Положення про недоговірні зобов’язання icon

Положення про недоговірні зобов’язання



НазваниеПоложення про недоговірні зобов’язання
страница1/6
Дата конвертации26.04.2013
Размер0.64 Mb.
ТипПоложення
скачать >>>
  1   2   3   4   5   6
1. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/алфав_тно-предметний вказ_вник.doc
2. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/вступ.doc
3. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/л_тература.doc
4. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_01.doc
5. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_02.doc
6. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_03.doc
7. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_04.doc
8. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_05.doc
9. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_06.doc
10. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_07.doc
11. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_08.doc
12. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_09.doc
13. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_10.doc
14. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_11.doc
15. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_12.doc
16. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_13.doc
17. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_14.doc
18. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_15.doc
19. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/скорочення.doc
20. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/титулка.doc
Алфавітно-предметний покажчик
Вступне слово шановний читачу!
Список використаної та рекомендованої літератури: а загальна література до всіх розділів
Розділ І. Вступ до цивільного права глава Поняття приватного права
Положення про цивільні правовідносини Цивільно-правові відносини
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав
Положення про особисті немайнові права Під поняттям особистих немайнових прав слід розуміти юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистісністю
Положення про право власності Однією із фундаментальних підгалузей цивільного права є речове право
Положення про право інтелектуальної власності
Положення зобов’язального права глава 37. Загальні положення про цивільне зобов'язання Цивільне зобов'язання
Розділ VIII. Зобов'язання щодо передачі майна у власність чи інше речове право глава 39. Загальні положення договору купівлі-продажу
Розділ ІХ. Зобов'язання щодо виконання робіт глава 54. Загальні положення договору підряду
Положення договорів про надання послуг
Авторським договором. Цк україни прямо не вказуючи на авторські договори та договори про передачу суміжних прав, як окремі види договорів, разом з тим визначає, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
Договір простого товариства
Положення про недоговірні зобов’язання
Положення про спадкування Спадкування це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК україни)
Сучасні цивільно-правові системи світу
Перелік умовних скорочень
Навчальний посібник За загальною редакцією Р. О. Стефанчука Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Київ

РОЗДІЛ ХІІІ. НЕДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ


Глава 78. Загальні положення про недоговірні зобов’язання



Зобов’язання можуть виникати не лише з договорів, але і з інших правових підстав, наприклад односторонніх правочинів, завдання шкоди та безпідставного набуття, збереження майна. Вони відомі в юридичній літературі як недоговірні зобов’язання.

Правове регулювання недоговірних зобов’язань здійснюється окремим підрозділом 2 Розділу 3 ЦК України.

Недоговірні зобов’язання слід відмежовувати від договірних:

  1. договірні зобов’язання виникають у разі укладення цивільно-правового договору (зокрема, договірна відповідальність настає за невиконання або неналежне виконання умов договору), а недоговірні в тому випадку, коли суб’єкти не знаходилися в цивільних правовідношеннях (однак правила про деліктну відповідальність поширюються й на завдання шкоди особою, з якою у потерпілого укладено договір, наприклад, відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) (ст.1209-1211 ЦК України);

  2. договірні зобов’язання - це завжди існуючі між сторонами зобов`язання, а недоговірні - це завжди новий юридичний обов`язок, а в деліктних зобов’язаннях він покладається на правопорушника замість невиконаного;

  3. договірні зобов`язання є відносними, а недоговірні виникають з порушення абсолютних прав;

  4. договірні зобов’язання регулюється як імперативними, так і диспозитивними нормами, а недоговірні - виключно імперативними;

  5. у разі невиконання або неналежного виконання договірного зобов’язання можлива відповідальність як у формі відшкодування збитків, так і у формі сплати неустойки, штрафу, а недоговірні зобов’язання виступають тільки у формі відшкодування шкоди;

  6. у договірних зобов’язаннях на розмір відповідальності впливає вина кредитора, а для зобов’язань із відшкодування шкоди має значення тільки умисел і груба необережність потерпілого та матеріальний стан заподіювача шкоди – фізичної особи.

Законодавець розрізняє наступні види недоговірних зобов’язань:

  1. зобов’язання із публічної обіцянки винагороди;

  2. зобов’язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

  3. зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

  4. зобов’язання із створення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

  5. зобов’язання із відшкодування шкоди;

  6. зобов’язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

В юридичній літературі зобов’язання із публічної обіцянки винагороди, із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення та із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи відомі як зобов’язання із односторонніх дій. При цьому, особливість таких односторонніх дій полягає в тому, що при їх здійсненні однією особою права, а інколи і обов’язки, виникають у іншої особи, внаслідок чого і формується зобов’язальне правовідношення.


Глава 79. Зобов’язання з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу



За зобов’язанням з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу особа має право публічно пообіцяти винагороду (нагороду) за передання їй відповідного результату (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо) (ч.1 ст.1144 ЦК України).

Правове регулювання зобов’язання здійснюється §1 гл.78 ЦК України.

Обіцянка винагороди має юридичне значення лише за наявності наступних ознак:

  1. обіцянка винагороди повинна бути публічною, тобто бути сповіщеною у засобах масової інформації або іншим чином невизначеному колу осіб;

  2. обіцянка винагороди повинна мати майновий характер, наприклад, сплата грошової суми, надання речі, туристичної путівки тощо;

  3. умовою одержання винагороди є вказівка на результат, якого слід досягнути для одержання винагороди (передання інформації, знайдення речі, знайдення фізичної особи тощо);

  4. обіцянка винагороди повинна дати можливість встановити, ким вона обіцяна.

Таким чином, публічна обіцянка винагороди є звернена до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого результату тому, хто досягне цього результату.

За своєю юридичною природою публічна обіцянка винагороди є одностороннім умовним правочином. Підставою виникнення якого є складний юридичний склад, що містить елементи двох односторонніх правочинів – публічної обіцянки винагороди та відзив на нього у вигляді досягнення обумовленого результату. Вони мають зустрічний характер і повинні відповідати один одному, однак їх здійснення не означає укладення договору. При цьому обіцянка винагороди не є офертою, а досягнення результату – не є акцептом.

Суб’єктами зобов’язання можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. При цьому особа, яка обіцяє винагороду є боржником, а той хто відізвався на таку обіцянку – кредитором.

До умов сповіщення публічної обіцянки винагороди законодавець відносить:

  1. зміст завдання;

  2. строк виконання;

  3. місце виконання;

  4. форма та розмір винагороди.

Зміст завдання полягає у здійсненні правомірної разової дії або необмеженої кількості дій одного виду, які можуть вчинятися різними особами.

Строк виконання завдання може бути встановлений безпосередньо у об’яві. Якщо він не встановлений, то завдання вважається чинним протягом розумного часу відповідно до змісту завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, має право змінити завдання та умови надання винагороди. При цьому, особа, яка приступила до виконання завдання, має право вимагати відшкодування збитків, завданих їй у зв'язку із зміною завдання. Якщо у зв'язку зі зміною умов надання винагороди виконання завдання втратило інтерес для особи, яка приступила до його виконання до зміни умов, то ця особа має право на відшкодування понесених нею витрат (ст.1147 ЦК України).

У разі виконання завдання і передання його результату особа, яка публічно обіцяла винагороду (нагороду), зобов'язана виплатити її. При цьому, якщо завдання стосується разової дії, винагорода виплачується особі, яка виконала завдання першою, а якщо таке завдання було виконано кількома особами одночасно, винагорода розподіляється між ними порівну.

Зобов'язання у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди припиняється у разі:

1) закінчення строку для передання результату;

2) передання результату особою, яка першою виконала завдання.

Особа, яка публічно обіцяла винагороду, згідно ч.2 ст.1149 ЦК України, має право публічно оголосити про припинення завдання (право відступу). Однак така відміна не повинна порушувати інтереси потенційних пошукачів. Тому законодавець передбачає положення за яким особа, яка понесла реальні витрати на підготовку до виконання завдання, має право на їх відшкодування.


Глава 80. Зобов’язання з публічної обіцянки винагороди
з оголошенням конкурсу



За зобов’язанням з публічної обіцянки винагороди з оголошенням конкурсу особа (замовник конкурсу) має право оголосити конкурс (змагання) для необмеженого кола осіб для визначення кращого з виплатою йому винагороди.

Правове регулювання зобов’язання здійснюється §2 гл.78 ЦК України.

Зобов’язання з публічної обіцянки винагороди з оголошенням конкурсу характеризуються такими ознаками:

  1. обіцянка винагороди за досягнення визначеного засновником конкурсу результату повинна бути публічною, тобто зверненим до необмеженого кола осіб через засоби масової інформації або іншим чином. За цією ознакою конкурси поділяються на відкриті (запрошуються до участі усі бажаючі) та закриті (запрошуються до участі персональні учасники);

  2. обіцяна винагорода являє собою премію, яка виплачується переможцю конкурсу за досягнутий результат незалежно від його права на одержання інших видів винагороди за працю;

  3. винагорода обіцяється лише за найкращий досягнутий результат. Тому змагання повинно бути визнано недійним, якщо представлено лише один результат (робота) або однією особою представлено декілька робіт.

Суб’єктами зобов’язання є засновники конкурсу та учасники конкурсу.

Засновник конкурсу зобов’язаний:

  1. повідомити про умови конкурсу одночасно з оголошенням про конкурс або персонально кожному, хто виявив бажання брати участь у ньому;

  2. прийняти представлені учасниками конкурсу роботи та їх розглянути;

  3. виплатити переможцю конкурсу винагороду.

Умови конкурсу можна умовно поділити на обов’язкові та факультативні. Так, до обов’язкових законодавець відносить: а) предмет конкурсу; б) вид винагороди (сума премії) за кожне призове місце.

Предметом конкурсу може бути результат інтелектуальної, творчої діяльності, вчинення певної дії, виконання роботи тощо. При цьому засновник конкурсу повинен описати завдання з визначенням вимог до результату, певної дії, роботи, які він бажає одержати.

Винагорода може бути визначена як у грошовій сумі, так і в іншій матеріальній цінності. Крім того, засновник може передбачити в умовах конкурсу надання переможцеві лише морального заохочення.

В умовах конкурсу (факультативні) можуть зазначатися також: а) кількість призових місць; б) строк подання творів на конкурс чи виконання певної дії тощо. Щодо строку подання творів на конкурс чи виконання певної роботи, то він повинен бути визначений з урахуванням можливості реально виконати конкурсне завдання. При цьому засновники можуть визначати як остаточні, так і проміжні строки. Однак строк подання творів на конкурс чи виконання роботи не є істотною умовою оголошення конкурсу, тому визнати недійсним таке оголошення неможливо.

В процесі проведення конкурсу може виникнути необхідність внести зміни до оголошених умов конкурсу або навіть його відмінити. Законодавець наділяє засновника конкурсу такими правами (ст.ст.1152-1153 ЦК України), однак за умови дотримання певних вимог. Так, внесення зміни умов конкурсу можливе: а) лише до початку конкурсу; б) про зміну має бути оголошено в тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс. При цьому, якщо у зв'язку зі зміною умов конкурсу участь у ньому для особи втратила інтерес або стала неможливою, то ця особа має право на відшкодування засновником витрат, які були понесені нею для підготовки до участі в конкурсі.

Засновник конкурсу має право відмовитися від його проведення, якщо проведення конкурсу стало неможливим за обставин, які від нього не залежать. А в разі відмови засновника від проведення конкурсу з інших підстав учасник конкурсу має право на відшкодування витрат, які були ним понесені для підготовки до участі у конкурсі.

Право на одержання винагороди (премії) виникає лише у переможця конкурсу.

Переможцем конкурсу є особа, яка досягла найкращого результату. Процедура визначення переможця встановлюється засновником конкурсу. При цьому проводити оцінку представлених на конкурс результатів може засновник конкурсу як самостійно, так і спеціально створивши для цієї мети конкурсну комісію.

За результатами конкурсу приймається рішення. Якщо рішення приймається конкурсною комісією, журі, то воно повинно бути затверджене засновником конкурсу. Наприклад, за наслідками оцінювання результатів інтелектуальної, творчої діяльності, які подані на конкурс, засновник конкурсу (конкурсна комісія, журі) може прийняти рішення про:

1) присудження усіх призових місць та нагород (премій), які були визначені умовами конкурсу;

2) присудження окремих призових місць, якщо їх було встановлено декілька, та нагород (премій);

3) відмову у присудженні призових місць, якщо жодна із робіт, поданих на конкурс, не відповідає його вимогам;

4) присудження заохочувального призу та (або) нагороди (премії) (ст.1155 ЦК України).

Про результат конкурсу його засновник повинен оголосити в тому ж порядку, в якому було оголошено конкурс.

Учасники конкурсу можуть оскаржити у суд прийняте рішення про результати конкурсу на загальних підставах.

Після визначення переможця конкурсу засновник зобов’язаний видати йому передбачену умовами конкурсу винагороду (премію) і у встановлені строки, а переможець має право вимагати виконання свого обов’язку від засновника конкурсу (ч.1 ст.1156 ЦК України).

Результати представлених на конкурс робіт, крім того, що вони були предметом конкурсного змагання, вони мають товарну цінність (або естетичну цінність для автора даної роботи). Тому законодавець врегулював відносини щодо результатів конкурсу в ст.ст.1156 ЦК України. Так, якщо предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, то засновник конкурсу має право подальшого їх використання лише за згодою переможця конкурсу. При цьому, засновник конкурсу має переважне право перед іншими особами на укладення з переможцем конкурсу договору про використання предмета конкурсу.

Відповідно до ст.1157 ЦК України, засновник конкурсу повинен повернути речі, подані на конкурс, їх власникові. При цьому, умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною.

Засновник конкурсу може залишити у себе річ, подану на конкурс, лише: а) за згодою учасника конкурсу; б) якщо учасник конкурсу протягом місяця від дня оголошення його результатів не пред'явив вимогу про її повернення; при цьому учасник конкурсу має право у будь-який час пред'явити вимогу про повернення йому речі, поданої на конкурс. Крім того, засновник конкурсу може набути право власності на річ, подану на конкурс, якщо вона не була подарована засновникові конкурсу або куплена ним, за набувальною давністю.


Глава 81. Зобов’язання із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення



За зобов’язанням із вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення особа вчиняє дії, спрямовані на попередження, усунення або зменшення небезпеки настання невигідних майнових наслідків для майнових інтересів іншої особи без її доручення.

Правове регулювання зобов’язання здійснює Глава 79 ЦК України.

Суб’єктами зобов’язання є особа, що здійснює дії без доручення в інтересах іншої особи, та особа, в інтересах якої вчиняються такі дії.

Предметом зобов’язання є вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення. Таким поняттям охоплюються як фактичні (виконання термінових ремонтних робіт, сплата квартирної плати, внесення податкових або інших обов’язкових платежів тощо), так і юридичні дії (вчинення та виконання правочинів та інших юридичних актів). При цьому, дії повинні вчинятися добровільно без правової підстави (договору або згоди укласти договір у майбутньому), однак дотримуючись відповідних правил про доручення.

Зміст зобов’язання із вчинення дій в інтересах іншої особи без доручення становлять права та обов’язки сторін.

Особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов’язана:

  1. при першій нагоді повідомити її про свої дії. При цьому, якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір. Якщо особа, яка розпочала дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, не має можливості повідомити про свої дії цю особу, то вона зобов'язана вжити усіх залежних від неї заходів щодо попередження, усунення або зменшення невигідних майнових наслідків для іншої особи. Особа, яка вчиняє дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана взяти на себе всі обов'язки, пов'язані із вчиненням цих дій, зокрема обов'язки щодо вчинених правочинів (ст.1158 ЦК України);

  2. негайно після закінчення цих дій надати особі, в майнових інтересах якої були вчинені дії, звіт про ці дії і передати їй усе, що при цьому було одержано (ст.1160 ЦК України).

Основним обов’язком особи, в інтересах якої вчиняються такі дії є обов’язок відшкодування фактично зроблених витрат, якщо вони були виправдані обставинами, за яких були вчинені дії. Вона має право відмовити у відшкодуванні, якщо особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення при першій нагоді не повідомила її про свої дії.


Глава 82. Зобов’язання із рятування здоров'я та життя фізичної особи,
майна фізичної або юридичної особи



За зобов’язанням із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії спрямовані на рятування здоров’я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі.

Правове регулювання здійснюється Главою 80 ЦК України.

Законодавець розрізняє такі випадки виникнення зобов’язання:

  1. із рятування здоров’я та життя фізичної особи;

  2. із рятування майна фізичної або юридичної особи.

Підставами виникнення зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи є:

  1. наявність реальної загрози для здоров’я та життя фізичної особи;

  2. відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо іншої особи дії, тому лікарі, пожежники та інші особи не визнаються суб’єктами таких зобов’язань;

  3. спрямованість дій на рятування здоров’я та життя фізичної особи;

  4. виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров’я та життя фізичної особи.

Відповідно до ст.1161 ЦК України, шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

Підставами виникнення зобов’язання із рятування майна фізичної особи або юридичної особи (іншої особи) є:

  1. наявність реальної загрози для майна іншої особи;

  2. відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо майна іншої особи дії;

  3. спрямованість дій на рятування майна іншої особи;

  4. майно повинно мати істотну цінність, яка визначається угодою сторін, актами законодавства, адміністративними актами тощо;

  5. виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи.

Законодавець розрізняє два види шкоди, завданої особі внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи без відповідних повноважень: а) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи; б) шкода, завдана майну фізичної особи.

Якщо шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, то вона відшкодовується державою в повному обсязі (ч.1 ст.1162 ЦК України)

А шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища (ч.2 ст.1162 ЦК України). При цьому, шкода відшкодовується: а) з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода; б) в межах вартості майна, яке рятувалося.


Глава 83. Зобов’язання із створення загрози життю, майну фізичної особи або майну юридичної особи

В нашому житті досить часто трапляються випадки, коли шкода ще не завдана, однак існує загроза її завдання. Як правило, такі випадки трапляються при здійсненні виробничої діяльності, пов’язаної з використанням різних форм енергії і сучасних складних технологій. Наприклад, небезпека завдання шкоди здоров’ю багатьох людей виникає при будівництві атомних електростанцій, хімічних заводів тощо.

За зобов’язання із створення загрози фізична особа, життю, здоров’ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює (ст.1163 ЦК України).

Правове регулювання здійснюється Главою 81 ЦК України.

Підставою виникнення зобов’язання є факт створення загрози завдання шкоди у майбутньому. При цьому небезпека завдання шкоди повинна бути реальною, її наявність повинна бути обґрунтована відповідним висновком спеціалістів.

Суб’єктами даного зобов’язання є особа, інтересам якої загрожує небезпека (заінтересована особа), і особа, яка таку небезпеку створює (боржник). Відповідно, заінтересованою особою може бути як фізична, так і юридична особа, а боржником – юридична особа, фізична особа – підприємець або фізична особа.

Об’єктом зобов’язань із створення загрози завдання шкоди у майбутньому можуть бути як немайнові блага фізичної особи (життя, здоров’я), так і майно.

Заінтересована особа має право вимагати усунення загрози від особи, яка її створює, а остання зобов’язана її усунути шляхом припинення дій, якими створюється небезпека або вчинення дій, якщо вона створюється її бездіяльністю.

Відповідно до ст.1164 ЦК України, у разі не усунення загрози життю, здоров’ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: а) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; б) відшкодування завданої шкоди; в) заборони діяльності, яка створює загрозу.


Глава 84. Загальні положення про зобов’язання із відшкодування шкоди



В той час, коли інші інститути цивільного права встановлюють правові форми для формування нормальних правових відносин, інститут відшкодування шкоди є правовим оформленням реакції суспільства на процеси патологічні – порушення існуючої правової системи. Інститут відшкодування шкоди не виконує самостійної господарської функції, як, наприклад, інститути власності, договору, спадкування, він встановлює як би норми допоміжні, які забезпечують безперешкодне виконання зазначеними інститутами їх призначення. Тому на нього покладається виконання спеціальної – відновної функції, що забезпечує приведення майнового положення потерпілого в стан, що існував до правопорушення.

За зобов’язанням із відшкодування шкоди особа, яка завдала шкоди неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також майну фізичної або юридичної особи, зобов’язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування завданої шкоди в повному обсязі.

Зобов’язання із відшкодування шкоди завдячують своїм походженням римській юриспруденції, тому їх традиційно прийнято називати деліктними і відповідно відповідальність за завдану шкоду – деліктною.

Правове регулювання зобов’язання здійснюється Главою 82 ЦК України та іншими актами.

Деліктні зобов’язання, як і інші цивільно-правові зобов’язання, виникають при наявності юридичних фактів, пов’язаних із завданням шкоди, тобто деліктом. Так як, деліктні зобов’язання містять відповідальність за завдану шкоду, то підстави виникнення деліктного зобов’язання співпадають із підставами деліктної відповідальності.

Визначаючи міри деліктної відповідальності законодавець виходить із принципу генерального делікту згідно з яким завдання шкоди однією особою іншій є підставою виникнення обов’язку відшкодувати завдану шкоду. При цьому, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише при наявності підстав до яких законодавець в ст.1166 ЦК України відносить: а) наявність шкоди; б) протиправну поведінку заподіювача шкоди; в) причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; г) вину. Перераховані підстави визнаються загальними, так як їх наявність необхідна для всіх випадків відшкодування шкоди, якщо інше не передбачено законом. Якщо закон змінює, обмежує або розширює коло підстав, необхідних для покладення відповідальності за завдану шкоду, то мова йде про спеціальні підстави відповідальності, що характеризують особливості тих чи інших правопорушень. Наприклад, завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки, володілець якого відповідає незалежно від наявності вини (ст.1187 ЦК України).

За загальним правилом ч.1 ст.1166 ЦК України шкода підлягає відшкодуванню: а) в повному обсязі, тобто відшкодовується як реальна шкода, тобто втрачене або пошкоджене майно в результаті протиправної поведінки правопорушника, так і упущена вигода (у разі завдання шкоди особою, яка є суб’єктом підприємницької діяльності); б) особою, яка безпосередньо завдала шкоду.

На відміну від загального правила, у випадках визначених законом:

  • обов’язок відшкодувати завдану шкоду може бути покладено на особу, яка не є її заподіювачем, наприклад, шкода, завдана малолітньою особою відшкодовується її батьками (усиновителями) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітнього (ст.1178 ЦК України);

  • розмір відшкодування може бути зменшеним, наприклад, у разі завдання шкоди фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину (ч.4 ст.1193 ЦК України);

  • розмір відшкодування може бути збільшеним, наприклад, при завданні шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я (ст.1203, 1208 ЦК України).

В ч.1 ст.1166 ЦК України міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов’язкову підставу деліктної відповідальності. Питання протиправної поведінки вже розглядались у Главі 13 даного посібника, однак порівняно із загальними положеннями, протиправна поведінка в деліктних зобов’язаннях має свою особливість. Так, окрім традиційних форм дії та бездіяльності, в деліктних зобов’язаннях протиправна поведінка може існувати і у вигляді рішення відповідного органу влади. Окрім цього, в деліктних зобов’язаннях відповідальність наступає також і за окремі правомірні діяння. До випадків правомірного завдання шкоди законодавець відносить:

1) виконання фізичною особою своїх обов’язків;

2) здійснення фізичною особою права на самозахист;

3) прийняття закону про припинення права власності на певне майно;

4) у стані крайньої необхідності;

5) при згоді потерпілого, але при умові дотримання правових норм.

Так, у розглянутих вище випадках відсутність протиправності виключає виникнення деліктного зобов’язання і, відповідно, відповідальності за завдану шкоду. Однак, законодавець передбачив два виняткові випадки, коли допускається відшкодування шкоди, завданої правомірними діями. Тобто, мова йде про завдання шкоди власникові майна у разі прийняття закону, що припиняє його право власності та у стані крайньої необхідності.

Обов’язковою підставою деліктної відповідальності є, також, причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою. У деяких випадках він носить складний характер, наприклад, у разі завдання каліцтва чи іншого ушкодження здоров’я фізичній особі необхідно встановити причинно-наслідковий зв’язок між протиправною поведінкою і каліцтвом, а також між каліцтвом і втратою професійної чи загальної працездатності (ст.1195 ЦК України).

Суб`єктивною підставою деліктної відповідальності є вина. Відповідно до ч.2 ст.1166 ЦК України характерними ознаками вини у цивільному праві є: а) вина заподіювача шкоди припускається, тобто обов’язок доведення відсутності вини заподіювача покладається на нього самого; до цього часу він вважається винним; б) обсяг відшкодування не залежить від завдання шкоди умисно чи необережно, тобто береться до уваги тільки наявність вини, а не її форма. Особливістю деліктних зобов’язань також є і можливість у випадках передбачених законом, може бути покладено обов’язок відшкодувати завдану шкоду й незалежно від вини її заподіювача, наприклад, якщо шкоду завдано джерелом підвищеної відповідальності (ст.1187 ЦК України).

До підстав звільнення від деліктної відповідальності заподіювача шкоди законодавець відносить казус (випадок), непереборну силу та умисел потерпілого.

Казус (випадок) – це завдання шкоди без умислу і необережності, тобто коли особа не знала, не могла і не повинна була знати про можливість настання шкідливого результату.

Непереборна сила - це надзвичайна і невідворотна зовнішня подія, яка повністю звільняє від відповідальності заподіювача шкоди за умови, що останній не міг її передбачити або передбачив, але не міг її відвернути, і, здійснюючи вплив на його діяльність, спричинила настання шкоди.

Після того як ми визначились з поняттям непереборної сили потрібно розмежувати непереборну силу і випадок (казус):

1) непереборна сила - це подія об`єктивно невідворотна за даних умов не тільки для даного заподіювача шкоди, але й для інших осіб при досягнутому рівні розвитку науки і техніки, а випадок об`єктивно відворотній і не може бути попереджений тільки даною особою;

2) непереборна сила - це надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди, а при випадку - останньому надається можливість передбачити завдання шкоди;

3) непереборна сила - це завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди, а випадок, як правило, внутрішня обставина відносно його діяльності.

Щодо умислу потерпілого, то він не є безумовною підставою звільнення від деліктної відповідальності. Так, згідно ч.3 ст.1193 ЦК України, вина потерпілого не враховується у разі: а) відшкодування додаткових витрат при відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо) (ч.1 ст.1195 ЦК України); б) відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника (ст.1200 ЦК України); в) відшкодування витрат на поховання (ст.1201 ЦК України); г) коли потерпілим є малолітня або недієздатна особа.

Суб’єктами деліктного зобов’язання, як і будь-якого іншого цивільно-правового зобов’язання, є боржник і кредитор. Боржником є особа, яка зобов’язана відшкодувати завдану шкоду (або заподіювач шкоди), а кредитором – потерпілий.

Фізична особа може бути визнана суб’єктом деліктного зобов’язання, відповідальним за завдану шкоду, за умови, що вона здатна відповідати за свої дії (вчинки) – деліктоздатна. Трапляються випадки, коли суб’єктом відповідальності за завдану шкоду в деліктних правовідносинах є не фізична особа - безпосередній заподіювач шкоди, а інша особа. Обов’язок відшкодувати завдану шкоду за таких умов покладається на осіб, вказаних в законі, які й є суб’єктами по її відшкодуванню (ст.ст.1178, 1184, 1186 ЦК України).

Суб’єктами деліктної відповідальності можуть бути й юридичні особи незалежно від їх виду. Особливість їх участі у даному виду цивільних правовідносин полягає в тому, що вони несуть відповідальність за шкоду, завдану їх працівниками у зв’язку із виконанням останніми їх трудових функцій (ст.1172 ЦК України).

Обов’язок відшкодувати шкоду може покладатися й на державу Україна, АРК, орган місцевого самоврядування у разі її завдання відповідними органами влади або їх посадовими (службовими) особами (ст.ст.1173, 1174, 1175, 1176 ЦК України).

Другою стороною деліктного зобов’язання – кредитором є потерпілий, тобто особа, якій діями (бездіяльністю) заподіювача шкоди завдали шкоди. Потерпілими можуть бути будь-які суб’єкти цивільного права. Так, фізична особа є потерпілим незалежно від її віку, стану здоров’я та інших обставин. У разі смерті потерпілого стороною деліктного зобов’язання є непрацездатні утриманці померлого або особи, які мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті (ст.1200 ЦК України).

Об’єктом деліктного зобов’язання є дії божника по відшкодуванню завданої шкоди у повному розмірі.

Трапляються випадки завдання шкоди спільними діями або бездіяльністю двох або більше осіб, що спричинило настання несприятливих наслідків як неподільного результату. Відповідно до ст.543 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність.

Особа, яка відшкодувала завдану шкоду повністю має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти заподіювачів у рівній частці за вираховуванням частки, яка припадає на нього за правилами ч.1 ст.544 ЦК України.

Суд має право притягнути осіб, які спільними діями або бездіяльністю завдали шкоди, до часткової відповідальності, замість солідарної, якщо подано відповідну заяву потерпілим. Частки відповідальності по відшкодуванню шкоди визначаються судом за правилами відповідно до ступеня їх вини.

Як солідарна, так і часткова відповідальність осіб, які спільно завдали шкоди, не виключає урахування вини потерпілого та матеріального становища осіб, які завдали шкоди (ст.1193 України).

Однією із форм забезпечення виконання зобов’язань заподіювачем шкоди є страхування цивільної відповідальності на випадок завдання шкоди (ст.980 ЦК України). Однак, страхове відшкодування або страхова сума, що підлягає сплаті потерпілому, не завжди покриває завдану шкоду, оскільки межі відповідальності страховика встановлюються угодою між сторонами, а у разі обов’язкового страхування – законом і ґрунтується на гіпотетичні (умовно передбачувані), а не фактичні розміри відповідальності. В ст.1194 ЦК України закріплюється обов’язок особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням.

Правила ст.1194 ЦК України застосовуються тільки у разі, коли особа застрахувала ризик своєї цивільної відповідальності за добровільним або обов’язковим страхуванням на користь третьої особи. Тобто, дана норма не поширюється на випадки укладення договорів страхування майна, відповідальності за договором, підприємницького ризику, особистого страхування.

За загальним правилом особа, на користь якої здійснено страхування (потерпілий), не має права звернутися безпосередньо до страхувальника. Вимога про відшкодування шкоди пред’являється до страховика. Проте, якщо страхового відшкодування (сплату якого проводить страховик) недостатньо, страхувальник (для повного відшкодування завданої ним шкоди) зобов’язаний сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто, ст.1194 ЦК України з метою захисту прав потерпілого встановлює додаткову (субсидіарну) відповідальність страхувальника.

Законодавець у ст.1192 ЦК України передбачає такі способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого: а) в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити річ тощо); б) відшкодування завданих збитків.

Згідно ст.1211 ЦК України потерпілому надається право вибору способу відшкодування шкоди як найбільш прийнятного для нього, однак кінцеве рішення залишається за судом.

Як при відшкодуванні шкоди в натурі, так і при відшкодуванні завданих збитків грішми, потерпілому на його вимогу відшкодовуються неодержані доходи у зв'язку з завданням шкоди майну.

Постановлюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду.

Якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).

У тому разі, коли на час виконання рішення про відшкодування шкоди, виправлення пошкодження за одержані за рішенням кошти, збільшились ціни на майно або роботи, на придбання чи проведення яких воно було присуджено, потерпілий з цих підстав може заявити додаткові вимоги до особи, відповідальної за шкоду, якщо не було його вини в тому, що виконання проводилося вже після збільшення цін і тарифів.

ЦК України розрізняє загальні та спеціальні види деліктних зобов’язань. До загальних видів законодавець відносить зобов’язання із відшкодування шкоди завданої особі, та зобов’язання із відшкодування шкоди, завданої майну. Так, шкода завдана особі виражається або в ушкодженні здоров`я каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або в завданні смерті потерпілого, а також у відшкодуванні моральної шкоди. А шкода завдана майну свідчить про порушення майнової сфери особи у формі зменшення його майнових благ або їх знецінення.

До спеціальних видів ЦК України відносить: зобов’язання із відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою; відшкодування шкоди, завданої органом державної влади АРК або органом місцевого самоврядування; відшкодування шкоди, завданої незаконними діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду; відшкодування шкоди, завданої малолітньою і неповнолітньою особою; відшкодування шкоди, завданої недієздатною і обмежено дієздатною особою, а також особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки; відшкодування ядерної шкоди; відшкодування шкоди, завданої спільно кількома особами; відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність; відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я; відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг); відшкодування моральної шкоди.


  1   2   3   4   5   6



Похожие:

Положення про недоговірні зобов’язання iconВисновок про настання обставин непереборної сили (форс-мажор)
В ст. 617 Цк україни зазначено, що особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання,...
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток до Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції" від 7 квітня 2011 року №3206vі декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток до Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції" від 7 квітня 2011 року №3206vі декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток до Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції" від 7 квітня 2011 року №3206vі декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 …11 рік
Декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 …11 рік
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток до Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції" від 7 квітня 2011 року №3206vі декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 11 рік
Декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 11 рік
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток до Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції" від 7 квітня 2011 року №3206vі декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток до Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції" від 7 квітня 2011 року №3206vі декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток до Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції" від 7 квітня 2011 року №3206vі декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток до Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції" від 7 квітня 2011 року №3206vі декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 20 рік
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток 4 до розпорядження міського голови від № зобов'язання про нерозголошення персональних даних
Броварської міської ради розробленого на підставі Положення про Державний реєстр баз персональних даних зобов’язуюсь не розголошувати...
Положення про недоговірні зобов’язання iconДодаток до Закону України "Про засади запобігання І протидії корупції" від 7 квітня 2011 року №3206-vі декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 2012 рік
Декларація про майно, доходи, витрати І зобов’язання фінансового характеру за 2012 рік
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов