинник, який ми проаналізуємо, стосується залишення дітей без нагляду.

434 особи, що становить 43,4% опитаних зазначили, що діти дедалі частіше залишаються без нагляду, 323 особи (32,3%) вважають, що нічого не змінюється. Значно менша кількість – 121 особа, що становить 12,1% думають, що діти залишаються без нагляду дедалі рідше. 12% як чоловіків, так і жінок обрали варіант відповіді «трапляється дедалі рідше». Найбільша частка таких у м. Київ (20,5%) та у східному регіоні (15,5%), а найменша – у центральному та південному регіонах (близько 7% по кожному). Разом з тим, зростає відсоток тих, хто позначив відповідь «трапляється дедалі частіше»: у північному та центральному регіонах (53% та 48% відповідно) та приблизно 40% опитаних із м. Києва, західного, південного та східного регіонів.





Слід зазначити, що спостерігаються деякі відмінності за даними стосовно міста (села) проживання опитаних, а саме: близько половини респондентів у містах з кількістю жителів менше 100 тис та менше 500 тис вважають, що діти частіше залишаються без нагляду. Разом з тим, майже 30% респондентів з усіх інших населених пунктів (села, міста до 50 тис. жителів та більше 500 тис. жителів) зазначили, що ситуація із дітьми, які залишаються без нагляду, не зазнала змін.

Біля 45% опитаних з середньою, неповною вищою та вищою освітою (43,2%; 46,9% та 46,8% відповідно) вважають, що діти частіше залишаються без нагляду. Відсоток тих, хто вважає, що таке трапляється дедалі рідше коливається від 5,5% до 16,9%.

Різна зайнятість респондентів не вплинула на загальну картину відповідей на дане питання: частка тих, хто вважає, що діти залишаються без нагляду частіше, має діапазон від 33% (приватний бізнес) до 55,2% (тимчасово не працюючі), а тих, хто вважає, що нічого не змінилося, від 27,3% (пенсіонери) до 38,3% (студенти). Виключення становлять тільки домогосподарки, майже 42% яких обрали відповідь: «залишається на незмінному рівні», яка для цієї категорії, на відміну від інших, займає перше місце.

Частка ж тих, хто впевнений, що діти рідше залишаються без нагляду, є майже однаковою для опитаних різних типів зайнятості і перебуває у межах 10,9% (студенти) – 13,8% (приватні підприємці).

Наступний чинник, який підлягав дослідженню – сексуальне насильство над дітьми.

Отримані дані по зазначеному показнику є далеко не оптимістичними: переважна більшість опитаних – 75,7% у сумі обрали варіанти відповідей: «залишається на незмінному рівні» та «трапляється дедалі частіше» і тільки 121 особа із 1000, що складає 12%, зупинилася на варіанті відповіді «трапляється дедалі рідше».

41,8% чоловіків та 44,9% жінок зазначили, що випадки сексуального насильства над дітьми трапляються дедалі частіше. Значно менша кількість опитаних обох статей (11,5% чоловіків та 12,7% жінок) зазначили, що, на їх думку, сексуальне насильство над дітьми трапляється дедалі рідше.

Вік респондентів ніяким чином не змінює тенденцію щодо відповіді на дане питання: переважна більшість респонденти усіх вікових категорій залишаються на позиції, що сексуальне насильство над дітьми має місце у сучасному українському суспільстві, і лише близько 11% респондентів усіх вікових категорій мають більш оптимістичний погляд на дане питання – позначили варіант відповіді «трапляється дедалі рідше». При чому найбільш оптимістичною виявилися опитані віком 40-49 років (7,9%), а таких, хто вважає, що рівень дитячого сексуального насильства зменшується – характерно для вікової категорії від 30 до 39 років (13,7%).

Рейтинг відповідей «трапляється дедалі частіше» на дане питання по регіонам України виглядає наступним чином:

  • північ країни – 59,3%;

  • м. Київ – 58,4%;

  • центральні райони – 42,6%;

  • південний регіон – 35,7%;

  • захід – 31,2%;

  • схід – 28,7%.

Таким чином, північ країни потребує дедалі ґрунтовнішого дослідження проблематики сексуального насильства щодо дітей, оскільки процентна частка вирізняє його з поміж інших.




Є певні особливості відповідей респондентів в залежності від місця їх проживання. Так, найменший відсоток тих, хто бачить тенденцію до зниження сексуального насильства над дітьми проживає у сільській місцевості (тільки 5%), найбільша частка таких – жителі міст з населенням, менше 50 тис. населення (19,4%). Такий показник є все одно невеликим по відношенню до тих жителів таких же міст, які мають нейтральну позицію (варіант відповіді «залишається на незмінному рівні») та тих, хто має протилежну думку (варіант відповіді «трапляється дедалі частіше»). У сумі таких людей більше половини – 62,5%, що є свідченням того, що у переважній більшості опитані дотримуються думки про те, що сексуальне насильство над дітьми є проблемою, яка не вирішується, а, більш того, набирає обертів.

За фінансовим станом опитаних є особливості думки «бідних», відсотки відповідей яких майже порівну розподілилися за трьома варіантами:

  • залишається на незмінному рівні – 25,1%;

  • трапляється дедалі частіше – 25,2%;

  • трапляється дедалі рідше – 21,7%.

При цьому частка тих, кому це питання виявилося важким – у цих же межах, а саме 27%.

Аналіз відповідей респондентів на питання стосовно сексуального насильства над дітьми у розрізі різного освітнього рівня опитаних є підтвердженням загальної тенденції: більшість обирають позиції: «залишається на незмінному рівні» (від 30% до 47%) та «трапляється дедалі частіше»(від 30%до 46%). Разом з тим, значно менша частка опитаних (5-14%) вважає, що ситуація з сексуальним насильством щодо дітей має тенденцію до покращення.

Аналогічна картина стосовно проблеми сексуального насилля над дітьми і серед опитаних з точки зору їх зайнятості. При чому, по майже кожній із позицій зайнятості опитаних помічена більша частка, тих хто вважає, що мало що змінилося по даній проблемі по відношенню до тих, хто притримується думки, що випадки сексуального насилля до дітей почастішали:

  • працівники заводів, компаній, військові: 31,9% до 30,4%;

  • приватні підприємці: 35% до 30,9%;

  • тимчасово непрацюючі: 44,4% до 19%;

  • пенсіонери: 42,9% до 23,9%;

  • ті, хто займається домашнім господарством: 45% до 21%.

Тільки категорія студентів має протилежне співвідношення: 38% тих, хто думає, що випадки сексуального насилля почастішали, 31% - що вони стали траплятися частіше.

Отже, сексуальне насильство над дітьми є очевидним: на думку переважної більшості опитаних ситуація не покращується, а навпаки відчувається тенденція до її погіршення.

Аналіз відповідей респондентів на запитання стосовно застосування криків на дітей та обзивання і словесного приниження показав, що вони мають схожі тенденції. Це дає нам право розглядати їх паралельно.

Отже, більше 40% опитаних визначили, що як крики (44,3%), так і обзивання та словесне приниження (42,1%) трапляються дедалі частіше. При чому таку думку мають більше жінки (більше 45%) ніж чоловіки (близько 40%).

Трохи більше третини опитаних обрали варіант відповіді стосовно криків на дітей, обзивання та словесного приниження: «залишається на незмінному рівні».

Значна менша частина тих, хто вважає, що таке трапляється дедалі рідше. Їх кількість не досягає 10% і становить відносно криків на дітей 6,8%, а відносно обзивання та словесного приниження – 8,2%).

Далі наведемо рейтинги варіанту відповіді трапляються дедалі частіше на зазначені запитання у відповідності до регіонів проживання:


Регіони

Крики на дітей, %

Обзивання і словесне приниження, %

м. Київ

64,6

64,2

Північні

55,5

47,4

Центральні

48,2

42,3

Східні

42,3

40,6

Західні

39,8

39,6

Південні

35,8

35,9


Відсоток тих, хто залишається на позиції, що з роками зменшуються випадки криків на дітей, їх обзивання та словесне приниження у різних регіонах України є досить малим – від 5% до 10%. Найбільше таких у північних регіонах (9,8%), а найменше – у центральних областях (5%).

Що стосується фінансового стану, то опитані, які відносяться до категорій «заможні», «вище середнього рівня достатку» та «середнього рівня достатку», відповідаючи на запитання стосовно криків на дітей, у рівних частках (біля 40%) обрали варіанти відповіді: «трапляються дедалі частіше» та «залишається на незмінному рівні». Чого не можна сказати про опитаних категорії «нижче середнього рівня», які у більшій мірі вважають, що крики трапляються дедалі частіше (53,6%), а частина тих, хто думає, що ситуація залишається на незмінному рівні вдвічі менша і складає всього 26%. Аналогічна тенденція спостерігається і для категорії «бідний» (52,3% та 31,2 відповідно).

Слід зазначити, що ані освіта респондентів, ані їх зайнятість значним чином не впливають на зміну тенденції: переважна більшість опитаних різного рівня освіти та різних видів діяльності мають переконання, що ситуація зі словесними образами й криками на дітей або залишається на незмінному рівні або трапляються дедалі частіше. Кількість учасників опитування, які вважають, що таке відбувається рідше, коливається від 4,3% (пенсіонери) до 11,5% (приватні підприємці), що є підтвердженням того, що такі види насилля як крики, обзивання та словесне приниження – притаманне українцям та використовуються у вихованні дітей.


На наступному етапі дослідження респондентам необхідно було висловити свою думку стосовно того, чи є тілесне покарання дітей методом виховання, який:

  1. може використовуватися, якщо батьки вважають його ефективним;

  2. загалом не може використовуватись, але в деяких ситуаціях такий метод є виправданим;

  3. в жодному випадку не повинен застосовуватися.


93 особи із 1000 обрали перший варіант відповіді, а це 9,3% респондентів, які вважають тілесне покарання дітей необхідним методом виховання.

40% респондентів притримуються думки, що тільки в деяких ситуаціях тілесне покарання є виправданим, тобто це частка тих, хто також вважає тілесне покарання допустимим хоча і при певних обставин.

Тільки 38% опитаних мають тверду позицію щодо недопущення тілесного покарання у жодному випадку. При чому, з точки зору гендерного розподілу відповіді мають такий вигляд: 36% чоловіків і 39% жінок є противниками тілесного покарання як методу виховання та майже однакова їх кількість (біля 50%) приймає використання тілесного покарання (як метод виховання чи хоча б у деяких випадках).

Зазначені дані є вражаючими, бо є свідченням того, що половина опитаних вважає тілесне покарання дітей допустимим.

Вік опитаних вносить певні корективи у рейтинг відповідей на дане запитання. Так, найбільша частка тих, хто є противником тілесного виховання, є серед наймолодших опитаних віком 18-29 років (44,4%), на другому місці респонденти віком 50-59 років, тобто найстарші (38,5%). Трохи більше третини опитаних віком 30-39 років та 40-49 років також не є прихильниками тілесного покарання. Разом з тим, залишається досить високий відсоток тих, хто допускає думку про тілесне покарання дитини: 53,7% таких серед опитаних віком 30-39 років, та ще більше (56,3%) цей показник у респондентів віком 40-49 років.

Показовими є дані щодо допущення тілесного покарання як методу виховання у різних регіонах України. Сума відсотків по першому і другому варіантам відповідей (тобто тих, хто допускає тілесне виховання як метод виховання та хоча б в окремих випадках) розподіляється наступним чином:


Регіони

%

(сума першого і другого варіанту відповіді)

Південний

57,1

Центральний

53,8

Східний

53,2

Західний

51,4

м. Київ

34,3

Північний

З0,6


Як бачимо, ситуація залишається невтішною: у чотирьох регіонах країни більше половини опитаних, а у двох – третина допускають думку про використання тілесного покарання як методу виховання, що є результатом недостатньої соціально-педагогічної роботи з батьками по формах і методах виховання без застосування фізичного покарання.

Аналогічна тенденція спостерігається в аналізі даних опитування з точки зору фінансового стану респондентів. Тільки респонденти з фінансовим станом нижче середнього мають частку тих, хто вважає, що тілесне покарання в жодному випадку не повинне застосовуватися, складає 52,8%. В усіх інших випадках, показник тих, хто вважає, що тілесне покарання може використовуватися, якщо батьки вважають його ефективним, та тих, хто має позицію «загалом, не може використовуватись, але в деяких ситуаціях такий метод є виправданим» перевищує половину опитаних і перебуває у межах 49-53%.

Щодо опитаних з різним рівнем освіти, то розподіл відсотків противників тілесного покарання виглядає так:

  • з неповною вищою освітою – 54,1%;

  • з неповною середньою – 41,9%;

  • з вищою – 37,7%;

  • з повною середньою – 32,7%.





Таким чином, ймовірність використання тілесного покарання дитини більш освіченою частиною опитаних менша, аніж тими, хто не підвищив свій освітній рівень.

Зайнятість опитаних впливає певним чином на результати дослідження. Вражає, що найбільший відсоток тих, хто впевнений, що тілесне покарання може використовуватися, серед домогосподарок – 14,3%, а найменший – у студентів (6,2%).

Разом з тим, найменший відсоток тих, хто повністю відхиляє тілесне покарання як метод виховання, серед приватних підприємців – 18,8%.


Наступне запитання анкети: «Як ви вважаєте, фізичне покарання власних дітей має заборонятися законом?» мало такі варіанти відповідей:

  1. Точно, ні.

  2. Швидше, ні.

  3. Швидше, так.

  4. Точно, так.


Для зручності розуміння ситуації об’єднаємо попарно варіанти відповідей за принципом:

  1. ті, хто має категоричну позицію «ні» по даному питанню та ті, хто більше схиляється до позиції «ні» (сума 1) та 2) варіантів відповідей);

  2. ті, хто має категоричну позицію «так» по даному питанню та ті, хто більше схиляється до позиції «так» (сума 3) та 4) варіантів відповідей).

Таке поєднання дозволить мати більш чітку картину стосовно того, яка частина опитаних приймає те, що фізичне покарання власних дітей має заборонятися законом, а яка залишається на протилежній позиції чи близька до неї.

Отримані дані опосередковано дадуть інформацію про допустимість опитаними застосування фізичного покарання.

Отже, загальні дані опитування свідчать про те, що більша частина респондентів (52,4%) вважає, що фізичне покарання власних дітей має заборонятися законом; майже третина учасників дослідження, а саме 29,8% має протилежну думку, а майже 18% зазначили, що їм важко дати відповідь на це запитання. При чому, позитивної позиції дотримуються більше жінки (56%), ніж чоловіки (48,4%).

Щодо віку опитаних, то відповіді розподіляються наступним чином: найбільша частина тих, хто вважає, що фізичне покарання власних дітей має заборонятися законом серед наймолодшої аудиторії опитаних, а саме 18-29 років. Їх відсоток становить 58,3%. Найменше таких серед опитаних віком 30-39 років – 47,3%.

Але, слід зазначити, що по усім віковим категоріям відсоток тих, хто обрав варіанти відповіді: «швидше, так» та «точно, так» близький до 50%.

По регіонам проживання респондентів відповіді розподіляться таким чином, що по чотирьох регіонах (північний, м. Київ, східний та західний) частка тих, хто вважає, що фізичне покарання власних дітей має заборонятися законом більше половини тих, хто давав відповіді на запитання, як наприклад, північний регіон (69%) та м. Київ (64%). У двох регіонах (центральний та південний) доля тих, хто залишається на позиціях «швидше, так» та «точно, так» дещо менша і складає 43,1% та 39% відповідно. Частка ж тих, хто має протилежну думку коливається від 20,8% (північний регіон) до 33,6% (центральний регіон).

Вищезазначене є свідченням того, що майже кожен третій респондент не бачить необхідності законодавчо втручатися у виховання власних дітей, навіть якщо до них застосовуються методи фізичного покарання, що є, в свою чергу, порушенням прав дитини, та свідченням жорстокого поводження з ними.

За фінансовим станом маємо наступну картину: більша кількість опитаних, яка розуміє необхідність заборони законом фізичного покарання дітей є категоріями «вище середнього» (54,6%), «нижче середнього»(54,8) рівня достатків та категорія «заможні» (50,6%).




Особливим є розподіл відповідей респондентів категорії «бідні», який характеризується дещо схожими результатами по позиціях «так», «ні» та «важко відповісти», які коливаються біля 30% (від 24% до 39%), що є знову ж таки свідченням невизначеності та відсутності твердого переконання представників цієї категорії щодо даного питання дослідження.

Щодо освіти та зайнятості респондентів, то відповіді опитаних «лягають» у загальну картину результатів по зазначеному питанню: кожен другий залишається на позиції необхідності законодавчого втручання у застосування фізичного покарання власних дітей, але близько третини учасників опитування, не залежно від їх освіти та зайнятості, вважають, що цього робити не потрібно.

Загальним висновком по даному питанню може бути рекомендація про необхідність проведення просвітницької, інформаційної, тренінгової роботи з батьками з метою ефективної зміни моделей поведінки по відношенню до власної дитини та недопущення порушення прав дитини, а саме застосування по відношенню до неї фізичного покарання.


Наступний блок питань лежить у площині попереднього, але направлений на деталізацію фізичного покарання, яке має чи не має бути законодавчо забороненим. Запитання має таке формулювання: «На вашу думку, чи повинні наступні види фізичного покарання, що застосовуються до власних дітей, заборонятися законом?»

До переліку видів фізичного покарання включені:

  • побиття ременем або іншими предметами;

  • ляпас;

  • сильне побиття рукою, сильний поштовх;

  • шльопання долонею.


Загальна картина відповідей на дане запитання надана у таблиці:



^ Вид покарання

Точно, ні, %

Швидше, ні,%

Швидше, так,%

Точно, так,%

Важко сказати,%

Побиття ременем або іншими предметами

17,2

21,2

19,3

30,9

11,4

Ляпас

24,8

33,5

13,5

18,4

9,94

Сильне побиття рукою, сильний поштовх

17,7

16,8

20,92

34,0

10,5

Шльопання долонею

27,4

32,7

17,2

13,2

9,5


Як бачимо із таблиці, від 17,2% до 24,8% респондентів мають тверду позицію, що перелічені види фізичного покарання не повинні бути заборонені законодавчо. Більше того, до цієї частини приєднуються респонденти, із менш стійкою, але також позицією «ні». Таким чином, частина респондентів, які не бачать необхідності заборони законом зазначених видів фізичного покарання, збільшується і становить від 30,4% до 58,3%.

Далі будуть проаналізовані результати дослідження по даному питанню по відношенню до різноманітних характеристик респондентів (стать, вік, місце проживання, фінансовий стан, зайнятість), для чого будуть використані згруповані відповіді респондентів за принципом відповідей: «так» («точно, так» та «швидше, так») та «ні» («точно, ні» і «швидше, ні»).

Отже, дещо більше жінок, ніж чоловіків вважають, що побиття ременем або іншими предметами має бути заборонено законом (52% і 48% відповідно).

Респонденти більш старшого віку (40-49 та 50-59 років) більше допускають побиття ременем, як метод виховання, який не повинен бути заборонений законом (42,4%, 44,9% відповідно). Дещо менше таких серед 18-39 років – біля третини вважають, що в такому випадку не потрібна законодавча заборона.

Регіональний розподіл відповідей свідчить про найбільшу частку тих, хто підтримує думку про заборону на побиття ременем або іншими предметами у північних регіонах (71,2%), а найменша – східні регіони – 36,4%. Відповідно на сході самий великий відсоток тих респондентів, які обрали варіант відповіді «ні» – 49,8%.

Рейтинг відповідей на користь заборони законом побиття ременем або іншими предметами відповідно до зайнятості опитаних представлений на Діаграмі:





Аналогічна ситуація щодо розподілу відповідей стосовно такого виду покарання як сильне побиття рукою, сильний поштовх. Більша частина опитаних (54,9%) має переконання, що таке покарання має бути обмежене законом, а більше третини опитаних позначили протилежну позицію.

Дещо інша ситуація по розподілу відповідей по таким видам покарання як ляпас та шльопання: переважна більшість опитаних (біля 60%) вважає , що ці види покарання не повинні бути заборонені законом і тільки близько третини мають іншу точку зору. При чому маємо майже однакові показники щодо відповідей чоловіків та жінок.

По регіонам країни відповіді розподіляються наступним чином:


Регіони

Сума відповідей «точно, так» та «швидше, так» стосовно ляпасу, %

Сума відповідей «точно, так» та «швидше, так» стосовно шльопанням, %

м. Київ

45,5

41,6

Північний

48,2

41,5

Західний

37,9

30,5

Центральний

24,9

20.0

Південний

28,3

27.5

Східний

23,2

29,4



Відповіді, які характеризують негативне ставлення респондентів до заборони законом таких видів покарання, як ляпас та шльопання, мають більшу абсолютну величину і відсотки відповідно та знаходяться у діапазоні 39-60% відносно «ляпаса»; 48-63% відносно шльопання.

Тенденція більшості тих, хто вважає, що не потрібна заборона законом ні ляпасів, ні шльопання зберігається при усіх характеристиках опитаних (за освітою, за зайнятістю, за місцем проживання тощо).

Загальний аналіз відповідей респондентів на поставлене запитання стосовно необхідності заборони законом таких видів покарання як побиття ременем або іншими предметами; ляпас; сильне побиття рукою, сильний поштовх та шльопання долонею свідчить про те, що опитані не мають одностайної думки більшості про те, що кожен із зазначених покарань є проявом насилля над дитиною. Більше того, бачимо різне ставлення до цих видів покарань: опитані підсвідомо віднесли побиття ременем або іншими предметами та сильне побиття рукою до більш жорстокого покарання і визначили більшістю, що вони мають бути заборонені законом, а ляпас та шльопання долонею респонденти не вважають жорстким покаранням – це видно з того, що більшість учасників не бачить необхідності забороняти їх законодавчо.


Наступним питанням дослідження стало: «Як ви вважаєте, наскільки діти, що страждають від сімейного насилля, можуть розраховувати на допомогу наступних організацій/закладів». До переліку організацій/закладів ввійшли:

  • школа, дитячий садок, заклади освіти;

  • соціальні служби, соціальні працівники, центри соціального забезпечення;

  • міліція;

  • система правосуддя, суд, прокуратура;

  • неурядові організації.


Розглянемо кожну групу організацій окремо.

Школа, дитячий садок, заклади освіти на думку 52,3% опитаних (у рівних частинах чоловіки та жінки), діти можуть розраховувати та довіряти цим установам у випадку здійснення насильства над ними у сім’ї.

Найбільша кількість тих, хто вважає, що діти можуть розраховувати на ці заклади серед респондентів віком 30-39 років та 50-59 років (40,1% та 40,5% відповідно). Різниця у даних обстеження по регіонам проживання респондентів стосовно тих, хто вважає, що школа, дитячий садок, заклади освіти є тими закладами, яким дитина може довіряти, сягає 37%. Так вважають 57,3% жителів м. Київ та усього 20,5% жителів східного регіону.

Респонденти категорій «заможні», з фінансовим станом «нижче середнього» та «вище середнього» майже порівну (приблизно по 30%) віддали свої голоси на користь цих закладів. 41% опитаних з фінансовим станом «середній» визнали, що названим закладам діти можуть довіряти.

Діаметрально протилежна ситуація у категорії «бідні»: усього 28% висловилися за те, що діти можуть розраховувати на школу, дитячий садочок та заклади освіти.

Щодо зайнятості опитаних, то тільки категорії працюючих, домогосподарок та студентів мають кількісну перевагу відповідей на користь зазначених закладів. Приватні підприємці, пенсіонери та тимчасово не працюючі в рівній кількості (в межах 30%) схиляються до варіантів «так» і «ні».

На думку опитаних, соціальні служби, соціальні працівники, центри соціального забезпечення – це ті організації, до яких можуть звернутися діти у разі здійснення над ними насилля у родині. Принаймні, так вважають 52,3% респондентів.

Аналогічна тенденція з наближено схожими відсотковими результатами спостерігається для чоловіків, жінок та респондентів різних вікових категорій.

Майже у таких же межах і ситуація по різним регіонам країни. Проте, найменшу довіру до цих організацій та спеціалістів висловили у м. Київ (25,8%), а найменша частка тих, хто вважає, що діти не можуть розраховувати на соціальні служби, соціальних працівників, центри соціального забезпечення – у західному регіоні.

Фінансовий стан респондентів та їх зайнятість, як показало опитування, не впливають на загальну картину результатів по даному питанню: близько половини опитаних (від 45% до 58%) різного фінансового стану та форми зайнятості учасників опитування, вважають, що соціальним службам, соціальним працівникам, центрам соціального забезпечення діти можуть довіритися у разі скоєння над ними насилля у родині.

Загальні дані стосовно довіри до міліції, як показав аналіз опитування, є наступними: 50,9% респондентів залишаються на позиції, що дитина може розраховувати на її допомогу при здійсненні насилля у сім’ї, 23% опитаних так не вважають.

Найбільша кількість респондентів, які вважають, що на міліцію можна розраховувати, у північному і західному регіонах (65% та 63,7% відповідно), а найменша – у м. Київ (39,6%). За зайнятістю опитаних: найбільше довіряють міліції у даному питанні ті, хто займається домашнім господарством (61,3%), а найменше – приватні підприємці (42,2%).

На разі, аналіз відповідей на запитання стосовно того, чи можна розраховувати дитині на систему правосуддя, суд та прокуратуру, якщо трапилося насилля у родині. Близько половини опитаних, при чому така тенденція зберігається для чоловіків, жінок та респондентів різного віку, вважає, що можна. По регіонам країни, відповіді розподілилися таким чином (варіант відповідей «можна довіряти»):




Необхідно звернути увагу на той факт, що центральні регіони продемонстрували майже однакові показники по варіантам відповідей «так, можна» та «ні, не можна» - 34,2% та 33,2% відповідно, а у відповідях респондентів південних регіонів, на відміну від усіх інших, переважає варіант відповіді «ні, не можна» (35,4% до 28,7%).

Щодо зайнятості опитаних, то найбільше довіряють системі правосуддя, суду та прокуратурі ті, хто займається домашнім господарством (58%), а найменше – працівники приватного бізнесу (40%).

Що стосується неурядових організацій, то менше половини опитаних (близько 40%) вважають, що неурядові організації – це ті структури, на допомогу яких варто розраховувати. Трохи менша кількість (біля 30%) тих, хто не сприймає недержавні організації як такі, які можуть допомогти дитині у вирішенні її проблем у разі скоєння насилля над нею у родині. При чому аналогічна тенденція спостерігається при опитуванні чоловіків, жінок та респондентів різних вікових категорій.

Дещо інший розподіл відповідей по даному питанню по регіонах України. Якщо на сході країни маємо 54% респондентів серед тих, хто довіряє неурядовим організаціям у наданні допомоги дитині-жертві насилля у сім’ї, то в центральних районах – таких лише 20%. Ненабагато більший показник по південним регіонам – 26%. Зазначене може бути наслідком розвитку неурядових організацій у різних регіонах країни – там, де їх велика кількість, їх діяльність є достатньо прозорою, люди довіряють їм більше (як, наприклад, у східних регіонах).

За характеристиками опитаних по «зайнятістю» не спостерігається значних коливань даних: 36% - 41% зазначають про те, що до неурядових організацій можна звертатися по допомогу. Дещо більші коливання по варіанту відповіді «ні, не можна» (від 17,3% тих, хто займається домогосподарством до 33% тих, хто має приватний бізнес).

Загальний аналіз відповідей на запитання стосовно можливості, на думку опитаних, розраховувати на певні організації, свідчить про те, що:

  • найбільший ступінь довіри залишається до соціальних служб, соціальних працівників, центрів соціального забезпечення – 52,3% ,

  • на другому місці - міліція та органи системи правосуддя, суд, прокуратур – 50,7%;

  • третє місце посідають з рівними показниками (по 38,3%) школа, дитячий садок, заклади освіти та неурядові організації.




Відповіді свідчать, з одного боку, про досить високу ступінь довіри до соціальних служб та соціальних працівників, а також до правоохоронних органів, що накладає на них ще більшу відповідальність по роботі з дитиною-жертвою насилля та батьками, які це насилля скоїли. З іншого – про те, що тільки половина опитаних зазначила, що саме на ці організації можна розраховувати, що дає привід задуматися над поліпшенням роботи у напрямку насилля над дітьми.


Далі на питання відповідали тільки ті респонденти, які мають власних дітей, а таких виявилося 635 із загальної 1000 опитаних.

На наступному етапі респонденти (ті, хто має власних дітей) мали дати відповідь на таке запитання: «Ви коли-небудь карали свою дитину?» та визначити свою позицію по кожному із видів покарань:

  • ляпас;

  • побиття ременем;

  • обзивання;

  • осуд, сувора критика;

  • сильне побиття рукою;

  • заборона на зустріч;

  • заборона на користування технікою/обладнанням;

  • шльопання долонею;

  • підвищення голосу;

  • інші форми покарання.


Отримані відповіді на поставлене запитання наведемо у наступній таблиці:




^ Види покарання

Ніколи

%

Один раз,

%

Декілька разів, %

Часто,

%

Не пам’ятаю, %

Відмова від відповіді, %

1

Ляпас

59,2

10,3

19,6

1,9

5.7

3,4

2

Побиття ременем

66,4

12,1

13,4

0,8

3,9

3,7

3

Обзивання

53,9

8,8

24,3

3,4

4,7

4,8

4

Осуд, сувора критика

30,9

6,8

32,5

23,6

2,9

3,2

5

Сильне побиття рукою

73,9

8,0

8,7

1,6

3,7

3,9

6

Заборона на зустріч

35.2

8,3

30,8

15,9

5,2

4,6

7

Заборона на користування технікою /обладнанням

37,6

8,4

29,2

15,0

5,4

4,4

8

Шльопання долонею

30,6

9,9

35,5

16,9

3,7

3,3

9

Підвищення голосу

13,1

5,7

39,1

37,2

2,4

2,6

10

Інші форми покарання

34,4

2,8

13,8

5,4

24,7

18,9


Більше половини учасників опитування, які мають власних дітей, зазначили, що ніколи не карали дитину, використовуючи ляпас, побиття ременем, обзивання, сильне побиття рукою. 30 – 35% ніколи не осуджували, не критикували дитину, не забороняли користуватися технікою, не шльопали долонею. Лише 13,1% опитаних ніколи не підвищують голос на дитину.

Вражаюче виглядають результати відповідей на дане запитання, якщо розглядати відповіді «так, карали» у сумі варіантів відповідей «один раз», «декілька разів» та «часто».

Маємо дані, що:

  • 82% хоча б раз підвищували голос на дитину;

  • 62,3% хоча б один раз шльопали дитину долонею;

  • 62,9% хоча б один раз осуджували та критикували дитину;

  • 55% хоча б один раз застосовували заборону на зустріч;

  • 26,3% хоча б раз били дитину ременем;

  • 18,3% хоча б раз сильно били дитину рукою


Варто звернути увагу на ті види покарання, які включають тілесні (ляпас, шльопання, побиття ременем тощо). Майже 2% опитаних зазначили, що часто застосовують ляпас по відношенню до дитини, та часто сильно б’ють дитину, майже 1% часто дозволяє собі бити дитину ременем; 16,9% часто шльопають дитину.





Отримані дані є свідченням того, що в сім’ях, які виховують дітей, трапляються випадки насилля над ними, при чому, виходячи з отриманих даних, такі випадки не є поодинокими. Вищезазначене може означати, що є нагальна потреба у втручанні у ситуацію, з тим, щоб змінити ставлення батьків до виховання дитини, направляючи його в русло «виховання без покарання». Необхідно також посилити просвітницьку роботу для дорослих стосовно не допущення застосування фізичного покарання по відношенню до дитини, тому що це є порушенням її прав. Разом з тим, враховуючи, що фізичне покарання дітей в родинах має місце, слід поширити та посилити роботу з дитиною, яка стала жертвою насилля, з тим, щоб максимально мінімізувати психологічні наслідки насилля для дитини.

Останнє запитання опитування було таке: «Ви коли-небудь карали свою дитину так, що після цього залишалися сліди (синяки, подряпини) на її тілі?»


Загальна картина відповідей респондентів на це запитання має такий вигляд:



Розподіл відповідей за статтю: 242 чоловіки та 302 жінки (84,5% та 86,7% відповідно) зазначили, що ніколи не карали свою дитину так, що після цього залишалися сліди.

Разом з тим, 17,4% чоловіків зазначили, що вони жорстоко карали свою дитину (від одного разу до часто), що майже на 10% більше, ніж аналогічні дані по жінкам. Більше того, у жінок показник «часто» дорівнює нулю, а у чоловіків він становить 0,8%.

Рейтинг відповідей (варіант «ніколи») на зазначене запитання по регіонам країни є наступним:

  1. Центральні регіони – 95,37%

  2. Західні – 95,14%

  3. Південні - 85,52%

  4. Північні – 81,7%

  5. Східні – 80,73%

  6. м. Київ – 67,42%


Як бачимо, різниця між центральними регіонами та м. Київ складає майже 28%.

Показник «часто караю так, що залишаються сліди» для м. Київ складає 3,08%, у східних регіонах він сягає 0,57%, по іншим регіонам він дорівнює нулю.

З отриманих даних можна зробити висновок про те, що, хоча переважна більшість опитаних зазначила, що ніколи не карали свою дитину так, що після цього залишалися сліди (синяки, подряпини) на її тілі, однак, є частка батьків, які допускають це по відношенню до дитини. Слід наголосити, що таке «виховання» може характеризуватися як прояв жорстокого ставлення до дитини, порушення її прав та потребує втручання соціальних працівників, правоохоронних органів та інших структур.


Загальні висновки.


  1. З огляду на дані, отримані у результаті дослідження, можна стверджувати, що серед опитаних є майже рівні частки тих, хто підтримує думку про те, що тілесне покарання застосовується частіше, і тих, хто вважає, що останнім часом мало що змінилося у порівнянні з минулими роками.

  2. На думку опитаних діти все частіше залишаються без нагляду.

  3. Переважна більшість опитаних вважає, що ситуація стосовно сексуального насильства над дітьми не покращується, а навпаки, відчувається тенденція до її погіршення.

  4. Половина опитаних вважає, що тілесне покарання дітей є допустимим.

  5. Майже кожен третій респондент не бачить необхідності законодавчо втручатися у виховання власних дітей, навіть якщо до них застосовуються методи фізичного покарання, що є, в свою чергу, порушенням прав дитини та свідченням жорстокого поводження з ними.

  6. Більше половини опитаних не вважають ляпас та сильне побиття рукою чи сильний поштовх таким покаранням, яке має бути заборонене законом.

  7. Стосовно необхідності заборони законом таких видів покарання, як побиття ременем або іншими предметами, ляпас, сильне побиття рукою, сильний поштовх та шльопання долонею, свідчить про те, що опитані не мають одностайної думки більшості про те, що кожен із зазначених покарань є проявом насилля над дитиною.

  8. Респондентами зафіксована досить висока ступінь довіри до соціальних служб та соціальних працівників, а також до правоохоронних органів у наданні допомоги дитині, яка постраждала від насильства в сім‘ї.

  9. Необхідно розвивати мережу неурядових організацій по роботі з дитиною, яка стала жертвою насилля, у різних регіонах країни.

  10. Хоча переважна більшість опитаних зазначила, що ніколи не карали свою дитину так, що після цього залишалися сліди (синяки, подряпини) на її тілі, однак, є частка батьків, які допускають це по відношенню до дитини. Таке «виховання» може характеризуватися як прояв жорстокого ставлення до дитини, порушення її прав.

  11. Необхідна відповідна робота з батьками щодо роз’яснення того, що фізичне покарання є злочином проти дитини.

  12. Назріла необхідність втручання у сімейний виховний процес шляхом проведення просвітницької, інформаційної, тренінгової роботи з батьками з метою ефективної зміни моделей поведінки по відношенню до власної дитини та недопущення порушення прав дитини, а саме застосування по відношенню до неї фізичного покарання.



Похожие:

Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconМ. Я. Азарову Що означає «Стоп насильству» в сім’ї? Кабінет міністрів України розпорядження
Кабінет міністрів і підступним способом обійшли Верховну Раду України. Насправді ж не йдеться про боротьбу проти насильства, але...
Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconНаказ № Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми
Згідно Наказу мону від 01. 02. 2010 №59 «Про вжиття заходів щодо запобігання насильству над дітьми» та з метою попередження проявів...
Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconПро вивчення та аналіз ризиків виникнення різних форм насильства серед дітей та над дітьми
Плану роботи воцппср на 2012 рік, згідно відповідного листа воцппср від 06. 02. 2012 р. №33/09, з метою вивчення та аналізу ризиків...
Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconПро затвердження складу робочої комісії із соціального супроводу
Закону України «Про соціальну роботу з дітьми та молоддю», ст. 4 Закону України «Про попередження насильства в сім'ї», на підставі...
Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconЛьвів, 13. 07. 2012р. Депутатам Львівської обласної ради
З 19 червня по 4 липня в рамках проекту Попередження насильства над дітьми тренерки вго «Жіночий консорціум України», тобто гендеристки,...
Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconПро затвердження Інструкції щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї,
Відповідно до Закону України "Про попередження насильства в сім'ї" від 15. 10. 2001 n 2789-iii ( 2789-14 ) та з метою забезпечення...
Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconРозпорядження від 08. 08. 2011 №256 м. Маріуполь Про виконання заходів з питань попередження насильства в сім'ї
На виконання протокольного рішення №1 засідання міської координаційної ради у справах дітей від 18. 07. 2011 року, з питання «Організація...
Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconРозпорядження голови районної державної адміністрації від 07. 04. 2011 р. №85 Про схвалення районної програми «Про попередження насильства в сім’ї» на період до 2016 року На виконання вимог Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»
Схвалити районну програму «Про попередження насильства в сім’ї» на період до 2016 року (далі-Програма) і склад мультидисциплінарної...
Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconРішення від 6 січня 2012 року №9 Про затвердження Програми рцсссдм щодо соціальної роботи з сім’ями, дітьми
Затвердити Програму рцсссдм щодо соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю на 2012 рік
Калініна А. В. Результати дослідження щодо проблеми насильства над дітьми в сім‘ї iconКіцманська районна державна адміністрація відділ освіти, молоді та спорту
«16 днів проти насильства», привернення подолання насильства в сім’ї, забезпечення рівних прав жінок та чоловіків відділ освіти,...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов