Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" icon

Друга сесія школи професійної журналістики "нова україна"



НазваниеДруга сесія школи професійної журналістики "нова україна"
страница1/3
Дата конвертации25.11.2012
Размер427.05 Kb.
ТипДокументы
скачать >>>
  1   2   3




ДРУГА СЕСІЯ ШКОЛИ ПРОФЕСІЙНОЇ ЖУРНАЛІСТИКИ "НОВА УКРАЇНА"


2009 року, АР Крим, Сімеїз

Начало формы

+

Володимир ПРИТУЛА

Голова Комітету із моніторингу свободи преси у Криму


Чи гарантує Чорноморський флот Росії безпеку України?


Володимир Притула, Кримський Незалежний центр політичних дослідників і журналістів


Тема 2017 року і перебування Чорноморського флоту Росії в Криму залишається провідною (звичайно, після газового і натовського питань) в українсько-російських стосунках. Й одним із аргументів на користь того, що російська військова база мусила б залишатися на українській території необмежений термін, є теза, що російський флот «гарантує безпеку України в Чорному морі». Вона звучала і в 90 роки, коли тривали дуже важкі переговори щодо розподілу Чорноморського флоту, і цей же аргумент наводять російські та деякі українські політики останнім часом.


Зокрема, кілька місяців тому російський віце-прем’єр Сергій Іванов висловив переконання, що «російський флот захищає кордони як Росії, так і України». За якийсь час йому вторили кримські комуністи, які на одному із своїх мітингів у Сімферополі назвали Чорноморський флот Росії «єдиним гарантом миру і спокою» на півострові.


Слід сказати, що і частина українців теж вважає перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на українській території, перш за все, «гарантією миру і стабільності в Україні». В усякому випадку, так стверджує київська газета «Дзеркало тижня» з посиланням на результати телефонного опитування, проведеного експертами центру «Тейлор Нельсон Софрез Україна» 19-22 серпня минулого року. Зокрема, понад 44% з 1200 опитаних мешканців українських міст покладали на російський флот функцію «захисника і гаранта безпеки» України в Чорному морі.


Втім, і результати цього дослідження, і заяви кримських комуністів, і твердження російського віце-прем'єра були зроблені торік. А що ж сьогодні? Як же насправді – чи здатен Чорноморський флот Росії гарантувати безпеку Україні в Чорному морі? Навіть якщо забути про участь російських військових моряків у війні проти дружньої Україні Грузії і припустити, що в всі причорноморські країни, окрім, звичайно, Росії, – вороги України?


^ Російський флот проти флотів причорноморських країн НАТО – як Костя Дзю проти Володимира Кличка


З відкритих джерел відомо, що зараз у бойовому складі Чорноморського флоту – лише 13 великих кораблів. Це – флагман, ракетний крейсер «Москва», 2 великих протичовневих кораблі, 3 сторожовика і 7 великих десантних кораблів. Крім того, – ще 13 малих кораблів (ракетні, протичовневі і тральні), 2 підводних човна і 6 ракетних катерів.


Якщо подивитися на «конкурентів» з НАТО, то таке порівняння не на користь росіян. Туреччина, Румунія і Болгарія на трьох мають у Чорному морі понад 90 великих бойових кораблів різного класу, а також близько 4 десятків малих кораблів, 44 ракетних і торпедних катера, півтора десятка підводних човнів.

 

Експерт проекту «Флот-2017» Леонід Шевченко вважає, що слід взяти до уваги ще 6-7 бойових кораблів Постійного оперативного з’єднання НАТО в Середземному морі, а також 6 флот США у складі як мінімум одного авіаносця в супроводі 1-2 ракетних крейсерів, 3-4 есмінців, 5-7 фрегатів, 3-4 великих десантних кораблів і не менше 2 підводних човнів з крилатими ракетами на борту.


І це лише кількісні показники, що ж до якісних, то відомо, що лише частина кораблів Чорноморського флоту Росії – боєготові. Решта – перманентно перебувають у ремонті. А днями стало відомо, що російський уряд припинив фінансування ремонту підводного човна Б-380 (колишній «Горьковскій комсомолєц») – одного з двох, що залишилися на Чорноморському флоті Росії. Другий російський підводний човен («Алроса», тип – «Варшав’янка») теж ремонтується у Севастополі і небоєздатний.


Наприкінці 2008 року також припинено фінансування ремонту великого протичовневого корабля «Очаков», якого тепер чекає утилізація. На підході – й інші плавзасоби Чорноморського флоту, на ремонт і модернізацію яких немає коштів.


Те, що Чорноморський флот Російської Федерації у рази поступається за своїми можливостями флотам країн НАТО в Чорному морі. – визнає і заступник голови Комітету Державної думи Росії з конституційного законодавства і державного будівництва Віктор Іллюхін: «Сьогодні Чорноморський флот в чотири рази поступається турецькому флоту. Можна сказати, що він у випадку присутності в Чорному морі американського флоту поступатиметься ще більше, а загалом натовцям ми поступаємося в Чорному морі в 20 разів», – заявив нещодавно російський депутат.


Схоже, Чорноморський флот Росії проти флотів інших причорноморських держав, який вважає «імовірним противником», виглядає як престарілий боксер легкої ваги проти сучасного чемпіона-важковаговика.


^ У 2017 році виводити із Севастополя буде нічого?


Заступник головного редактора флотської газети «Флаг Родіни» капітан 1 рангу Сергій Горбачов пише в одному зі своїх матеріалів, що темпи оновлення флоту «близькі до нульових». За його словами, великий сучасний бойовий корабель «за кілька років не збудуєш». За деякими оцінками, такий корабель може з'явитися на російському флоті не раніше, аніж до 2020 року. На той час «наймолодшому» кораблю ЧФ Росії – ракетному крейсеру «Москва» виповниться 37 років... Бойовий корабель без корінної модернізації служить не більше 25 років, – зазначає Сергій Горбачов.


А за даними Леоніда Шевченка, згідно плану-графіка проведення робіт з продовження термінів експлуатації кораблів і ресурсних показників, з усіх плавзасобів, що перебувають на озброєнні ЧФ Росії, у 80% – нормативний час служби закінчується до 2010 року. З них 2017 року хіба що лише великий десантний корабель «Азов» зможе самостійно покинути Севастопольську бухту.

 

Не набагато оптимістичніший російський експерт, провідний аналітик московського Інституту політичного і військового аналізу Олександр Храмчихін. В інтерв’ю УНІАН він заявив, що для виведення Чорноморського флоту Росії з території України буде потрібно не більше 2 років: «Багато кораблів просто списуються, і дедалі менше потрібно буде часу для виведення – флот скорочується, і ніякої заміни не надходить. У Росії катастрофічно маленькі кораблебудівні програми, причому вони розраховані на всі чотири флоти і Каспійську флотилію. Тому Чорноморському флоту, здається, не дістається взагалі нічого», – каже Олександр Храмчихін.


Леонід Шевченко підтверджує: Росія не здатна замінити жодного з пущених «на голки» кораблів Чорноморського флоту, а тим більше – поповнити його склад новими силами і засобами. Хіба що шляхом переведення з інших флотів, як це сталося торік з морським тральником «Віце-адмірал Захар’їн», який замість Північного флоту прибув до Новоросійської військово-морської бази.


Депутат Держдуми Віктор Іллюхін додає, що за останні роки для всього ВМФ Росії було збудовано лише 7 нових військових кораблів. Жоден з них на Чорноморський флот не потрапив. Зараз росіяни мають у Севастополі лише 2 відносно нових бойових корабля, збудованих у 90 роки. Навіть на українському флоті, за яким немає нафти і газу, таких кораблів – 4.


^ Не захист, а загроза

Більшість експертів, які описують сучасний стан Чорноморського флоту Росії, сходяться на думці, що він здатний успішно воювати лише з ВМС Грузії. Минулорічний конфлікт показав, що за повної переваги на морі, росіяни примудрилися зазнати серйозних людських і матеріальних втрат. За неофіційними даними, тоді до 20 моряків отримали поранення, від 2 до 8 – загинули. Офіційно Москва це заперечила. Як і пошкодження щонайменше 5 кораблів. Втім, Севастополь, попри все, місто маленьке, і тут можливостей у російської влади обмежити поширення інформації, набагато менше, аніж на території Росії.


Але зараз севастопольців і місцеву владу турбують інші дві проблеми, пов’язані з Чорноморським флотом. Про першу нещодавно на виїзному засіданні Колегії Міністерства оборони Росії у Севастополі говорив командувач ЧФ Росії, який у своїй доповіді висловив побоювання з приводу використання бойових кораблів і катерів, збудованих в 70 – на початку 80 років. Вже зараз більшість з них пересуваються лише Севастопольською бухтою. Леонід Шевченко нагадує: іще з середини 90 років через зношеність корабельних систем і загрозу розриву стволів була заборонена стрільба артилерією великих калібрів, а також пуски крилатих ракет. Тож лише вдруге за останні півтора десятиліття крейсер «Москва» пустив крилату ракету у січні минулого року під час спільних навчань загону кораблів Північного флоту в Атлантиці.


А за тиждень під час супроводу «Москви» у Середземномор’ї зазнала аварії плавмайстерня ЧФ «ПМ-138», ледь не потонувши під час невеликого шторму. А вже цього року там же, у Середземному морі горів середній танкер «Іман», який повернувся до Севастополя на буксирі. За даними Леоніда Шевченка із середини 90 років кораблі Чорноморського флоту випадково вразили «як мінімум два цивільних судна України в результаті помилкового застосування проти корабельної зброї під час навчань і маневрів».


Торік дипломатичний скандал викликав факт втрати авіаційної торпеди ЧФ Росії, яку потім люди знайшли на пляжі. А кілька років тому під час параду і стрільб у Севастополі з нагоди дня ВМФ Росії болванка російської ракети потрапила у натовп людей. Батько з дочкою отримали поранення, при цьому чоловік залишився інвалідом.


Зрештою, таких історій можна пригадати багато, але до реальних і потенційних небезпек з боку російського флоту додалися ще й соціальні проблеми. На виконання державної програми про перехід Збройних Сил Росії на «новий образ», на Чорноморському флоті Росії розпочалися масові скорочення. Спершу звільнення торкнулися Будівельного управління та судноремонтних заводів і майстерень ЧФ та цивільного персоналу військових частин, а потім і мічманів з офіцерами. За різними даними, з початку року з російського флоту лише у Севастополі вже звільнено близько півтори тисячі осіб. За словами глави Севастопольської міськдержадміністрації Сергія Куницина, очікується скорочення ще 9 тисяч осіб, з яких 3 тисячі – військовослужбовці.


Загрозлива ситуація виникла і з флотськими боргами за зарплатами, соціальними відрахуваннями і податками. Експерти називають суми у 6 мільйонів гривень. За словами мера міста, це несе серйозні загрози соціально-економічній та громадсько-політичній стабільності регіону. Сергій Куницин нещодавно заявив: якщо скорочення Чорноморського флоту Росії триватиме такими ж темпами, як зараз, то Севастополь «перетвориться в місто хуліганів і п’яничок».


Експерти кажуть, що насправді зараз за своїм кількісним складом і технічним станом Чорноморський флот Росії не тільки не може бути «гарантом безпеки України», але й сам загрожує їй та її населенню, завдає щодалі, то більше клопотів. І це, якщо не брати політичну складову цієї проблеми та агресивність нинішнього Кремлівського режиму.


«Найбільші українці Криму» відвертаються від України?


Володимир Притула, Кримський Незалежний центр політичних дослідників і журналістів


За роки незалежності України у корінних мешканців Криму – кримських татар – склався стійкий і, загалом, справедливий імідж «найбільших українців» півострова. Ще 1989 року очолювана нинішнім лідером Меджлісу кримськотатарського народу, народним депутатом України, а тоді – дисидентом і колишнім політв’язнем Мустафою Джемілєвим Організація кримськотатарського національного руху ухвалила рішення підтримати український національно-демократичний рух з його прагненням незалежної і соборної України.


З того часу кримські татари неодноразово відігравали значну роль у становленні української держави, збереженні її цілісності та зміцненні українського суверенітету в Криму. В 1991 році їхні голоси за незалежність України серед 54% загальнокримських – були вирішальними. Як і їхня політична воля в часи розгулу кримського сепаратизму і криміналітету 1994-98 років. Щоразу, коли виникала загроза українським інтересам на півострові, Меджліс недвозначно заявляв, що кримськотатарська громада всіма своїми ресурсами, організованністю та єдністю підтримує офіційний Київ. Здебільше саме це охолоджувало гарячі голови як у Криму, так і у близькому закордонні.


Традиційно саме кримськотатарський електорарат давав найбільший виборчий урожай у Криму українським національно-демократичним силам. А під час усіх турів президентських виборів 2004 року у майже 15-відсотковій підтримці кримчан Віктора Ющенка – левовою часткою були кримськотатарські голоси.


Втім, на 17 році незалежності України, ситуація в Криму радикально міняється. Схоже, офіційному Києву доведеться зіштовхнутися з наслідками розчарування кримських татар і кримськотатарської еліти в його кримській політиці. Чим це загрожує регіону та загалом Україні – можна не говорити, досить лише глянути на сусідню Грузію.


Перманентні політичні кризи та все більш запекліша боротьба за владні повноваження, політизація правоохоронних органів і деградація судової системи – не залишають навіть ілюзій щодо того, що офіційний Київ зможе адекватно реагувати на виклики і загрози, що виникають українському суверенітету і громадсько-політичній ситуації в Криму. Останнім попередженням про можливість виникнення серйозних проблем стало звернення групи активістів кримськотатарської громадської організації, що називає себе «Партія Міллі Фірка», до державного керівництва Росії.


«Міллі Фірка» – нова сторінка національного руху?


В одному із своїх не дуже давніх матеріалів я писав, що «Міллі Фірка» все ніяк не визначиться, з ким вона – з БЮТ чи ФСБ. Схоже, деякі її лідери уже все вирішили. У вересні тодішній лідер «Міллі Фірка», редактор газети «Полуостров» Васві Абдураїмов з групою товаришів передали до Генерального консульства Росії у Сімферополі звернення, в якому закликали Володимира Путіна та його Дмитра Мєдвєдєва захистити «малі народи та національні меншини Криму від українського націоналізму».


Досі в автономії не було жодної кримськотатарської організації чи групи проросійського спрямування, якщо не враховувати маргінальну «Кримські татари за союз із Росією», яка складається з однієї особи. Водночас, після російського вторгнення в Грузію в Криму очікували, що тут активізуються борці «за права російського народу», які звинувачуватимуть українську владу у порушенні цих прав і запрошуватимуть путінських «миротворців» їх захистити. Але ніхто цього не очікував від кримських татар.


І хоча в результаті скандалу, що вибухнув в кримськотатарській громаді, Васві Абдураїмов був вимушений подати у відставку з посади очільника «Міллі Фірка», усе ж він залишився головним редактором рупору «партії» газети «Полуостров», яка й далі переконує своїх читачів, що Путін і Мєдвєдєв мають «захистити» кримських татар від України, як «захистили» абхазів та осетин від Грузії.


Водночас, в «Полуостровє», як і ще в кількох кримськотатарських виданнях, уже понад рік триває кампанія під умовною назвою «Нашим братам казанським татарам у Росії ведеться добре, а нам, кримським татарам, в Україні погано». Втім, заперечити закиди у кримськотатарській пресі важко – справді, Путін назвав татар Поволжя «титульною нацією» Росії, справді, казанці мають цілу низку театрів, мовознавчі та культурологічні академічні установи, радіо і телеканали, десятки газет і журналів для дорослих та дітей, сотні шкіл і дошкільних закладів, без проблем зводять мечеті і медресе, за сприяння влади літають у Хадж до Мекки, і що важливо, глибоко інтегровані до російської влади і допущені до розподілу прибутків від експлуатації природних багатств Татарстану.

Припускаю, що картина в Казані є, насправді, не настільки оптимістичною, але в результаті цієї кампанії в середовищі кримських татар становище казанців у Росії сприймається майже ідеальним. А що ж у Криму?


^ Ні землі, ні волі


Через 20 років після початку масового повернення кримських татар на свою історичну батьківщину до Криму вони і далі залишаються слабко інтегрованими в українське суспільство, досі не реабілітовані і відчувають дискримінацію з боку влади і більшості.


Досі гострою залишається земельна проблема. Кримські татари, які в результаті депортації втратили землі, передані до колгоспів, повернувшись залишилися поза процесами розпаювання сільськогосподарських угідь. Коли ж їм відмовили і у виділенні землі під індивідуальне житло, розпочалися масові самозахоплення, чи, як їх називали репатріанти – «самоповернення» землі, причому, переважно у .


В часи масового повернення на початку 90 років минулого століття вони також були недопущені в місця історичного проживання – на Південне узбережжя Криму, до Балаклавського і Судацького регіонів, а прописувалися переважно у степових економічно депресивних районах. У депортації – переважно міські мешканці, але на батьківщині кримські татари були змушені селитися у сільській місцевості, де не було роботи і зруйнована соціальна інфраструктура.


Коли ж на початку двохтисячних років почався економічний підйом, туристи повернулися на Південнобережжя і в курортних регіонах завирувало економічне життя. Все це проходило на тлі безпрецедентного «дерибану» приморської землі, що виросла в ціні до захмарних висот. Саме тоді розпочалася внутрішньо кримська міграція репатріантів на морські узбережжя і до Сімферополя.


Репатріанти сподівалися отримати землю ще й як певну компенсацію за втрачене майно під час депортації. Старі татарські будинки в Бахчисараї, Алушті чи Ялті й досі хвилюють душу не одного кримського татарина, багато з яких мають на ці будинки старі документи.


Ще кілька років тому і лідери Меджлісу, і пересічні кримські татари говорили, що не вимагають повернення відібраного – будинків. землі та рухомого майна. Хочуть лише ділянок для зведення індивідуального житла. Після 5 років безуспішної боротьби за землю тепер все більше кримськотатарських організацій вимагають реституції, а на кожному мітингу тепер обов’язковим є лозунг: «Верніть наші будинки і землі!». В Криму вже підростає нове покоління кримських татар, народжених в незалежній Україні, які переконані, що рано чи пізно вкрадені в їхніх дідів будинки і землі вони повернуть.


Як вважають експерти, зняти більшість гострих питань могли б закони «Про реабілітацію кримськотатарського народу» і «Про статус кримськотатарського народу в Україні». За останні 10 років ці законопроекти кілька разів вносилися до Верховної Ради України, але жодного разу не були проголосовані. Зараз Кабінет міністрів затвердив і подав до парламенту законопроект «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Проте, і Меджліс, і опозиційні йому кримськотатарські організації виступили з різкою критикою цього документу і закликали уряд відкликати його з Верховної Ради.


За словами Надира Бекирова, урядовий законопроект не тільки не вирішує проблем кримськотатарського народу, але й поглиблює їх. Він назвав неприйнятним те, що в категорію «депортований за національною ознакою осіб», потрапляють лише власне ті, кого виселяли 18 травня 1944 року та їхні діти. А от уже внуки, навіть, якщо вони народилися у місцях депортації, на цей статум претендувати не можуть. Надир Бекиров каже, що права цих людей таким чином не будуть відновлені.


Президент Фонду корінних народів Криму переконаний, що Українська РСР протягом багатьох років перешкоджала поверненню кримських татар до Криму. Багато з тих, хто намагався повернутися знову силою були депортовані. Саме тому у місцях депортації, за межами історичної батьківщини народилися і нові покоління депортованих: «Україна, як відомо, є правонаступницею УРСР, тож саме вона несе частину відповідальності за силове утримання кримських татар за межами Криму і саме український уряд має докласти зусиль для відновлення прав депортованих за національною ознакою осіб та їхніх нащадків», - вважає Надир Бекиров.


Представницький орган кримськотатарського народу – Меджліс – поки що не висловив офіційної точки зору щодо цього документу, але один з його лідерів Рефат Чубаров в інтерв’ю Радіо Свобода назвав урядовий законопроект «абсолютно порожнім» і теж висловився за його відкликання з парламенту та переопрацювання за участі фахівців.


Разом з тим, нещодавно відбулася зустріч членів Меджлісу з делегацією депутатів Європейського парламенту. На ній Рефат Чубаров закликав європарламентаріїв долучитися до обговорення та пошуку шляхів вирішення кримськотатарської проблеми в Україні, а також до стимулювання ухвалення українською державою законів «Про відновлення прав кримськотатарського народу» і «Про статус кримськотатарського народу в Україні».

«Кримський якір» для України? Три тактики російської політики в Криму


Володимир Притула, Кримський Незалежний центр політичних дослідників і журналістів


З часу проголошення незалежності України з боку Москви не припинялися спроби відірвати Крим від материка, або ж впливати на позицію Києва, використовуючи «кримський аргумент». З роками слова, без перебільшення, визначного великоросійського націонал-патріота, який формально вважається українським комуністом, Леоніда Грача про те, що Крим – це «якір, який тримає Україну біля Росії», набрали доволі практичного змісту. Тепер над завданням «притоплення» українського корабля біля російського узбережжя працює чимало знавців «якірної справи». Втім, зміни ситуації в Україні і світі примушує їх міняти і свою політику. За останні кілька років Кремль використовував щонайменше три тактики для посилення свого впливу в Криму і для досягнення власних політичних та економічних цілей в Україні.


За часів Кучми важко було помітити якусь чітку і єдину російську політику щодо Криму. Звичайно, «кримська карта» періодично розігрувалася Москвою, а структури Чорноморського флоту Росії вдавали, що української влади на півострові не існує. І все ж, була негласна межа, за яку ані росіяни у свої іграх, ані українці у спробах протидіяти їм, не заходили. А брутальні заяви Юрія Лужкова, Володимира Жириновського і Костянтина Затуліна мали на меті лише періодично нагадувати Києву, що кримська тема, попри українсько-російський Договір про дружбу, не закрита і за необхідності може стати знову актуальною.


^ Тактика перша. Йти у владу…


Така необхідність виникла наприкінці 2004 року. Саме тоді ще маловпливова, але дуже прокремлівська «Російська громада Криму» з’явилася у передніх лавах борців проти «американської загрози» і виявилося, що «тузи» кримської політики за наказами з Києва і Донецька мусять з нею рахуватися. Саме тоді ж, як гриби після дощу, почали рости радикальні проросійські організації – Народний фронт «Севастополь-Крим-Росія», молодіжний рух «Прорив», Євразійська спілка молоді Криму, постало навіть призабуте із середини 90 років «Російське товариство Криму» екзотичного радикала-коміка Анатолія Лося. Кожна з цих організацій мала свого «патрона» в Москві, відповідно, «Громада» – Костянтина Затуліна, «фронтовики» – Юрія Лужкова, «Прорив» – Модеста Колєрова, а «євразійці» – Владислава Суркова з Олександром Дугіним. Втім, усі згадані москвичі, якщо хто на той час не працював у Кремлі, то часто там бував.


Цей період, що тривав до літа 2008 року і завершився, за моїми спостереженнями, за місяць-два до російсько-грузинського збройного конфлікту, характеризувався двома тенденціями: впевненим входженням прокремлівських політичних сил, які досі прозябали на політичному маргінесі, до кримської влади різних рівнів, і зухвалим та широкомасштабним провокуванням ними кримських татар.


Якщо до 2006 року «Російська громада Криму» та її політичне крило партія «Російський блок» мали в парламенті автономії лише три депутати зі ста, в місцевих радах по всьому Криму – лише півтора десятка симпатиків, а про Верховну Раду України навіть і не мріяли, то у 2006 році ситуація радикально змінилася. Куратор «Російської громади Криму» депутат Державної Думи Росії Костянтин Затулін «пробив» через Віктора Януковича операцію інкорпорування до дуже популярної на той час у Криму Партії регіонів представників прокремлівських структур.


Тоді лідери «Російської громади Криму» і Кримської організації партії «Російський блок» Сергій Цеков, Олександр Черноморов, Анатолій Жилін та Олег Слюсаренко змінили партійність й отримали квитки членів Партії регіонів. Політичним шлюбом Партії регіонів і Російського блоку стало також формування в автономній республіці виборчого об’єднання «Блок «За Януковича!», який на місцевих виборах 2006 року переміг в усіх регіонах Криму, а в кримському парламенті отримав 44 зі 100 місць.


В результаті цієї комбінації Сергій Цеков окрім посади голови кримської організації ПР обійняв і крісло першого віце-спікера новообраного парламенту автономії. До Верховної Ради Криму також потрапили і Олег Слюсаренко з Анатолієм Жиліним. Останній був обраний членом Президії ВР АРК. До керівного органу місцевого парламенту також увійшов новий лідер кримської організації Російського блоку Олег Родивілов, а ще 7 його однопартійців стали кримськими депутатами, в тому числі – і голова партії «Російський блок», львів’янин Олександр Свистунов.


Згаданий екс-голова кримського Російського блоку, а тепер – «регіонал» – Олександр Черноморов заслужив місце у прохідній частині партійного списку «регіоналів» і з 2006 року – повноправний народний депутат України. У більшості органів місцевого самоврядування Криму за домовленістю з Партією регіонів Російський блок отримав по кілька депутатських місць, а також ключові крісла в гуманітарній та організаційній сфері, як правило, це – посади секретарів місцевих рад і керівників комісій з освітньо-культурних питань.

і провокувати кримських татар


Проникнення до владних структур дозволило прокремлівським силам вирішувати й інше важливе завдання – стимулювання невдоволення кримських татар і провокування їх на радикальні виступи. Віддавши політичним партнерам – «регіоналам» – цікаві їм економічно-бюджетно-земельні питання, проросійські активісти перебрали на себе гуманітарну сферу. Практично всі процеси, що стосувалися проблем відродження кримськотатарської мови, культури, освіти і духовності були призупинені.


За ініціативою проросійських депутатів Сімферопольська міськрада скасувала свій дозвіл на будівництво в місті Соборної мечеті. Ця фактична заборона на тлі виділення УПЦ Московської Патріархії низки земельних ділянок під храми і повернення їй старих культових споруд, викликала широке невдоволення мусульман,а це – на 90% кримські татари, та їхні масові протести. Тим часом Сімферопольська міськрада ухвалила рішення про встановлення в Сімферополі пам’ятника імператриці Єкатерині Другій, яка у 18 столітті ліквідувала кримськотатарську державність, а одразу кілька місцевих рад відмовили кримським татарам у дозволі на спорудження пам’ятних знаків у пам'ять жертв депортації.


Водночас в контрольованій прокремлівськими силами місцевій пресі розгорталася справжня антитатарська інформаційна кампанія, під час якої інколи звучали прямі образи національної та релігійної гідності кримських татар. Тоді ж практично жодна кримськотатарська акція протесту не обходилася без альтернативного мітингу чи пікету Російського блоку, що проходили одночасно і в одному й тому ж місці. Часто бійки попереджали лише посилені загони міліції.


Втім, без зіткнень не обійшлося. Кульмінацією цього протистояння стали події серпня 2006 року у Бахчисараї. Там кілька років кримські татари вимагали від місцевої влади перенести ринок з місця, де до депортації було розташоване мусульманське кладовище «Азізлер», на якому був похований один з шанованих мусульманських святих - Азізів. Російський блок на чолі з Олегом Родивіловим виступив проти, а організований про кремлівським силами мітинг у Бахчисараї переріс у напад на кримськотатарський пікет «ринку на костях». Обійшлося без людських жертв, але кілька кримських татар отримали поранення, а офіційному Києву довелося задіяти спецпідрозділи МВС та СБУ.


Слід сказати, що протягом 2005-2007 років всеукраїнська організація «Студентське братство» активно домагалася від командування Чорноморського флоту Росії дотримання українського законодавства і міжурядових угод, а також повернення Україні маяків та іншого навігаційного обладнання, розташованого на українській території і контрольованого російськими військовими всупереч цим документам. Тоді ж ціла низка українських судів ухвалила рішення з вимогою до Міноборони Росії звільнити утримувані навігаційні об’єкти. У пресі почали з’являтися публікації, що перебування Чорноморського флоту Росії в Криму – невигідне Україні, завдає їй шкоди і несе загрозу її безпеці. Водночас офіційні особи підняли питання про необхідність завчасної підготовки до виведення російського флоту у 2017 році.


Відповідь Кремля не забарилася. Нею можна вважати заяву тоді ще президента Володимира Путіна. Під час одного із телемостів він отримав запитання від жительки Севастополя про складну міжетнічну обстановку в Криму. Відповідаючи на нього, російський президент сказав, що Росія «має великий досвід» розв’язання міжнаціональних проблем і, за бажання українського уряду, вона ним могла б поділитися. І тоді ж прозвучала теза, що Чорноморський флот Росії – гарант безпеки і стабільності в цьому регіоні. Натяк виявився більш, аніж прозорим: занадто активно наполягатимете на врахуванні українських інтересів у питанні перебування ЧФ Росії в Криму – отримаєте міжетнічний конфлікт, який «гаситиме» той же ЧФ Росії. Оскільки такі конфлікти на території екс-СРСР – майже вічні, той Чорноморський флот за цих умов «гарантуватиме безпеку і стабільність» і після 2017 року.


^ Тактика друга. Зачаїтися і «відривати» кримських татар від України


З початку літа минулого року тактика кремлівського впливу неочікувано змінилася. Потрохи в проросійській пресі вщухла антитатарська кампанія, водночас, в деяких кримськотатарських виданнях побільшало матеріалів про Татарстан та його успіхи в «сім’ї братніх народів» Російської Федерації, про те, що Володимир Путін назвав татар другою титульною нацією Росії. А ще одна за одною в кількох газетах вийшли публіцистичні статті кількох кримськотатарських інтелектуалів, опозиційних до Меджлісу, про те, що поволзьким татарам в Росії добре, а кримським татарам в Україні – погано.


Колишній редактор газети «Ленін байраги» Тимур Дагджи у кількох своїх публікаціях припустив, що кримськотатарський національний рух помилився наприкінці 80 – на початку 90 років, підтримавши незалежність і цілісність України. Підтримай кримські татари тоді Росію – зараз мали б кримськотатарську автономну республіку у складі Російської Федерації.


На форумах багатьох інтернет-видань під час обговорення кримських тем почастішали заклики до кримчан – етнічних росіян і кримських татар – об’єднуватися проти України, мовляв, і ті, і ті однаково страждають від «насильницької українізації» і «проамериканської політики» Києва. Не впевнений, що все це серйозно змінило традиційно антиросійські, точніше – антиімперські, настрої в кримськотатарській громаді, але те, що рівень розчарування в українській державі серед кримських татар зростає – навряд чи хто заперечуватиме.


Зрештою, нові зусилля щодо кримських татар виявилися недаремними. У вересні минулого року група активістів кримськотатарської громадсько-політичної організації «Мілі фірка» («Національна партія») на чолі зі своїм лідером Васві Абдураїмовим публічно звернулися до російських президента і прем’єра Дмитра Медвєдєва і Володимира Путіна із закликом «захистити» кримськотатарський та інші народи України від офіційного Києва, як вони «захистили» абхазів і південних осетин від Тбілісі.


В результаті скандалу, що вибухнув у кримськотатарській громаді, Васві Абдураїмов подав у відставку з керівної посади в організації, а правління «Мілі фірка» відмежувалося від «самодіяльності» свого колишнього лідера. Втім Абдураїмов і далі редагує партійний друкований орган, де антиукраїнська тематика залишається провідною.


Після грузинсько-російського збройного конфлікту прокремлівські російські організації Криму різко знизили не тільки градус антитатарських дій і заяв, але й узагалі свою активність. Очевидно, це слід пов‘язувати з тим, що на той час на півострів зачастили західні дипломати, журналісти, експерти і шпигуни, щоб на місці вияснити, чи буде Крим наступним після Грузії. Для Москви тоді важливо було заспокоїти Захід, а також збити антиросійську хвилю в громадських настроях в Україні.


Підтвердженням цього стала вереснева заява російського прем`єр-міністра Володимира Путіна, який назвав «провокацією всі розмови з приводу приєднання Криму до Росії». За повідомленням РІА «Новості», на зустрічі з представниками міжнародного дискусійного клубу «Валдай» Путін

зазначив, що не можна «порівнювати ситуацію в Криму із ситуацією, що виникла між Грузією та Абхазією і Південною Осетією». Російський прем’єр заявив тоді: «Ми з Україною давно домовилися про кордони при розпаді СРСР, і ми визнали ці кордони», - процитувала слова Путіна російська інформагенція.


Поки російські радикали в Криму «залягли на дно», всередині прокремлівського руху тривали бурхливі процеси структуризації, переобліку і зміни кураторів. Раніше головним реципієнтом російської державної допомоги була «Російська громада Криму» та її політичне крило – Російський блок, яких курував Костянтин Затулін. Решті, де власниками чи кураторами були Юрій Лужков, Модест Колєров і Владислав Сурков з Олександром Дугіним, потрапляли крихти. Тепер всі фінанси для «допомоги співвітчизникам» були заведені до новоствореної Федеральної агенції у справах СНД, співвітчизників, які мешкають закордоном і з міжнародної гуманітарної співпраці при МЗС Російської Федерації. Шанс на підтримку з Москви отримали усі претенденти, як і єдиний дах.


^ Тактика третя. Лякати американців та європейців і готуватися до виборів?


Проте відносна політична стабільність в автономії протрималася недовго. З початком «газової війни» між Києвом і Москвою прокремлівським силам нагадали про їхню місію. Але заяви чи нечисленні мітинги на підтримку «Газпрому» були лише другорядним завданням. Головне – примусити Європейський Союз і США «не пхати носа» до Криму.


Після того, як восени 2008 року півострів відвідало багато західних делегацій, чимало європейських та американських інституцій, за згоди Києва, ухвалили рішення про посилення своєї присутності на Кримському півострові, який раніше європейці та американці, переважно, обходили стороною. Про відкриття своїх Генеральних консульств в Криму заявили посольства США і Польщі, про призначення почесних консулів – Бельгія і Чехія. Відкрити свої представництва запланували Європейська Комісія, Агенція США з міжнародного розвитку (USAID), «Британська Рада», чеська «Людина в скруті» та деякі інші західні структури, насамперед, неурядові. Заявили про намір посилити свою грантову діяльність в Кримській автономії і Севастополі ціла низка донорських організацій.


Досі в Криму була лише одна іноземна дипустанова – Генеральне консульство Росії в Сімферополі. На півострові також працювали відділення фондів «Москва-Крим» і «Москва-Севастополь», а також Російський культурний центр у Сімферополі і «Дім Москви» в Севастополі. Тепер російська монополія в гуманітарній сфері Криму може бути порушена. Водночас, посилення західної присутності на півострові розширює інформаційні потоки з регіону за кордон, змушує росіян діяти більш делікатно і зменшує їхні легітимні можливості застосувати силу, як це було у Грузії.


Саме нестабільність у Криму і побоювання спровокувати неадекватну реакцію проросійських сил були головними причинами того, що західні інституції практично не були представлені і не працювали в регіоні. Саме на цих побоюваннях, очевидно, і хоче зараз зіграти Кремль. Лише в лютому «Російська громада Криму» разом із союзниками, проявивши небачену досі активність, провела з десяток публічних акцій, переважно, антизахідного спрямування.


Спалені під час цих акцій кілька американських прапорів, опудало «дядечка Сема» і прапор Північноатлантичного Альянсу мали символізувати рішучість проросійських сил Криму у боротьбі з американською та європейською присутністю на півострові. З цією ж метою у січні за наполяганням активістів «Російської громади Криму» було ухвалене рішення кримського парламенту про «небажаність» відкриття у Криму дипломатичного представництва США та зірвана робота сесії Сімферопольської міськради, на якій мало розглядатися питання про укладення угоди з USAID.


Очевидно, що залякати американців з європейцями не вдасться, але ті будуть змушені працювати в Криму більш обережно. Посол США в Україні Вільям Тейлор уже заявив, що враховуватиме точку зору кримського парламенту, й коли востаннє був у Сімферополі, то зустрічався не тільки з головою Верховної Ради Криму «регіоналом» Анатолієм Гриценком, який уособлює «прагматичне» крило кримської влади, але й з його першим заступником та однопартійцем Сергієм Цековим. Очевидно, тому, що той – голова «Російської громади Криму», але ще він – давній партнер Костянтина Затуліна і частий гість Російського генконсульства. Але за цих обставин, напевно, більш продуктивними були б зустрічі американського посла пана Тейлора та узгодження цих питань безпосередньо з його російським колегою Віктором Черномирдіним, а ще краще – з Костянтином Затуліним.


Слід очікувати, що, аби вплив Кремля в Кримській автономії, який з 2005 року значно зріс, і далі залишався високим, буде вироблена нова тактика збереження і посилення присутності в кримській владі прокремлівських сил. Стає зрозумілим, що альянс Російського блоку і Партії регіонів уже вичерпав себе. Згідно з чинним українським законодавством, нові вибори кримського парламенту мають відбутися менш як за рік – у березні 2010 року. І вже зараз Російський блок веде пошук нових партнерів з більш солідних кримських політичних організацій.


І хоча тут ще повна політична невизначеність, останні кілька місяців прокремлівські організації демонструють узгодженість і синхронність у своїх діях. Яскрава ілюстрація цьому – той факт, що «Російська громада Криму», яка раніше зазнавала жорстких нападок з боку Народного фронту «Севастополь-Крим-Росія», тепер проводить мітинги на захист звинуваченого у сепаратизмі координатора «фронту» Валерія Подьячого. І це на порозі передвиборчих торгів підвищує «ціну» на кримському політичному ринку «Російської громади Криму» та її нових союзників з-поміж іншої прокремлівської дрібноти. Втім, як довго протримається така єдність – прогнозувати важко, як і світові ціни на нафту і природний газ. А саме від них залежать розмір кремлівського інтересу в Криму та обсяги зусиль, спрямованих на його досягнення.
  1   2   3



Похожие:

Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconШановний апліканте! Відбір учасників Школи професійної журналістики «нова україна»
Відбір учасників Школи професійної журналістики «нова україна» відбувається на основі заповненої заявки, що складається з реєстраційної...
Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconПерша сесія школи професійної журналістики "нова україна"

Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconДруга сесія школи професійної журналістики "нова україна"
Старший програмний менеджер напряму «Демократичне врядування», проон україни, доцент кафедри філософії Національного університету...
Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconДруга сесія школи професійної журналістики "нова україна"
Засобами масової інформації розповсюджено звернення Д. Гройсмана, координатора Вінницької Правозахисної Групи щодо порушення умов...
Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconТретя сесія школи професійної журналістики "нова україна"
Тренер по менеджменту и маркетингу медиа проектов, Высшая школа журналистики при гу-вшэ
Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconЧетверта сесія школи професійної журналістики "нова україна"
Генеральний директор Української асоціації видавців періодичної преси, Член Проектної Ради
Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconЧетверта сесія школи професійної журналістики "нова україна"
Андрій Маштаков, Віталій Мороз, Бен Колмері, Сергій Даниленко, Максон Пуговський
Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconПерша сесія школи професійної журналістики "нова україна"
Завідувач кафедрою політології Національного університету «Києво Могилянська Академія», Кандидат філософських наук, доцент
Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconПерша сесія школи професійної журналістики "нова україна"
Президент Фонду якісної політики, доцент кафедри філософії Національного університету «Києво-Могилянська академія», доктор філософських...
Друга сесія школи професійної журналістики \"нова україна\" iconПерша сесія школи професійної журналістики "нова україна"
Кандидат юридичних наук, доцент Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, конституційний експерт Харківської...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов