Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав icon

Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав



НазваниеРозділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав
страница1/2
Дата конвертации26.04.2013
Размер369.41 Kb.
ТипДокументы
скачать >>>
  1   2
1. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/алфав_тно-предметний вказ_вник.doc
2. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/вступ.doc
3. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/л_тература.doc
4. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_01.doc
5. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_02.doc
6. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_03.doc
7. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_04.doc
8. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_05.doc
9. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_06.doc
10. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_07.doc
11. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_08.doc
12. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_09.doc
13. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_10.doc
14. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_11.doc
15. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_12.doc
16. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_13.doc
17. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_14.doc
18. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/розд_л_15.doc
19. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/скорочення.doc
20. /Стефанчук - Цив_льне право, 2004/титулка.doc
Алфавітно-предметний покажчик
Вступне слово шановний читачу!
Список використаної та рекомендованої літератури: а загальна література до всіх розділів
Розділ І. Вступ до цивільного права глава Поняття приватного права
Положення про цивільні правовідносини Цивільно-правові відносини
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав
Положення про особисті немайнові права Під поняттям особистих немайнових прав слід розуміти юридично гарантовані можливості, які довічно належать кожній особі за законом і характеризуються немайновістю та особистісністю
Положення про право власності Однією із фундаментальних підгалузей цивільного права є речове право
Положення про право інтелектуальної власності
Положення зобов’язального права глава 37. Загальні положення про цивільне зобов'язання Цивільне зобов'язання
Розділ VIII. Зобов'язання щодо передачі майна у власність чи інше речове право глава 39. Загальні положення договору купівлі-продажу
Розділ ІХ. Зобов'язання щодо виконання робіт глава 54. Загальні положення договору підряду
Положення договорів про надання послуг
Авторським договором. Цк україни прямо не вказуючи на авторські договори та договори про передачу суміжних прав, як окремі види договорів, разом з тим визначає, що розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
Договір простого товариства
Положення про недоговірні зобов’язання
Положення про спадкування Спадкування це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК україни)
Сучасні цивільно-правові системи світу
Перелік умовних скорочень
Навчальний посібник За загальною редакцією Р. О. Стефанчука Рекомендовано Міністерством освіти і науки України Київ

РОЗДІЛ ІІІ. ЗДІЙСНЕННЯ І ЗАХИСТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ




Глава 11. Здійснення суб'єктивних цивільних прав
і виконання цивільних обов'язків


За своє життя особа набуває цілу низку особистих немайнових та майнових прав, але цінність вони набувають лише тоді, коли їх можна здійснити.

Здійснення суб'єктивних цивільних прав – це процес реалізації уповноваженою особою усіх повноважень, які входять до змісту конкретного суб'єктивного права для досягнення певного результату.

Здійснення цивільних прав можливе за таких основних умов:

  1. особа повинна бути наділена необхідною правоздатністю щодо своїх цивільних прав;

  2. суб'єкт правовідносин має бути наділений необхідним обсягом дієздатності;

  3. дії по здійсненню своїх цивільних прав повинні відповідати принципам здійснення цивільних прав.

Способи здіснення суб'єктивних цивільних прав поділяються на: фактичні і юридичні.

Під фактичними способами слід розуміти діяння, які, як правило, не є юридично значущими, наприклад, коли особа фактично проживає у будинку, чим здійснює своє право власності на нього. Юридичними способами слід вважати юридично значущі діяння, наслідком яких є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Це, зокрема, укладення різноманітних правочинів, створення авторського твору, виявлення скарбу тощо.

Принципи здійснення суб’єктивних цивільних прав – це закріплені у нормах цивільного права загальні положення, які встановлюють основні вимоги до поведінки суб’єкта при здійсненні ним свого суб’єктивного права.

Принципами здійснення цивільних прав є:

  1. принцип автономії волі;

  2. принцип законності;

  3. принцип розумності та добросовісності.

Принцип автономії волі означає право особи здійснювати своє суб’єктивне цивільне право вільно, на власний розсуд, задля задоволення своєї мети і інтересів. Це означає, що ніхто, окрім самого носія суб'єктивного цивільного права, не може вирішувати питання про здійснення чи не здійснення даного права, а також моменту, коли воно повинне бути здійснено.

Принцип законності передбачає, що суб’єкт права може здійснювати своє право лише відповідно до норм права, керуючись при цьому не тільки положенням “дозволено усе те, що не заборонено”, але й зважаючи на встановлений нормами права порядок здійснення свого права. Наприклад, для зміни свого імені, слід звертатись до органів РАЦСу і лише у відповідному порядку змінити своє ім’я.

Принцип розумності та добросовісності означає, що здійснюючи свої суб’єктивні цивільні права особа повинна діяти розумно та добросовісно по відношенню не лише до себе, а й до інших суб’єктів правовідносин. У ч.5 ст.12 ЦК України закріплена презумпція добросовісності і розумності поведінки носія цивільного права при його здійсненні. Це означає, що якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, то вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦК України особа має здійснювати свої цивільні права в певних межах. Дані межі встановлюються договором або актами цивільного законодавства. А це означає, що лише у випадках, коли повноваження осіб при здійсненні свого права та межі таких дій не закріплено в договорі, в силу вступає норма цивільного права, яка дозволяє врегулювати дане питання. При цьому, як правило, застосовується конструкція: “... якщо інше не передбачено договором...”.

Межі здійснення суб’єктивних прав – законодавчо дозволені конкретні способи поведінки, якими особа в змозі набути для себе ті можливості, які складають зміст суб’єктивного цивільного права.

Загальними межами здійснення суб’єктивних цивільних прав є:

  1. утримання від дій, які могли б порушувати права інших осіб;

  2. утримання від дій, які могли б заподіяти шкоду довкіллю та культурній спадщині;

  3. заборона дій особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах;

  4. дотримання моральних засад суспільства;

  5. заборона використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція.

Зловживання правом – це здіснення суб'єктивних цивільних прав, що вчиняється з порушенням їх меж та заподіянням шкоди іншим особам. Зловживання правом є особливим видом цивільного правопорушення, специфіка якого полягає в тому, що його дії формально опираються на належне йому право, проте при конкретній його реалізації воно набуває таку форму та характер, що це призводить до порушення прав та охоронюваних інтересів інших осіб, наприклад, зловживання монопольним становищем на ринку.

Виділяють дві основних форми зловживання правом:

1) зловживання правом, що вчиняється виключно з наміром заподіяти шкоду іншій особі (шикана);

2) зловживання правом, що вчиняється без наміру заподіяти шкоду іншій особі, проте об'єктивно заподіює цю шкоду.

У випадках, коли судом буде встановлено, що в діях особи мало місце зловживання правом, то суд може зобов'язати її до припинення зловживання своїми правами та застосувати інші наслідки, передбачені законом, наприклад, відмовити у захисті цивільних прав.

Виконання цивільних обов'язків – це дотримання зобов'язаною особою поведінки на користь уповноваженої особи.

Обов'язковою умовою виконання обов'язків є, насамперед, необхідний обсяг дієздатності, в розумінні здатності своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Виконання обов'язків може відбуватись у пасивній та активній формі зміст яких було розкрито у Главі 5 даного посібника.

Способи виконання цивільних обов'язків поділяються на: добровільний та примусовий. Добровільний спосіб виконання обов'язку має місце, коли особа виконує покладене на неї зобов'язання чи утримується від його виконання за власною волею. Примусовий спосіб виконання має місце при виконанні покладеного на особу зобов'язання чи утримання від його виконання на підставі актів правоохоронних органів попри волю зобов'язаного суб'єкта чи взагалі без його участі.

Виконання обов'язків може покладатись як на самого зобов'язаного суб'єкта так і на кількох з них (в дольовому, солідарному чи субсидіарному порядку), а іноді навіть і на інших осіб. Питання часткового, солідарного та субсидіарного виконання обов’язку більш детально викладені у Главі 37 даного посібника.

Основними принципами виконання цивільних обов'язків є:

  1. принцип законності;

  2. принцип належного виконання обов'язку;

  3. принцип повноти виконання обов'язку;

  4. принцип реального виконання обов'язку.

Принцип законності передбачає, що зобов'язана особа повинна у своїй діяльності по виконанню обов’язку дотримуватись та не порушувати норм права, якими регулюється порядок виконання обов'язку.

Принцип належного виконання обов'язку означає, що обов'язок повинен бути виконаним у зазначений строк (термін), у вказаному місці та у відповідності із іншими істотними умовами.

Принцип повноти виконання обов'язку полягає у тому, що зобов'язання повинне бути виконане в повній мірі, оскільки виконання обов'язку, як правило, не здійснюється частинами.

Принцип реального виконання обов'язку має місце тоді, коли обов’язок повинен бути виконаний в натурі, наприклад, надати послуги, виконати роботи, передати майно. Більш детально ці принципи розкриті у Главі 37 даного посібника.

Для забезпечення виконання цивільних обов'язків існують засоби заохочення та відповідальності, які встановлені договором або актом цивільного законодавства. Засоби заохочення можуть виражатись у формі надання додаткової оплати, надання додаткових прав особі, яка добросовісно виконує свої обов'язки тощо. Засоби відповідальності за невиконання або недотримання свого обов'язку виражаються у неустойці (штраф, пеня), поруці, гарантії, заставі, притриманні, завдатку, а також інших видів стягнень як майнового так і немайнового характеру.

В окремих випадках особу може бути звільнено від цивільного обов'язку або від його виконання у випадках встановлених договором або актами цивільного законодавства. Так, наприклад, ЦК України передбачає звільнення від обов'язку або від його виконання у випадку смерті фізичної особи, якщо виконання нерозривно пов'язане із особою боржника (ст.608 ЦК України), за умов прощення боргу (ст.605 ЦК України); у випадках поєднання кредитора і боржника в одній особі, як от при злитті двох юридичних осіб (ст.608 ЦК України) та в інших випадках.

Суб'єктивні цивільні права та обов'язки можуть здійснюватись як безпосередньо особою, так і її представником.

Представництво – правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені іншої сторони, яку вона представляє. Представництво можливо за юридичних (неповна дієздатність, обмежена дієздатність, недієздатність) та/або за фактичних причин (хвороба, юридична неграмотність, небажання особисто здійснювати право чи виконувати обов'язок).

До суб'єктів представництва відносяться:

  1. особа, яку представляють – особа, від імені та в інтересах якої представник вчиняє юридично значимі діяння;

  2. представник особа, що уповноважена вчиняти юридично значимі діяння від імені та в інтересах іншої особи;

  3. третя особа особа, з якою, внаслідок юридично значимих діянь представника, встановлюються, змінюються чи припиняються суб'єктивні цивільні права та обов'язки особи, яку представляють.

Повноваження представника – це міра його дозволеної поведінки по відношенню до третіх осіб. Ця міра дозволеної поведінки полягає в можливості укладати правочини та інші юридично значимі діянні від імені та в інтересах особи, яку він представляє. Тобто він своїми діяннями створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки для особи, яку він представляє.

Представник не може вчиняти правочини:

1) право на вчинення яких немає в особи, яку він представляє;

2) які відповідно до їх змісту можуть бути вчинені лише особисто тією особою, яку він представляє;

3) від імені особи, яку він представляє щодо себе особисто;

4) від імені особи, яку він представляє щодо іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва;

5) на вчинення яких він не уповноважений взагалі чи перевищив межі своїх повноважень. За таких обставин, даний правочин вважається таким, що вчинений від імені представника, якщо в подальшому особа схвалить цей правочин в передбачені законом формі та строки.

Підстави виникнення представництва:

  1. адміністративний акт (наприклад, наказ про призначення особи на певну посаду, внаслідок чого вона зобов'язана виконувати певні представницькі функції);

  2. закон (батьки зобов'язані в силу закону бути представниками малолітніх);

  3. договір (доручення чи агентування).

Види представництва:

1) законне представництво – яке виникає на підставі закону чи адміністративного акту, не залежно від волі особи, яку представляють, чітко визначає особу представника та коло його компетенції;

2) добровільне представництво – в якому на підставі договору, з урахуванням волі особи, яку представляють визначається не тільки особа представника, але й коло його компетенції.

3) комерційне представництво - постійне та самостійне представництво від імені підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Представництво однієї особи іншою потребує документального підтвердження. Зрозуміло, що якщо у представництві на підставі акту – це буде сам адміністративний акт, при законному представництві це будуть відповідні документи (свідоцтво про народження, відповідно до якого батьки є представниками дитини), то договірне представництво оформляється довіреністю або в інших формах передбаченим законодавством.

Довіреність - письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Залежно від змісту та обсягу прав виділяють такі види довіреностей:

  1. генеральні (загальні) довіреності – видаються представнику для вчинення різноманітних правочинів;

  2. спеціальні довіреності – видаються для вчинення низки однорідних правочинів;

  3. разові довіреності – видаються для вчинення конкретного правочину.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, з прикладенням печатки цієї юридичної особи.

Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, окрім довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), вона може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання.

До нотаріально посвідчених довіреностей прирівнюються:

  • довіреність особи, яка перебуває на лікуванні у госпіталі, санаторії та іншому військово-лікувальному закладі, якщо вона посвідчена начальником цього закладу, його заступником з медичної частини, старшим або черговим лікарем;

  • довіреність військовослужбовця, робітника, службовця, члена їхніх сімей і члена сім'ї військовослужбовця, якщо вона посвідчена командиром (начальником) частини, з'єднання, установи або закладу на території яких вони проживають;

  • довіреність особи, яка перебуває у місці позбавлення волі (слідчому ізоляторі), якщо вона посвідчена начальником місця позбавлення волі.

Строк дії довіреності зазначається у довіреності. Якщо строк її дії не зазначений, довіреність зберігає чинність до її припинення. Особа, що видала довіреність, може у будь-який час скасувати її. При цьому вона повинна негайно сповістити про скасування представника, а також відомих їй третіх осіб, для представництва перед якими видана довіреність. Строк дії довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати строку дії основної довіреності, на підставі якої вона видана. Довіреність, у якій не зазначена дата її вчинення, є нікчемною.

За загальним правилом, представник зобов'язаний вчиняти правочин від імені і в інтересах особи, яку він представляє, особисто. Проте в окремих випадках він може перекласти свої повноваження повністю або частково на іншу особу:

- якщо це передбачено законом чи договором між особою, яку представляють, і представником;

- якщо представник був примушений до цього обставинами для охорони інтересів особи, яку представляє.

Представник, який переклав свої повноваження на іншу особу, повинен сповістити про це особу, яку представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані повноваження (замісника). Невиконання цього обов'язку накладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника, як за власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює або припиняє цивільні права та обов'язки безпосередньо для особи, яку представляють.

Представництво за довіреністю припиняється у разі:

1) закінчення строку довіреності;

2) скасування довіреності особою, що її видала;

3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю;

4) ліквідації юридичної особи, від імені якої видана довіреність;

5) ліквідації юридичної особи, якій видана довіреність;

6) смерті особи, яка видала довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою. У разі смерті особи, яка видала довіреність, представник зберігає свої повноваження за довіреністю для ведення невідкладних справ або таких дій, невиконання яких може призвести до збитків;

7) смерті особи, якій видана довіреність, визнання особи недієздатною, обмеженою у дієздатності або безвісно відсутньою.

З припиненням представництва за довіреністю втрачає чинність передоручення.


Глава 12. Захист цивільних прав та інтересів



Суб’єктивне право лише тоді може визнаватись мірою можливої поведінки уповноваженої особи, коли воно забезпечено (гарантовано) від неправомірного впливу зовнішніх чинників. Така гарантія, найбільш ефективно втілюється у можливості вимагати захисту цивільного прав та інтересу. Під поняттям цивільно-правового захисту слід розуміти передбачену законом вид і міру можливого або обов’язкового впливу на суспільні відносини, які зазнали протиправного впливу, з метою поновлення порушеного, невизнаного чи оспореного права.

Визначення цієї поведінки через право (можливість) чи через обов’язок залежить від суб’єкта здійснення діяльності стосовно захисту, а також волевиявлення учасника цивільного правовідношення, право якого зазнало несприятливого впливу. Для уповноваженої особи застосування захисту становить право, яке включає як право самостійно здійснити поновлення порушеного права у межах і у порядку, визначеному законом (самозахист), так і звернутися до уповноваженого державного, самоврядного чи громадського органу чи особи за захистом свого права чи інтересу. Для останніх же здійснення такого захисту, якщо воно складає їх повноваження, є обов’язком.

Захисту підлягає суб’єктивне цивільне право та інтерес, який охороняється законом. Ст.15 ЦК України вказує на три форми посягань на суб’єктивне право, в яких може бути застосовано певні дії щодо його захисту. Ними визнаються: порушення, оспорення чи невизнання, однак це не виключає можливість застосування різноманітних способів захисту до інших форм посягань на права та інтереси учасників цивільних правовідносин.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб’єктивного права, при якому воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб’єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов’язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Невизнання – це дії учасника цивільного правовідношення, який несе юридичний обов’язок перед уповноваженою особою, які спрямовані на заперечення в цілому або у певній частині суб’єктивного права іншого учасника цивільного правовідношення, внаслідок якого уповноважена особа позбавлена можливості реалізувати своє право. Такий несприятливий наслідок може мати як при абсолютному, так і при відносному цивільному правовідношенні.

Оспорювання – це такий стан цивільного правовідношення, при якому між учасниками існує спір з приводу наявності чи відсутності суб’єктивного права у сторін, а також приналежності такого права певній особі. Оспорене право ще не порушене, але виникає невизначеність у праві, зумовлена поведінкою другої сторони стосовно уповноваженого.

Інтерес, який охороняється законом, - це незаборонене законом і таке, що не суперечить загальним засадам цивільно-правового регулювання, прагнення особи щодо ефективної реалізації своїх повноважень, які не визначені як суб’єктивні права. Відмінність між інтересом, що охороняється законом та суб’єктивним цивільним правом полягає також і в тому, що суб'єктивне цивільне право є не просто можливістю діяти певним чином, а саме такою можливістю, що має забезпечення кореспондуючим обов'язком забезпечити її здійснення. В свою чергу, охоронюваний законом інтерес такого забезпечення немає. Прикладом інтересу, що охороняється законом може виступити інтерес кредитора боржника – фізичної особи, яка тривалий час відсутня у місці її проживання і відсутні відомості про її місце знаходження, щодо встановлення режиму безвісної відсутності такої особи. Цей інтерес полягає у тому, що у подальшому був призначений опікун над майном безвісно відсутньої особи, який і здійснить майнове виконання із майна особи, яка у судовому порядку визнана безвісно відсутньою.

Відповідно до ст.55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань, у тому числі здійснюючи поновлення порушеного чи оспореного права самостійно. Види захисту можна розглядати як у залежності від способів та форм, так, і за суб’єктами здійснення такої діяльності. В залежності від суб’єктів здійснення дій щодо захисту права чи інтересу, який охороняється законом, останній поділяється на юрисдикційний та неюрисдикційний. Наведена класифікація полягає у визначенні уповноваженого на здійснення захисту суб’єкта.

Юрисдикційний захист здійснюється рядом уповноважених на це державних і громадських органів та осіб, які в силу закону чи домовленості можуть вжити заходів щодо поновлення порушеного, оспореного чи невизнаного права. Так, відповідно до ст.55 Конституції України, ст.15 ЦК України кожен має право на судовий захист. У випадках, встановлених Конституцією України та законом, особа має право звернутися за захистом цивільного права та інтересу до Президента України, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування (ст.17 ЦК України). Здійснити захист цивільних прав можуть і органи нотаріату. Нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом (ст.18 ЦК України).

Суб’єктом захисту можуть виступати й органи прокуратури, наприклад, у формі подання позову до суду у справах про обмеження фізичної особи у дієздатності. Належне місце у системі гарантій захисту прав фізичних та юридичних осіб займає й Уповноважений ВР України з прав людини (ст.55 Конституції України та Закон України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”1). Однак діяльність названих осіб носить характер сприяючий у поновленні порушеного, невизнаного чи оспореного права.

Після використання всіх національних засобів правового захисту учасник цивільних відносин може звертатися за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ чи до відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, наприклад, до Європейського Суду з прав людини.

Органом захисту можуть бути і третейські суди та інші форми примирювальних процедур (ст.1 Положення про третейський суд2, ст.12 ГПК України3, Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”4).

Неюрисдикційними способами захисту суб’єктивного права та інтересу, який охороняється законом, слід визнавати ті способи, які полягається у діях суб’єкта, права та інтереси якого зазнали посягання. Основним неюрисдикційним способом цивільного права є самозахист. Самозахистом є застосування особою засобів протидії, які не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Способи самозахисту можуть обиратися самою особою або встановлюватися договором або актами цивільного законодавства (ст.19 ЦК України). Основною характерною ознакою самозахисту є те, що суб’єкт цивільного права захищає себе власними діями, без звернення до суду або іншого органу, який здійснює захист цивільного права. Одним із проявів самозахисту слід визнати притримання майна кредитором (ст.ст. 594-597, 856, 874, 916, 1019 ЦК України та ін.).

У порядку здійснення захисту можуть виникати питання про застосування так званих оперативних санкцій (заходів оперативного захисту). Так, покупець за договором купівлі-продажу має право відмовитися від договору купівлі-продажу, у разі відмови продавця передати проданий товар (ст.665 ЦК України). Аналогічні положення знаходимо у ст.ст. 666, 672, 690 та ін. ЦК України.

Важливу роль для захисту цивільних прав відіграє спосіб їх захисту, тобто передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивних цивільних прав. Способи захисту в своїй сукупності поділяються на загальні та спеціальні. Загальні способи захисту суб’єктивного цивільного прав визначені ст.16 ЦК України та поширюють свою дію, як правило, на усю сукупність цивільних прав. До загальних способів захисту цивільних прав відносять:

Визнання праваспосіб захисту, який застосовується у випадку спору між суб’єктами цивільного права з приводу наявності чи відсутності правовідносин між сторонами правовідносин, і відповідно наявності чи відсутності цивільного права та цивільного обов’язку. Слід визнати, що такий спосіб захисту може стосуватися не тільки наявності спору, але й невизначеності правого стану особи (наприклад, у справах окремого провадження про обмеження фізичної особи у дієздатності чи визнання недієздатною; про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи про оголошення її померлою та інші.

Визнання правочину недійснимспосіб захисту, який застосовується у випадку укладення оспорюваного правочину. У випадку ж наявності факту укладення нікчемного правочину, способами захисту можуть виступати, наприклад, застосування наслідків його недійсності або ж визнання його дійсним у випадках, передбаченим цивільним законом.

Припинення дії, яка порушує право - спосіб захисту, який полягає у припиненні триваючого цивільного правопорушення, що продовжує існувати і впливати на суб’єктивні права та законні інтереси особи. В окремих випадках такий спосіб застосовується як запобіжний захід (спосіб забезпечення позову). Прикладом може виступати зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності (ст.432 ЦК України).

Відновлення становища, яке існувало до порушення має місце у випадку, коли визнання факту порушення суб’єктивного права та притягнення винного до відповідальності недостатньо, а необхідно поновити порушене право у повному обсязі (застосувати реституцію).

Примусове виконання обов'язку в натурі – спосіб захисту цивільного права, який випливає із загального принципу повного та належного виконання зобов’язання. Цей спосіб полягає у зобов’язанні вчинити дію або утриматися від дії, незалежно від застосування до неї інших заходів впливу (відшкодування збитків чи моральної (немайнової шкоди), накладення штрафу, пені та ін.).

Зміна правовідношенняце спосіб захисту, який полягає у трансформації одним правовідносин в інші, переростання одного обов’язку в інший, покладенні на боржника нового обов’язку. Припинення правовідношення застосовується, як правило, у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником своїх обов’язків або неправомірне використання кредитором (носієм) свого суб’єктивного права.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, як правило, має місце у випадку наявності складу цивільного правопорушення, який включає в себе протиправну поведінку заподіювача, наявність негативних наслідків (шкоди), причинний зв’язок між протиправною поведінкою та наслідками та вина заподіювача.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди застосовується у випадках заподіяння останньої, під якою розуміють фізичні та моральні страждання, яких зазнав потерпілий у разі порушення, невизнання чи оспорення його суб’єктивного права.

Визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб полягає у позбавленні у судовому порядку або в іншому порядку, визначеному законом, юридичної сили винесеного рішення, вчиненої дії або зобов’язання вказаних суб’єктів владних правовідносин вчинити певну дію для захисту порушеного чи оспореного права чи законного інтересу.

Спеціальні способи захисту цивільних прав передбачені правовими нормами, які регулюють конкретні правовідносини. Так, наприклад, для захисту права власності чи іншого речового права може використовуватися позов про визнання права власності, негаторних чи віндикаційний позови.

Нездійснення уповноваженою особою дій, спрямованих на захист суб’єктивного права, за загальним правилом, не тягне за собою його скасування, за винятками, передбаченими законом. Тобто у разі прямої вказівки закону, суб’єкт права у випадку незастосування способів захисту може його втратити, наприклад, замовник за договором підряду у разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно зобов’язаний заявити про них підрядникові, в іншому випадку, замовник втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі (ст.853 ЦК України).


  1   2



Похожие:

Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconЗагальна характеристика осіб, що беруть участь у цивільному процесі
Захист цивільних прав здійснюється в установленому порядку судом, арбітражним або тритейським судом, тощо. Суди роззглядають справи...
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconРеферату : Діяльність спрямована на захист політичних прав Розділ : Політологія Діяльність спрямована на захист політичних прав
Також через співпрацю педагогів із політичними партіями, активну участь у передвиборних акціях, в роботі крайових сеймів та загальноавстрійського...
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconАнна Уразова Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого Способи захисту ділової репутації юридичної особи
Для розвитку цих положень у ЦК отримало своє закріплення право кожної особи на захист цивільних прав І інтересів у випадку їх порушення,...
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconРозділ 12: Захист прав споживачів ІІІ. Опис законодавства єс
Директива 2002/58/єс європейського Парламенту та Ради від 12 липня 2002 року стосовно обробки персональних даних та захисту права...
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconПроект обсє "розвиток громадянського суспільства в україні"
Огс на місцевому рівні в напрямках діяльності проекту, а саме: І прозорість та підзвітність влади; ІІ захист прав незахищених груп...
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconЗакон україни про колективне управління правами на твори, виконання, фонограми, відеограми
Україні і спрямований на здійснення та захист прав творців, інших осіб, яким належать майнові права інтелектуальної власності установників...
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconЗакон України Про захист прав боржників при здійсненні професійної діяльності із стягнення грошової заборгованості в позасудовому порядку розділ загальні положення стаття Сфера застосування Закону
Правові підстави здійснення та державного регулювання професійної діяльності із стягнення грошової заборгованості в позасудовому...
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав icon28 листопада 2013 р. Вакс за сприяння окс «пзв» проводить семінар «Захист прав споживачів»
«Захист прав споживачів»
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconЗакон україни про захист прав споживачів (витяг станом на 01. 12. 2005р.) Стаття Визначення термінів у цьому Законі терміни вживаються в такому значенні
Законодавство про захист прав споживачів складається з цього Закону, Цивільного кодексу України ( 435-15 )
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconКонкурс на участь у тренінгу «освітні дії на захист прав людини» До уваги випускників програми «Розуміємо права людини»
Оголошується конкурс на участь у тренінгу «Освітні дії на захист прав людини», що організовує Українська Гельсінська спілка з прав...
Розділ ІІІ. Здійснення І захист цивільних прав iconРозділ: Страхування Уряд захищає інвесторів та кредиторів
...
Разместите кнопку на своём сайте:
Документы


База данных защищена авторским правом ©gua.convdocs.org 2000-2015
При копировании материала обязательно указание активной ссылки открытой для индексации.
обратиться к администрации
Документы

Разработка сайта — Веб студия Адаманов