Методичний посібник «корпоративні права» icon

Методичний посібник «корпоративні права»



НазваниеМетодичний посібник «корпоративні права»
страница1/6
Дата конвертации26.04.2013
Размер0.86 Mb.
ТипДокументы
скачать >>>
  1   2   3   4   5   6


МЕТОДИЧНА РАДА НОТАРІУСІВ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ


виносить на обговорення


МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК

«КОРПОРАТИВНІ

ПРАВА»



Методичний посібник розроблено приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Березій З.А.


Пропозиції та доповнення приймаються до 11 липня 2008 року.






ЗМІСТ


  1. Виникнення корпоративного права та корпоративних відносин ………………………………………………………………………………………………… 3-4

  2. Визначення поняття корпоративного права ……………… 5-8

  3. Суб’єкти корпоративного права ……………………………………… 9-13

  4. Відчуження корпоративних прав ………………………………………14-35

а) відчуження частки(частини) в статутному

капіталі Товариств;

б) відчуження акцій акціонерних товариств;

  1. Спадкування корпоративних прав ………………………………… 36-37

  2. Оподаткування корпоративних прав …………………………… 38-51

  3. Вирішення спорів, пов’язаних з корпоративним

правом та корпоративними відносинами ………………… 52-53

  1. Висновки …………………………………………………………………………………………… 54-55

  2. Зразки нотаріальних документів ………………………………… 56-74

  3. Перелік використаної літератури ……………………………… 75-77




  1. ^ ВИНИКНЕННЯ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА ТА КОРПОРАТИВНИХ ВІДНОСИН


Сучасний світ розвивається в напрямку створення глобальної економіки. Цей процес задає могутній імпульс розвитку інтеграційної господарської діяльності на рівні суб’єктів господарювання, а зростаючий рівень міжнародної конкуренції змушує суб’єктів господарювання шукати шляхи об’єднання потенціалів в боротьбі за виживання і ринкове співробітництво. Корпоративні інтегровані структури є основою сучасної економіки.

Розглядаючи питання про корпоративне право, слід зауважити, що на сьогоднішній день відсутнє одне єдине визначення корпоративного права, тому існують різноманітні думки, погляди на це питання, в тому числі ототожнення корпоративного права з акціонерним правом, віднесення до корпоративних відносин питання регулювання внутрішньоорганізаційних правил певної організації, що засновано на членстві та об’єднанні капіталів.

Перш за все для вивчення цих питань необхідно проаналізувати історію виникнення корпоративного права та корпоративних відносин.

Слід зазначити, що родоначальницею сучасного корпоративного права є Великобританія, правові інститути якої лягли в основу сучасного законодавства про корпоративне право у більшості країн світу. Не стала виключенням і Україна.

Прообразом сучасних юридичних осіб стали так звані „компанії”, які пізніше стали називатися „корпораціями”, а для надання їм правового статусу такі корпорації підлягали реєстрації.

В основу корпорацій були покладені норми, що регулювали відносини створення компаній, їх діяльності, порядок реорганізації, класифікацію компаній, правосуб’єктність, законодавство про цінні папери компаній, неплатоспроможність та банкрутство компаній.

Корпоративний рух започаткований в Україні переважно у вигляді відкритих акціонерних товариств. На шляху розвитку акціонерних товариств було і є багато перешкод, а головною є фактична законодавча неузгодженість стосунків між суб’єктами корпоративних прав.

Донедавна поняття корпоративного права в законодавстві України було відсутнє і зустрічалося лише в юридичній літературі. Офіційне поняття корпоративних відносин, як відносин, що виникають, змінюються та припиняються, дає чинний Господарський кодекс.

Слід відзначити, що існуюче законодавство є доволі суперечливим, тому що більша частина правових норм, які регулюють корпоративне право в Україні запозичене з тих чи інших „іноземних” законів, які не завжди відповідають реаліям економічного розвитку України.

Процес формування в Україні повноцінної національної економіки передбачає насамперед наявність ефективного господарювання суб’єктів, тому увага законодавців до корпоративних відносин останнім часом зростає.

Проблеми корпоративного права деталі більше привертають увагу юристів-практиків та науковців та стають предметом вивчення останніх. Не залишились осторонь цих питань і нотаріуси.

Насамперед нотаріусів цікавлять:

  • правовідносини, що складаються в сфері реалізації юридичними та фізичними особами корпоративних прав, а саме: виникнення зміна та припинення корпоративних прав;

  • спадкування корпоративних прав;

  • оподаткування корпоративних прав та інші.

^ 2. ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА


Поняття корпоративного права визначає частина перша статті 167 Господарського кодексу України, що набув чинності 30 січня 2004 року, а саме:

„Корпоративні права – це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.”

В іншому Законі України „Про оподаткування прибутку підприємств” зазначено, що „корпоративні права – це право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи права на управління, отримання відповідної частки прибутку такої юридичної особи, а також активів у разі її ліквідації”.

Обидва поняття є близькі за змістом, однак є ряд відмінностей. Відобразимо їх в таблиці:

Порівняльна таблиця

Господарський кодекс України

Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств”

Корпоративні права-права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської діяльності, що включають:

1) участь особи в управлінні господарською організацією;

2) отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації;

3) активів у разі ліквідації останньої відповідно до Закону, а також інші правомочності, передбачені законом і статутними документами

Корпоративні права – право власності на статутний фонд (капітал) юридичної особи або його частку (пай), включаючи право на:

    1. управління;

    2. отримання певної частки прибутку такої юридичної особи;

    3. а також активів у разі її ліквідації, відповідно до чинного законодавства, незалежно від того чи створена така юридична особа у формі господарського товариства, підприємства, заснованого на власності однієї юридичної особи або фізичної особи, або в інших організаційно-правових формах


Спільним в обох визначеннях є комплекс справ, які складають зміст терміну „корпоративні права”. Це – права на управління, отримання дивідендів та частини активів при ліквідації юридичної особи (господарської організації).


Цивільний кодекс України не застосовує поняття „корпоративне право”, а такі поняття як: „право участі у Товаристві”, „частка в статутному капіталі” і не існує єдиної статті, яка розкривала б зміст „корпоративного права” як це зробив Господарський кодекс України.

Набуття права власності на частку в статутному капіталі Товариства не завжди приводить до набуття корпоративних прав у повному обсязі. Наприклад, якщо учасники Товариства відмовляють спадкоємцеві померлого учасника у прийнятті до Товариства або якщо сам спадкоємець відмовиться вступити до Товариства, то йому виділяється вартість частини майна Товариства, пропорційна розміру частки. (ст. 147 ЦК України, ст.55 Закону України „Про господарські товариства”). У такому випадку спадкоємець набуває права власності на частку в статутному капіталі внаслідок спадкування, але не набуває права участі в Товаристві.

Учасником Товариства може бути особа тільки за власною волею (принцип добровільності). Тому можна сказати, що корпоративні права складаються з двох самостійних прав:

- права на частку в статутному капіталі Товариства (майнове право);

- право участі в Товаристві (особисте немайнове право);

Такі права можуть виникати одночасно, а можуть набуватися й окремо. Те ж саме стосується і припинення вищевказаних прав.

Виникнення корпоративних прав має місце внаслідок створення Товариства, прийняття до Товариства учасника, придбання частки в статутному капіталі.

Зміна корпоративних прав має місце внаслідок збільшення або зменшення розміру або номінальної вартості частки в статутному капіталі, реорганізації Товариства.

Припинення корпоративних прав відбувається в зв’язку з виходом із Товариства, відчуженням частки в статутному капіталі, у разі ліквідації юридичної особи, смерті учасника-фізичної особи.

Корпоративне право треба розуміти як право особи, об’єднуючи зусилля та капітал, бути учасником корпорації (юридичної особи).

Специфіка корпоративного права виявляється в тому, що воно в свою чергу складається з низки прав, яке кожне окремо можна назвати – „корпоративне право”:

- це право на управління;

- це право на отримання частини прибутку;

- це право на одержання дивідендів.


^ Корпоративні права надають право:

- мати частку в статутному капіталі Товариства;

- обирати та бути обраним;

- брати участь в управлінні Товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, встановлених законом;

  • брати участь у розподілі прибутку Товариства і отримувати частину його прибутку (дивіденди);

  • вийти в встановленому порядку з Товариства;

  • здійснити відчуження часток у статутному капіталі Товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у Товаристві, у порядку, встановленому законом;

  • одержувати інформацію про діяльність Товариства, знайомитись зі звітами, протоколами зборів, річними балансами.

Слід пам’ятати, що поняття корпоративних прав нерозривно пов’язане з поняттям корпоративних обов’язків. Коло обов’язків так само як обсяг прав визначається організаційно-правовою формою юридичної особи. До таких обов’язків можна віднести:

а) зробити внесок до статутного капіталу;

б) виконувати рішення вищих органів управління;

в) не розголошувати комерційну таємницю і конфіденційну інформацію, і т.д.



^ 3. СУБ’ЄКТИ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА


Суб’єктами корпоративних відносин є фізичні та юридичні особи, що можуть чи мають право бути засновниками (учасниками) Товариств.

Моментом виникнення корпоративних відносин є особливий факт – реєстрація юридичної особи.

Корпоративні підприємства утворюються, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діють на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників(учасників) у розподілі доходів і ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, що створюються у формі господарського товариства , а також інші підприємства, в т.ч. засновані на приватній власності двох або більше осіб (ст.63 Господарського кодексу України).


Учасники такого Товариства, вносячи своє майно у формування його статутного фонду, передають це майно у власність Товариства. І як компенсацію за таке відчуження учасник отримує право (право власності) на долю в статутному фонді, яке породжує корпоративні права (ст., ст.12,13 Закону України „Про господарські товариства”).


Класичними суб’єктами, відносно яких існують корпоративні права є господарські товариства.

Однак господарські товариства це не всі юридичні особи, а лише їх окрема група. До господарських, зокрема, належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства. Останні три види „не користуються популярністю”, тому левова частка „корпоративних справ” стосується акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю (ст.116 ЦК України, ст.88 Господарського кодексу України, ст.10 закону України „Про господарські товариства”), про що детальніше буде викладено далі.


Юридичні особи, як і всі організації, не виникають самі по собі. В основі їх створення завжди лежить волевиявлення осіб. Право на створення юридичної особи – це передбачена законом можливість суб’єкта чинити дії передбачені законом, що матимуть наслідком створення юридичної особи, тобто право обрати назву організації, її місцезнаходження, обрати організаційно-правову форму, сформувати органи юридичної особи, зареєструвати в державного реєстратора організацію, а у випадку відмови оскаржити цю відмову державного реєстратора.

Найчастіше засновниками юридичних осіб виступають фізичні особи. Усі фізичні особи мають цивільну правоздатність, що виникає з моменту її народження(ст.25 ЦК України). А цивільну дієздатність має та фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може ними керувати, та здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність в разі їх невиконання (ст.30 ЦК України). Законодавець встановив часткову цивільну дієздатність особи, що не досягла 14 років (ст.31 ЦК України) та неповну цивільну дієздатність фізичної особи у віці від 14 років до 18 років (ст.32 ЦК України).

Чинне законодавство не дає чіткої відповіді на запитання: „чи може бути учасником Товариства малолітня особа?”. Цивільний кодекс та інші закони не містять прямої норми, яка б регулювала ці відносини, а відтак ні дозволу ні заборони немає. Відповідно до (частина 2) статті 177 Сімейного кодексу України батьки управляють майном, що належить малолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Однак батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органів опіки і піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав:

  • укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу, обміну житлового будинку;

  • видавати письмові зобов’язання від імені малолітньої дитини;

  • відмовлятися від майнових прав дитини.

Аналогічні вимоги містяться в частині 3 ст.17 Закону України №2402-ІІІ від 26 квітня 2001 року „Про охорону дитинства”.

Можна сказати так, що час створення юридичної особи від імені малолітньої особи ще не настав і навряд чи органи опіки і піклування дадуть таку згоду.


Відповідно до частини 3 ст.32 ЦК України, фізична особа у віці від 14 до 18 років (неповнолітня) має право, зокрема, бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи.


Стаття 34 ЦК України передбачила можливість набуття повної цивільної дієздатності неповнолітньою особою у разі реєстрації шлюбу з моменту реєстрації шлюбу. У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою повноліття, набута нею повна цивільна дієздатність, зберігається. У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, що не пов’язані з протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність, зберігається.

Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі:

а) яка записана матір’ю або батьком дитини;

б) яка досягла 16 років і працює за трудовим договором;

в) яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. Така особа може бути зареєстрована як підприємець за наявності письмової згоди на це батьків або органів опіки і піклування. У цьому разі неповнолітня особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації її як підприємця.

У разі припинення трудового договору фізичною особою або підприємницької діяльності, надана їй повна цивільна дієздатність зберігається, що передбачено ст.35 ЦК України.

Право на створення юридичної особи мають також іноземці і особи без громадянства. Відповідно до ст.7 Закону України №3929-ХІІ- 2004 року „Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”, іноземці та особи без громадянства мають право, займатися в Україні інвестиційною, а також зовнішньоекономічною та іншими видами підприємницької діяльності, передбаченої законодавством України. При цьому вони мають такі ж права і обов’язки, що і громадяни України, якщо інше не випливає із Конституції і Законів України.


Законодавець встановив обмеження, що стосуються нотаріусів.

Відповідно до ст.3 Закону України №3425-ХІІ від 02.09.2002 року „Про нотаріат” нотаріус не може перебувати в штаті інших державних, приватних та громадських підприємств та організацій, займатися підприємницькою і посередницькою діяльністю, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької і наукової, у вільний від роботи час.

^ 4. ВІДЧУЖЕННЯ КОРПОРАТИВНИХ ПРАВ


Одним з найбільш поширених питань, з яким звертаються до нотаріуса, є відчуження корпоративних прав, а саме: відчуження частки (частини) статутного капіталу Товариств або відчуження акцій акціонерних Товариств.

Відчуження корпоративних прав не потребує обов’язкової нотаріальної форми (ст.208 ЦК України).

На вимогу фізичної або юридичної особи будь-який правочин з її участю може бути нотаріально посвідченим (частина 4 ст.209 ЦК України та п.35 інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України” від 03.03.2004 року №283/8882).

Нотаріальна форма покликана захистити учасників від підробок документів, що стосуються прав на частку в статутному капіталі, адже одним із інструментів роботи рейдерів є підробка документів, що посвідчують корпоративні права. Першими їх кроками є договори відчуження частки в статутному капіталі, реєстрація змін до статуту про перехід права власності на свою (підставну особу).

Загальні вимоги, що є необхідними для чинності правочину викладені в статті 203 ЦК України, а саме:

1. Зміст правочину, який посвідчує нотаріус, не може суперечити актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної відповідальності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.


Істотними умовами відчуження частки в статутному капіталі є:

1. Предмет договору (спосіб відчуження частки – шляхом купівлі-продажу, дарування, міни);

2. Ідентифікаційні ознаки Товариства (де і ким зареєстроване, повне найменування, відповідно до установчих документів, ідентифікаційний номер, місцезнаходження);

3. Характеристика частки, що відчужується (її розмір у грошовому і процентному виразі);

4. Сума договору.


При посвідченні правочинів відчуження, нотаріус обов’язково дотримується статей 57, 60-65, 74 Сімейного кодексу України, а у випадку відчуження не співвласникам Товариства нотаріус вимагає заяву про відмову від переважного права купівлі частки, що знаходиться у спільній частковій власності (ст.362 ЦК України).

Фізична чи юридична особа, яка володіє корпоративними правами, може їх реалізувати шляхом здійснення свого права власності, що включає в себе право вільно користуватись та розпоряджатись ними (ст. 2 Закону України „Про власність від 17.02. 1991 року №697-ХІІ).

Право власності на частку в статутному фонді підтверджується установчими документами Товариства та свідоцтвом, виданим Товариством його учаснику, у відповідності до ст.52 Закону України „Про господарські товариства”.

Учасник Товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього Товариства (ч.1 ст. 147 ЦК України).

Учасник повідомляє про відступлення частки кожного учасника Товариства, а не саме Товариство. Повідомлення учасників про відступлення частки шляхом купівлі-продажу має надійти завчасно, не менше як за місяць, якщо інший термін не встановлений статутом чи домовленістю учасників із зазначенням усіх істотних умов.

Учасник, який продає частку, повинен подбати про те, щоб мати докази повідомлення інших учасників про продаж частки. Перевірити цю обставину повинен і нотаріус, що буде посвідчувати договір.

Відчуження учасниками Товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом Товариства.

Учасники Товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника, пропорційно до розміру своїх часток, якщо статутом Товариства чи домовленістю між учасниками не встановлено інший порядок здійснення цього права.

Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники Товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом Товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) може бути відчужена третій особі (ч.2 ст. 147 ЦК України). Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, то Продавець має право вибору Покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі, співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків Покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити Покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Якщо частку бажають придбати кілька учасників, то частка має бути продана пропорційно частці кожного такого учасника, за домовленістю між ними.

Перехід права власності можливий на підставі купівлі-продажу, дарування міни.

Хоча учасники Товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника Товариства, однак при укладенні договорів міни і дарування, ця норма не діє (ст.362 ЦК України).

За загальним правом учасник Товариства може відступити свою частку (її частину) третій особі, яка не є учасником Товариства. Однак в статуті Товариства можуть міститися норми спрямовані на обмеження цього права.

Заборона може стосуватися лише права відчуження частки третім особам, а не відчуження взагалі, оскільки право продажу частки (її частини) прямо передбачено законом. Заборона відчуження частки поширюється на всі способи її відчуження, а не тільки на купівлю-продаж.

Обмеження кола осіб, яким може бути відчужена частка, лише учасниками покликане захистити учасників, які залишаються в Товаристві від впливу третіх осіб. Така заборона є істотним обмеженням прав учасника. Коло осіб, які потенційно здатні придбати його частку звужується і обмежується лише учасниками Товариства. Однак вони не зобов’язані купувати частку тільки тому, що учасник хоче її продати. У такому випадку (третім особам продавати заборонено, а учасники купувати не бажають) учасник має право одержати вартість своєї частки шляхом виходу з Товариства. Тому його майнові права, можна сказати, формально не порушуються.


У тому випадку, коли статутні документи не містять обмежень щодо відчуження частки статутного капіталу загальні збори учасників Товариства приймають рішення про надання згоди на відступлення частки (її частини) у статутному капіталі Товариства, яка належить учаснику Товариства, про прийняття до складу учасників нового учасника Товариства та приймають рішення про внесення змін до статуту Товариства, що пов’язані зі зміною складу учасників Товариства та зміною розміру часток учасників у статутному капіталі Товариства. Таке рішення оформляється протоколом, а подальші зміни відбуваються відповідно до чинного законодавства.

Договір купівлі-продажу частки учасника (її частини)статутного капіталу може бути укладений і до прийняття рішення загальними зборами учасників Товариства.

Не менш поширеним в нотаріальній практиці є укладення сторонами договору дарування частки учасника (її частини)статутного капіталу, згідно якого одна сторона – Дарувальник передає або зобов’язується передати в майбутньому іншій стороні – Обдаровуваному безоплатно майно (дарунок) у власність (ст.717 ЦК України). Сторонами у договорі дарування можуть бути фізичні та юридичні особи. Законодавець встановив обмеження (частина 2 ст.720 ЦК України): батьки (усиновлювачі), опікуни не мають права дарувати майно дітей, підопічних.

Підприємницькі Товариства можуть укладати договори дарування між особою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви (ч.3 ст.720 ЦК України).

Закон надає право дарувальнику укласти договір дарування через представника. Доручення на укладення договору дарування, в якому не встановлено імені Обдаровуваного, є нікчемним (ч.4 ст.720 ЦК України).

Право власності на дарунок виникає з моменту його прийняття (ч.1 ст.722 ЦК України).

Бувають випадки укладення договору дарування частки замість договору купівлі –продажу для того, щоб інші учасники не могли скористатися своїм переважним правом. Такий правочин є удаваним. Однак доводити це в суді повинна зацікавлена особа, яка оспорює цей правочин.

Досить поширеним в нотаріальній практиці є укладення попереднього договору купівлі-продажу частки статутного капіталу або його частини. Саме в цьому договорі сторони можуть вказати предмет договору, ціну та домовитись про термін укладення основного договору.


Стаття 53 Закону України „Про господарські товариства” передбачає право учасника в повному об’ємі або частково відступити свою частку в статутному капіталі.

При посвідченні договору відчуження частки (її частини) нотаріус зобов’язаний переконатися, що відчужувач є учасником Товариства на момент укладення правочину. Оскільки найбільш повна інформація про засновників Товариства міститься у Витягу з Державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, нотаріус вимагає надання такого Витягу. Особливо це необхідно для виконання ст.362 ЦК України.

Нотаріусу також необхідно переконатися, що частка, внесена учасником в повному об’ємі. На сьогоднішній день Цивільний кодекс України не вимагає повної сплати частки учасником Товариства, тому частка може бути відчужена до повної сплати лише у тій частині, в якій її уже сплачено (частина 3 ст.147 ЦК України). Зазначена норма застосовується незалежно від того кому відчужується частка – іншим учасникам чи третім особам. Відповідно до частини 4 ст.52 Закону України „Про господарські товариства” учаснику Товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво. Свідоцтво - це єдиний доказ про сплату внеску. Це свідоцтво оформляється письмовим документом, який підписується керівником Товариства, а також головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розкладом). У свідоцтві зазначається найменування Товариства, прізвище, ім’я, по-батькові учасника, розмір його вкладу в грошовому виразі, розмір частки в процентному виразі, дата внесення вкладу, посада, підпис особи, яка видала свідоцтво, печатка Товариства. Таке свідоцтво видається в одному примірнику і не є цінним папером або документом суворої звітності. Однак на практиці, для посвідчення відчуження частки статутного капіталу, учасник представляє довідку про належність йому частки від Товариства, видану в тій же формі, що й свідоцтво.

У випадку продажі частини частки (тобто учасник продає лише частину своєї частки), інша частина частки, що не відчужилась, залишається у нього.

Крім цього учасник самостійно визначає умови продажу своєї частки (її частини). Інші учасники Товариства не можуть вирішувати питання ціни частки учасника (її частини), яка продається. Вони можуть лише скористатися або не скористатися своїм переважним правом купівлі цієї частки (її частини) на запропонованих учасником, що продає частку (її частину) умовах. Тобто учасник має право відчужувати належну йому частку (її частину) іншим особам за будь-якою ціною, в т.ч. значно вище або нижче розміру цієї частки (її частини) у статутному фонді (капіталі) Товариства, оскільки законодавство не закріпило спеціальної методики оцінки вартості частки в статутному капіталі Товариства, якої учасники зобов’язані дотримуватись при укладенні такого роду договорів. У разі придбання частки (її частини) учасника самим Товариством, воно зобов’язане реалізувати її іншим учасникам Товариства в порядку і в строки, встановлені Статутом і законом, або зменшити свій статутний капітал (частина 4 ст. 147 ЦК України).


Посвідчуючи договір про відчуження частки нотаріус перевіряє відсутність податкової застави по витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна (податкові застави).


Не менш важливим питанням для нотаріуса при посвідченні договору відчуження майна є отримання згоди подружжя на укладення такого договору. Щоб дати відповідь на це запитання необхідно встановити чи є відчужуване майно об’єктом спільної сумісної власності. Крім цього при посвідченні вищевказаного правочину нотаріус зобов’язаний встановити, чи є це майно об’єктом спільної сумісної власності подружжя або чи не укладено шлюбного договору стосовно цього майна. Відповідно до ст.57 Сімейного кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

  1. майно, набуте нею (ним) до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) речі індивідуального користування, в тому числі коштовності;

5) премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги;

6) кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, які їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди;

7) страхові суми, одержані нею, ним за обов’язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

В такому випадку згода іншого подружжя на укладення договору не потрібна.

Сімейне законодавство України, як загальне правило, закріплює правовий режим права спільної сумісної власності на усе майно, набуте подружжям за час шлюбу, оскільки вважається, що кожна річ набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом спільної сумісної власності подружжя (ст.60 Сімейного кодексу України).

^ Стаття 65 СК України. Право подружжя на розпоряджання майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя. Отже,

  1. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

  2. При укладенні Договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

  3. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Згода на укладення договору , який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

4. Договір, укладений одним з подружжя в інтересах сім’ї, створює обов’язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім’ї.

У випадку відчуження майна, що є спільним майном подружжя, необхідна згода іншого подружжя. Згоду на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Таку ж заяву нотаріус вимагає і від подружжя Покупця. Справжність підпису на заяві другого з подружжя про згоду на укладення правочину повинна бути засвідчена нотаріально (ст.44 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”).

Якщо в заяві другого з подружжя про згоду на відчуження спільного майна вказано, кому персонально він погоджується продати спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні правочину зобов’язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій заяві. У тому разі, якщо з поданих документів неможливо встановити час і підстави набуття майна, що є предметом договору, а чоловік чи дружина особи, на ім’я якої це ім’я зареєстровано ухиляється від надання письмової згоди на його відчуження, то особа, на ім’я якої це майно зареєстровано, може в порядку статті 84 Закону України „Про нотаріат” передати заяву своєму чоловікові чи дружині з пропозицією з’явитися до нотаріуса для визначення частки чоловіка або дружини в цьому майні.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю але не перебувають у шлюбі між собою, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними (ст.74 Сімейного кодексу України).

На майно, що є об’єктом спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, поширюються вимоги встановлені щодо майна, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя.

При посвідченні нотаріусом правочинів щодо відчуження майна від імені особи у якої немає чоловіка або дружини (не одружена/не одружений, вдова/вдівець), відчужувач подає відповідну заяву, у якій також зазначається, що майно, яке є предметом цього правочину, не є спільною сумісною власністю. Нотаріус доводить зміст такої заяви до відома другого учасника правочину та зазначає про це в його тексті (ст.44 Інструкції „Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України”).

  1   2   3   4   5   6



Похожие:

Методичний посібник «корпоративні права» iconНавчально-методичний посібник для студентів спеціальності : 010103 та 010103 "Педагогіка і методика середньої освіти. Образотворче мистецтво"
Теоретичні основи композиції: Навчально-методичний посібник для студентів внз художніх та художньо-педагогічних спеціальностей. /...
Методичний посібник «корпоративні права» iconНавчально-методичний посібник для 3-го класу К. Шкільний світ, 2012. 128с. Зміст розділ Теоретичні питання засвоєння етичних норм молодшими школярами: психологічний аспект
Лариса Кравчук.«Сходинки етичного зростання»: Навчально-методичний посібник для 3-го класу К. Шкільний світ, 2012. 128с
Методичний посібник «корпоративні права» iconНавчально-методичний посібник для 2-го класу К. Шкільний світ, 2012. 128с. Зміст розділ Теоретичні питання засвоєння етичних норм молодшими школярами: психологічний аспект
Лариса Кравчук.«Сходинки етичного зростання»: Навчально-методичний посібник для 2-го класу К. Шкільний світ, 2012. 128с
Методичний посібник «корпоративні права» iconНавчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів (лист №14J 18. 2-391 від 04. 03. 04)
Стилістика англійської мови І дискурсивний аналіз. Учбово-методичний посібник. Вінниця: нова книга, 2004. 240 с
Методичний посібник «корпоративні права» iconБ. Руснак залучення громадян до участі в місцевому самоврядуванні навчально-методичний посібник
Залучення громадян до участі в місцевому самоврядуванні. Навчально-методичний посібник / Укладач Б. А. Руснак. – Чернівці: чмгс “Буковинська...
Методичний посібник «корпоративні права» iconНавчально-методичний посібник для студентів педагогічних університетів. Умань : впц «Візаві», 2011. 201 с
В., Колмакова В. О. Інформатика. Змістові модулі : Інформація та інформаційні процеси. Інформаційна система. Операційні системи....
Методичний посібник «корпоративні права» iconНавчально-методичний посібник для викладачів. Аспірантів, студентів магістратури. К.: Кондор,2008. 272с
Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи.: Навчально-методичний посібник для викладачів. Аспірантів, студентів магістратури....
Методичний посібник «корпоративні права» iconНавчально-методичний посібник Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як посібник для вчителів та учнів загальноосвітніх навчальних закладів
Психолого-педагогічні та методичні засади розв’язування задач із основ фізики: Навч метод посіб для загальноосвітн та вищих навч...
Методичний посібник «корпоративні права» iconМетодичні рекомендації Ковальчук В.І. Формування культури праці учнів птнз художнього профілю-Методичний посібник Чернівці: Вид-во «Місто», 2004. 137 с
Ковальчук В.І. Формування культури праці учнів птнз художнього профілю-Методичний посібник – Чернівці: Вид-во «Місто», 2004. – 137...
Методичний посібник «корпоративні права» iconВикористання матеріалів проектних робіт з історії українського козацтва у навчальному процесі Методичний посібник
Посібник містить перелік певних тем із навчальних програм,під час вивчення яких можна використовувати методичну та матеріальну базу...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов