І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку icon

І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку



НазваниеІ. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку
Дата конвертации26.04.2013
Размер214 Kb.
ТипДокументы
скачать >>>
1. /Contents.doc
2. /Глава 1/1-1.doc
3. /Глава 1/1-4.doc
4. /Глава 1/1_5.doc
5. /Глава 1/Глава1_3.doc
6. /Глава 1/Глава___1_2.doc
7. /Глава 2/2_2.doc
8. /Глава 2/2_3.doc
9. /Глава 2/Глава ___2-1.doc
10. /Глава 4/4_1.doc
11. /Глава 4/Глава 4_3.doc
12. /Глава 4/р.4.2.doc
13. /Глава 4/р.4.5..rtf
14. /Глава 4/р_4_4.doc
15. /Глава 4/р_4_6.doc
16. /Глава 5/5-2.doc
17. /Глава 5/5-5.doc
18. /Глава 5/5_1.doc
19. /Глава 5/5_3.doc
20. /Глава 5/5_4.doc
21. /Глава 5/5_6_nov.doc
22. /Глава3/3_3.doc
23. /Глава3/Глава 3_1.doc
24. /Глава3/Розд_л _3_2.doc
25. /Л_тература.doc
26. /Наукове видання/Наукове видання.doc
27. /Наукове видання/Наукове видання_анг.doc
28. /Наукове видання/Наукове видання_рос.doc
29. /О.doc
30. /О_анг.doc
31. /Передмова_1.doc
32. /Пислямова.doc
33. /Титул_1.doc
Contents Introductory Word by President of the National Academy of Sciences of Ukraine, Academician B. Patton Introduction
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку
1 Сутність і природа глобалізації, глобалізму і антиглобалізму1
1 До синергетичної та енергетичної теорії глобальних економічних систем1
1 Глобалістика як наука і нова галузь наукового знання про світовий розвиток
1 Еволюція наукових концепцій глобалістики, глобалізації і глобалізму
2 Глобалізм, як нова економічна і суспільно-політична система
2 Еволюція сучасного економічного глобалізму, його основні протиріччя і тенденції розвитку
Іі. Глобалізація І глобалізм як економічні феномени І категорії
Іv. Міжнародні стратегії глобалізації І система корпоративного глобалізму
4 Глобальні корпорації як транснаціональні носії системи глобалізму і нової глобальної конкуренції
4 Міжнародні стратегії силової глобалізації і глобалізму
4 Криза глобалізації і перспективи корпоративного глобалізму
4 Глобальний корпоративізм, конкуренція і конкурентоспроможність в умовах глобалізму
4 Протистояння тотальному економічному тиску глобальних корпорацій – найбільший виклик ххі-го століття
5 Глобалізм, корпоративізм і сучасна тіньова економіка України
5 Іноваційно-інтелектуальна випереджальна стратегія розвитку України в умовах глобалізації
V. Експансія системи глобалізму і національна стратегія розвитку України
5 Глобалізм та імперативи сталого розвитку світу і України1
5 Глобальна конкурентноспроможність і проблеми України1
5 Державний солідаризм влади, суспільства та національних корпорацій – єдиний і останній шанс конкурентного розвитку України в умовах глобалізації
3 Глобалізація геоекономічних процесів і економічна безпека
Ііі. Світовий інтеграційний процес І проблеми глобальної економічної інтеграції
3 Силова глобалізація і зрощування економічних інтересів держав і глобальних корпорацій. Державно-корпоративний глобалізм
Гелбрейт Дж. К. Кризис глобализации // «Проблемы теории и практики управления». 1999. №6
Білорус Олег Григорович Економічна система глобалізму
Bilorus Oleh Hryhorievich Economic System of Globalism
Белорус Олег Григорьевич Экономическая система глобализма
О. Г. Білорус
О. G. Bilorus economic system
Передмова. Глобалізація чи глобалізм? Інтеграція чи економічний імперіалізм? Основні конфлікти сучасного глобалізму
Післямова Чи не найвищим сучасним імперативом науки є необхідність зрозуміти напрямки світового розвитку, його закони І силу. Нова ера, що наступила з початком ххі-го століття гостро поставила питання І про нову систему світоустрою систему глобалізації І глобалізму,
Глобалізму

Глава І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки


1.1. Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку.


Головний глобальний конфлікт сучасного світопорядку полягає в тому, що світ розділився, дезінтегрувався на частини, одна з яких перейшла в постіндустріальну еру, інша залишається в стадії індустріальної ери, а третя – в доіндустріальній ері відсталості і бідності.

З розпадом СРСР і соціалістичного табору виникла група країн перехідної фази розвитку, частина з яких демонструє тенденцію до інтеграції з постіндустріальними країнами в складі ЄС, а інша (Україна, Росія) впали у відкатну кризу деіндустріалізації і не мають реальних шансів на інтеграцію в ЕС. В найближчі 10-15 років в зв’язку з вищесказаним виникає цілий ряд нових гострих питань і проблем розвитку, на які наука повинна дати відповідь.

В чому ж специфіка нової постіндустріальної ери розвитку і суть загальнолюдської, глобальної, цивілізації ХХІ-го століття? Постіндустріалізм чи глобалізм визначає і буде визначати сутність сучасного світового розвитку? Чи потрібна нова парадигма – теорія глобального постіндустралізму? Сформована нині економічна система глобалізму – це інтеграція чи імперіалізм? Чи закінчилась ера імперіалізму в умовах однополюсного світу? Чи можливий глобальний ноосферний розвиток? На ці гострі питання нинішнє людство ще не має чітких відповідей. Їх пошук – надзвичайне завдання, надзавдання науки, і чи не найперше, нової науки, якою є глобалістика.

Історичний досвід показує, що ера імперіалізму в ХХ-му столітті ще не закінчилась. На зміну імперіалізму як вищої стадії капіталізму прийшов глобалізм або глобімперіалізм як нова найвища сучасна стадія глобального капіталізму. Саме він є найбільшою загрозою глобальному розвитку.

Вивчення цих нових соціально-економічних феноменів, процесів і проблем взяла на себе нова наука – глобалістика. Глобалістика – один із найбільш інтенсивних напрямів розвитку сучасної науки про міжнародні відносини і, перш за все, економічні відносини. Глобалістика – це сучасна, самостійна галузь науки про загальні, планетарні проблеми нинішнього і майбутнього розвитку людської цивілізації, глобалізації, її політичну, економічну і соціальну організацію як єдиного цілого1.

Методологічною основою цієї науки є, з нашої точки зору, глобально-цивілізаційний підхід, який дає можливість виявити генезис, витоки і взаємозв’язок політичних, економічних і соціокультурних вимірів глобалізації, співвідношення процесів глобалізації, інтеграції і дезінтеграції, регіоналізації і фрагментації. Об’єктом науки глобалістики є процеси глобалізації. Її предметом є виявлення закономірностей і законів формування нової системи світопорядку – глобалізму, яка може стати результатом і суттю розвитку світової спільноти в ХХІ -му столітті, несучи в собі небачений вплив на цивілізаційну, міжнародну, регіональну і національну безпеку.

Ми стоїмо перед небаченим викликом людству і загрозою його існування. Чи здатне світове співтовариство відвернути і подолати цю смертельну загрозу? Відповідь на це головне питання ще не знайдена. Наука несе велику відповідальність за вирішення цієї проблеми в найближчий період часу.

Сьогодні всі країни проходять чи прагнуть пройти стадію модернізації і беруть участь в глобальній модернізації. Українське суспільство проходить модернізацію дуже болісно, непослідовно, без чіткої національної стратегії. Попри загальну глобальну тенденцію повільного і болісного повороту аграрно-індустріальних країн на шлях постіндустріалізму, що стає важливим законом розвитку, модернізація України, як справедливо вважає О.Субтельний (79), блокується як неефективною владою, так і олігархічними космополітами-модернізаторами, які є далекими від національних інтересів країни2.

Цинічно переслідуючи лише свої інтереси, “українська компрадорська кланова буржуазія добре розуміє, що тільки звільняючись від “національної прив’язки”, тільки руйнуючи національний простір і державний суверенітет їм можна безперешкодно користуватись благами глобалізму. Глобалізм сьогодні – це тотальна агресивна мобільність меншості (читай компрадорська буржуазія) по відношенню до сірої, безініціативної і безпорадної більшості (читай український народ)”.1

Чи не ця корпоративна “мобільна меншість” України блокує в своїх інтересах розвиток демократії, особливо економічної демократії, економічної свободи та народного підприємництва в формі малого та середнього бізнесу? Сьогодні в міжнародних ділових колах Україна “визнана” країною економічного рабства. В доповіді “Економічна свобода в світі”, підготовленій Інститутом КАТО (США) та Інститутом Фрейзера (Канада), Україна показана як одна з країн з найбільш низькою свободою економічних дій. З 123 країн, що вивчались, вона знаходиться на 119 місці. Правда і Росія займає ганебне 117 місце, незважаючи на те, що вона стала повноправним членом групи (G8) “Великої вісімки”.2 Ці дані прямо свідчать не лише про кризовий стан економіки, а і про деградацію її динаміки. Тому на питання журналіста, чи підтримує автор даної роботи головні положення Послання Президента України до Верховної Ради України “Європейський вибір”, наша позиція зводилась до того, що головною проблемою України є її вкрай низька міжнародна конкурентоспроможність, підвищення якої не може бути досягнуто без глобально-орієнтованої національної стратегії іноваційно-випереджувального розвитку.

В нинішніх умовах розробляючи концепції національних інтересів і засади національно-глобальної стратегії України, ми повинні виходити з того, що через вкрай низьку міжнародну конкурентоспроможність Україна повинна іти новим шляхом особливої духовної й моральної мобілізації, очищення, модернізації та реформування і прийняти принципово новий стратегічний вибір, а саме – здійснювати власну програму європеїзації без членства в Європейському Союзі і просуватись по шляху Євроатлантичної інтеграції без членства в НАТО, а також домагатись інтеграції в світові економічні структури з “відкладеним” членством в Світовій організації торгівлі (СОТ). Тобто, Україна приречена на те, щоб, покладаючись на власні сили, будувати Європу у себе вдома, а не нав’язуватись багатій Європі як бідний родич і як “хвора людина” Європи. Це вимагає особливої духовної і моральної єдності української нації, консолідації і державної солідаризації громадян України, інтелектуалізації її розвитку, глобальної орієнтації національної стратегії посилення ролі нашої нації-держави. Продемонструвавши світу єдиний, безпрецедентний приклад ядерного роззброєння і виживання в умовах глобальної Чорнобильської катастрофи Україна виконає свою історичну місію, показавши приклад самовідродження прогресу і величі великої європейської держави, шляхом побудови демократичного справедливого суспільства.

Питання теоретичної розробки і реалізації національних конкурентоспроможних, глобально-орієнтованих стратегій розвитку є сьогодні чи не найактуальнішим питанням. Його успішна реалізація безпосередньо залежить від вирішення проблем методології і формування “сучасних парадигм розвитку”.

Стара теоретична і методологічна парадигма розвитку, що базувалась на формаційному підході співіснування двох протилежних соціально-економічних систем-формацій – соціалізму і капіталізму, безнадійно застаріла і є недостатньою. В зв’язку з цим, деякі дослідники кидаються в іншу крайність. Вони відкидають системно-формаційний підхід і визнають лише “цивілізаційний” підхід. З нашої точки зору, потрібно поєднати формаційний підхід з цивілізаційним. Бо формації-системи не зникли. І сьогодні в світі, незважаючи на розпад СРСР і соціалістичної системи існують і будуть існувати соціалістичні країни (новий світовий лідер, великий Китай), які ще скажуть своє слово. Крім того, обмежений цивілізаційний підхід з опорою на розрізнені цінності різних цивілізацій (західна, ісламська та інші) не може бути продуктивним ні з методологічної, ні з практичної точки зору. Ми виступаємо за використання глобально-інтегрованого цивілізаційного підходу в поєднанні з системно-формаційним підходом. В червні 2002 року на важливій теоретичній дискусії на засіданні Президії НАН України ми відстоювали не площинно-статичний підхід до розуміння цивілізацій, як їх територіального набору, а динамічно-об’ємний, вертикально-зростаючий підхід (антична цивілізація, сільськогосподарська цивілізація, індустріальна цивілізація, постіндустріальна цивілізація, глобально-ноосферна цивілізація).

Виходячи з того, що в реальній світовій дійсності формаційні системи (капіталізм, соціалізм, імперіалізм) не зникли, а продовжують свої трансформації і еволюцію, а також враховуючи посилення значення інтегрованого цивілізаційного підходу в умовах глобалізації світу, ми є переконаними прибічниками необхідності формування і застосування нової сучасної методології і стратегій соціально-економічного розвитку (80). Дійсно, пошук адекватної методології подальшого розвитку, яка кореспондується зі світовим досвідом та успішною практикою лідерів світового розвитку і представляє сучасний категоріально-інструментальний апарат для розуміння наявних і набуваючих чинності процесів, є імперативним і першопріоритетним, бо загальносвітові глобалізаційні процеси приводять до зламу класичних економічних парадигм і до формування нового наукового світогляду щодо модернізації національних та наднаціональних економічних систем ХХІ-го століття1.

Помилкою або ненавмисною заблудою багатьох сучасних дослідників є те, що вони переносять концепцію постіндустріалізму на весь світ (170), (177), (179), (180). Тобто, дивлячись на досягнення Заходу, вони виходять з того, що так є, або повинно бути в усьому світі. Але так воно не є і ніколи не буде. Глобальний розвиток завжди включатиме і піонерний авангард, і обоз, і деградуюче болото, і відсталість, і рецидиви руйнування.

Постіндустріальна революція на Заході, що почалась в останню чверть ХХ-го століття фактично відкрила вищу стадію цивілізаційного прогресу – стадію інформаційно-інтелектуального розвитку, а своїми наслідками і перспективами не має собі рівних в історії людства. Вона відкриває в перспективі шлях до ноосферної стадії розвитку, тобто розвитку, спочатку сегментарного, а потім і глобального на основі нової якості людського розвитку, а не матеріальних (фінансових) інтересів. Вже сьогодні США та інші країни-лідери глобального розвитку стали “країнами знань”. Після багатьох тисячоліть матеріального характеру виробництва людство почало переходити до інтелектуального, інформаційно-сервісного характеру виробництва. В США, наприклад, на промисловість і сільське господарство вже припадає лише менше 13% зайнятих. Більш як 70% концентрується в сфері модерного сервісу і послуг (освіта, наука, культура, охорона здоров’я та інші гуманітарні і соціально-орієнтовані сектори).

В країнах постіндустріальної стадії розвитку основними виробничими ресурсами стають інтелект, інформація та інновації (інформаційно-інтелектуальні технології) (181, 182, 183, 187). Було б помилкою вважати, що “старі” основні фактори, характерні для індустріального суспільства (земля, капітал, жива праця), зовсім втратили своє значення. Справа в тому, що в сучасному глобалізованому світі, крім країн-лідерів постіндустріального глобально-цивілізаційного розвитку зберігається дуже багато країн, що знаходяться лише в індустріальній (Росія, Україна, Китай, Індія, Бразилія) і навіть на доіндустріальній стадії розвитку (країни Африки, наприклад). Викреслити їх зі світової цивілізації неможливо. І так буде завжди. Нерівномірність, несинхронізованість розвитку в сучасних умовах є його закономірністю. В країнах постіндустріальної стадії розвитку (“золотий мільярд” =1/6 людства) дійсно іде революційно-еволюційне утвердження примату інтелектуальної вартості, інтелектуальної власності, інтелектуальної праці, інтелектуального капіталу. Інтелектуально-інформаційні ресурси є практично необмеженими. Цим поступово знімається найважча проблема – ресурсного обмеження соціально-економічного розвитку, а значить відносин експлуатації людини людиною знову таки лише в країнах постіндустріального розвитку. Тут людина є не лише творцем знань, а їх власником-носієм. Інтелектуальна власність, на відміну від інших її форм – попередників, не може бути монополізована, надконцентрована. Вона реально стає суспільною, всенародною власністю, з природнім розподілом серед членів суспільства. Вперше в країнах постіндустріальної стадії розвитку з’являється можливість поступово, хоч не без конфліктів забезпечити не формальну, а реальну рівну можливість кожному громадянину. А в країнах індустріальної і доіндустріальної стадії розвитку залишаються дійсними соціально-економічні відносини нерівності і несправедливості. Це ми бачимо на прикладі України, де 20 кланово-олігархічних сімей вже захопили (і це лише за 12 років) суверенної державності 80% національного капіталу і роблять все, щоби приватизувати владу і державу в своїх егоїстичних інтересах. В країнах постіндустріального розвитку іде реальна його соціалізація, бо нематеріальна, соціальна сфера стає провідною сферою, формуючою інтелектуальний капітал і необмежений інтелектуальний потенціал суспільства.

Виходячи не з обмеженого і застарілого методологічного формаційного підходу, а з сучасного інтегрованого цивілізаційно-формаційного підходу, ми визнаємо такі нові категорії, як індустріальне і постіндустріальне суспільство, економічне і постекономічне суспільство, інформаційне суспільство, сервізація суспільства, нова економіка, глобальна економіка, глобальні трансформації в їх внутрішній взаємозалежності. Це дає можливості по-новому підійти до розгляду і розв’язання головних проблем сучасного світового і національного розвитку. При цьому локомотивом розвитку є прискорений технологічний прогрес (185, 186) та новий характер інвестиційних процесів в глобальному середовищі (190).

Нова глобальна технологічна цивілізація породила в кінці ХХ-го століття глобальну економічну революцію.1 В цьому, очевидно, полягає сутність причинно-наслідкових взаємозв’язків розвитку. Безсумнівний примат цивілізаційного начала є визначальним для розкриття внутрішньої логіки нової стадії соціально-економічного розвитку. Але глобалізація і, особливо, породжувана нею нова світова економічна система глобалізму є серцевиною, суттю і рушійним, локомотивним фактором революції постіндустріалізму. Скоріш за все, мова повинна йти про нову цивілізацію глобального постіндустріалізму. Бо саме по собі поняття постіндустріалізму є абстрактним. В складі цієї нової цивілізації – постіндустріалізм визначає напрям, тип, природу і характер революційного розвитку, а глобалізація – його масштаби, механізми, наслідки і перспективи.

Було б помилкою заперечувати постіндустріальний характер глобалізації і такої її позитивної форми, як глобальна інтеграція. Постіндустріальна революція зовсім не означає кінець історії розвитку, а фіксує якісні зміни структури суспільного виробництва. Діалектичне заперечення індустріальної економіки з боку постіндустріальної означає лише потенційні можливості прогресивної трансформації економіки країн індустріальної стадії розвитку. І ця трансформація не може бути автоматичною, вона вимагає великих зусиль. Так як не може бути автоматичною глобальна інтеграція країн індустріального типу розвитку.

Базуючись на методології глобально-цивілізаційного або загально-цивілізаційного підходу ми вводимо в науковий оборот нову категорію “економічна система глобалізму” з метою диференціації штучно, силовими методами створеної країнами-глобалізаторами системи глобалізму від природно-об’єктивного процесу глобалізації. Глобалізм і його економічна система є специфічними результатами, продуктами розвитку вищої стадії глобального капіталізму, який як формація ще не вмер і переживає сьогодні глибоку кризу.1 Але глобалізм з його специфічною економічною системою є ще здатним відкрити “нове дихання” глобальному капіталізму і відкрити нову сторінку в історії його розвитку. В цьому сенсі глобалізм є рушійною силою розвитку глобального капіталізму і, в певному розумінні, відносно прогресивним фактором розвитку цієї системи як такої. Інша річ, коли з позицій цивілізаційного методологічного підходу, ми визначаємо історичне місце і роль глобалізму, то неминуче приходимо до висновку, що він несе в собі руйнівні потенціали, що підривають природний розвиток глобальної цивілізації на шляху до ноосферної її стадії. Тому глобалізм є перехідним етапом розвитку глобальної цивілізації. Завдання полягає в розвитку природних глобальних інтеграційних процесів (138).

Саме глобалізаційні еволюційні процеси зумовили не лише швидкий розвиток країн соціально-орієнтованого ринкового господарства, але й глобальні якісні перетворення капіталістичних відносин, наповнення їх новим соціальним змістом.1 Але при цьому не варто ідеалізувати сучасний навіть соціалізований капіталізм. На нашу думку, ці перетворення означають перехід від відносин національного капіталізму через посилену інтернаціоналізацію до відносин глобального капіталізму, або, за нашою термінологією, – глобалізму. При цьому, на відміну від деяких авторів, ми вважаємо, що як суспільно-економічна система і класово-формаційне утворення, капіталізм і імперіалізм нікуди не зник, він модернізувався, перетворившись, за Дж.Соросом, в глобальний капіталізм. І соціалізм, як класово-формаційне утворення не щез, навіть з розпадом СРСР і соціалістичного табору, він перетворився з глобальної системи в регіональну, в зв’язку з відносно нижчою конкурентоспроможністю (Китай).

Дійсно, сучасне перетворення (трансформація) капіталістичних виробничих відносин наповнює їх новим соціальним змістом. Але його не варто романтизувати – його основна соціальна суть залишається. На відміну від старого капіталізму, який експлуатував людину (її фізичні і духовні сили), глобальний капіталізм перейшов до вищої форми експлуатації – глобальної експлуатації всезагального працівника і, найперше, в формі експлуатації інтелектуально-інформаційних ресурсів і інтелектуальних, людських капіталів. А сучасна нова постінформаційна ера, перехід до якої лише в передових країнах не можна не визнати на нинішньому етапі, є не що інше як стадія глобалізму. Саме цим викликана необхідність глибокого і критичного вивчення і дослідження економічної системи глобалізму, або глобалізму як економічної системи.

Не можна не погодитись з тим, що інтелектуалізація і глобалізація розвитку ведуть до переходу до якісно нового “соціалізованого капіталізму”. Але і “народний капіталізм”, і “соціалізований капіталізм”, і глобальний капіталізм залишається капіталізмом, а у відсталих країнах, яких є більшість, панують жорсткі і не гуманні форми капіталізму. На нинішній стадії розвитку про постінформаційну, ноосферну цивілізацію говорити ще немає підстав. Інакше є реальною загроза ідеалізму, романтизму і прийняття бажаного за дійсне. На жаль, деякі дослідники “вимучені соціалізмом”, особливо ті, які ніколи не бачили реального капіталізму, схильні допускати такі помилки. При цьому не можна не погодитись з тими, хто виступає проти абсолютизації виробничих відносин, проти недооцінки місця і ролі продуктивних сил і людини-працівника як їх найголовнішого елементу. Дійсно, вульгаризація і абсолютизація класово-формаційного підходу нанесла людству величезної шкоди. Утвердження цивілізаційного методу як основи нової парадигми економічної теорії є сутністю сучасного наукового дискурсу. Теорія постіндустріального суспільства, як вищої стадії цивілізаційного розвитку, має особливе значення і для розкриття суті і специфіки економіки постіндустріалізму і економічної системи глобалізму, як першої стадії постіндустріалізму і його цивілізацій. Ми схильні говорити це з позицій концепції постіндустріального глобалізму.

Деякі прибічники нової наукової економічної системи (парадигми) –постіндустріалізму впадають в крайність, заявляючи, що коли в доіндустріальній та індустріальній цивілізації панувало матеріальне виробництво і матеріальні інтереси, то в постіндустріальній цивілізації вже суцільно панує нематеріальне виробництво, нематеріальні інтереси і стимули, нематеріальне багатство. Матерія зникає? Це не так. Адже вона не може зникнути. Тому змінюються лише пропорції між матеріальними і нематеріальними факторами, а останні зростають за своїми масштабами настільки, що перестають бути факторами, що обмежують і стримують розвиток. Суттєві помилки є характерними і для деяких західних економістів. «В індустріальній економіці – пише Т.Стоуньєр (300), – господарська діяльність була переважно виробництвом товарів, а лімітуючим фактором – частіше всього капітал. В інформаційній економіці господарська діяльність – це головним чином, виробництво і застосування інформації з метою зробити усі інші форми виробництва більш ефективними і тим самим створити більше матеріального багатства»1. Як бачимо, матеріальна сторона виробництва не тільки зберігається, а й зростає. А помилка автора в тому, що він не вважає інформацію товаром. В реальній дійсності остання є специфічним товаром глобального ринку.

Деякі вітчизняні економісти вважають, що в новій глобальній економіці інтелектуальний капітал, на відміну від натурально-фізичного, не піддається обміну, бо він належить виключно людині-працівнику. Але реальні факти говорять про протилежне. «Продаються» не лише футболісти, а й програмісти і навіть деякі вчені. І не лише закордон, а і вдома. Дешево. Існує система «секондменту» (передача спеціаліста на певний час) та інші форми обміну інтелектуальним капіталом, яка зберігає специфічну форму товару і в умовах так званого постматеріального, постекономічного суспільства. Аналіз показує, і це підтверджує реальна дійсність західних країн, де існує відома формула 20%/80%, що навіть в передових країнах «істинного царства свободи» людини її незалежності від економічних факторів ще далеко не існує.

Перша стадія постіндустріалізму – глобалізм цього не дає, він несе в собі інші – тотальні економічні інтереси. Його може дати лише вища – ноосферна стадія цивілізації, стадія ноосферного розвитку – ноосферизм. Ноосферизм – це майбутнє глобальне суспільство, де панують не економічні інтереси, а людський розум і колективний інтелект. Якщо, як вважає Й.Шумпетер (83), індустріальне (буржуазне) суспільство «...виступає виключно в економічному вбранні... його фундаментальні риси... і його поверхневі ознаки зіткані з економічного матеріалу»1 то постіндустріалізм поступово змінює економічні і неекономічні пропорції на користь останніх через зміну структури економіки в напрямі і в інтересах нематеріальної сфери. Глобальна постіндустріальна економіка з пануванням глобальних корпорацій підриває товарне виробництво і обмін та вартість, але ще не відміняє їх.

Теорія постіндустріалізму, як глобальна методологічна парадигма, є науковою основою теорії глобалізму, як першої стадії постіндустріальної цивілізації. Ця теорія встановлює зв’язок і співвідношення постіндустріального способу виробництва і глобальної економіки. На відміну від концепції ООН2 ми є прибічниками не кількісного, а якісного визначення суті глобалізації. Зростання масштабів глобалізації, її елементів визначається становленням нового технологічного способу виробництва в основі якого інтелектуалізація, інформатизація, комп’ютеризація. В цьому розумінні, дійсно, глобалізація є формою становлення нового постіндустріального способу виробництва. Індустріальна стадія розвитку цивілізації дала небачений поштовх інтернаціоналізації виробництва, а постіндустріальна стадія – глобалізації. Але і глобалізація і інтернаціоналізація виробництва існували з давніх часів. Більш того, сучасна глобалізація (глобальна інтеграція) з точки зору методології є вищою стадією і формою інтернаціоналізації виробництва.

Високо розвинуті країни – лідери Заходу успішно розробляють і реалізують скоординовані стратегії і програми для максимально ефективного використання глобалізації в своїх національних інтересах. Вони домоглися прийняття спеціальної Окінавської Хартії Глобального інформаційного суспільства, згідно з якою країни мають прийняти на себе зобов’язання сприяти розповсюдженню інформаційних технологій і подоланню цифрового розриву, який загрожує посиленням соціальної та економічної нерівності.

Формування глобального інформаційного суспільства під лідерством Заходу, це найважливіша складова частини створення системи глобалізму з його специфічною економічною організацією суспільства. З методологічної точки зору дуже важливим є визначення природи і генези системи глобалізму. Тут ми повинні опиратись на вже існуючі концепції глобалізації. Загальноприйнятою є концепція зафіксована в сучасній економічній літературі. Суть її полягає в тому, що глобалізація – це складова частина еволюційної трансформації сучасної економіки, форма глобальної інтеграції, обумовленої переходом до нового технологічного способу виробництва – інформаційно-інтелектуальних постіндустріальних технологій. Це одночасно, знаменує собою новий, більш високий етап і рівень інтернаціоналізації виробництва, демонструючи при цьому специфіку і особливі якості.1 Ці особливі якості дають можливість говорити, що на певному етапі розвитку глобалізації формується їх похідна – система глобалізму, базою якої є глобальна економіка. Визначальну роль нового технологічного способу виробництва у поширенні глобалізації і формуванні системи глобалізму підкреслює відомий економіст США Л.К.Туроу (151), який вважає, що в 90-х роках ХХ-го століття людство вже мало всі технологічні передумови для формування глобальної економіки.

По своїй природі глобалізм – це система глобального монополізму і глобальної конкуренції за М.Портером (109). На цьому етапі ринкова конкуренція трансформується в неконкуренцію, а у повну владу глобальних монополій. Тому внутрішні закони і інтереси розвитку глобальних компаній нав’язуються як глобальні закони розвитку. Головним імперативом розвитку стає глобальна конкурентоспроможність країни чи компанії.2 Виходячи з цього, дослідження системи глобалізму може опиратись на методологію дослідження системи монополістичного капіталізму кінця ХІХ-го початку ХХ-го століття. Ряд дослідників (А.Маслоу (150), Л.Туроу (151), Ю.Пахомов (35)) вважають, що в основі цих якісно різних систем лежить глобальне усуспільнення економіки. Деякі автори навіть ототожнюють монополізм (монополістичний капіталізм) і глобалізм, ставлячи їх в рамки єдиного процесу. «Економічна глобалізація... принципово новий процес, який розпочався наприкінці ХІХ-го століття, був перерваний двома світовими війнами та «великою депресією», набув прискорення та поширення в останній чверті ХХ-го століття внаслідок реалізації досягнень науково-технічного прогресу»1 Постійно залишаючись на методологічних підходах історизму, ми, разом з тим, не можемо не бачити якісні відмінності монополізму і глобалізму. Монополізм – це найвища стадія індустріального капіталізму, це індустріальний імперіалізм. Глобалізм – це стадія постіндустріального глобального капіталізму, який переходить в глобальний постіндустріальний імперіалізм. З іншого боку глобалізм – це вища стадія інтернаціоналізації і інтеграції світової економіки.

Головною особливістю системи глобалізму, базованої на новому інформаційно-інтелектуальному способі виробництва, є те, що рух капіталів є глобальним і здійснюється “з швидкістю світла”. Тому на етапі глобалізму вперше зростаються в часі і стають інтегрованими інформаційна (технологічна) і економічна революції, які підсилюють одна одну, зливаючись в єдину глобальну революцію сучасності. Якщо раніше індустріальні технології довгий час монопольно ізолювались в рамках окремих країн, то тепер через їх інтелектуальний і електронно-інформаційний характер та через глобальні мережі менеджменту вони одночасно і генеруються і передаються в глобальний простір. Мета системи глобалізму очевидна – створення підконтрольної глобальної економіки, тобто «економіки, здатної працювати як єдина система в режимі реального часу в масштабі всієї планети»2

Ряд авторів, методологічно відриваючись від реальної дійсності невиправдано ідеалізують глобалізацію, а з нею і систему глобалізму, стверджуючи, що це є процес поступового становлення «глобально системної цілісності, головною метою якої є спільне виживання і спільний розвиток, всього людського співтовариства».1 Ці автори забувають, що біля 35 % населення світу живуть в країнах, які є технологічно відірваними від країн-лідерів «золотого мільярда». Ці країни не продукують високих, авангардних технологій.

З точки зору методологічної постає важливе питання: а чи вже реально склалася система глобальної економіки і системи глобалізму? На відміну від інших авторів, ми вважаємо, що, виходячи з критеріїв політичної якості, такі системи вже реально склались. Більш того, вони вже пройшли критичну лінію і стали пануючими. Якщо наприкінці ХІХ-го століття локальні внутрінаціональні системи були заміщені національними економіками, то в кінці ХХ-го століття вони були заміщені глобальним господарством, яке розвивається за масштабами і структурою.2

Методологічні принципи еволюції економічних систем глибоко розкриті в працях академіка І.І.Лукінова (32, 33), в яких ми находимо підтвердження вище приведених висновків.3 Очевидно, що методологічно незбалансованими, а значить необґрунтованими є точки зору деяких вітчизняних дослідників (Курляк В., (305)), які безапеляційно стверджують, що закономірно «національна економіка ...трансформується в наднаціональну економіку з досконалою конкуренцією, транснаціональними компаніями... і наднаціональними органами управління».4 Без національних економік, як головних економічних організацій і систем, без націй-держав з сильними контрольними механізмами реалізація національних інтересів різних за силою і рівнем розвитку країн, особливо країн з низьким рівнем конкурентоспроможності, стає неможливою.

Очевидно, що методологічно необґрунтованими є і концепції деяких дослідників про те, що глобалізація і інформаційно-інтелектуальний характер глобальної економіки підривають ринкове господарство та вартість як системоутворюючу категорію ринкової економіки. З цими положеннями важко погодитись. Новий технологічний спосіб виробництва, інформаційно-інтелектуальна економіка глобального характеру не можуть функціонувати без адекватних ринкових механізмів обміну діяльністю і результатами діяльності. При цьому треба враховувати великі фінансові потоки глобальної економіки, які схильні відриватись від реального виробництва, перетворюючись в віртуальні ресурси. Разом з тим технологічні перетворення неринкового характеру, які не мають фінансової бази, є безперспективними. Прикладами, хоч і негативними, є унікальні літаки «Руслан», «Мрія», АН-70, які були створені за рахунок державного бюджету України і які «успішно» ігнорує глобальний і європейський ринки. Тому, ізольоване від світового ринку технологічне переозброєння і навіть становлення в Україні можливого нового постіндустріального технологічного способу виробництва, ще не є головною гарантією глобальної конкурентоспроможності нашої економіки.

Соціалізація і інтелектуалізація виробництва і економіки в цілому не можуть з нашої точки зору відмінити ринковий їх характер. Альтернативою є глобальна віртуалізація і маргіналізація економіки, глобальний економічний хаос і колапс. Теорія постіндустріалізму і глобалізму не можуть не враховувати таких загроз. Вони є реальними.

Сучасною глобальною парадигмою розвитку може бути лише глобально-цивілізаційний підхід і нова постіндустріальна теорія і методологія, що базується на інформаційно-інтелектуальному технологічному способі виробництва і глобальній його економічній організації. Дослідження постіндустріальної системи глобалізму ХХІ-го століття стає найвищим науковим пріоритетом.

1“Основи економічної теорії”, К, 1994

2 Субтельний О. Україна. Історія. К., 1999, с.18


1“Проблемы “Л.Кучмы” для украинской буржуазии не существует”. www.Korespondent.Net. 11.06.2002.

2 ”FORUM”, 26.06.2002


1 Гальчинський А., Кінах А. Інноваційна стратегія українських реформ. К., 2002, с.10

1 Белорус О.Г. и др. “Глобальные трансформации и стратегии развития, К., 2000, с.177.

1 Сорос Дж., Кризис глобального капитализма, М., 1998

1 Чухно А. Формування нової постіндустріальної парадигми економічної теорії. – К., 2002. (Манускрипт).


1 Стоуньер Т. Информационное богатство: профиль постиндустриальной экономики. В кн. «Новая технократическая волна на Западе». М., Прогресс, 1986


1 Schumpeter Y.Capitalism, Socialism and Democracy, 1986, p.73

2 «Глобалізація з людським обличчям», ПРООН, 1999, с.25


1 Экономическая энциклопедия.М.,1997, с.142

2 Білорус О.Г. «Глобальна конкурентоспроможність – головний імператив євроатлантичної інтеграційної стратегії України». Доповідь на міжнародній конференції «Україна і євроатлантична спільнота» Вашингтон. 2002.


1 «Переосмысливая грядущее». Ж. «МЭ и МО», 1998, №1, с.6

2 «Глобалізація фінансових процесів.» К., 2001, с.93

1 Формирование экономической системы России», М.,2002, с.140

2 «Переосмысливая грядущее». Ж. «МЭ и МО», 1998, №1, с.6

3 Лукинов И.И. Эволюция экономических систем. М., 2002

4 Куриляк. В. Нова економіка у світовому та українському вимірах. Вісник АЕН, № 1, 2002 с.97







Похожие:

І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку iconСтан І перспективи розвитку зеленої економіки та зеленого бізнесу в україні аналітична доповідь
Зелена економіка як нова парадигма економічного зростання у ХХІ столітті та шлях до сталого розвитку
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку iconОлексій скаленко провідний науковий співробітник відділу глобалістики, геополітики та геоекономіки ісемв нан україни, дійсний член Міжнародної академії інформатизації при ООН
В результаті попереднього аналізу зафіксовано, що найрозвиненіші країни світу сьогодні мають імперативно спрямовуючу тенденцію переходу...
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку iconПрезентація Моделі ведення соціального супроводу вразливих сімей Нова парадигма поняття “соціальний супровід”

І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку icon1 Теорія держави і права
Теорія держави і права — система наукових знань про об'єктивні властивості держави і права (їх внутрішню структуру і логіку розвитку);...
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Сучасна парадигма лінгвістичних досліджень: українська, російська, польська, англійська, німецька мови
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку iconПрограма партії Зелених України
Вона є носієм нової концепції екостійкого розвитку в умовах постіндустріального суспільства, сповідує принцип “лише екологічно чисте...
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку iconВідкритий лист кардиналу Мілославу Влку
Форуму 2000, який переважно відбувався у католицькому храмі? Цього року, 11. 09. 2006р., Т. Галік був вибраний на нову духовну функцію...
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку iconЯк навчати мови в інформаційному суспільстві українська мова та глобалізація інформаційного середовища
У демократичному суспільстві інформація як духовно-інтелектуальна національна вартість має вільно пульсувати по вертикалі – від покоління...
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку icon2. Код модуля: хм 6 14 1,5 Тип модуля: вибірковий Семестр: 2 Обсяг модуля
Необхідні обов'язкові попередні та супутні модулі: теорія і методика класичного танцю, теорія і методика народно-сценічного танцю,...
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку iconПерший Екзаменатор: проф. Воробйов А. М. Питання до екзамену з курсу „Загальна психологія”
Проблеми предмету психології: психічні процеси, властивості, стани, явища, факти. Становлення психології як науки про сутність І...
І. Загальна теорія і методолігія глобалістики як науки Глобалізація і нова парадигма глобального постіндустріального розвитку iconРеферату : Цільова визначеність організацій індустріального та постіндустріального суспільств Розділ : Політологія
Назва реферату: Цільова визначеність організацій індустріального та постіндустріального суспільств
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов